Руслан Підставка
Історія української географії. 2012. Вип.26. С.141-149.
Відтворення абрису Старозбаразького замку: історико-географічні та картографічні методи
Проведено аналіз картографічного, літописного та візуально-графічного матеріалу, що стосується пам’ятки історії і культури національного значення - залишків Старозбаразької фортеці у с. Залужжя Збаразького району Тернопільської області. Здійснено спробу графічної реконструкції абрису замку на основі комплексного аналізу мурованого фортифікаційного зодчества ХІV ст. на Поділлі та замків-аналогів. Проведено територіальну локалізацію твердині в межах так званого літописного Збаража, що знаходиться між горами Княжа, Бабина та Чернеча Медоборського пасма.
Ключові слова: історична географія, фортеця, картографічний метод, літопис.
Питанням витоків оборонного зодчества Збаража присвячено надзвичайно мало публікацій вітчизняних та зарубіжних учених і дослідників, тому виявити якісь першоджерела про походження протоукріплень літописного Збаража на цей час неможливо. Відомо лише за результатами археологічних розкопок М. Ягодинської та М. Філіпчука, що в межах медоборських гір Княжа, Бабина і Чернеча знаходився так званий літописний Збараж, згаданий у Галицько-Волинському літописі під 1211-1213 рр. Городище на г. Княжа вважають першим дерев’яно-земляним замком з трьома валами Руського періоду та одним - слов’янського (рис. 1).
Рис. 1. Літописний Збараж (за М. Ягодинською)
Про конкретного власника чи посадника цих земель того часу можна тільки здогадуватися, оскільки писемні джерела його імені не подають. Відомо лише, що краківський князь Лєшко ІІ Білий, не зумівши «прияті» Галича, пустошив землі «навколо Теребовлі, Моклекова і Збиража». Літописець зазначає, що взятий був лише Биковен і ляхи з руссю повернулися з великою здобиччю, тобто Збараж вистояв у цих війнах. Цей факт може свідчити про достатньо сильні оборонні укріплення вказаного городища-фортеці.
У 1241 р. з Києва розпочався похід Батия на захід. Літопис згадує лише деякі міста, розорені загарбниками: Колодяжен на Случі, Кам’янець та Ізяславль на Горині, Володимир, Галич та ін., «яким немає ліку». Але деякі укріплені міста він не зміг перемогти, в тому числі Крем’янець, Данилів, Холм [1, с.558]. За свідченням літопису, тисяцький Дмитро, співчуваючи знищеній країні, порадив Батию не затримуватися в Галичині: «Не повинен ти довго спинятися в цій землі, пора тобі іти на Угорщину. Якщо задержишся - ця земля міцна, зберуться на тебе і не пустять тебе у твою землю», і Батий пішов далі на захід, на Польщу і Угорщину [1, с.523]. З джерел невідомо, чи був знищений Збараж під час монгольської навали 1241 р, а чи належав до тих міст, що не піддалися Батию.
По навалі Батия з долею Галицько-Волинського князівства тісніше сплітається історична доля Пониззя (пізніша назва - «Поділля»). Джерела подають свідчення про активну оборонну діяльність Данила Галицького, спрямовану на підготовку опору Золотій Орді, в ході якої Данило намагається інкорпорувати Пониззя з метою використання його вигідного геополітичного положення. Навесні 1242 року він відправляється на Пониззя, до Бакоти й Калюси, з метою «уставити землю», що М. Молчановський тлумачить як «устромить», створити «оплот проти татарських нападів» шляхом «укріплення старих міст та створення нечисленних, але сильних опорних пунктів на випадок серйозного зіткнення». І хоча літописець не дає конкретної інформації про діяльність галицького князя па Пониззі, вважають, що М. Молчановський має рацію у визначенні основної програми Данила [2, с.8].
