Лиман С.І.
Матеріали методологічного міждисциплінарного
Інтернет-семінару "Людина, яка подорожує: постнекласична
парадигма наукових досліджень туризму" (м. Полтава,
17 квітня 2018 р.). Полтава: ПУЕТ, 2018. 156 с. С.29-37.

Особистість, символи і туризм: подорож ад'юнкта харківського університету М.Н. Петрова до Англії в кінці 1850-х років

Туристична привабливість країни традиційно залежить від процесів інтерпретації її символів туристами [3, с.85]. У зарубіжні подорожі турист вирушає назустріч тим символам, які дозволяють йому осмислити новий культурний простір, стають джерелами його гарного настрою, розширюють його кругозір. При цьому символами в розумінні туриста є не лише герби, прапори, предмети релігійного культу, пам'ятники архітектури, національний одяг або кулінарія. Символом в окремі історичні періоди може бути й ціла країна, яка сприймається іноземним мандрівником як зразок досконалої політичної чи економічної системи, або як центр розвитку окремих галузей науки.

У розумінні вітчизняних мандрівників середини XIX ст. такою країною-символом вважалася Англія. На сучасному етапі ця країна є одним з лідерів світової туристичної індустрії [8, с.99; 17, с.223, 224], але значні кроки до отримання цього статусу вона зробила ще у XIX ст. Конституційна монархія, політичні свободи, опозиційна преса, промисловий переворот - ось далеко неповний перелік характерних рис цієї країни, який сподівалися побачити й в дійсності бачили іноземні туристи. При цьому не менший інтерес, ніж парламентаризм, викликали і причини економічних успіхів Британії, швидке зростання машинного виробництва, торгівлі, споживчої кооперації. Слід підкреслити, що сучасні дослідники, наприклад, відомий український фахівець в області туризмології Г.П. Скляр, вказують на особливий статус території Великої Британії у середині XIX в. для розвитку «інституційної моделі» споживчої кооперації, яка в подальшому стала одним з основних механізмів формування «кооперативного сектора у туризмі», особливо соціального туризму [15, с.21]. В очікуванні політичних реформ, лібералізації державної системи Російської імперії, прискорення її економічного розквіту, туристи з Києва, Харкова, Петербурга чи Москви незмінно шукали на Британських островах підтвердження своїм очікуванням. Ці очікування змін були властиві перш за все представникам інтелектуальної еліти, серед якої особливе місце належало викладачам імператорських університетів. На хвилі реформ багато з них були відправлені у тривалі закордонні наукові відрядження.

Одним з тих, хто під час своєї дворічної подорожі відвідав Англію був ад'юнкт, у подальшому - професор і відомий учений імператорського Харківського університету М.Н. Петров (1826-1887). Значну роль у його професійній підготовці відіграло дворічне наукове відрядження Західною Європою в 1858-1860 рр. Опублікований в 1861р. звіт про це відрядження - цінне джерело для вивчення історії вітчизняного туризму. Проте це важливе джерело ще не стало предметом спеціального дослідження, незважаючи на те, що творчість М.Н. Петрова набула висвітлення в історіографії. Крім праць, присвячених аналізові історіософських поглядів ученого [13, с.271-272; 16, с.50-69], вивченню ним окремих проблем середньовічної історії, зокрема в контексті розвитку медієвістики в Україні [7, с.236-239, 250-254, 299-300, 312-314], сучасна історіографія поповнилася в останні роки двома дисертаційними дослідженнями: М.К. Кеди «Михайло Назарович Петров (1826-1887) та його внесок в історичну науку» (2005) [5] та Н.В. Остапова «Становлення викладання всесвітньої історії в університетах Росії: науково-педагогічні погляди і діяльність М.Н. Петрова: 1850-1880 pp.» (2006) [9]. Саме М.К. Кеда на високому професійному рівні розкрила причини, умови, маршрут, пріоритети й значення зарубіжного відрядження харківського ученого до Німеччини, Франції, Бельгії, Італії, Англії в становленні його наукового світогляду [5, с.36-39].

Мета статті - проаналізувати ту частину наукового відрядження М.Н. Петрова, яку він провів у Англії. Зазначимо при цьому, що М.Н. Петров напередодні відрядження був відомий у вітчизняній науці як дослідник французької середньовічної історії, тому його подорож Англією мала для нього більш символічне, ніж суто наукове значення.

