Лиман С.І., Парфіненко А.Ю.
Матеріали методологічного міждисциплінарного Інтернет-семінару
«Туристичне господарство у світлі гуманістичних ідей
Г.С. Сковороди (до 300-річчя з дня народження мислителя)»
(м. Полтава, 3 грудня 2022 р.). Полтава: ПУЕТ, 2022. 106 с. С.13-22.
Листи магістра К.Ф. Радченка професору Т.Д. Флоринському від 1899 року з Балканських країн як джерело для історії міжнародного туризму
Пам’ять видатного філософа й видатного мандрівника Григорія Савича Сковороди традиційно шанує уся Україна, проте у Києві, де він навчався та у Харкові, де він викладав, його життєвий шлях вивчають особливо ретельно. Розповіді про життя Григорія Савича вже у XVIII-XIX ст. оволоділи розумом багатьох київських та харківських учнів, бурсаків, студентів, і це життя у подорожах було своєрідним прикладом служіння справжній науці.
Серед тих, хто з дитинства чув про ці подорожі був відомий український славіст, приват-доцент Київського університету Св. Володимира та професор Ніжинського історико-філологічного інституту Костянтин Федорович Радченко (1872-1908). У 1898-1900 роках він здійснив закордонну наукову подорож, під час якої відвідав, зокрема, балканські землі Австро-Угорської імперії, Сербію, Грецію.
Про цю подорож досить стисло повідомляють сучасні українські автори, які досліджують розвиток міжнародних зв’язків університету Св. Володимира [1, с.86], української славістики [2, с.317] та медієвістики [4, с.274]. Нещодавно опубліковані дев’ять листів К.Ф. Радченка своєму науковому керівникові відомому професору-славісту Т.Д. Флоринському від 1899 р. [8] також ще не стали предметом спеціального дослідницького аналізу істориками міжнародного туризму та істориками славістики, хоча їх зміст може істотно доповнити уявлення учених різних галузей щодо балканських реалій наприкінці ХІХ ст. Це був час, коли вітчизняний розрізнений туристичний рух почав набувати конкретних організаційних форм [5, с.208], а в балканських землях, зокрема у Хорватії, вже існували туристичні курорти [7, с.265].
Мета пропонованої статті - аналіз листів К.Ф. Радченка з Белграду, Загреба та Салонік Т.Д. Флоринському в контексті вивчення особливостей наукового туризму в період створення в Російській імперії перших туристичних фірм, специфіка організації туристичного господарства на Балканах. У тематичному плані вона є продовженням публікацій про науковий туризм київських учених, зокрема Т.Д. Флоринського [6].
Костянтин Федорович Радченко народився 20 травня 1872 р. у Києві у дворянській родині. У 1882-1890 р. навчався у Першій Київській гімназії, яку закінчив із золотою медаллю [10, с.373]. Вже під час навчання він виявив схильність до наукового пошуку та отримав престижну Пирогівську премію за учнівську працю «Трибні та центуріальні реформи Сервія Туллія» [10, с.373]. Однак після вступу у 1890 р. на історико-філологічний факультет Університету Св. Володимира у Києві К.Ф. Радченко не став продовжувати наукової роботи в галузі історії Стародавнього Риму, а присвятив себе славістиці. Його вчителем став професор кафедри слов’янської філології Т.Д. Флоринський (1854-1919) - визнаний фахівець з історії та літератури південних слов’ян. Під його керівництвом у рік закінчення університету К.Ф. Радченко опублікував монографію про родоначальника сербської світської літератури Досітея Обрадовича (1842-1811), за яку отримав золоту факультетську медаль (1894).
Балканська тематика на все життя залишиться головним напрямом наукових досліджень К.Ф. Радченка. Залишений на два роки магістрантом для приготування до професорського звання при кафедрі слов’янської філології, він у 1896 р. здійснив наукове відрядження до Москви та С.-Петербурга, де вивчав південнослов’янські рукописи XIV ст. Зібраний матеріал дозволив йому захистити в 1898 р. в університеті Св. Володимира дисертацію «Релігійний та літературний рух у Болгарії в епоху перед турецьким завоюванням», після чого він був удостоєний наукового ступеня магістра слов’янської філології [10, с.374].