У 1259 р., після невдалого походу Куремси, уже Бурундай зі своїми військами рушив на Волинь. Князів він зустрів вороже і наказав їм, знову як «союзникам», поруйнувати укріплення власних міст. Бурундай сам пильнував, щоб було спалено і розкопано укріплення Володимира, поруйновано Луцьк, Крем’янець, Львів та інші замки [1, с.562-564]. Так Галицько-Волинське князівство було позбавлено центрів, які служили основними пунктами опору у війні з ординцями. В 1259-1260 рр. Бурундай вирядився на Польщу, і руські князі були примушені брати участь у його поході.
Немає інформації стовно того, чи був Збараж «розметаний» згідно з наказом Бурундая, чи ні, але безпосередня близькість до Кременця дає змогу припустити, що замок у Збаражі теж був зруйнований.
Виникає важливе питання щодо того, чи був замок у Збаражі (та й інші замки) «з дерева рублений» чи «каменем будований»? Якщо достовірних прямих джерел виявити на цей час не вдалося, то необхідно шукати не прямі свідчення у літописах про замки-аналоги. Таким близьким сусідом Збаразького замку була фортеця у Кременці. Порівняння з Кременцем буде доцільним з огляду на те, що Збараж знаходиться в безпосередній близькості до нього і тривалий час належав до Кременецького повіту Волинського воєводства (з ХІV ст. до 70-х рр. ХVІІІ ст.). У текстах літописів, де згадується кременецька твердиня (1226 р. облога військами королевича Андрія; 1240 р. невдача хана Батия; 1255 р. штурм Куремси; 1261 р. указ Бурундая про «розметання» замку), не вказано чи замок був кам’яним, чи дерев’яним, тому необхідно шукати побічні факти або деталі щодо з’ясування цього питання. Безумовним є лише те, що він був достатньо укріпленим і не піддався кочівникам, але це не означає, що він був мурованим з каменю. Відомий дослідник фортець того часу П. Раппопорт твердить, що в умовах тогочасної тактики облоги і штурму, муровані укріплення не мали суттєвої переваги над дерев’яними. Вирішальним фактором обороноздатності фортеці було ландшафтно-географічне розташування твердині [3, с.254-258].
Отже, звернемося до термінології, вживаної у літописах. Переказуючи історію зруйнування волинських замків руськими князями на вимогу татар, автор Іпатіївського літопису писав: «...рече Бурунда Василькове: «ожеести мои мирци розмечити же городи сви все». Лев розмета Данилов, Истожеск, оттоле же послав Львов розмета, а Василько послав Кременец розмета и Луческ» [1, с.500]. У даному випадку слово «розмета» тут означає руйнування «городов», точніше, знищення фортифікаційних споруд міст і замків, що становили для татар певну загрозу. Однак літописець не уточнює, про які саме будівлі (муровані чи дерев’яні) в даному разі йдеться. Відомо, що в XIII ст. укріплення Львова і Луцька, зруйновані одночасно з Кременцем, були дерев’яними [3, с.255]. Оскільки літописець не поділяє згадані міста («городы») на окремі групи, можна припустити, що фортифікаційні споруди інших міст - Данилова, Істожеська та Кременця - також були дерев’яними.
Цей висновок підтверджується ще одним важливим прикладом з Іпатіївського літопису. Той самий Бурундай звелів князю Васильку зруйнувати укріплення столиці Волині - Володимира: «Василько розмечи город». Імовірно, Бурундай встановив дуже стислі терміни виконання свого наказу, бо «...князь же Василько нача думать собе про город, зане немощно бысть розметати в борзе...» Тоді він «...повеле зажечи (город), и тако через ночь изгоре весь». Василько спалив лише дерев’яні об оронні споруди міста, бо далі літописець зазначає: «Завтра же примха Бурунда в Володимер и виде своими глазами город изгоревши весь; и нача обедати у Василька на дворе и пити... и ляже у Пятидна» (село біля Володимира-Волинського). Але заходи, що їх вчинив Василько до зруйнування укр іплень Володимира, здалися Бурундаю недостатніми. Наступного дня він послав до Василька Баримура. «...Баримур же приехав ко князю и рче: «Василько! Прислал мя Бурундай, велел ми город раскопати»... И нача раскопывати город...». Отже, літописець, вживаючи різні терміни, чітко визначає матеріал знищених укріплень. У першому випадку йдеться про дерев’яні стіни й башти, у другому - про зриття земляних валів. З цього випливає, що термін «розмета», вжитий тут, означає знищення, розбирання по колоді дерев’яних споруд, у нашому випадку оборонних стін і башт Кременецького замку [3, с.256].
