Монастирський Р.О.
Матеріали Всеукраїнської науково-практичної
конференції "Туристичний та готельно-ресторанний
бізнес: світовий досвід та перспективи розвитку
для України" (м. Одеса, 10 квітня 2019 р.)
Одеса: ОНЕУ, 2019. 881 с. С.754-758.

Екологічний туризм на природних територіях світу, що особливо охороняються

Екологічний туризм виник і розвивається на природних територіях світу, що особливо охороняються (ООПТ), які володіють найбільшим ресурсним потенціалом для розвитку саме такого виду туризму як екологічний. Екологічний туризм - порівняно нове поняття в туристичній діяльності, яке можна визначити як інтегруючий напрямок рекреаційної діяльності, спрямований на гармонізацію відносин між туристами, туроператорами, природним середовищем та місцевими громадами, що реалізується через екологізацію всіх видів туристської діяльності, охорону природи, екологічну освіту та виховання. Туристів приваблюють, насамперед, екологічно чисті регіони, де вони можуть повноцінно відпочити та отримати емоційне задоволення від спілкування з природою [1; 3].

У світі екологічний туризм реалізується головним чином на територіях, що особливо охороняються, до яких належать національні парки, заповідники, заказники, пам’ятники природи тощо. Саме такі території мають адміністративний, науковий, виконавчий персонал, - здатний кваліфіковано організувати рекреаційну діяльність, забезпечити екологічну просвіту туристів, розрахувати граничні навантаження, максимально допустимі на даній території, організувати моніторинг стану рекреаційних територій, тощо.

Можливості для розвитку екологічного туризму на територіях, що особливо охороняються, в різних регіонах світу мають суттєві відмінності. В сьогоднішніх реаліях розвитку світової економіки кожна країна прагне до дотримання співвідношення свого технічного і економічного розвитку з часткою території, що особливо охороняється. Оптимальним для добробуту країни вважається охорона 10-15% її території. З цих позицій перспективи розвитку екологічного туризму різних регіонів світу виглядають таким чином [2-5].

У Північній Америці знаходиться найбільша система парків і фауністичних резервацій. Загальна чисельність територій, що особливо охороняються в США складає 1,5 тис., площею понад 1,2 млн. км², або 13% усієї території країни. Основу природної сукупності територій, що особливо охороняються утворюють національні парки, кількість яких постійно зростає. Подорожі територіями, що особливо охороняються США приносять їм 14,2 млрд. дол. США щорічного доходу і забезпечують 300 тис. робочих місць.

У Канаді нараховується 37 національних парків загальною площею 225 тис. км² (це можна порівняти з площею середніх за територією країн Європи: Румунією, Білоруссю, Болгарією тощо), національні ліси - 3,9 млн. км², 46 національних фауністичних резерватів и 101 національне сховище для птахів. За загальною площею територій, що особливо охороняються - 900 тис. км² (9% території країни), Канада поступається тільки США. Низька щільність населення цієї країни й величезні незаселені території створюють чудові можливості для екологічного туризму [3, с.356].

Центральна і Південна Америка володіють найбільшим різноманіттям флори і фауни на землі, на цій території збереглася дика природа.

У Центральній Америці кількість національних парків и заповідників зросла у порівнянні з 1970 р. у 8,5 разів. 48% туристів, що прибувають до Латинської Америки, мають за мету подорож до природних резерватів. [3, с.356]. Дивно багата і різноманітна природа Коста-Ріки привертає масу туристів. 27% всієї території Коста-Ріки (50 тис. км²) входять до складу національних парків і резерватів, які відвідують понад 66% туристів, що прибувають в країну. В цілому кількість щорічних екотуристичних прибуттів виростає на 781 тис. Доходи від туризму становлять основну статтю доходу бюджету. 96,6% Галапагоських островів (Еквадор) є в даний час національним парком, оточеним морським заповідником площею 79 900 км², де мешкає велика кількість ендеміків. У зарубіжній Європі налічується 280 національних парків, які в сукупності займають площу 11,8 млн. га. За кількістю таких парків до першої п’ятірки входять Фінляндія, Швеція, Польща, Норвегія, Італія, а за розмірами займаної ними території - Норвегія, Італія, Великобританія, Румунія і Німеччина. Найзначніші території незайманої природи збереглися на півночі Європи. На островах Свальбард (Норвегія) розташовані 3 національних парки, природні та флористичних резервату, 15 притулків для птахів. Частка ООПТ в загальній площі цієї країни становить 30,5%.