У своїй дисертації К.Ф. Радченко дослідив проблему візантійського культурного впливу на Болгарію [4, с.202], на широкому джерельному матеріалі переконливо доводив, що «релігійний рух Болгарії розглядуваного періоду веде свій початок з Візантії і не може бути з’ясований поза зв’язком з явищем релігійного життя Візантії, культурний вплив якої на Болгарію у XIV ст. відзначається особливою інтенсивністю» [9, с.52]. Саме з цією метою автор провів компаративний аналіз ідейних рухів на Балканському півострові, здійснив докладний розбір релігійно-морального стану Ромейської імперії в розглядувану добу [4, с.202-204]. Він істотно доповнив та конкретизував висновки Ф.І. Успенського щодо боротьби між ісихастами Григорія Палами та послідовниками Варлаама. Принципово важливим, зокрема, слід вважати розгорнуту систему доказів ученого, наведену ним на підтвердження тези про схожість у творах західноєвропейських і візантійських містиків та їхньої зосередженості на внутрішньому сенсі релігії й протидії церкві, «у якій зовнішність, форма, змінили суть релігії» [9, с.79, 84]. Оскільки К.Ф. Радченко встановив аналогію в релігійному та розумовому житті Візантії й Західної Європи XIV ст., він дійшов висновку про те, що подібна схожість із західноєвропейським релігійним і розумовим життям існувала і в Болгарії [9, с.336]. Сучасна українська славістика вважає, що дослідження К.Ф. Радченка стало «вагомим внеском в історіографію середньовічної Болгарії» [2, с.220].
Балканська наукова тематика приваблювала вченого й надалі, але подальші вивчення історії Болгарії й інших балканських країн передбачало обов’язкову для молодих вчених імператорських університетів дворічну наукову подорож. Під час таких подорожей вітчизняні науковці знайомилися з науковцями інших країн, слухали лекції провідних професорів зарубіжних університетів, вдосконалювали знання мов та залишали у звітах й листах неповторні спостереження, які дозволяють скласти уявлення щодо особливостей тодішнього міжнародного наукового туризму.
Дворічна наукова подорож К.Ф. Радченка у 1898-1900 рр. охопила головним чином балканські землі Австро-Угорщини, Сербію, Грецію [10, с.374; 4 с. 275]. Свої подорожні нотатки він виклав у листах до свого наукового керівника Т.Д. Флоринського. Ці листи - цінне джерело для відтворення особливостей системи гостинності балканських земель кінця ХІХ ст., організації дозвілля, освіти, менталітету та суспільної свідомості різних балканських країн тощо.
Всі дев’ять листів 1899 року, надіслані до Києва з балканських земель надають об’єктивну картину розвитку туристської індустрії, науки, політичної культури Сербії, Греції, південно-слов’янських територій Австро-Угорщини. 9 березня 1899 р. К.Ф. Радченко прибув до столиці Сербії Белграду, а вже через 2 дні надіслав науковому керівникові перший лист, в якому відверто скаржився не лише на байдужий прийом з боку сербських науковців, але й на умови проживання. «Дуже сумно, - підкреслював у листі київський дослідник, - що я не отримав від Вас жодного рекомендаційного листа. Ви знаєте, яке значення мають тут рекомендації, особливо для мене, якого ніхто не знає і який, як Вам відомо, не займає жодного офіційного становища (адже я навіть не приват-доцент)» [8, с.320].
Подальший зміст першого листа розповідає про те, як К.Ф. Радченко випадково знайшов у Белграді знайомого священика, з яким відправився на пошуки місця наступного проживання. Він не повідомляв про свій матеріальний стан (відомо, що усі наукові мандрівники більш ніж задовільно фінансувалися з Міністерства народної освіти), але навіть якщо розміри гаманця чи стан здоров’я, збереження якого передбачало великі фінансові витрати1, не дозволяли оселитися у дорогому готелю, можна було обрати готель з меншою кількістю зручностей - але за умови, що справжній вибір все ж таки був. З подальших строк листа стає зрозумілим: готельна справа у Белграді у 1899 р. не була розвиненою настільки, щоб задовольнити потреби «бюджетного туриста» тих часів. Зі своїм знайомим священиком «ми цілий день шукали квартиру», - повідомляв К.Ф. Радченко, - і «знайшли, але таку, з якої потрібно якнайшвидше забратися. Не знаю навіть, чи варто повідомляти Вам адресу» [8, с.320]. Але про адресу було повідомлено - Скоплянська вулиця, дім 25 (ця вулиця під цією ж назвою зберігається у Белграді й зараз).
