Кучейник Д.О.
Матеріали III Міжнар. наук.-практ. конф.
«Туристично-рекреаційна сфера: виклики
сучасності» (м. Хмельницький, 22 квітня 2026 р.)
Хмельницький: Хмельницький: Хмельницький
університет управління та права імені
Леоніда Юзькова, 2026. 231 с. С.13-14.
Правове регулювання захисту майнових прав та інтересів українських туристів за межами України
Забезпечення майнових прав та інтересів громадян під час їхнього перебування за кордоном є одним із пріоритетних завдань правової держави. Туристична діяльність у сучасному розумінні існує не лише як індустрія відпочинку, а й як важливий інструмент реалізації фундаментальних прав людини на свободу пересування та духовний розвиток. Усі форми туризму мають бути спрямовані на утвердження людської гідності. Відповідно, держава зобов’язана створювати належні правові та організаційні умови для того, щоб подорожі були доступними для кожного громадянина, а їхні, зокрема майнові, права - надійно захищеними на всіх етапах туристичного маршруту, незалежно від географічних кордонів.
Основним нормативним базисом у цій сфері виступає Закон України «Про туризм» [1]. Він не лише визначає термінологічний апарат, а й закладає імперативні засади відповідальності суб’єктів туристичної діяльності.
Згідно зі статтею 14 цього Закону держава бере на себе публічно-правове зобов’язання створювати механізми (дипломатичні, правові, економічні), які б мінімізували ризики для громадян за межами національної юрисдикції. Дана норма корелюється зі статтею 25 Конституції України і створює підґрунтя для екстратериторіальної дії захисної функції права.
Правовий статус туриста є комплексним, оскільки він одночасно виступає і як мандрівник, і як споживач специфічних послуг. Стаття 25 ЗУ «Про туризм» конкретизує ці права - туристи мають право на особисту безпеку, захист життя, здоров’я, прав споживача, а також майна; відшкодування матеріальних і моральних збитків у разі невиконання або неналежного виконання умов договору; сприяння з боку органів державної влади України в одержанні правових та інших видів допомоги. Право на відшкодування збитків є інструментом відновлення майнової сфери туриста, яка була порушена внаслідок делікту або неналежного виконання контракту туроператором.
Під час перебування за кордоном українець потрапляє у сферу дії іноземного правопорядку, що вимагає чіткого розмежування прав та обов’язків. Правова обізнаність туриста щодо законів країни перебування є превентивним заходом захисту його майнових інтересів, до прикладу, уникнення штрафів або конфіскації майна. Водночас пріоритет міжнародних угод дозволяє використовувати уніфіковані механізми захисту, такі як Гаазькі конвенції або двосторонні договори про правову допомогу. Реалізація державою цієї просвітницької функції здійснюється через розгалужену систему каналів комунікації. Цей обов’язок закріплений у ст. 25 Консульського статуту України затвердженого Указом Президента України 2 квітня 1994 року №127/94, зокрема, консульські установи використовують офіційні вебпортали МЗС та дипломатичних представництв, де публікуються актуальні пам’ятки туриста, здійснюють розсилку автоматизованих SMS-повідомлень при перетині громадянами кордону, а також підтримують роботу цілодобових гарячих ліній для екстреного консультування [2].
З метою мінімізації майнових ризиків існує усталений механізм поєднання інститутів особистого страхування та системи фінансового забезпечення відповідальності суб’єктів туристичної діяльності. Згідно зі статтею 16 ЗУ «Про туризм», обов’язковим є страхування життя та здоров’я туристів, проте за вимогою туриста туроператор чи турагент повинні забезпечувати страхування також інших ризиків, пов’язаних із здійсненням туристичної поїздки, зокрема страхування багажу чи витрат у разі анулювання договору. Це створює додаткову фінансову гарантію відновлення майнового стану туриста без тривалих судових розглядів у країні перебування, оскільки витрати відшкодовуються страховиком безпосередньо за фактом настання страхового випадку. Суб’єкт господарювання, , що реалізує туристичний продукт, зобов’язаний мати підтверджене фінансове забезпечення своєї цивільної відповідальності, банківську гарантію, перед споживачами. Подібний механізм забезпечує покриття збитків у разі неплатоспроможності або банкрутства суб’єкта, що включає витрати на повернення туриста до місця проживання та відшкодування вартості ненаданих послуг, передбачених договором. Відшкодування здійснюється кредитною установою на підставі заяви туриста та документів, що підтверджують невиконання зобов’язань [1].
Загалом, ефективність системи захисту майнових прав та інтересів українських туристів, поряд із рівнем їхньої правової обізнаності та здатністю належним чином реалізовувати свої права, формується під впливом цілого комплексу норм національного законодавства, які регулюють відповідні правовідносини. У поєднанні з положеннями міжнародних договорів та загальновизнаними принципами міжнародного права формується цілісний і відносно стабільний правовий фундамент, який забезпечує належний рівень правової визначеності у сфері туризму. Така система не є статичною, а постійно розвивається під впливом глобалізаційних процесів, зростання мобільності населення та ускладнення туристичних послуг. Це зумовлює необхідність подальшого вдосконалення як національного законодавства, так і механізмів його практичної реалізації. У цьому контексті особливого значення набуває гармонізація українського правового регулювання з міжнародними стандартами, що дозволяє підвищити рівень захисту прав туристів незалежно від країни їх перебування.
Література
1. Закон України «Про туризм». URL: https://tourlib.net/zakon/pro_turyzm.htm.
2. Указ Президента України «Про Консульський статут України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/127/94.