Луців Є.М.
Матеріали III Міжнар. наук.-практ. конф.
«Маркетингові та організаційні механізми повоєнного
розвитку галузі гостинності та туризму України»
(м. Харків, 12 листопада 2025 р.).
Харків: НТУ «Харківський політехнічний
інститут», 2025. Ч.1. 633 с. С.490-493.

Туристичні ресурси села Пасічна Надвірнянського району Івано-Франківської області

Село Пасічна розташоване на правому березі річкової долини Бистриці-Надвірнянської на висоті 549 м. над рівнем моря. Річкову долину оточують Берегові Горгани, які належать до складчасто-покривного низькогір’я Карпат. Назва села походить від слова «пасіка». В минулому люди вирубували ліси, спалювали їх і на тому місці будували хати. Ці місця називалися «пасіки». Інша версія пов’язує назву з заняттям місцевих жителів бджільництвом [2, с.4].

Найдавніша письмова згадка про Пасічну припадає на 1612 рік. Однак сліди людських поселень на території села сягають ще до нашої ери. Археологами тут знайдено значну кількість кам’яних ножів, наконечники списів і стріл, які належать до неолітичної епохи (6-3 тис. років до Різдва Христового) [4, с. 217].

Територія Пасічної починається з дільниці Поле. Тут розташований цех НГВУ «Надвірнанафтогаз». Видобуток нафти розпочався ще в 1860 році. Нафта Пасічнянського родовища відзначалася доброю якістю, тому її охоче відправляли на експорт за кордон. Видобувалася вона спершу баддягами з колодязів. Це був, так званий, «колодязний» період розробки, який тривав до 1890 року. Вздовж русла річки Бистриці вручну рили колодязі глибиною 40-50 м. Умови праці були важкі, робітники часто гинули. Початок механічного видобутку відноситься до 1890 року. З цього часу розпочинається впровадження в буріння ударних станків, а в експлуатації - глибинних насосів. Експлуатацію родовища вели австрійські, французькі, бельгійські фірми. Видобуту нафту гужовим транспортом перевозили в дерев’яних бочках на рафінерію до Надвірної. На початку 1900-х років до неї з Пасічної провели труби, через які з допомогою помп перекачували нафту. Свого піку пасічнянські нафтопромисли досягли в 90-х роках ХІХ ст. [3, с.57].

Навпроти підприємства знаходиться пам’ятний хрест встановлений на честь скасування панщини в Галичині у 1848 році. В 1960-х роках радянськими активістами його було зруйновано, але в 1990 році силами селян - відновлено.

В 1764 році в селі була побудована і висвячена дерев’яна однокупольна греко-католицька церква Святої Параскевії. В 1925 році на її місці побудована та, що діє тепер. В 1947 році церква а Пасічній, після організованого комуністами Львівського собору, стала підпорядковуватись православному московському патріархові. Однак священик Степан Кисілевський, який був парохом села, незважаючи на контроль каральних органів, дотримувався звичаїв та відправ Богослужіння за греко-католицьким обрядом. Тому в 1990 році парафіяни без чвар знову повернули її в лоно УГКЦ. Біля церкви також зберігся ще один пам’ятний хрест на честь скасування панщини [1, с.101].

Наподалік розташовані три крамниці, кафе «Престиж» і «Здибанка» з мотелем.

Пасічнянське лісництво створене в 1876 році. Під час радянсько-німецької війни його приміщення було зруйноване, залишились тільки стіни. В повоєнні роки будівля лісництва була відновлена.

В 1963 році вступив в дію Пасічнянський кар’єр. Зараз він належить ВАТ «Надвірнянський кар’єр». Підприємство випускає продукцію нерудних матеріалів: щебінь, пісок. Продукція йде будівельним і ремонтнодорожним організаціям Івано-Франківської та інших областей.

Трохи далі, з протилежного боку, знаходиться спецкар’єр Івано-Франківського облавтодору, який веде розробку відкритим способом Пасічнянське родовище пісковиків і виробляє щебеневу продукцію. Основними споживачами його продукції є асфальто-бетонний завод Надвірнянського ШРБУ і дорожні господарства області. Поряд з ним, на місці видобутку каменю, утворилося невеличке мальовниче озеро. А на горі Клива видно великий пам’ятний хрест апостола Юди Тадея.

У 1992 році Пасічнянським кар’єром нерудних копалин «Нерудник» побудовано сучасний дитячий садок «Лісова казка» на 120 місць.

В 1980 році в селі побудована нова загальноосвітня триповерхова школа. Тут навчання проводиться за кабінетною системою, передбачена поглиблена трудова підготовка. Для цього є типова майстерня. До послуг учнів просторий спортивний майданчик, сучасні спортивний і актовий зали, їдальня, бібліотека. Працюють різноманітні гуртки. В школі навчається близько 600 учнів.

На лівому березі річки Бистриці розкинувся Пасічнянський кар’єр нерудних копалин «Нерудник».

В 1995 році силами горян розпочато будівництво нової церкви святих апостолів Петра і Павла (на місці колишньої сільської ради). У 2006 році відбулося урочисте відкриття даної святині.

Поряд знаходиться сільський клуб. Його побудовано в першій половині 1950-х років. При будівництві радянська адміністрація використала будматеріали з розібраного польського католицького костьолу [2, с.80-84].

