Остапенко А.А.
Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф.
"Туристичний та готельно-ресторанний бізнес:
світовий досвід та перспективи розвитку
для України" (м. Одеса, 10 квітня 2019 р.)
Одеса: ОНЕУ, 2019. 881 с. С.762-765.

Особливості впровадження екологічного туризму

Термін «екологічний туризм» було введено у 80-х роках ХХ ст. Цей вид туризму відносився до сфери «альтернативного», тобто не масового. Втім, нині він є одним із найпоширеніших із видів туризму, а відвідання екотуристичних атракцій є майже невід’ємною частиною масового туризму. Розвитку екологічного туризму сприяє надзвичайна різноманітність природи Землі, прагнення людей її пізнати.

На думку більшості фахівців з туристичної справи, таке явище, як екологічний туризм виникло через урбанізацію, збільшення концентрації населення на невеликій площі та пов’язане із цими наслідками для фізичного та психологічного здоров’я людини. Так, за Олександром Дмитруком, «люди через зміни умов життя у великих містах-мегаполісах усе далі відходять від природи. Незмінними супутниками проживання в таких містах є ізольованість людини, почуття самітності, надмірні навантаження на нервову систему, що породжують постійне психологічне напруження і призводять до стресів. Мешканці великих міст усе частіше потерпають на нервові розлади та усякого роду захворювання нервової системи. У них з’являється природне і цілком зрозуміле бажання виїхати на природу, щоб у спілкуванні з нею звільнити свою нервову систему від навантажень, що накопичилися в умовах міського проживання» [2].

На сьогодні існує чимало визначень екотуризму. Узагальнивши їх, можна сформулювати одне усереднене: екотуризм - це вид туризму на території із відносно незайманою природою з цінними у природному відношенні об’єктами із метою оздоровлення, отримання задоволення від перебування на природі, розширення знань про неї [3].

Умовно в екотуризмі можна також виділити подорожі в незайману природу (це властиво в першу чергу для великих країн з порівняно незайманими територіями, таких як Китай, Індонезія або Танзанія) та подорожі до тих місць, де природа перебуває під охороною, зокрема в національні природні парки - цей вид туризму поширений у країнах Європи та Північної Америки [3].

Основна ідея екологічного туризму - це перш за все турбота про навколишнє природне середовище, яку використовують в туристичних цілях в поєднанні з вихованням любові до природи, затвердженням важливості її захисту і є відмітною рисою екологічного туризму.

Ця ідея отримує конкретне втілення, зокрема, через те, що екологічний туризм покликаний:

  1. постійно, систематично і цілеспрямовано культивувати повагу до навколишнього середовища;
  2. гармонізувати відносини між екологією, суспільством і економікою;
  3. орієнтувати туристичні організації на збереження і примноження споживчої вартості природного середовища та рахунок виділення частини туристичних доходів па вирішення пов’язаних з цим завдань;
  4. підкоряти короткочасні інтереси отримання прибутку від туризму довгостроковим інтересам збереження природи для майбутніх поколінь, а також для подальшого розвитку туризму:
  5. формувати у туристів почуття особистої відповідальності за стан природи і її майбутнє, стверджуючи в як свідомості приналежність до неї як її органічної частини [5].

На Заході термін «екологічний туризм» розглядають дещо ширше, аніж в Україні. Так, у це поняття входять «сільський туризм» (англійською rural tourism). У Європі, наприклад, до виду туризму, який в українській школі позначено як «екотуризм» входять також терміни «агротуризм» або «сільський туризм». У Південно-Східній Азії, з огляду на особливості її культурно-історичного розвитку до цієї категорії потрапляє також відвідування місць проживання диких та частково асимільованих племен, тобто додається фактор культурно-історичного туризму.

Корінні народи та племена південно-Східної Азії активно залучаються до розвитку екологічного туризму, при чому не лише у якості атракцій, а й як учасники розвитку та збереження місцевої природи. Наприклад, корінні народи Семаї є групою диких племен, що живуть в Улу-Герох в штаті Перак. У 2001 році Товариство природи Малайзії отримало грант у розмірі 2000 доларів США від Глобального екологічного фонду ООН (ГЕФ) для проведення тренінгів із збереження та екотуризму до Семаї. Народ Семаї допомогли виявити місця для метеликів Раффлесії та Раджа Брука в межах лісового заповідника Букіт Кінта, що прилягає до селища Улу-Герох, для спільного просування екотуризму. У 2002 році були проведені навчальні курси для народу Семаї, де місцевих жителів готували як гідів, робітників рецептивних туроператорів та вчили їх виробничим ремеслам.