Аналізуючи вищенаведені висновки Л. Крощенка, можна небезпідставно припустити, що, якщо столиця Володимирської землі та адміністративний центр Кременецького повіту були дерев’яними, то й укріплення літописного Збаража були аналогічними. Як подає Супрасльский список, на Поділлі до приходу Коріатовичів (а це сталося після перемоги над татарами в битві на Синіх Водах у 1362 р.) «не былъ ни один город ни деревомъ роубленого, а ни каменемъ боудованого».
Археологічними дослідженнями було встановлено, що основна маса міст давньоруського часу дійсно припинила своє існування саме в середині ХІІІ ст. згідно з наказом Бурундая. Проте з літописного повідомлення випливає також, що в цей регіон продовжували приїжджати баскаки, котрі збирали данину з Подільської землі. Можливо, літописець під поняттям «ни одного города» мав на увазі лише укріплені «города-городища», а не поселення взагалі.
Отже, підводячи попередній підсумок стану укріплень Збаража на кін. ХІІІ - серед. ХІV ст., можна припустити, що городище найбільш вірогідно було зруйноване, або «розметане», а поселення могло існувати в околицях так званого літописного Збаража.
Стосовно будівництва кам’яного замку в Збаражі, який знаходився на місці зруйнованої в ХІІІ ст. фортеці-городища, необхідно відзначити, що безпосереднього автора будівництва чи власника встановити не вдалося через брак історичних джерел.
Виникає логічне запитання: хто володів цими землями в дійсності, і, відповідно, міг збудувати замок у Збаражі?
Що стосується участі Корибута (Дмитра) Ольгердовича у процесах міліарного будівництва на цих землях (Збараж, Вишнівець), то вона спростовується багатьма дослідниками. Відомий дос-лідник генеалогії Гедиміновичів Йозеф Вольф у своїй книзі «Рід Гедиміна» зазначає, що Корибут отримав інший уділ, але його не складали, як подає Стрийковський, Брацлав, Вінниця, Соколець і Кременець, оскільки Вітовт там своїх старост установив [4, с.153].
Казимир Стадніцький у виданні «Брати Володислава-Ягайла» пише, що жив в останніх літах панування Владислава-Ягайла князь Федько, ярий противник короля на Волині і Поділлі, і сам себе іменував князем Несвізьким. В присяжній грамоті до Корони 1434 р. називає свої володіння Кременець, Брацлав, Вінниця, Соколець, Збараж, який вже в ХVІ ст. був «садибою» кн. Збаразьких. Послушні і прислужні пера вхопилися цього факту, перехрест-тили руського князя Федька з Несвіжу на литовського Федора Корибутовича, сина Дмитра Корибута і внука Ольгерда. Для більшої переконливості цього подання «наказано» його батькові Дмитрові, який в цих краях ніколи не був, будувати замки Збараж, Вінницю, Соколець. Папроцький в своєму «Гербажу», а Стрийковський в «Хроніці» перші з цим виступили, а повага їх була велика, Окольський і Нєсецький привично повторили в своїх «Гербажах» попередників …»[5, с.107-108].
Як пише відомий дослідник Поділля Юхим Сіцинський: «Є відомости пізніші (Стрийковського), що Витовт дав Східне Поділля (Брацлав, Вінницю, Соколець і Кременець) князю Корибуту-Дмитру Ольгердовичу; ця звістка опирається на ототожнення Корибутового сина Федора з Федьком Несвизьким, що був діячом на Східному Поділлю в 30-х роках XV ст. і називав ті волости своєю батьківщиною. Але те ототожнення дуже непевне, а значить, і звістка про передачу Східного Поділля Корибуту мильна …» [6, с.66].
Таким чином, при безпосередньому замовленні підтвердження литовського походження воє-води Троцького кн. Стефана Збаразького, виник міф щодо будівництва в кінці ХІV ст. Старозбаразького замку кн. Корибутом-Дмитром Ольгердовичем.
