Лебедєв І.В.
Матеріали Всеукраїнської науково-практичної
конференції "Туристичний та готельно-ресторанний
бізнес: світовий досвід та перспективи розвитку
для України" (м. Одеса, 10 квітня 2019 р.)
Одеса: ОНЕУ, 2019. 881 с. С.81-85.

Досвід Європейського Союзу зі сталого розвитку туризму як зразок для України

Україна - ЄС Досвід впровадження сталого туризму в Європейському Союзі (ЄС) представляє значний інтерес, обумовлений тим, що ЄС є найбільшим сегментом світового ринку туристичних послуг, його туристична індустрія стала одним з ключових секторів європейської економіки. Факторами, що визначають характерні особливості туристичної політики ЄС, є:

  • політична стабільність;
  • верховенство права;
  • розвинене громадянське суспільство;
  • ефективна соціально-орієнтована економіка;
  • високий рівень життя населення;
  • турбота про охорону культурної спадщини і навколишнього середовища.

ЄС проводить активну політику з регулювання туризму шляхом розробки рекомендацій, які не мають прямої юридичної сили і не втручаються в національну політику країн-учасниць, надаючи їм повну свободу дій в процесі створення і просування своїх національних туристичних продуктів.

У документах, що публікувалися керівними органами ЄС, неодноразово вказувалося, що мета політики в сфері туризму - підтримувати Європу як найпопулярніше туристичне місце світу, сприяючи конкурентоспроможності, диверсифікації та якості послуг, інноваціям та сталому розвитку, особливо стосовно малих та середніх підприємств, підсилювати взаємозв’язок туризму з іншими пріоритетними сферами соціального, економічного і культурного розвитку [1].

Стратегія розвитку туристичної індустрії ЄС спрямована на отримання як економічних, так і соціальних результатів: підвищення рівня та якості життя населення, захист природного середовища, зменшення негативного впливу на нього, попередження його погіршення і деградації, збереження культурно-історичної спадщини - тобто на те, що входить в поняття сталого туризму.

Необхідність появи і поширення концепції сталого розвитку туризму викликана тим, що незважаючи на відомі позитивні ефекти туризму, є низка негативних наслідків:

  • антропогенне навантаження на території;
  • забруднення навколишнього середовища;
  • погіршення естетики ландшафтів;
  • проблеми утилізації відходів і побутового сміття;
  • шкода історичним і природним пам’яткам;
  • культурна деградація території;
  • надмірна комерціалізація;
  • посилення складних соціально-економічних проблем, пов’язаних з наркоманією, алкоголізмом, проституцією, необхідність посилення заходів безпеки, витоком валюти з країни тощо.

Деякі види туристичного відпочинку, такі як полювання, риболовля, збирання рослин, завдають шкоди живій природі і призводять до зменшення чисельності або навіть до повного зникнення на певних територіях деяких видів фауни та флори. Зростання чисельності відвідувачів і населення в туристичних регіонах, будівництво нових туристичних об’єктів потребує залучення додаткових природних ресурсів, що, у свою чергу, збільшує навантаження на навколишнє середовище.

Міжнародна спільнота все більше стурбована негативними наслідками туристичної діяльності. У зв’язку із цим перед міжнародною спільнотою взагалі, та Європейським Співтовариством зокрема, стало актуальним завданням розроблення нових моделей безпечного розвитку туризму в інтересах усього суспільства. У 2003 році Європейською Комісією було створено Комісію з питань сталого туризму (КУТ), до складу якого увійшли члени міжнародних організацій і урядів країн ЄС, представники регіональних та місцевих влад, представники індустрії туризму, профспілок, екологічних та інших громадських організацій, а також дослідних та освітніх установ. Комісія ЄС з питань сталого туризму розробила Стратегію сталого та конкурентного європейського туризму [2], у якій було проголошено у якості головної мети підвищення конкурентоспроможності європейського туризму шляхом забезпечення сталості та доступності, визначено пріоритетні напрямки діяльності:

  • спільне фінансування проектів з розвитку сталого та конкурентного європейського туризму;
  • розробка Європейської системи індикаторів туризму (ETIS) як інструмента управління дестинаціями, який допоможе їм здійснювати моніторинг, вимірювання, оцінку стану туристичної галузі та сприяти підвищенню її стабільності;
  • підтримка кампанії з розробки транс’європейських і національних туристичних продуктів сталого туризму.