М.Н. Петров народився в 1826 р. у Вільно в родині офіцера [2, с.2]. У 1844 р. майбутній учений закінчив Віденську гімназію, а в 1848 р. історико-філологічний факультет Харківського університету [4, с.277]. Учень професора О.П. Рославського-Петровського, М.Н. Петров був залишений на кафедрі загальної історії для підготовки до набуття ступеня магістра (1848-1849). У 1850 р. він захистив магістерську дисертацію «Про характер державної діяльності Людовика XI», після чого у 1851 році отримав звання ад'юнкта кафедри загальної історії [18, л.187 (зв.)].

Подальше професійне і кадрове зростання М.Н. Петрова як викладача курсів зарубіжної історії багато в чому залежало від можливості здійснити зарубіжне наукове відрядження. Такі відрядження традиційно мали істотне значення в підготовці й удосконаленні кадрів медієвістів Російської імперії. У загальноросійському масштабі вони існували вже з 1820-х pp. у Професорському інституті при Дерптському університеті. І після закриття цього інституту міністерство неодноразово посилало молодих учених для поліпшення освіти за кордон [19, с.56].

У зв'язку з революціями 1848-1849 pp. наукові контакти із Заходом були припинені, зарубіжні відрядження заборонені [14, с.994] і поновилися лише в 1855 р. після коронації Олександра II [19, с.46, 107]. Більшість медієвістів України, як і представників інших університетських центрів Росії, з другій половині 50-х pp. XIX ст. відвідали з науковою метою зарубіжні країни. Згідно з міністерськими правилами, такі відрядження зазвичай тривали два роки.

М.Н. Петров вирушив у дворічне наукове відрядження в червні 1858 р. Маршрут ученого охоплював п'ять європейських країн: Німеччину, Францію, Бельгію, Італію і Англію. Мету відрядження він визначив достатньо чітко: «приготувати себе до можливо-ґрунтовного виконання обов'язків університетського викладача Загальної історії» [11, с.1].

Наміри М.Н. Петрова цілком зумовлені реаліями вітчизняного університетського викладання XIX ст.: за відсутності вузької спеціалізації ад'юнкти і професори кафедр загальної історії зазвичай викладали всі її розділи - стародавню, середньовічну й нову, незалежно від наукових інтересів. Ось чому М.Н. Петров дуже широко визначив три головні завдання свого відрядження - ознайомитися з:

1. літературою загальної історії;
2. викладанням цієї науки в зарубіжних університетах;
3. її головними допоміжними галузями і «найближчими спорідненими науками» [11, с.2].

Таким чином, у переліку означених завдань він спеціально не виокремив історію середніх віків з інших відділів загальної історії.

Не надавав учений переваги і Англії. Про це свідчить зміст його «Звіту». «З трьох історичних літератур, що мають усесвітнє значення, - зазначав М.Н. Петров про французьку, німецьку та англійську історіографію, - найбільше часу і праці я присвятив німецькій». Учений пояснював це передусім тим, що німецька історіографія є більш універсальною, оскільки охоплює «історію всіх часів і народів» [11, с.3]. Звідси його визнання: «Не настільки детально і систематично, як двома першими, міг я зайнятися англійською історичною літературою [11, с.10].

Тут необхідно зробити істотне пояснення: серед вітчизняних мандрівників в той час мало хто володів англійською мовою, оскільки найбільш активно в гімназіях і університетах викладали німецьку та французьку. Проте роль Англії як законодавиці європейського парламентаризму і популярність багатьох її істориків змушували молодих вчених вивчати й англійську.

З двох років своєї закордонної подорожі М.Н. Петров провів в Лондоні всього два тижні. Це був у всіх сенсах слова символічний вояж, оскільки в «Звіті» мандрівник відверто вказував: «Власне історичною літературою Англії займався я в Берліні, Парижі та Брюсселі. Заняття ці вимагали багато праці й часу, оскільки і з мовою англійською знаком я був менш, ніж з французькою і німецькою, і взагалі тому, що про англійську історичну літературу мав я дуже уривчасті відомості» [11, с.11].

Як й інших вітчизняних мандрівників Лондон приваблював М.Н. Петрова насамперед як столиця конституційного королівства і як місто, в якому знаходилася значна кількість відомих пам'яток культури. Парламент Англії, цей політичний та історичний символ, настільки привертав увагу харківського мандрівника, що він скрупульозно вивчав його численні письмові джерела. Серед них, за словами самого М.Н. Петрова, - «величезне зібрання документів парламентської історії Англії (офіційні журнали обох палат, приватні журнали парламентських дебатів, колекцію Синіх книг, - державотворчих процесів, - парламентських актів)» [11, с.11].

