Когівчак А.М.
Матеріали Х Міжнар. наук.-практ. конф.
«Гостинність, сервіс, туризм: досвід, проблеми,
інновації» (м. Київ, 6-7 квітня 2023 р.)
К.: КНУКІМ, 2023. 478 с. С.175-178.

Інституційне забезпечення соціально орієнтованих туристичних практик

Сучасні тенденції світового соціально-економічного розвитку ґрунтуються на забезпеченні сприятливої соціально захищеної та економічно безпечної території, що опосередковує реалізацію конституційних прав та свобод кожного громадянина, підтримання громадського добробуту та здоров’я нації. Реалізація соціально орієнтованих пріоритетів розвитку як першочергових завдань передбачає підвищення якості життя та загального рівня доходів населення, а також забезпечення соціального благополуччя та безпеки громадян, у контексті розвитку інститутів економічної свободи та справедливості, де великої значущості набуває феномен соціально орієнтованого туризму.

У рамках дослідження інституційного забезпечення соціально орієнтованого туризму актуалізується його мета - формування засад для створення ефективного організаційно-економічного механізму функціонування соціально орієнтованого сектора туризму.

З позиції інституційного підходу соціально орієнтований туризм є зокрема, і позаекономічною категорією, що опосередковує соціально-економічні взаємини, які виникають між суб’єктами та об’єктами туристичної сфери з приводу виробництва та споживання соціально значущого рекреаційно-туристського продукту [1]. Інституційне забезпечення соціально орієнтованого туризму пов’язано з реалізацією його основних функціональних особливостей при наявності інституційних факторів, що визначають сталий розвиток. Серед них такі [3].

1. Економічні фактори, що забезпечують стійке функціонування економічного середовища, зростання економіки галузі, регіону та країни:
   • опосередкований попит на соціально значущі рекреаційно-туристські продукти: лікувальні, санаторно-курортні, освітні, культурно-пізнавальні тощо;
   • розвиток соціального підприємництва, державна та фінансова підтримка підприємств, які надають рекреаційно-туристичні послуги соціально незахищеним категоріям громадян.
2. Матеріально-технічні фактори, що включають матеріально-технічну базу туристичних продуктів: інфраструктурна складова регіонального туристичного продукту, у тому числі для осіб з обмеженими можливостями, якість обслуговування, сервісне забезпечення, що відповідає міжнародним стандартам.
3. Політичні чинники, що визначають державне регулювання соціально орієнтованого туризму, законодавчі акти, накази та постанови, що реалізують права на відпочинок та соціальну підтримку, а також законодавче закріплення державних заходів підтримки соціального підприємництва та організацій, що функціонують у сфері соціально орієнтованого туризму.
4. Трансакційні фактори, пов’язані з інформаційною доступністю даних про реальні заходи підтримки соціально незахищених категорій громадян, реалізації субсидій та пільг на забезпечення туристичних поїздок, компенсаційних виплат, що формують інституційний бар’єр для успішного функціонування соціально орієнтованого туризму.

В сучасних реаліях функціонування соціально орієнтованого сектора туризму піддається ряду інституційних особливостей, що формуються в умовах трансформації економічних та суспільних відносин, інституційної роздробленості та неузгодженості інтересів виробників та споживачів послуг [4; 5; 7]:

• трансформація державної власності у приватну (туристичні підприємства, об’єкти туристичного показу, що обслуговують підприємства, оздоровчі об’єкти). Координація зусиль, вкладених у розвиток соціально орієнтованого сектора туризму, покладено переважно на державні інститути, які забезпечують соціальну підтримку громадян. Проте частка приватної власності посідає пріоритетне становище у сфері туризму. В результаті приватні інтереси власників об’єктів рекреаційно-туристської сфери часто не узгоджуються з цілями соціальної політики держави;
• зменшення ролі держави в організації соціально орієнтованого туризму. Держава втрачає владу на туристичні об’єкти, розпорядження національними багатствами здійснюється за спільною участю держави та приватних власників;
• відсутність цілісного інституційного середовища функціонування соціально орієнтованого туризму. Скасування соціальних інститутів, що реалізують соціальні туристичні продукти, повсюдні процеси глобалізації та інтеграції у світове господарство, визначили вектор розвитку виїзного туризму.

