Кудла Н.Є., Коцупей В.М.
Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.
"Сучасні напрями розвитку економіки, підприємництва,
технологій та їх правового забезпечення"
(м. Львів, 18-19 червня 2020 р.). Львів:
Видавництво ЛТЕУ, 2020. 372 с. С.190-192.

Типологія агротуристичних господарств

Розвиток сільського туризму та агротуристичної діяльності вказує на потребу інноваційного підходу власників садиб та державних і громадських структур до формування пропозиції туристичного продукту та його продажі. Спостереження тенденцій у Карпатському регіоні підтверджують припущення щодо зменшення кількості об’єктів сільської бази розміщення з одночасним підвищенням якості пропонованих послуг. У цьому контексті використаємо напрацювання закордонних вчених та обґрунтуємо представлені моделі [1, с.283] в реаліях українського ринку сільського туризму (табл. 1).

Таблиця 1. Порівняння традиційної та сучасної моделі розвитку сільського туризму

Елементи Традиційна модель / старий тип сільського туризму Сучасна модель / новий тип сільського туризму
Пропозиція Використання вільних предметів та засобів праці
Низька якість та асортимент послуг
Низькі компетенції власників садиб		 Використання інфраструктури дестинації
Висока якість послуг
Високий професійний рівень сфери управління
Попит Вторинний
Базовий рівень задоволення туристичних потреб		 Первинний
Високий рівень задоволення туристичних потреб
Ринок Дешевий відпочинок, низькі доходи Високі доходи
Приклад Господарство пропонує розміщення (і наприклад, самостійного приготування страв) для: сімей з дітьми, активних та інших туристів Господарство пропонує пакет послуг, пов’язаних із задоволенням потреб туристів (сільське життя, культура, традиції, оточення тощо)

За вказаними у табл. 1 ознаками можна стверджувати, що сільський туризм в Україні відноситься до старої (традиційної) моделі, якій притаманні: надання основних туристичних послуг (проживання і харчування), низька їх якість, обмежені потреби туристів, пасивний відпочинок й низькі доходи.

Основою агротуристичної діяльності у цій моделі є функціонуюче особисте селянське або фермерське господарство, в основному із вузькою спеціалізацією (бджільництво, рибництво, садівництво тощо), яке окрім сільськогосподарської продукції пропонує проживання з можливістю самостійного харчування. Пропозиція харчування і відпочинку у господарстві і у найближчому оточенні трактується власниками садиб як додаткова господарська діяльність. Прикладом такої форми сільського туризму є пропозиція розміщення у визначених кімнатах житлового будинку й використання окремого кухонного блоку й засобів для приготування їжі у ньому або окремих господарських споруд пристосованих для прийому туристів.

Низькі бар’єри виходу на ринок є поясненням надмірної кількості об’єктів сільського туризму у визначених дестинаціях Карпатського регіону, які в основному пропонують кімнати для гостей. Закономірність ринку полягає у тому, що ведення туристичної діяльності низької якості і обмеженої сфери послуг не генерує високих доходів. Така модель розвитку сільського туризму спричиняє втрату гостей функціонуючими об’єктами сільського туризму з причини невідповідності рівня пропонованих продуктів сподіванням відвідувачів. Сільський туризм асоціюється з дешевим відпочинком, низьким стандартом, не цікавим проведенням вільного часу (без додаткових розваг) та самостійним приготуванням страв.

сільський туризм у Карпатському регіоні

На фоні функціонуючих об’єктів сільського туризму відповідно то традиційної моделі можна виокремити господарства, які відповідають актуальним потребам суспільства. Сучасний турист шукає неповторної атмосфери місця, гостинності, місцевої кухні, безпосередньої участі господаря садиби та членів його родини у пропозицію часто нестандартних послуг і готельного стандарту (кімната із санітарним вузлом). У виборі об’єкта для сільського відпочинку великого значення має гостинність селянської родини, інфраструктура селянського господарства, високий стандарт проживання, надання ексклюзивних послуг, а також, контакт з природою, чисте повітря, привабливі краєвиди та можливість займатися активними видами туризму.

У сучасній моделі основою розвитку сільського туризму є функціонуюче селянське чи фермерське господарство, власник якого пропонує традиційні умови проживання високого стандарту, послуги харчування з продуктів власного виробництва та пакет додаткових послуг, які дозволяють здобуття автентичних та унікальних вражень та досвіду. Їх можна забезпечити шляхом участі гостей у навчанні народних ремесел (наприклад, плетіння з лози, різьбленні), спільному приготуванні страв (наприклад, ліплення вареників, випікання хліба), пізнання околиці завдяки супроводу і знанням власника садиби. Подорожі до таких дестинацій стають не тільки місцем відпочинку, але і набуття нових вражень та досвіду.

Отже, агротуристична пропозиція охоплює не тільки основні туристичні послуги, а також інші складові так званого розширеного туристичного продукту, до якого входять: консультування, поради, можливість купівлі домашніх продуктів, набуття нових умінь тощо [2, с.63]. Основні туристичні послуги складаються у пропозиції проживання у будинку селянської родини, надання послуг харчування місцевої кухні, можливості проведення вільного часу з селянською родиною. Пропозиція має поєднювати у собі елементи креативності, автентичності, творчості з високою якістю наданих послуг та прийнятною ціною.

Успіх об’єктів сільського туризму у контексті сформованих чинників у сучасному трактуванні нового типу дозволяє досягнути власникам поставлених цілей завдяки [3, с.194]:

  • розташуванню (близькість до туристичних об’єктів);
  • розумінні потреб і сподівань гостей,
  • можливості пристосуванні наявних засобів до вимог відвідувачів;
  • бажання здобувати знання;
  • артистичним вмінням;
  • креативності членів родини;
  • економічному розрахунку.

Ключовою ознакою успіху у цьому підході є концентрація на задоволенні потреб гостей, що спричинює розуміння проблематики якості продукту та обслуговування. Розуміння вимог гостя є основою до проектування і надання послуг і продуктів високої якості. Власники об’єктів сільського туризму мають володіти управлінськими компетенціями, які дають розуміння чого прагнуть туристи, завдяки поєднанню сільськогосподарської та туристичної діяльності. Джерелом успіху господарства є створення розпізнавального бренду та забезпечення підприємницької вірогідності, а також використання сучасних способів обслуговування гостей і форм платіжних розрахунків, у контактах з ними використовувати системи електронного бронювання та можливості соціальних мереж.

Список використаних джерел

1. Ohe Y., Ciani A. Accessing Demand Characteristics of Agritourism in Italy // Tourism and Hospitality Management. 2012. №8(2). P.281-296.
2. Кудла Н.Є. Сільський туризм. Основи підприємництва та гостинності: навч. посіб. К.: Центр учбової літератури, 2015. 152 с.
3. Gralak K., Kasprzak M. Agroturystyka w Rozwoju obszarów wiejskich w Polsce - stan, problemy i perspektywy // Zeszyty Naukowe. Turystyka i Rekreacja. 2018. №2(22). S.187-195.