Любіцева О.О.
Матеріали Міжнар. туристичного форуму
«Туризм в Україні: виклики та відновлення»
(м. Київ, 21-22 березня 2023 р.)
К.: КНЕУ, 2023. 337 с. С.137-140.

Виклики перед вітчизняною системою підготовки кадрів для туризму

Анотація. Розглянуто питання актуалізації фахової туристичної освіти відповідно до викликів, які постануть у післявоєнній Україні.

Ключові слова: підготовка кадрів, туризм, післявоєнні виклики.

Актуальність теми дослідження ґрунтується на глобальних викликах, що постали перед людством і перед українським суспільством, зокрема. Першій виклик пов’язаний із пандемією СOVID-19, яка показала масштабність туризму, який вкорінився у стиль життя не тільки населення високорозвинених країн, а й країн середнього рівня розвитку, і обмеження свободи пересування стало додатковим психологічним чинником впливу пандемії на населення. Сьогодні у світі поступово відновлюється туристичний процес і актуальною постала проблема задоволення відкладеного попиту скороченою за час пандемії індустрією туризму. Зараз негативним чинником відновлення індустрії туризму є війна, яку розв’язала росія в Україні, здійснивши повномасштабне вторгнення рік тому на територію суверенної держави. Це змінило геополітичну ситуацію в світі і туризм, як залежна галузь третинної економіки, реагує на такі зміни обмеженням діяльності. Водночас, щоб якісно забезпечувати потреби туристів, персонал суб’єктів індустрії туризму має бути постійно зайнятий, удосконалювати свої навички і вміння в процесі діяльності. Відсутність взаємодії з туристом негативно впливає на забезпечення якості туристичних послуг і якості туристичних дестинацій, відповідно. Таким чином, вимушений простій суб’єктів індустрії туризму треба надолужувати по відновленню діяльності. Як показує досвід країн, що пережили військові конфлікти, наприклад, Ізраїлю, вихід на доконфліктний рівень обслуговування не тільки за кількісними, а й за якісними показниками, потребує до трьох років [3]. Тому українським підприємствам сфери туризму вже зараз треба готуватись до відновлення кадрового потенціалу, щоб забезпечувати належний якісний рівень обслуговування по завершенні війни [2], а ЗВО, які готують кадри для туризму, планувати зміни до освітніх програм у відповідності з прогнозами післявоєнного розвитку туризму.

Метою даного дослідження є виявлення і актуалізація проблеми підготовки і забезпечення індустрії туризму кваліфікованими фахівцями, здатними на високому якісному рівні задовольняти потреби споживача.

В Україні війна спричинила значні руйнування: урбіцид міст, сільської місцевості, знищення та пошкодження пам’яток природи, історії і культури, а, головно, загибель людей та масові міграції як у середині країни, так і за кордон. Втрат зазнає й індустрія туризму: знищується інфраструктура галузі, відбувається відтік зайнятих у галузі, переведення частини туристичного бізнесу за кордон.

Можна констатувати, що вітчизняна індустрія туризму знаходиться в стані «анабіозу» в очікуванні Перемоги і кожен суб’єкт за своїми можливостями і баченням післявоєнного відродження готується до того часу. Водночас, частина суб’єктів індустрії туризму, не маючи достатньої фінансової основи, пішли з туристичного ринку, не відновлять своєї діяльності. Таким чином, можна передбачити перебудову національного туристичного ринку, яка найбільш позначиться на низових ланках організації - на локальному та регіональному.

Національний туризм очікує післявоєнний бум:

• цікавості іноземних туристів до України, яку зараз вони активно підтримують у війні з росією;
• вітчизняних туристів, які прагнутимуть подивитись на оновлення країни.

Туристичні компанії, які «перечікують» складні часи і готують свій турпродукт у відповідності до власного бачення післявоєнних перспектив, зможуть одразу вийти на ринок і задовольнити попит, в т.ч. й відкладений, «своїх» туристів. Ці компанії зберігають зараз тор-менеджмент, мають зв’язки з ЗВО туристичного профілю і зможуть набрати нових співробітників із кадрового резерву, який утворився за час «простою» туризму. Таким кадровим резервом ми вважаємо випускників за спеціальністю 242 «Туризм» і 241 «Готельно-ресторанна справа» з 2020 р., які за час навчання пройшли виробничу практику за фахом і набули початкові компетентності, необхідні для успішної роботи в галузі, але не встигли їх потрібним чином закріпити, оскільки пандемія, яка розпочалася і призвела до згортання туристичної активності, не надала їм такої можливості. Частина з них, не знайшовши роботи за фахом, перекваліфікувалася і вже ніколи не повернеться у сферу туризму, але частина хоче повернутися і буде шукати таку можливість після війни. Питання в тому, наскільки кваліфікованим є даний кадровий резерв? Чи достатньо було практичних навичок, отриманих під час навчання? Стандартом з підготовки бакалаврів з туризму 2018 р. передбачений обсяг практики не менше 10% від обсягу навчання, що становить 24 кредити ЄКТС і це не малий обсяг. Але тут постає питання суб’єктивне: про розподіл цих кредитів, місця проходження практики, отримані навички і компетентності, які повністю не вдалося закріпити і удосконалити в процесі роботи, оскільки втрутились форс-мажорні обставини. Таким чином, постає питання: чи зможуть ці кадри працювати, забезпечуючи належну якість?