В умовах динамічно трансформованого середовища, під впливом глобалізації та інформатизації всіх сфер життя суспільства, інституційне забезпечення соціально орієнтованого сектору туризму забезпечує створення сталої соціально-економічної взаємодії державних та громадських інститутів, що регулюють діяльність суб’єктів та об’єктів соціально орієнтованого туризму відповідно до формальних та неформальних обмежень, при прямій чи непрямій державній підтримці. При цьому формальні обмеження втілюються державними законами та нормативно-правовими актами, а неформальні - за допомогою громадських організацій та фондів, що забезпечують взаємозв’язок та взаємодію існуючих інститутів.

Вважаємо, що за сприятливих політичних, економічних та соціальних умов доцільними будуть організаційно-економічні заходи щодо вдосконалення інституційного забезпечення соціально орієнтованого туризму. Серед них [2; 6]:

• створення єдиної нормативної та методологічної бази, що забезпечує правову інституційну основу функціонування соціально орієнтованого туризму;
• державний контроль за організацією соціально орієнтованих турів;
• формування організаційно-економічної стратегії взаємодії учасників соціально орієнтованого туризму, з визначенням функціональної та фінансової складової;
• створення змішаних фондів фінансування соціально орієнтованого туризму;
• забезпечення гнучкої податкової бази підприємств соціально орієнтованого туризму, пільгових умов кредитування, державних субсидій;
• детальна розробка кадастру матеріально-технічних об’єктів соціально орієнтованого туризму;
• забезпечення розвитку соціально орієнтованого туризму у широкому територіальному аспекті, на основі формування мінімального рівня потужностей місцевого та регіонального характеру;
• державна підтримка національних виробників товарів та послуг соціально орієнтованого туризму.

Проведений організаційно-інституційний аналіз формування та функціонування соціально орієнтованого сектору туризму з урахуванням факторного аналізу суспільно-економічного взаємозв’язку всіх суб’єктів та об’єктів туризму, а також взаємовідносин між ними у процесі виробництва та споживання соціального рекреаційно-туристичного продукту, що забезпечують нормативно-правовий супровід туристичної сфери при прямій чи непрямій державній підтримці для забезпечення ефективного розподілу виробничих сил та фінансових можливостей, дозволив сформулювати основні рекомендації щодо вдосконалення інституційного забезпечення соціально орієнтованого сектору туризму на основі дослідження вітчизняного та зарубіжного досвіду.

Державна підтримка соціально орієнтованого туризму є основою інституційного забезпечення туристичного ринку, оскільки саме органи влади виступають гарантом реалізації рекреаційно-туристичного продукту через підприємницьку діяльність. Формування туристичної інфраструктури відбувається безпосередньо за підтримки регіональної та державної влади, підприємницької активності, при цьому баланс інтересів при реалізації підприємницьких рішень досягається завдяки підтримці державної влади та громадських організацій. Забезпечення сталого розвитку соціально орієнтованої сфери туризму є найважливішим завданням концепції довгострокового соціально-економічного розвитку, що визначає як першорядне завдання підвищення людського потенціалу, підтримки високого рівня життя та забезпечення національної конкурентоспроможності України на світовому ринку.

Список використаних джерел

1. Мілінчук О.В. Сутнісні характеристики соціального туризму в умовах сталого розвитку // Чернігівський науковий часопис. Серія 1: Економіка і управління. 2018. Вип.1. С.26-32.
2. Bohatyryova G., Barabanova V. Social Measures for the Development of Market of Tourism Services in Ukraine // Innovative Economics and Management. 2018. Vol.3. pp.116-124.
3. Cornell S., Kalt J.P. Where Does Economic Development Really // Economic Inquiry. 1995. Vol.33. pp.411-418.
4. Diekmann A., McCabe S. Handbook of Social Tourism. Edward Elgar Publishing Limited, 2020. 308 р.
5. Kourilova J., Kratochvílová L. Social Tourism Support in the Czech Republic // Czech Journal of Tourism. 2014. Vol.3. pp.63-81.
6. Minnaert L., Maitland R., Miller G. What is Social Tourism? // Current Issues in Tourism. 2011. Vol.14-5. pp.403-415.
7. Sedgley D., Haven-Tang C., Espeso-Molinero P. Social Tourism & Older People: the IMSERSO Initiative // Journal of Policy Research in Tourism Leisure and Events. 2018. Vol.10(3). pp.22-31.