Були визначені також пріоритетні завдання з реалізації Стратегії сталого та конкурентного європейського туризму:

  • забезпечити збалансованість економічної, соціокультурної та екологічної складових сталого розвитку;
  • посилювати роль туризму у досягненні економічного процвітання, соціальної справедливості та єдності, захисті довкілля та культур;
  • регулювати туристичні потоки згідно з рекомендаціями Всесвітньої туристичної організації у такій пропорції: один в’їзний турист на одного виїзного і на чотири внутрішніх туриста;
  • підвищувати доступність туризму для різних груп населення без дискримінації за статтю, расою, релігії або якою-небудь іншою ознакою;
  • розширяти асортимент тематичних туристичних продуктів, таких як транснаціональні маршрути, природний («зелений», екологічно чистий) туризм, оздоровчий, велосипедний та спортивний, гастрономічний та винний туризм, самодіяльний та фольклорний туризм тощо;
  • поліпшувати якість послуг для задоволення потреб людей у подорожах, дотримуватися прав та інтересів туристів;
  • сприяти збільшенню попиту на туристичні послуги як всередині ЄС, так і ззовні шляхом диверсифікації видів і розширення сезону туризму, збільшенню туристичних потоків у низьких та середніх сезонах для старших та молодих цільових груп;
  • забезпечити підвищенні рівня життя місцевого населення шляхом отримання економічних вигод від туризму;
  • мінімізувати забруднення і деградацію навколишнього середовища, раціонально використовувати обмежені ресурси;
  • підтримувати і збільшувати культурне багатство і біорізноманіття шляхом здійснення внеску в їх пізнання і збереження і т. ін. [3]

У цьому ж документі визначено принципи сталого туризму:

  1. Комплексність (системність) - цілісний інтегрований підхід з врахуванням усіх можливих наслідків впливу туризму.
  2. Сталість - задоволення потреб нинішнього покоління без шкоди для можливості майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.
  3. Обґрунтованість, забезпеченість ресурсами, узгодженість планів розвитку з параметрами зовнішнього і внутрішнього середовища.
  4. Залучення до участі в прийнятті рішень та їх реалізації усіх зацікавлених сторін (стейкхолдерів) - держави, місцевих громад, підприємців, громадських організацій.
  5. Відкритість - надання інформації про плани й очікувані результати їх реалізації, поширення позитивного практичного досвіду.
  6. Постійний моніторинг і регулювання туристичної діяльності.

Реалізація концепції сталого розвитку стала пріоритетним напрямом туристичної політики Європейського Союзу з кінця ХХ століття. Позитивний досвід ЄС з впровадження сталого туризму є вельми важливим для України, може і повинен активно використовуватися в українській практиці, враховуючи її реалії та євроінтеграційні прагнення.

Список використаних джерел

1. Agenda for a Sustainable and Competitive European Tourism: Communication from the Commission of the European Communities (Brussels, 19.10.2007). URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX:52007DC0621.
2. Europe, the world’s No 1 tourist destination - a new political framework for tourism in Europe: Сommunication from the Сommission to the European parliament. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX:52010DC0352.
3. Overview of EU Tourism Policy. URL: https://ec.europa.eu/growth/sectors/tourism/policy-overview_en.
4. Лебедєв І.В. Сталий розвиток туризму: сучасний стан і завдання для України // Туристичний та готельно-ресторанний бізнес: світовий досвід та перспективи розвитку для України: Матеріали круглого столу та студентської наук.-практ. конф. (м. Одеса, 12 квітня 2018 р.). Одеса: ОНЕУ, 2018. С.42-44.
5. Державне регулювання сфери туризму України в контексті процесів євроінтеграції / За заг. ред. В.Г. Герасименко, О.Л. Михайлюк. К.: ФОП Гуляєва В.М., 2019. 332 с.