Негрей Ю.Д.
Матеріали Х Міжнар. наук.-практ. конф.
«Гостинність, сервіс, туризм: досвід, проблеми,
інновації» (м. Київ, 6-7 квітня 2023 р.)
К.: КНУКІМ, 2023. 478 с. С.212-214.

Аналіз географії та структури об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО

Дослідження проблем використання рекреаційних ресурсів задля розвитку індустрії туризму є предметом різних наукових галузей та навчальних дисциплін, таких як географія, економіка, історія, соціологія, психологія та інших [4]. Світові рекреаційно-туристичні ресурси - це безцінна спадщина людства, яка охоплює найкращі природні, історичні та культурні об’єкти нашої планети. Кожен регіон планети має свої унікальні ресурси, що приваблюють туристів з усього світу. Найпотужніші туристичні ресурси світу знаходяться в країнах, що мають багату історію та культурну спадщину. Серед них можна виділити Італію, Францію, Іспанію, Єгипет та багато інших. Усі ці країни мають численні пам’ятки архітектури, музеї, природні парки та заповідники, які є визначними місцями для туристів.

Необхідність дослідження світових туристичних ресурсів продиктована сучасними тенденціями розвитку туристсько-рекреаційної діяльності, зокрема важливістю об’єктів Світової Спадщини ЮНЕСКО для внутрішнього та міжнародного туризму [1].

Туристичні ресурси є основою для створення туристичного продукту та його пропозиції, вони представляють все, що можна використовувати для організації туристичної діяльності та приваблення туристів в певному регіоні [2].

Важливий внесок у розвиток ресурсної тематики у туризмознавчій літературі зробили вітчизняні науковці О.О. Бейдик, О.О. Любіцева, І.В. Смаль та інші [1]. Аналіз та опис туристичних ресурсів світу, країн та окремих регіонів України були предметом досліджень таких вчених, як М.П. Мальська, В.І. Стафійчук, О.Ю. Малиновська, В.Ф. Сірик, М.П. Крачило, Н.В. Фоменко, Н.О. Кравченко, В.І. Новикова, І.М. Філоненко та інших.

Зарубіжні туризмознавці Д. Надсон, К. Холл, Л. Мітчел (США); А. Ковальчик, М. Козак (Польща) та багато інших представників наукових шкіл з різних країн світу також займалися науковою розробкою ресурсно-туристичної тематики [1].

Туристичні ресурси, які є об’єктами всесвітньої спадщини ЮНЕСКО або претендують на цей статус, є особливою категорією культурної спадщини. Розвиток туризму в окремих регіонах та у державі в цілому значно залежить від використання цих об’єктів. Основною метою Списку Світової спадщини є популяризація та охорона унікальних історико-культурних, природних та змішаних об’єктів. Для досягнення цієї мети та забезпечення об’єктивності були розроблені спеціальні критерії оцінювання [3]. Починаючи з 1978 року, було розроблено шість критеріїв для культурних об’єктів, а згодом, для забезпечення кількісного балансу між різними континентами, були додані ще чотири критерії для природних об’єктів.

Європа посідає перше місце в світі за кількістю об’єктів ЮНЕСКО [3]. Цей макрорайон станом на 24-25 січня 2023 року (18 позачергова сесія Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, Париж) налічує 501 об’єкти з цим статусом. З них: 447 об’єктів внесені до списку за культурними критеріями (причому 137 з них визнані шедеврами людського генія), 45 об’єктів включені за природними критеріями (з них 22 визнані природним феноменом виняткової краси і естетичної важливості) і ще 9 об’єктів включені за змішаними критеріями. Три об’єкта зі списку перебувають під загрозою вилучення. Частка об’єктів ЮНЕСКО, що знаходяться в Європейському макрорайоні від загальної їх кількості становить 43,3% [3]. Отже, лідерами Європейського макрорайону по кількості пам’яток Світової спадщини є: Італія, Іспанія, Франція, Німеччина та Великобританія. В даному макрорайоні помітно домінують історико-культурні об’єкти, змішані традиційно займають останнє місце.

За кількістю об’єктів ЮНЕСКО Азійський макрорайон поступається лише Європі (щоправда, майже вдвічі) [3]. Тут знаходиться 297 об’єктів з цим статусом. З них: 251 історико-культурних, 40 природних і 6 змішаних. Частка об’єктів ЮНЕСКО, що знаходяться в Азійському макрорайоні від загальної їх кількості становить 25,67% [3].

Африканський макрорайон поступається Азійському майже вдвічі. Африка має 145 об’єктів зі списку Світової спадщини [3]. З них: 101 історико-культурний, 39 природних і 5 змішаних. Частка об’єктів ЮНЕСКО, що знаходяться в Африканському макрорайоні від загальної їх кількості становить 12,53% [3]. На Африканському континенті не такий помітний дисбаланс між історико-культурними та природними об’єктами, як у макрорайонах, розглянутих вище. Це пояснюється більшою кількістю недоторканих природних комплексів материка.

Південна Америка концентрує 78 об’єктів зі статусом ЮНЕСКО [3]. З них: 53 історико-культурних, 23 природних і 2 змішаних. Частка об’єктів ЮНЕСКО, що знаходяться в Південноамериканському макрорайоні від загальної їх кількості становить 6,74% [3]. Даний макрорайон так само, як і Африканський, урівноважує дисбаланс у кількості історико-культурних і природних об’єктів. Але, все одно, перші переважають вдвічі.

Північна Америка представлена в Списку Світової спадщини 105 об’єктами ЮНЕСКО [3]. З них: 31 історико-культурний, 74 природних. Це - 9,07% від їхньої загальносвітової кількості.

Австралійсько-Океанійський макрорайон займає останнє місце за кількістю об’єктів Світової спадщини [3]. Він концентрує в собі 31 об’єкт ЮНЕСКО. Серед них: 5 історико-культурних, 21 природний та 5 змішаних. Ця кількість відповідає 2,68% від загальної у списку Світової спадщини [3]. Це - ще один макрорайон (разом з Північноамериканським), в якому прослідковується переважання природних об’єктів над історико-культурними. До того ж, саме в Австралійсько-Океанійському макрорайоні це домінування має найбільш виражений характер (природні об’єкти переважають майже втричі).

Список використаних джерел

1. Бейдик О.О. Рекреаційні ресурси України: навч. посібник. К.: Альтерпрес, 2009. 404 с.
2. Любіцева О.О. Методика розробки турів: навч. посібник. К.: Альтерпрес, 2003. 104 с.
3. Офіційний сайт світової спадщини ЮНЕСКО: електронний ресурс. URL: https://whc.unesco.org/en/list/.
4. Смаль І.В. Туристичні ресурси світу: навч. посібник. Ніжин: Видавництво ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, 2010. 336 с.