Лазарєва Олена Володимирівна
Матеріали І Всеукр. наук.-практ. конф.
"Сучасний стан та потенціал розвитку індустрії гостинності
в Україні" (м. Херсон, 23 квітня 2021 р.)
Херсон: ХДАЕУ, 2021. 327 с. C.35-38.

Тактика розвитку потенціалу заповідних територій

Прискорення процесів глобалізації національної економіки вимагає здатності реагування на зміни в оточуючому середовищі, що забезпечують екологічну стійкість навколишнього природного середовища. Мотиваційним вектором вирішення цієї проблеми є вивчення еколого-економічних аспектів розвитку потенціалу заповідних територій.

Аналіз процесів використання заповідних територій засвідчив, що ефективність організації їх використання безпосередньо визначається ступенем розвитку управління цими територіями.

Відзначимо, що управління розвитком заповідної справи представляє діяльність організації, спрямовану на досягнення стратегічних цілей у галузі охорони і використання заповідних територій.

В умовах впливу компонентів макрооточення на процес досягнення стратегічних цілей, відбувається відхилення вектора прямолінійного зростання, який супроводжується як правило спаданням параметрів розвитку, виникає необхідність корегування пріоритетних складових на користь досягнення поставленої мети. У цьому випадку повинен вступати у силу такий феномен як регулювання, завданням якого є забезпечення динаміки прямолінійного зростання.

Наприклад, питання охорони навколишнього природного середовища представляє стратегію регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об’єктів.

Тактика потенціалу розвитку заповідних територій опирається на закони України «Про природно-заповідний фонд України», у якому систематизовано раніше діючі норми з цього питання, підвищено їх правовий статус з відомчого до законодавчого рівня, «Про червону книгу України», «Про зелену книгу України», низку природоохоронних конвенцій та угод світового, європейського, регіонального і міждержавних рівнів, які є чинними для України.

Проте слід зазначити, що сьогодні в Південному регіоні України відсутні довгострокові програми розвитку заповідних територій та екологічних мереж. У великій мірі це визначається недостанім обсягом фінансування цих заходів [1]. Хоча в міру розвитку законодавчого забезпечення цієї проблеми управління заповідними територіями дещо активізувалось, хоча багато управлінських аспектів не вирішується через відсутність фінансування природно-заповідної діяльності.

Сьогодні низька ефективність управління заповідними територіями виражається відсутністю встановлення заповідного режиму, функціонального зонування заповідних територій, відсутністю організації систематичних спостережень за станом заповідних комплексів та об’єктів, недостатнім рівнем проведення комплексних досліджень з метою розробки наукових основ їх забезпечення та ефективного використання, недодержанням вимог щодо охорони потенціалу заповідних територій під час здійснення господарської діяльності, недостатністю проведення міжнародного співробітництва у сфері заповідання.

В системі управління заповідними територіями важливе місце належить страхуванню на випадок стихійних природних явищ, аварій, катастроф. Але, як визначалось раніше, через відсутність правовстановлюючих документів для юридичного визнання об’єктів природно-заповідного фонду таке страхування не здійснюється.

При розробленні системи управління заповідними територіями важливе місце належить окресленню повноважень служб охорони заповідних територій та об’єктів. При цьому вони мають право:

• вимагати пояснення у зв’язку з порушенням режиму заповідних територій і об’єктів;
• перевіряти у громадян і службових осіб посвідчення на право перебування, використання природних ресурсів та іншої діяльності в межах заповідних територій;
• складати протоколи про порушення вимог законодавства, вилучати у порушників предмети і знаряддя, за допомогою яких незаконно використовуються природні ресурси;
• давати обов’язкові до виконання приписи з метою усунення порушень, виявлених у межах заповідних територій і ін.

Але заходи з охорони заповідних територій та об’єктів не знаходять свого відображення у практичній роботі служб охорони. Судові позови на порушників, по суті, не розглядаються і часто закриваються за відсутності об’єкта правопорушень, оскільки «де-юре» вони не існують - це з одного боку. З іншого боку - відсутність належного фінансування, кваліфікованих кадрів не дозволяють здійснювати дієвий контроль за порушенням вимог чинного законодавства.

Під час дослідження існуючої системи управління заповідними територіями виявилось, що вони не можуть конкурувати на світовому ринку, оскільки система управління і стандарти до неї не відповідають системі менеджменту якості ISO 9000, системі екологічного менеджменту ISO 14000, впроваджених у розвинених країнах.

Досягнення цієї умови можна забезпечити шляхом адаптації нормативно-правової бази до вимог стандартів та директив Європейського Союзу, досягти умови цивілізованого правозастосування, виходячи з принципу, що перед Законом всі рівні, забезпечити належний рівень фінансування заходів, пов’язаних з реалізацією державної політики у галузі заповідної справи.

Отже, незважаючи на певні успіхи у сфері організації охорони і використання заповідних територій, все ж існуюча система управління не забезпечує конкурентоспроможності галузі заповідної справи на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Збереження та відновлення екосистем чи окремих її компонентів досягається шляхом заповідання територій, вилучивши їх із господарського активного використання. При цьому, ефективність функціонування ядер заповідних територій, забезпечується єдністю всіх елементів екологічної мережі, яка фокусується через призму екокоридорів.

Недоліки щодо охорони і використання заповідних територій мають організаційно-господарське та економічне походження. В число недоліків організаційно-господарського походження відноситься відсутність проектів землеустрою їх створення. До складу недоліків економічного походження відноситься відсутність реальної економічної оцінки територій та об’єктів природно-заповідного фонду, введення кадастру, компенсації збитків, завданих порушенням чинного законодавства, відсутність належного фінансування.

Мотиваційним важелем реагування на зміни, що забезпечують екологічну стабільність навколишнього природного середовища є система управління менеджменту та регулювання заповідними територіями, спрямована на недопущення руйнівних процесів при їх охороні і використанні. На тактичному рівні досягнення поставленої мети забезпечується шляхом регулювання пріоритетних складових, оскільки під впливом макрооточення відбувається відхилення вектора прямолінійного зростання, який супроводжується спаданням параметрів розвитку.

Подальші дослідження мають бути сконцентровані на вивченні проблемних аспектів розроблення землевпорядної документації (проєктів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду).

Список літератури

1. Природоохоронні заходи Міністерства екології та природних ресурсів України. URL: https://mepr.gov.ua/timeline/Prirodoohoronni-zahodi.html.