На цю адресу всього за 9 днів вже прийшла з Києва відповідь Т.Д. Флоринського, а разом з нею - й необхідні рекомендаційні листи. Ці листи, немов ключі, відкрили молодому вченому і двері, і душі деяких відомих у наукових та політичних колах сербів; принаймні другий і третій листи К.Ф. Радченка містить не тільки вибачення «за безпідставне ремствування», а й перші позитивні враження про бібліотеки і Академію Наук, де він опрацьовував сербські середньовічні рукописи. Особливо він підкреслював допомогу з боку професора Белградського університету, філолога Л. Стояновича, активного члена Сербської Радикальної партії, майбутнього прем’єр-міністр, який, за словами К.Ф. Радченка, надав йому «найбільші послуги» [8, с.321]. Інший активний член цієї ж партії, депутат Скупщини, директор Народної бібліотеки Д. Станоєвич запам’ятався іноземному гостю політичними прогнозами щодо виключної ролі його країни та майбутнього Європи, з яких майже жоден не став реальністю.
Але хоча наукові заняття київського вояжера рухалися у тому напрямі, про який він мріяв, його житлові умови мало покращилися. Він тричі за перші півтора місяці змінював місця проживання. «Белградом я незадоволений, - відверто писав К.Ф. Радченко. - По-перше, не можна знайти стерпне приміщення (тепер живу у євреїв, і кімната рясніє клопами) і, по-друге, стерпного столу за стерпну плату. У Відні куди зручніше в цьому відношенні. Та ще колишня моя господиня обібрала мене порядком» [8, с.324].
Ці зізнання не на користь белградської готельно-ресторанної справи доповнювалися вузькими рамками культурної програми. «Не можу дочекатися оригінальної п’єси у тутешньому театрі, - скаржився К.Ф. Радченко. - Усі ставлять переклади з німецької та грають дурні речі, і що цікавіше всього, чим дурніша п’єса, тим більше вона має успіху» [8, с.325]. Важко було очікувати блискучих постанов від театру, який не належав до кола найкращих у Європі. Що ж до постійних змін київським дослідником місць життя, то повіримо йому в скаргах на готельну та квартирну дорожнечу у балканських землях. Ще за чверть століття до нього відомий одеський славіст О.О. Кочубинський, що подорожував тією ж Сербією, Хорватією, Грецією, писав про головні перешкоди для повної успішності мандрівки, про «два неминучі супутники будь-якої подорожі слов’янськими землями: дорожнечу життя і ще більшу дорожнечу кочувань» [3, с.48]. А ось Т.Д. Флоринський помітив різницю між 1886 та 1898 роками, коли двічі відвідував Белград: він писав про появу трамваю, електричного освітлення, великої кількості нових кав’ярень та ресторанів, а місцем свого проживання всього за рік до прибуття у столицю Сербії свого учня київський професор обрав розкішний готель «Імперіал» [6, с.58-59].
З листів К.Ф. Радченко складається враження, що з точки зору розвитку туризму, його інфраструктури, столиця Сербсько-го королівства зразку 1899 року зовсім не належала до справжніх перлин на шляху молодого мандрівника. «Час у Белграді проводжу нудно, - зізнавався К.Ф. Радченко. - Займаюсь у бібліотеці, читаю - от і все. Ніяк не можу ближче зійтись із белградським суспільством» [8, с.324]. Але дозволимо собі висловити припущення щодо надмірних очікувань київського вченого. Принаймні в іншому листі він розповідає про те, як гостинно цілий тиждень зустрічав його у своєму рідному Шабацькому округу відомий драматург та критик сербської влади Янко Веселінович: «Познайомився ґрунтовно із сербською гостинністю і знаходжу її досить важкою. Час провів взагалі весело, спогади найприємніші, але боюсь, що для науки цей час майже пройшов безплідно. Компанія, в якій я був, виру-шила спеціально з метою повеселитися, і весь час проходило у переходах та переїздах з одного будинку в інший: гулянках, пиятиках тощо. З життям селянина я не мав можливості ознайомитись… Загальні веселощі затьмарювалися одним - після свят Веселінович мав вирушити на тримісячний арешт за образу у пресі міністра-президента» [8, с.323-324].
