Кравчук А.В.
Матеріали III Міжнар. наук.-практ. конф.
«Туристично-рекреаційна сфера: виклики
сучасності» (м. Хмельницький, 22 квітня 2026 р.)
Хмельницький: Хмельницький: Хмельницький
університет управління та права імені
Леоніда Юзькова, 2026. 231 с. С.11-13.

Публічне управління у сфері рекреації: проблеми та перспективи за умов війни і повоєнного відновлення

Дванадцятирічна військово-окупаційна московитська агресія здійснила вкрай негативний вплив на здоров’я Української нації та на туристично-рекреаційний потенціал нашої держави. Саме тому, важливою є державна політика поточного і фундаментального відновлення як туристично-рекреаційної сфери, загалом, так і її лікувально-оздоровчого напряму, зокрема.

Публічне управління у сфері рекреації в Україні має юридичний характер і нормативно-правове підґрунтя. Так, основи рекреації закріплені Законом України «Про курорти», Положенням «Про рекреаційну діяльність у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України» і Стратегією розвитку туризму та курортів на період до 2026 року. Українська туристично-рекреаційна сфера функціонує в рамках Закону України «Про туризм». Позаяк заклади готельного, ресторанного і готельно-ресторанного господарства є важливою інфраструктурною компонентою ефективного та якісного функціонування туристично-рекреаційного сектору України - формою державної політики в цьому руслі є Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» щодо розширення кола суб’єктів надання готельних послуг» і Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України «Про затвердження Правил роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства». Заразом, не менш вагомим нормативно-правовими актами сприяння і регулювання діяльності туристичної галузі, рекреаційної сфери й готельно-ресторанної справи є Конституція України і Положення «Про Державне агентство розвитку туризму України». Пряму та опосередковану дію на засади господарювання українських підприємств туризму, рекреації, готельного бізнесу, ресторанної справи й готельно-ресторанного господарювання є Господарський і Цивільний Кодекси України, а також Закони України «Про засади державної регіональної політики» і «Про державно-приватне партнерство».

Українська рекреаційна сфера повинна забезпечити одночасну реалізацію трьох складових, у першу чергу для військовослужбовців (особливо поранених) і їхніх родин (особливо тих, члени яких загинули, зникли безвісти, перебувають у полоні, поранені):

1. якість надання діагностичних, профілактичних, оздоровчих, лікувальних і реабілітаційних послуг санаторно-курортними й іншими рекреаційними закладами;
2. фізична доступність для населення України, в першу чергу вищезазначених категорій, до закладів, що забезпечують розвиток лікувально-оздоровчого туризму;
3. фінансова доступність в отриманні лікувально-оздоровчих послуг для українського населення.

Практичне втілення цих трьох завдань за умови ведення активних бойових дій, окрім зусиль приватного сектора, також потребує активної державної підтримки на місцевому, реґіональному й національному рівнях. Саме органи публічного управління повинні поставити в коло пріоритетних завдань розвиток лікувально-оздоровчого туризму.

Насамперед варто забезпечити якісну підготовку фахівців медичної сфери, надаючи освітнім медичним програмам можливість використовувати передову матеріально-технічну й технольоґічну базу. Відтак, усі діагностичні, оздоровчі, лікувальні, профілактичні та реабілітаційні установи, центри, організації і заклади в Україні повинні бути якісно переобладнані під здобуті компетентності й досягнені програмні результати під час навчання за освітніми медичними програмами.

Таким чином, національна рекреаційна політика, загалом, та регіональна й місцева рекреаційна політика, зокрема, повинні бути комплексними в руслі оновлення та зміцнення якісних характеристик. Актуальність високорозвиненої медицини в Україні загострюється великою чисельністю поранених за період ведення військових дій в Україні внаслідок московитської окупаційної агресії. Українська медицина, в тому числі й оздоровчо-лікувальна туристична, повинна бути ефективною та популярною, в першу чергу, для українського населення.

Враховуючи теперішнє ведення активних бойових дій, українські публічні органи управління повинні активізувати дипломатичну діяльність у всіх країнах Світу на всіх рівнях. Співпраця у рекреаційній сфері, особливо її медичний напрям, повинна бути однією з пріоритетних на рівні з військовим співробітництвом.

Разом із тим, державна політика й управління у сфері рекреації за умов війни і повоєнного відновлення повинна зводитися до комплексної реалізації цілої низки заходів нормативно-правового, фінансово-інвестиційного, проєктно-маркетингового, матеріально-ресурсного, екологічного та безпекового характеру. Це, у свою чергу, дозволить ефективно використовувати увесь туристично-рекреаційний потенціал України й істотно покращити динаміку внутрішнього та в’їзного лікувально-оздоровчого туризму і рекреації з усіма позитивними фінансово-репутаційними наслідками для України та її регіонів.

Таким чином, запропонований комплексний підхід органів публічного управління до реалізації рекреаційної політики в Україні у період військового стану та повоєнного відновлення є одним з перспективних напрямів зміцнення здоров’я та покращення кількісно-якісних параметрів людського потенціалу нашої держави.

Література

1. Бірюкова Ю.А. Розвиток туристичного готельного бізнесу в рамках моделі державно-приватного партнерства // Ефективна економіка. 2021. №6.
2. Близнюк А.С. Інституційно-організаційні засади формування механізму державного управління розвитком рекреаційної галузі в Україні // Державне управління: удосконалення та розвиток. 2019. №1.