Парламентські документи М.Н. Петров вивчав у бібліотеці Британского музею, який вважався вітчизняними мандрівниками майже таким же відомим туристичним символом, як і британський парламент. У цій бібліотеці, крім парламентських документів, харківський учений вивчав й інші збірники документів англійської історії, зокрема нові збірники «невиданих документів англійської історії, під ім'ям «Rerum Britannicarum medii aevi scriptores» [11, с.10]. Відзначимо, що ці збірники середньовічних джерел викликали не тільки позитивну оцінку М.Н. Петрова у зв'язку з відносно швидким виданням перших 15 томів. Він вказував на те, що видання страждає «недоліком суворої критичної редакції» [11, с.11]. Подібна критика підкреслює високий професіоналізм М.Н. Петрова як дослідника, якому знайомі всі прийоми роботи з джерелами.

Слід підкреслити, що й при вивченні наукових досліджень своїх відомих британських сучасників (Г. Галлама, Г. Бокля, Т. Карлейля, Ф. Пальгрева) харківський дослідник прагнув, говорячи його словами, «скласти собі точне поняття про переваги і слабкі сторони кожного письменника» [11, с.11]. Згодом ці переваги і слабкі сторонни англійської історіографії він докладно розкриє в своїй творчості [5, с.119, 138-139, 165, 175].

У Британському музеї М.Н. Петров знайомився не лише з письмовими джерелами і літературою, але й з археологічними пам'ятками. Серед них - найвідоміше зібрання давньогрецького мистецтва Парфенонські барельєфи лорда Елгіна (або «Мармури Елгіна») [11, с.61]. Харківський вчений оглянув також «кращу колекцію єгипетських старожитностей і музей ассірійських скульптурних пам'яток, протягом останнього десятиліття складений працями Лайарда, Рессама, Лофтуса і Ролінсона» [11, с.61-62].

М.Н. Петров відвідав ще один туристичний символ британської столиці - лондонський Тауер «з його багатющими музеями стародавньої і середньовічної зброї» [11, с.70]. Втім, які саме він не зазначив. Взагалі, оскільки жанр наукового звіту вимагав від подорожуючого лаконічності, багато відомостей, цікавих сучасним історикам туризму, залишилося, так би мовити, «за кадром».

Тим часом закінчилися два тижні перебування харківського мандрівника в Лондоні. Багато пам'яток культури залишилися невідвіданими ним, як і деякі з відомих наукових товариств. «На жаль, - зізнавався М.Н. Петров, - короткочасне перебування моє в Лондоні й взагалі обмеженість часу не дозволили мені ознайомитися з працями першого і найважливішого з географічних товариств» - Королівського географічного [11, с.71]. Статус Англії як метрополії величезної колоніальної імперії цілком пояснює інтерес до цього товариства вітчизняного туриста середини XIX в.

Після повернення до Харкова в 1860 р. М.Н. Петров зумів не лише розкрити у «Звіті» особливості європейської, зокрема англійської, історичної науки, але й надрукувати монографію «Новітня національна історіографія в Німеччині, Англії і Франції» (1861) [12]. Через чотири роки М.Н. Петров захистив на цю тему докторську дисертацію. Це була перша у вітчизняній історіографії наукова праця з повним аналізом європейської історичної науки. Є всі підстави погодитися з твердженням М. К. Кеди про те, що «знайомство з новітньою європейською історіографією справило величезний вплив на теоретико-методологічні погляди М. Петрова» [5, с.39].

Захист докторської дисертації дозволив М.Н. Петрову здобути звання екстраординарного (1866), потім ординарного (1867) професора кафедри загальної історії Харківського університету. По закінчені ним 25-річної служби рада університету двічі (в 1876 і 1881 pp.) залишала М.Н. Петрова на нові п'ятирічні терміни викладання [6, с.13; 10, с.134]. Він був не тільки дослідником і популяризатором середньовічної історії, але й автором першого в українських землях Російської імперії університетського навчального посібника з історії середніх віків. І до, і після зарубіжного відрядження 1858-1860 pp. історія Середньовіччя посідала ключове місце серед навчальних курсів М.Н. Петрова. Своїм студентам навіть в останні роки життя він запам'ятався як чудовий педагог. В.П. Бузескул стверджував: «...лекції М.Н.Петрова подобалися і нам своєю стислою мовою, прекрасною літературною формою, а головне тим, що він висував не стільки самі факти, скільки їх сенс і зв'язок, причини і наслідки, прагнучи представити, використовуючи його вислів, «механізм історичного руху» [1, с.5].