Відвідування лекцій та домівок відомих сербських істориків та письменників, зокрема Л. Ковачевича, Д. Рувараца, Й. Дучича залишали в душі й на сторінках листів К.Ф. Радченка як позитивні, так і критичні відгуки про ступінь їхнього професіоналізму. Наприклад, лекціями автора «Історії сербського народу» академіка Л. Ковачевича молодий київський магістр був «не зовсім задоволений»: «занадто багато сирого матеріалу у викладі, відсутність широких узагальнень, зосередження уваги на зовнішніх політичних подіях - ось, на мою думку, найбільші недоліки його читання; до того ж він і лектор неважливий» [8, с.325]. Такий відгук демонструє нам не стільки рівень викладання в Белградському, скільки у Київському університеті Св. Володимира с глибокими узагальненнями його викладачів та їх неабиякими ораторськими даруваннями.
Після весняного та літнього перебування в Сербії й Греції у вересні 1899 р. К.Ф. Радченко перетнув австро-угорський кордон і прибув до хорватського Загреба. «Загребом я також не лишився задоволений. Не в сприятливий час прибув я до Загреба» [8, с.326], - песимістично писав К.Ф. Радченко, проте його песимізм був пов’язаний не стільки з якістю послуг у кафе, ресторанах, готелях, на залізниці, скільки з реальною, а не вигаданою картиною ставлення хорватів до ідей слов’янської взаємності. «Нині настрій хорватського суспільства істотно змінилися стосовно слов’янських справ, - відзначав К.Ф. Радченко. - Ставлення до Росії недовірливе, а то й прямо вороже. Навпаки - співчуття малорусам та полякам. Симпатії до болгар. Про стосунки до сербів не буду поширюватися. Вони Вам відомі. Скажу тільки, що особливо у молоді поширений антагонізм по відношенню до сербів ще більш сильного ступеня, ніж малорусів по відношенню до великорусів» [8, с.326]. Несхожі настрої демонстрував лише академік та президент Південнослов’янської Академії наук та мистецтв, автор «Історії Хорватії» Т. Смічіклас, лекції якого київський мандрівник відвідував у Загребі.
Інша частина наукової спільноти Хорватії була проавстрійською та мадяронською. Серед них - професор славістики Загребського університету Т. Маретіч, який сказав К.Ф. Радченку, що «викладає лише хорватську мову, оскільки інтересу до славістики у студентів не виявляється», і взагалі, на його думку, «жодної небезпеки не загрожує хорватам ані з боку німців, ані з боку мадяр» [8, с.327].
Проте віддамо належне відвертості К.Ф. Радченка, який фактично в розріз з уподобаннями свого вчителя Т.Д. Флоринського та офіційною позицію його держави за результатами власних спостережень на Балканах писав: «Зі свого боку, я більше співчуваю хорватам, ніж сербам. Останні тримаються зухвалим чином проти хорватів», «взагалі показують себе своїми претензіями непомірними … шовіністами, як і у Македонії, більше того, просто зрадниками слов’янству» [8, с.326]. В іншому листі з грецьких Салоник К.Ф. Радченко ще більше посилив свою критику: «Я знаходжу, що серби, за всіх своїх природних обдарувань, не здатні ані до самостійної державного життя, ані до такого ж культурного розвитку… Легковажність, хвалькість, фразерство, відсутність будь-якої одностайності у питаннях, що стосуються найважливіших сторін народного та державного життя - ось риси, що характеризують більшою чи меншою мірою всіх сербів» [8, с.327].
