Король В.С.
Матеріали II Міжнар. наук.-практ. конф.
«Інновації, тренди та виклики в індустрії
гостинності» (м. Львів, 4-5 травня 2023 р.)
Львів: ЛТЕУ, 2023. 190 с. С.65-68.

Оцінювання трансформацій туристичних підприємств

Концепція економічного оцінювання трансформації туристичних підприємств повинна давати чіткі відповіді на такі запитання:

  • вплив зовнішніх і внутрішніх факторів діяльності на підприємство;
  • критерії вибору напрямку, виду та форми трансформації підприємства;
  • значення трансформації для стратегічного розвитку підприємства;
  • врахування можливостей для подолання труднощів у період трансформації.

Перспективною системою показників для оцінки трансформації підприємств є система нового покоління «Balanced Scorecard» (система збалансованих показників). Ця система є результатом багаторічних робіт Роберта Каплана та Девіда Нортона. В основу їх досліджень уперше була покладена гіпотеза про те, що для успішного управління сучасним підприємством самих лише фінансових даних уже недостатньо і тому потрібно застосовувати новий, більш «збалансований» підхід. Цей принцип реалізує згадана система, що враховує чотири «перспективи» організації:

  • традиційні фінансові показники і фактори, що на них прямо або побічно впливають;
  • успішність роботи з клієнтами;
  • оптимальність внутрішніх бізнесів-процесів;
  • загальна компетентність персоналу компанії у своїй сфері.

Ці перспективи дають цілісну картину поточної стратегії підприємства і її динаміки, а при необхідності можуть вводитися і використовуватися додаткові набори, власні розробки.

Згідно з «Методикою розробки планів реструктуризації державних підприємств та організацій» [1] для оцінювання впливу зовнішніх та внутрішніх факторів діяльності підприємства на процес трансформації пропонується використовувати таку схему. Оцінювання за такими критеріями підприємств або об’єднань дає можливість визначити чотири основні категорії підприємств.

  • Категорія 1 - підприємства, які легко реорганізуються: швидко виходять на нові ринки (легко збувають свою продукцію), частка специфічних виробничих знань персоналу мала. Ці умови полегшують реорганізацію.
  • Категорія 2 - підприємства, які потенційно піддаються реорганізації: з великою можливістю освоєння нових ринків, але рівень специфічних виробничих знань персоналу і рівень специфічності технологій для самостійного існування досить великі, що утруднює зміну асортименту продукції і, відповідно, виробничого процесу.
  • Категорія 3 - підприємства, що підлягають ліквідації: з малою можливістю освоєння нових ринків і малим рівнем специфічних виробничих знань персоналу та технологій.
  • Категорія 4 - підприємства, які важко піддаються реорганізації: з наявністю підрозділів, для яких освоєння нових ринків є важким, але які мають високий ступінь специфічних виробничих знань і технологій, без яких неможливі кооперація збуту в межах об’єднання.

Перспективним є використання кореляційно-регресійного аналізу у процесі оцінювання потенціалу трансформацій підприємств. Однак труднощі, пов’язані з порівняно короткими часовими періодами становлення ринкових відносин в Україні, порівняно невеликою кількістю об’єктів можливого аналізу, гальмують широке впровадження таких моделей у практиці. Щодо цієї проблеми доцільно розглянути відому модель Альтмана, яка використовується для прогнозування та оцінки банкрутства, як одного з можливих напрямків трансформації. В українській практиці робилися численні спроби використання моделі Альтмана для оцінки платоспроможності і діагностики банкрутства, створювалася комп’ютерна модель прогнозування та діагностики банкрутства тощо. Однак відмінності у чинниках, що впливають на функціонування підприємства (розвиток фондового ринку, слабий розвиток вторинного ринку цінних паперів, податкове законодавство, нормативне забезпечення бухгалтерського обліку та ін.), і які використовуються в моделі Альтмана, спотворюють імовірнісні оцінки [2, с.178]. Досвід використання вказаних моделей у різних країнах показав, що спрогнозувати імовірність банкрутства за допомогою п’ятифакторної моделі за 1 рік можна з точністю до 90%, за 2 - до 70%, за 3 - до 50%.

Найпоширенішою сьогодні є думка про те, що кінцевою і головною метою трансформацій туристичного підприємства є бажання до самозбереження та виживання на ринку. Таким чином, економічно оцінювати трансформацію доцільно з огляду на можливість продовжити існування підприємства як суб’єкта господарювання. Функціонуючи під впливом постійно мінливого зовнішнього і нестабільного внутрішнього середовищ, а також жорсткої конкуренції, підприємство прагне забезпечити загальносистемний закон самозбереження: кожна господарююча система намагається зберегти себе і використовує для досягнення цього весь свій потенціал і ресурси. Самозбереження може мати безліч трактувань, наприклад - забезпечити самофінансування, зберегти важливі кадри тощо. У загальному вигляді у літературі згаданий закон математично виражається таким чином:

потенціал і ресурси підприємства   (1)

де Rі - потенціал і ресурси підприємства в і-тій сфері (виробництво, фінанси, маркетинг тощо), які сприяють його розвитку;
V1k - потенціал і ресурси зовнішнього середовища руйнівного характеру;
V2k - потенціал і ресурси внутрішнього середовища, руйнівного характеру.

Досягнення результативності трансформації туристичного підприємства у практиці забезпечується тими заходами, що покладені в основу обраних перетворень, які повинні дати очікувані результати, наприклад, зростання обсягів виробництва, поліпшення економічного і екологічного стану підприємства тощо. У будь-якому разі підприємство повинно отримати певні конкурентні переваги у результаті зміни організаційно-правової форми, відокремлення окремих структурних підрозділів у нові самостійні суб’єкти підприємницької діяльності, ринкової адаптації підприємства, проведення реорганізації прав власності за умов гарантії соціального захисту працівників підприємства тощо.

Список використаних джерел

1. Методика розробки планів реструктуризації державних підприємств та організацій від 2 червня 1997 р. №73. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0073374-97.
2. Клебанова Т.С., Бондар О.М., Мозенков О.В. та ін. Банкрутство і санація підприємства: теорія і практика кризового управління. Харків: ВД «ІНЖЕК», 2003. 272 с.