Косоловський І.С., Шевчик Б.М.
Матеріали V Міжнар. наук.-практ. конф.
«Сталий розвиток туризму на засадах
партнерства: освіта, наука, практика»
(Львів-Ужгород-Михайлівці, 20-23 жовтня
2026 р.). Львів: ЛТЕУ, 2026. 214 с. С.110-112.
Туризм як екзистенційна мандрівка топосом нооекономіки
Фрагментарність людського мислення передбачає здатність детермінувати майбутнє. Тобто людина визначає себе своїми проєктами, «закидуючи» себе у віртуальність очікувань заради творення себе працею в обставинах іншого. Аксіологічне опредметнення цих обставин і визначається як екзистенція. Сфера проєктування визначається тим, чим «Я» не є, тобто присутністю Іншого.
Отож, наратив проєкту - інтеграція, синтез, союз, цілісність, соборність, тобто - імпульс віднайдення онтологічної єдності всіх і кожного у Першоджерелі, яким є Логос. Виходить, що культура може детермінувати вибір, відсуваючи тривалість задоволення і, водночас, максимізуючи потребу як спокусу у формі товару. Так уніфікується соціальний простір в імперативі споживання. Проте, відомий також інший шлях: якщо репресивність системи стосовно лібідо передбачає спокусу компромісу для застосування влади над собою, то індивід може спромогтися на особливий бунт проти системи: сублімувати енергію невдоволення у вищу цінність мистецької творчості. А це - вчинок Героя, що розширює горизонт нового досвіду свободи там, де система не має влади. Так через парадокс культура збагачується цінністю, коли свобода долає табу системи духовною творчістю, висуваючи емблему задоволення ще більш емансипованого від тварності лібідо. Так, обмеження поневолює, але бунт дає крила.
Між потребою і задоволенням перебуває сенс. Якщо його усунути, то життя перетвориться у гонитву за мінливим «вислизаючим» задоволенням у калейдоскопі нав’язуваних потреб. Автентичність - це реалізована турбота свободи як посвяти, як того, що стало справою життя, того, що Г. Сковорода називав «зрідненою працею». Автентичність є відповіддю на пошук сенсу через творчість. Сенс - це цінність екзистенційного змісту вищої доцільності пережитого. Сенс - це усвідомлене виправдання життя.
І прогрес, і криза мають спільну ознаку - скорочення потреби в людській праці. З одного боку, виникає безробіття як наслідок ініціативи впровадження засобів економії робочої сили, котрі значно випереджують темпи пошуку бізнесом нових сфер застосування цієї робочої сили. А з іншого, науково-інженерне винахідництво технологічного приборкання природи для інтенсифікації енерговидобутку і збільшення продуктивності відбувається коштом мінімізації впливу живої праці за рахунок вагомості уречевленої. І тут - важливий момент, який відображає соціальний конфлікт виробничих відносин не між мікро- та макроекономікою (до чого звикли економісти), а між індустріальною і постіндустріальною економікою (куди ще математизоване абстрактне мислення економіста-теоретика не сягнуло). І чи сягне?
Проблема ось у чому. В економіці продуктивність обчислюється як середній випуск продукції на робітника, що виходить шляхом ділення загального випуску на загальну кількість працевлаштованих на підприємстві. Проте споживна вартість робочої сили полягає не в середній, а в граничній продуктивності, тобто у додатковому внеску нового працевлаштованого робітника, який збільшує виробництво продукції чи обслуговування клієнтів. Використання машини може збільшити випуск у розрахунку на одного робітника, залишивши незмінною граничну продуктивність, або навіть знизивши її. Виходить, що автоматизація підвищує середню продуктивність але може парадоксально знижувати граничну продуктивність робітника, а отже - цінність живої праці. Оскільки ринкова вартість робочої сили зумовлюється споживною вартістю відтворення робочої сили, то почали практикувати офшорингову міграцію капіталу із копійчаною вартістю праці у відсталій країні «пастки бідності».
У сфері виробничих відносин існує два типи інновацій: одні казково збагачують рантьє, інші забезпечують синергію добробуту всього суспільства. Мегаприбутки рантьє пов’язані із ринковою владою, а синергія добробуту усього суспільства, а не касти обраних креолів, має місце тоді, коли інноваційні технології підвищують граничну продуктивність праці робітника. А це має місце в інтелектуалоємних виробництвах, причому там, де ШІ здає конкурентні щодо людини позиції, коли створюються гуманітарні тексти онтологічної новизни герменевтичного призначення, де споживною вартістю виступає сенс, а не утилітарне інформування.
Туризм - це економіка, де ресурсом виступає простір. Чи можливий туризм як топос присутності, де детермінізм простору зберігає споживну вартість чуттєвого враження, не будучи обмеженням? Нооекономіка - це різновид мандрівки, де обмеження творить не простір, а уява.