Але на туристичному ринку мають з’явитися нові компанії, щоб задовольнити «попит на Україну» і от тут постає питання кадрового забезпечення і якості цих кадрів. Є побоювання, щоб не повторився негативний досвід 1990-х років, коли в Україні відкрився ринок туристичних послуг і на нього вийшли, користуючись прогалинами у тодішньому законодавстві, некомпетентні і фахово практично не орієнтовані виробники, які пропонували турпродукт низької якості, що нанесло репутаційні збитки вітчизняному туризму, наслідки чого ми долаємо й досі.

«Кадровий голод» мають задовольнити заклади вищої освіти, які готують кадри для індустрії туризму. Розглянемо це на прикладі спеціальності 242 «Туризм і рекреація». Дещо з історії розвитку вітчизняної вищої туристичної освіти: вона починається з 1990 р., коли з’явилась перша на той час в Україні кафедра країнознавства та туризму в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, яка почала готувати фахівців з вищою освітою для роботи в сфері туризму. Це були спеціалісти, які навчалися 5 років на базі географічної освіти. В середині 1990-х років до класичних університетів доєднались економічні (Одеський економічний університет, Київський торговельно-економічний університет, наприклад), почали створюватись приватні спеціалізовані університети (наприклад, Київський університет туризму, економіки і права). Задля узгодження підготовки фахівців у середині 1990-х років була створена Асоціація навчальних закладів України готельного і туристичного профілю, куди увійшло кілька десятків ЗВО. Її здобутком стало не тільки узгодження навчальних планів і програм, а й підготовка першого галузевого стандарту вищої освіти з туризму, затвердженого Міністерством юстиції України у 2004 р. Після того розпочався своєрідний «бум» з відкриття спеціальності «Туризм» у навчальних закладах різного профілю, де створювались відповідні кафедри, а власне профіль ЗВО визначав певну специфіку підготовки фахівців для сфери туризму: на технологічній, гуманітарній або вузькоспеціальній основі. Цим першим освітнім стандартом 2004 р. і наступними було визначено перелік обов’язкових дисциплін з рекомендованим розподілом за семестрами, від якого відмовились з переходом до реалізації норм Закону України «Про освіту», «Про вищу освіту» та інших законодавчих актів, які надають достатньо академічної свободи ЗВО для реалізації діяльності на ринку освітніх послуг на основі конкуренції освітніх програм, складених за компетентнісним принципом. Саме цей компетентнісний підхід закладений в діючі зараз стандарти вищої освіти, зокрема, у прийняті стандарти з підготовки бакалаврів (2018 р.) та магістрів (2022 р.) з туризму. Водночас, в системі фахової туристичної освіти вже склався певний підхід, випробуваний за ці понад тридцять років підготовки кадрів. Це вивчення ресурсної бази на 1 курсі і застосування цих знань на 2-му курсі в дисциплінах з екскурсійної справи, активних (спортивно-оздоровчих) видів туризму, тобто в туристичному супроводі, що закріплюється навчально-методичними практиками, з переходом на 3 курсі до вивчення дисциплін з технологій обслуговування і туроперейтингу, що дає можливість студенту прийти на виробничу практику вже маючи уявлення про те, як працює туристична компанія. На цих практично орієнтованих знаннях на 4 курсі ґрунтується вивчення маркетингу і менеджменту туризму, особливостей туристичної політики, чим завершується цикл підготовки бакалавра з туризму. Підготовка магістрів з туризму здійснюється на основі освітньо-професійної і освітньо-наукової програм і є більш індивідуалізованою, спрямованою на процеси управління в сфері туризму.

Підготовка кадрів передбачає прогнозування розвитку ринку туристичних послуг, виявлення певних тенденцій, притаманних ринкам різного рівня (від світового до локального). В основі такого прогнозу мають лежати певні аналітичні і теоретичні наукові дослідження, підтверджені практикою туристичної діяльності, що дозволяє створювати актуальні практико-орієнтовані освітні програми. На сьогодні, як свідчать проведені дослідження [1], туризм вивчають 20 наук (економічні, географічні, з державного управління, містобудування, педагогіки тощо), тобто вітчизняна освіта має значний науковий потенціал, здатний підготувати якісні кадри для туризму, а мережа закладів, які готують кадри для туризму, охоплює всі регіони країни.

Серед сучасних тенденцій туристичної діяльності, які яскраво проявилися під час пандемії і залишаються актуальними, слід відзначити діджиталізацію, широке впровадження сучасних цифрових технологій, що передбачає збільшення обсягу дисциплін, які ґрунтуються на їх використанні в туристичній практиці. Водночас, залишається актуальною регіоналізація туристичної діяльності, її локалізація, що передбачає детальне знання території, її можливостей задля розвитку конкурентоздатного турпродукту.

Підводячи підсумок, слід зазначити, що післявоєнне відродження туризму гостро ставить питання кадрового забезпечення, а особливо, такої підготовки кадрів, яка б забезпечувала якість в туризмі.

Література

1. Балабанов Г.В., Сайчук В.С. Динаміка і структура наукового пошуку в галузі туризму і рекреації в Україні: аналітична доповідь. К.: НАУ, 2017. 100 с.
2. Любіцева О., Кочеткова І. Кризовий менеджмент у післявоєнному туризмі // Війна та туризм: Зб матеріалів міжнародн. наук.-практ. конф. К., 2022. 319 с. С.247-250.
3. Mansfeld Y. Cycles of War, Terror, and Peace: Determinants and Management of Crisis and Recovery of the Israel Tourism Industry // Journal of Travel Research. 1999. Vol.38. рр.30-36.