В Африці в 2001 р. налічувалося 1254 ООПТ загальною площею 211 млн. га (7,1% території континенту). За кількістю ООПТ перше місце займає Південна Африка (673), за якою слідують Східна Африка (208), Західна Африка (126), острови західній частині Індійського океану (121), Центральна Африка (70) і Північна Африка (56). Серед країн Африки перше місце по числу національних парків і заповідників належить Кенії, де вони становлять 15% всієї території. Щорічний дохід від туризму в Кенії перевищує 100 млн. дол. У Кенії за період 1983-1993 рр. кількість екотуристів зросла на 45%. Більше 80% туристів, що прибувають в країну, орієнтовані на природні туристичні ресурси.

Високе природне розмаїття Азії в поєднанні з різноманіттям азіатських культур створює надзвичайну привабливість цієї території. Для екотуристів Непал є центром гірського туризму в Гімалаях. Суттєве значення має екотуризм в Індії, Таїланді, Індонезії, Шрі-Ланці, де екзотична природа вдало поєднується з цікавими культурно-етнографічними об’єктами. Крім того, можна виділити Філіппіни, Малайзію, Бутан, південно-західну гірську частину Китаю, покриту незайманими лісами.

Австралія і Нова Зеландія давно популярні у екотуристів завдяки їхній унікальній природі. В Австралії налічується більше 2000 охоронюваних природних територій, загальна площа яких перевищує 4% площі країни. Тут знаходяться 13 територій природної спадщини ЮНЕСКО, 2 з яких розташовані на острові Тасманія. У 1995 р Австралійські національні парки відвідали 26,082 млн. туристів (близько 70% загального числа туристів) 20. Величезний потенціал розвитку екотуризму на багатьох островах Тихого океану.

Особливо необхідно підкреслити суспільну значущість мають міжнародні декларації щодо основних цілей глобальної природоохоронної політики - підтримка біологічного різноманіття, підтримання клімату і зниження споживання природних ресурсів - не можуть бути досягнуті без стійкого розвитку туризму.

Крім природоохоронних організацій в розвитку екологічного туризму беруть участь різноманітні громадські організації із захисту природи, багато міжнародних організацій, зокрема такі, як Всесвітній фонд дикої природи (WWF), Інститут світових ресурсів, Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів, ЮНЕСКО та ін. Ці організації сприяли науковим дослідженням, надають допомогу регіонам з розвитку екотуризму, здатного допомогти в фінансуванні природоохоронних програм і замінити традиційні форми туризму. Крім того, Всесвітній фонд дикої природи фінансує багато проектів, пов’язані з розвитком екотуризму.

Розвиток екологічного туризму є досить специфічним видом туристичної діяльності, що передбачає високий рівень кадрового, методологічного та матеріально-технічного забезпечення. Розвиток екологічного туризму на території ООПТ вимагає координації зусиль держави і приватних підприємців по просуванню туристичного продукту на внутрішньому та зовнішньому ринку туристичних послуг.

Негативні, а іноді й катастрофічні наслідки інтенсивного розвитку туризму на природне середовище мають найрізноманітніші прояви. Насамперед, це виснаження природних ресурсів (вирубування лісів, споживання великої кількості водних ресурсів, руйнування ґрунтового покриву тощо), забруднення довкілля (забруднення атмосферного повітря транспортними засобами, збільшення об’єму каналізаційних стоків, накопичення твердих відходів тощо), погіршення екологічної ситуації в регіоні. Значної шкоди навколишньому природному середовищу завдає самовільне розміщення тимчасових баз відпочинку, самовільне розпалювання вогнищ, незаконне полювання, рибальство, збирання лікарських та декоративних рослин, заготівля деревних соків, створення ботанічних та зоологічних колекцій тощо.

Подальший розвиток екологічного туризму на природних територіях, що особливо охороняються повинно ґрунтуватися на суворому науковому аналізі господарської діяльності з урахуванням розумно допустимого екологічного навантаження на природні комплекси, з дотриманням вимог сталого розвитку і екологізації економіки [4, с.231].

Список використаних джерел

1. Гайченко В.О., Семенов В.Ф. Негативні наслідки сучасного масового туризму для екологічної безпеки країн світу // Туристичний та готельно-ресторанний бізнес: світовий досвід та перспективи розвитку для України. Одеса: Одеський національний економічний університет, 2018. С.599-604.
2. Колесніченко В.С., Семенов В.Ф. Управління регіональним розвитком туризму в сучасних умовах // Регіональна економіка та управління. 201. №6(13). С.40-46.
3. Семенов В.Ф., Назаренко О.В. Географія туризму: навчальний посібник. Одеса: Атлант, 2016. 405 с.
4. Семенов В.Ф. Екологізація економіки регіону. Одеса: Оптимум, 2002. 232 с.
5. Семенов В.Ф Туристичне країнознавство: навчальний посібник. Херсон: АТ Гринь, 2013. 425 с.