Віддамо належне і пророчим висновкам К.Ф. Радченка щодо майбутніх проблем Сербії. Серед них він називав переселення албанців («арнаутів») у Косово («Стара Сербія») й писав з цього приводу: «у Старій Сербії арнаути витісняють сербів» [8, с.328]. Щодо можливості створення єдиної південнослов’янської держави, то на роль гегемона тут серби, за спостереженнями К.Ф. Радченка, були здатні значно менше ніж болгари.
До створення єдиного Королівства сербів, хорватів, словенців залишалося всього 19 років й 92 роки - до його остаточного кривавого розпаду…
Після повернення із дворічного закордонного відрядження у 1900 р. К.Ф. Радченка було призначено приват-доцентом кафедри словянської філології університету Св. Володимира, рік по тому - екстраординарним, а у 1906 р. - ординарним професором кафедри церковнослов’янської та російської мови і слов’янських наріч Історико-філологічногоінституту князя Безборолбко у Ніжині [2, с.317-318; 4, с.275; 10, с.374]. Але захворювання на туберкульоз перервало у 1908 р. життя цього талановитого вченого, який залишив після себе наукові труди, спогади, та листи, що дозволяють відтворити його подорожні враження від стану готельно-ресторанної справи, народної гостинності, менталітету, політичної свідомості видатних та звичайних представників балканських народів. Критичні відгуки про дорожнечу, незадовільну якість житла для іноземних мандрівників, далеко ненайвищий рівень університетського викладання, прояви внутрішньослов’янської ворожнечі, слабке поширення серед балканських слов’ян, особливо хорватів, ідей слов’янської взаємності значною мірою коригують існуючі уявлення про те, чому Балкани вже на зламі ХІХ-ХХ століть мали репутацію «порохової бочки Європи».
Список використаних інформаційних джерел
1. Іваненко О.А. Університети України в міжнародних наукових зв’язках Російської імперії (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.). К.: Інститут історії України НАН України, 2013. 375 с.
2. Копилов С.А. Проблеми історії слов’янських народів в історичній думці України (остання третина XVII - початок XX ст.). Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2005. 464 с.
3. Кочубинский А. Записка о путешествии по славянским землям. Одесса: Тип. Ульриха и Шульце, 1874. 48 с.
4. Лиман С.І. Медієвістика в Україні в кінці XIX - на початку XX ст. (1880-1917): Дис... к.і.н. Харків, 1993. 346 с.
5. Лиман С.І., Парфіненко А.Ю., Посохов І.С. Історія туризму: навч. посіб. для студентів спеціальності «Туризм»). Суми: ПФ «Видавництво «Університетська книга», 2018. 372 с.
6. Лиман С.І. «Подорожні нотатки 1886 р.» та «Короткий щоденник подорожей слов’янськими землями 1898 р.» Т.Д. Флоринського як джерела для історії міжнародного туризму // Туристичне господарство у світлі ідей С.М. Булгакова про людяність (до 150-річчя з дня народження мислителя): матеріали методологічного міждисциплінарного Інтернет-семінару (м. Полтава, 16 червня 2021 р.). Полтава: ПУЕТ, 2021. С.52-60.
7. Парфіненко А.Ю., Сидоров В.І., Любіцева О.О. Туристичне країнознавство: підручник. 2-ге вид., перероб. і допов. К.: Знання, 2015. 551 с.
8. Радченко К.Ф. Письма Т.Д. Флоринському // Русские о Сербии и сербах. Т.II (архивные свидетельства). М., 2014. С.320-330.
9. Радченко К.Ф. Религиозное и литературное движение в Болгарии в эпоху перед турецким завоеванием. К.: В университетской типографии, 1898. 344 с.
10. Радченко Константин Федорович // Столетие Киевской первой гимназии (1809-1811-1911). Т.1. Именные списки и биографии должностных лиц и воспитанников гимназии. К., 1911. С.373-376.
1 Напередодні подорожі лікарі повідомили К.Ф. Радченка, що у нього почалася рання стадія туберкульозу, яка через 10 років й стала причиною його передчасної смерті. Стан здоров’я певною мірою пояснює песимістичний настрій, який дослідник відразу побачить, вивчаючи його листи.