Кінта, Малайзія

Маючи фінансування з Нідерландського МСОП в 2000 році, Малайзійське природознавче товариство провело аудит біорізноманіття ділянок Раффлесії, наземних рослин, птахів і метеликів у лісовому заповіднику, а також соціально-економічне обстеження семаїв. Rafflesia є найбільшою квітковою рослиною в світі, з видів Rafflesia cantleyi в заповіднику Кінта, ендемічних для півострова Малайзія. Малайзія має 8 з 20 видів Rafflesia, що зустрічаються лише в Південно-Східній Азії. На відміну від Сабаха і Саравака, три види Rafflesia на півострівній Малайзії не були захищеними видами. Бутони квітки Rafflesia займають 10 місяців, і вони відкриваються лише кілька днів. Люди Semai використовували для збору та продажу квіткових бутонів Rafflesia на 30-50 центів, які використовуються в малайській народної медицині для відновлення після пологів [11, с.258].

Деякі критики вказують на той факт, що зі зростанням внутрішнього та міжнародного туризму в Південно-Східній Азії корінні громади дедалі більше страждають від розвитку туризму, але отримують незначні економічні вигоди [10]. Проте, деякі групи корінних народів, які живуть навколо охоронюваних територій, тепер беруть участь у проектах із екотуризму, які проводяться недержавними організаціями [7].

Рецептивні еко-оператори, якщо брати за зразок для вивчення Малайзію, можна поділити на три основні типи. Перший тип - це регіональні громади, що створюють туристичні співтовариства, такі як Кооператив екотуризму спільноти Бату Путех. Такі оператори створюються з метою сприяння та розвитку екотуризму на підставі Порядку денного на Саміті Землі в Ріо 1991 року та Плану Малайзії в 1995 році [12]. На жаль, при цьому в Малайзії існує й другий тип операторів - тих туристичних операторів, що ставляться до навколишнього середовища без поваги, тобто не керуються принципами сталого туризму. Так, користувач сайту TripAdvisor із ніком CaptainEva опублікував відео з туру, де гід скаржився на те, що популярна атракція - годування орлів у національному парку Лангкаві - шкодить здоров’ю птахів [9]. Як правило, це місцеві жителі, які не мають відповідної ліцензії, проте при цьому самі ідентифікують себе як оператори з екологічного туризму, не дотримуючись відповідних принципів і критеріїв.

Останній тип рецептивних туроператорів у сфері екотуризму - це іноземні компанії, як правило, з розвинених країн, наприклад, з Великобританії, інших європейських країн, або Австралії, що мають свої представництва у регіонах, до яких проявляють інтерес. Вони здійснюють широкий спектр екологічних турів в Малайзії та в усьому світі, строго заснованих на ідеях сталого туризму [8].

Список використаних джерел

1. Давиденко І.В. Шляхи оптимізації використання потенціалу регіональної рекреаційної системи // Вісник соціально-наукових досліджень. 2002. Вип.12. С.19-23.
2. Дмитрук О.Ю. Екологічний туризм: сучасні концепції менеджменту і маркетингу: навчальний посібник. К.: Альтерпрес, 2004. 192 с.
3. Вишневський В.І. Екологічний туризм: навчальний посібник. К.: Інтерпрес ЛТД, 2015. 140 с. С.4-7.
4. Герасименко В.Г., Галасюк С.С., Нездоймінов С.Г. та ін. Ринки туристичних послуг: стан і тенденції розвитку: монографія. Одеса: Астропринт, 2013. 304 с.
5. Кекушев В.П., Сергеев B.П., Степаницкий В.Б. Основы менеджмента экологического туризма: учебное пособие. М.: Издательство МНЭПУ, 2001. 60 с. С.18.
6. Нездоймінов С.Г., Андрєєва Н.М., Дишловий І.М. Сучасна організація аграрного туризму в Україні як перспективний напрямок розвитку сільських територій // Економіст. 2011. №7. С.25-28.
7. Ярьоменко С.Г. Лікувально-оздоровчий туризм Одеської області: сучасний стан та стратегічні напрямки розвитку // Регіональні проблеми України: Географічний аналіз та пошук шляхів вирішення: Матеріали VI Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Херсон, 8-9 жовтня 2015 р.). Херсон: ПП Вишемирський, 2015. С.449-455.
8. Adventure Sports Holidays. Responsible Travel, 2013.
9. Eagle Feeding In Langkawi - Ecotourism?. URL: https://www.tripadvisor.com.my/ShowTopic-g298283-i8829-k2846182-Eagle_Feeding_in_Langkawi_Ecotourism-Langkawi_Langkawi_District_Kedah.html.
10. Doco G.D. Ecotourism and its Impact on the Lives of the Ibalois in Happy Hollow. Baguio City: Contours, 2002. p.11.
11. Zeppel H. Indigenous Ecotourism: Sustainable Development and Management. Columns Design Ltd., 2006. pp.232-233, 258.
12. MESCOT: Batu Puteh Community of Lower Kinabatangan. MESCOT, 2004.