Таким чином, зарубіжне наукове відрядження М.Н. Петрова 1858-1860 pp. значною мірою сприяло становленню його історіософських поглядів та істотно розширило масив знань ученого про зарубіжну Європу, зокрема Англію. Його нетривале двотижневе перебування у Лондоні мало переважно символічне, ніж наукове значення. Англія наприкінці 1850-х років сприймалася вітчизняними інтелектуалами та мандрівниками як країна-символ й зразок конституційної монархії, політичних свобод, бурхливого економічного піднесення. Ліберальні погляди М.Н. Петрова й очікування ним політичних реформ на Батьківщині зробили цілком зрозумілою його подорож до Лондону, під час якої він не лише вивчав англійські історичні джерела та наукову літературу, але й відвідував головні туристичні символи британської столиці, зокрема, парламент, Тауер, Британський музей. Надрукований М.Н. Петровим «Звіт» про його відрядження став основою першої в Російській імперії докторської дисертації, присвяченої аналізові західноєвропейської, зокрема англійської, історіографі. Означений «Звіт» є цінним джерелом для вивчення історії вітчизняного наукового туризму.

Список використаних інформаційних джерел

1. Бузескул В.П. Из истории Харьковского университета второй половины 70-х гг. // Наукові записки науково-дослідницької катедри історії української культури. Харків, 1927. №6. С.1-14.
2. Деревицкий А. Михаил Назарович Петров. Биографический очерк. (Страницы из истории Харьковского университета. Харьков: Изд. книжного магазина Полуехтова, 1887. 36 с.
3. Иванова Л. Ф. Символ в контексте туризма и проблема культурно-исторического позиционирования дестинаций // Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. Тамбов, 2013. №5. Ч.1. С.85-88.
4. Историко-филологический факультет Харьковского университета за первые 100 лет его существования (1805-1905) / под ред. М.Г. Халанского, Д.И. Багалея. Харьков: Тип. А. Дарре, 1908. V, 558, XII с.
5. Кеда М.К. Михайло Назарович Петров (1826-1887) та його внесок в історичну науку: дис... канд. іст. наук: спец. 07.00.06 «Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни». Чернігів, 2005. 228 с.
6. Краткий отчёт о состоянии и деятельности Харьковского университета, читанный в торжественном собрании университета 17 января 1877 г. профессором Л. Владимировым // Записки Харьковского ун-та. 1877. Т.1. С.1-73.
7. Лиман С.И. Идеи в латах: Запад или Восток? Средневековье в оценках медиевистов Украины (1804 - первая половина 1880-х гг.). Харьков: ХГАК, 2009. 688 с.
8. Мальська М.П., Антонюк Н.В., Ганич Н.М. Міжнародний туризм і сфера послуг: підручник. К.: Знання, 2008. 661 с.
9. Остапов Н.В. Становление преподавания всемирной истории в университетах России: научно-педагогические взгляды и деятельность М.Н. Петрова: 1850-1880 гг.: дисс... канд. ист. наук: спец.: 07.00.02 «Отечественная история». Сыктывкар, 2006. 191 с.
10. Протоколы заседаний совета [Харьковского] университета 8 октября 1881 г. // Записки Харьковского университета. 1881. Т.4(1883). Отд.2. С.133-160.
11. Петров М.Н. Отчет о занятиях адъюнкта императорского Харьковского университета М.Н. Петрова в Германии, Франции, Италии, Бельгии и Англии в 1858-1860 гг. Харьков: Тип. ун-та, 1861. 76 с.
12. Петров М.Н. Новейшая национальная историография в Германии, Англии и Франции. Харьков: Тип. ун-та, 1861. 309 с.
13. Потульницький В.А. Україна і всесвітня історія: Історіософія світової та української історії XVII-XX ст. К.: Либідь, 2002. 480 с.
14. Сборник распоряжений по министерству народного просвещения. Санкт-Петербург: Тип. имп. АН, 1866. Т.2(1102), 74, 58 с.
15. Скляр Г.П. Економічні умови і протиріччя розвитку споживчої кооперації в перехідній економіці: монографія. Полтава: РВВ ПУСКУ, 2008. 279 с.
16. Стельмах С. Історична думка в Україні XIX - початку XX ст. К.: ВЦ «Академія», 1997. 175 с.
17. Парфіненко А.Ю., Сідоров В.І., Любіцева О.О. Туристичне країнознавство: підручник. 2-е вид. К.: Знання, 2015. 551 с.
18. Формулярный список о службе адъюнкта Харьковского университета 8 класса Михаила Назаровича Петрова (1854) // Центральный государственный исторический архив Украины (г. Киев). Ф.2162. Оп.2. Д.94. Л.187-188.
19. Эймонтова Р.Г. Русские университеты на грани двух эпох. От России крепостной к России капиталистической. М.: Наука, 1985. 350 с.