В 1899 році через Пасічну проклали лісовозну вузькоколійну залізницю Надвірна - Рафайлів (довжиною 33 км. і шириною колії 760 мм.), будівництвом якої керував австрієць Рифер. Слід відзначити, що система вузькоколійних залізниць була тісно інтегрована в загальну систему залізничного транспорту Австро-Угорської імперії. Створені в той час залізничні комунікації ще тривалий час використовувалися лісогосподарськими підприємствами після Другої світової війни. Ця залізниця проіснувала до 1969 року як відомча залізниця Надвірнянського лісокомбінату. Вона була частково знищена найбільшою повінню. А потім, протягом кількох років була розібрана. Зараз на місці залізниці через усе село проходить дорога, паралельна асфальтній, яку місцеві жителі називають «штрикою». При в’їзді в присілок Межибриця (назва означає поселення розташоване «межи бродами» потоків) зберігся і функціонує, як автомобільний, металевий міст на заклепках довжиною понад 50 м. На ньому збереглася табличка з датою побудови - 1899 рік. Міст простояв дві світові війни. Його намагалися підірвати радянські партизани-ковпаківці, але зуміли знищити тільки праву опору, а міст залишився стояти [2, с.26].

На окраїні села, над автотрасою до села Зелена, височіє мальовнича скеля «Прощай молодість». Тут в щілинах між камінням чіпляються за життя берізки та смерічки. За переказами, ця скеля названа на честь молодих юнаків та дівчат, які трагічно загинули під час війни. Одного разу енкаведисти вистежили і захопили в полон багато українських дівчат та хлопців. У нашій місцевості вони не знали де тримати полонених і тому вивели їх на стрімку гору, яка ще тоді назви не мала. Тоді хлопці і дівчата взялися за руки і всі разом сказали: «Краще смерть ніж полон!» і всі кинулись з гори. Ні одна людина не вижила. Від тоді майже кожного року на цій горі бувають зсуви, чим вона ніби нагадує про свою назву «Прощай молодість».

За іншим переказом в кінці 1940-х років на даній горі проходив бій молодих вояків УПА з більшовицькими карателями. Повстанці хотіли помститися за тих хлопців, які були розстріляні на Перенизі. Повстанці дізналися, що з села Рафайлів будуть їхати вози з більшовиками і тому зробили засідку в районі гори «Прощай молодість». Всіх більшовиків було знищено. Однак згодом з Надвірної приїхав великий загін енкаведистів на машинах і оточив партизан. На тому місці їх всіх було вбито, лиш один з них і дівчина, щоб не потрапити в руки ворогів, стрибнули в провалля. Звідси і назва гори [2, с.111].

Далі повертаємося на старий цвинтар в урочищі Розтока. Тут розташована дерев’яна капличка святого Іллі. В 1970-х роках її спалили комуністи. На початку 1990-х років, за ініціативи місцевого пароха отця Михайла Багрія, капличку відновлено.

31 серпня 1918 року в селі Пасічна трагічно загинула (потонула в річці) хорунжа УСС, яка приїхала сюди в гості до своєї бойової подруги місцевої вчительки Ольги Підвисоцької. Серед січових стрільців Софія Галечко здобула славу відважної розвідниці, за що була нагороджена медаллю «За хоробрість» і здобула офіцерське звання та очолили чоту. Покійну поховано на цвинтарі в Розтоці. В 1970-х роках радянська влада зруйнувала її могилу.

4 листопада 1990 року відбулося урочисте відкриття пам’ятника Софії Галечко. Багато років на цій могилі вилита металева плита сповіщала хто тут спочиває. Не чіпали її ні поляки, ані німці, лише за радянської влади вона таємничо зникла. Однак, з доброї волі вдячних нащадків на могилі героїні виріс пам’ятник з барельєфом Софії Галечко.

Навпроти є кам’яний насип і високий металевий хрест на могилі польських легіонерів. 20 жовтня 1914 року, під час Першої світової війни, з боку села Зелена вони розпочали бій за Пасічну, де знаходилися два полки російської козацької дивізії. 23 жовтня село було зайняте поляками і почалася підготовка до наступу на Надвірну, яку вони захопили наступного дня. В результаті бою були вбиті 18 польських легіонерів. Їх поховали на цвинтарі в Розтоці і встановили пам’ятний хрест (сьогодні його оновлено).

Неподалік протікає потік Розтока. Його назва походить від слова розтока - «місце роздвоєння основного русла річки». Вона вказує на форму поточища. Течію потоку перетинає невеликий водоспад.

Поряд, до послуг гостей і жителів Пасічної є база відпочинку Івано-Франківського фурнітурного заводу. Тут є будиночки для відпочиваючих, сауна, зал для ігор, ставок з островом посередині і дерев’яною фігурою русалки. На території бази проводились концерти, фестиваль, урочисті події [2, с.28].

Список використаних джерел

1. Домашевський М. Історія Гуцульщини. Чикаго, 1995. 501 с.
2. Луців Є. Від «пасіки» до Пасічної. Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. 120 с.
3. Максим'юк М. Нафтові копальні Надвірнянщини. Надвірна: Надвірнянська друкарня, 2010. 92 с.
4. Пастернак Я. Станіславівщина у сивій давнині // Альманах Станіславської землі. Нью-Йорк, 1975. Т.1. 959 с.