Місто Збараж знаходиться на вододілі між басейнами великих українських рік Дніпра (Горині) та Дністра (Серету з Гнізною), тому в різний час належало до різних адміністративно-територіальних та державних утворень. Тривалий час (ХV ст. 70-ті рр. ХVІІІ ст.) Збараж належав до Кременецького повіту Волинського воєводства), однак на початку і в середині ХІV ст. в період, який ми розглядаємо, - він належав до Подільської землі.
Відомий дослідник Леонтій Войтович у праці «Границы Галицко-Волынского государства» до Галицько-Теребовлянської частини Галицько-Волинського князівства відносить міста Теребовлю (1097), Галич (1138), Звенигород (1142, на правому березі Дністра між гирлами Серету і Збруча), Микулин Галицький (1142, на лівому березі Серету), Ушицю (1144, при впадінні р. Ушиці в Дністер), Снятин (1158), Кучелмин (1159, на лівому березі р. Каютин, притоки Дністра, між селами Непоротове і Комачинці Сокирянського району Чернівецької області), Збараж (1211), Маклаків Галицький (1211, біля Теребовлі), Товмач (1213, нині м. Тлумач на р. Тлумачику), Плав (1213, Перебиківське городище
Хотинского р-ну), Онут (1213, село Заставнівського району Чернівецької області), Василев (1229, на правом березі Дністра навпроти гирла Серету), Коломию (1240), Бакоту (1240), Калюс (Каліус) (1242, на Дністрі біля Кучелмина), Хотин (ХІІІ ст.), Городок на Черемоші і Черн (1408, нині м. Чернівці) [7, с.5-26].
Як зазначає Н. Молчановский з посиланням на М. Стрийковського, до Поділля згідно з літописами «відносились міста Звенигород, Соколець, Кам’янець, Бакота, Смотрич, Брацлав, Вінниця, Хмельник, Збараж, Теребовля, Бжежаниця. Олесько і Бучач вже не відносились до Поділля, яке з боку Польщі, за словами Стрийковського, межує з Підгір’ям і Покуттям» [2, с.8].
З 1362 року Поділля, а відповідно і Збараж, належать до князів Коріатовичів, які отримали від Великого князя литовського Ольгерда Гедиміновича ці землі за активну участь у битві з татарами на р. Синюсі. Оскільки приналежність даних земель до кн. Корибута-Дмитра Ольгердовича викликає значні сумніви, а датування мурованої Старозбаразької фортеці припадає на середину - кінець ХІV ст., то цілком логічним буде припустити, що будівництво замку було започатковане саме князями Коріатовичами. Конкретно, це могли бути Олександр Коріатович, що володів частиною Волині та Поділлям з руки Казимира ІІІ Великого до Любарта Гедиміновича, та Федір Коріатович, що був єдиним власником цих земель до осені 1393 р.
Рис. 2. Уривок із Супрасльского літопису, де йдеться про прибуття князів Коріатовичів на Поділля [8]
Коріатовичі, отримавши Поділля, де на той час, як було зазначено вище, не існувало жодного збудованого каменем міста, «посекши лъсь город моуровали Каменець, а ис того вси Подольски городы оумуровали и всю землю Подольскоую осели…» [8, с.81-82].
Про масштаби і розвій тодішнього мурованого оборонного будівництва на Поділлі можна зробити висновки лише за умови проведення ґрунтовних архітектурно-археолоґічних досліджень значної групи замків з метою виявлення їх первісних ядер. Перспективність цього напряму пошуків доводять дослідження польського вченого Б. Ґеркена, присвячені одній типологічній групі подільських замків, які мають в основі давнє ядро у вигляді баштово-стінового укріплення, спорудженого на п’ятикутному плані, один з рогів якого сильно висунутий (Язловець, Кам’янець, Бучач та ін.).
Оскільки до числа цих «умурованих городів» належав і Збараж, то за аналогами замків, споруджених Коріатовичами, та іншими графічними матеріалами можна гіпотетично відтворити контури та зовнішній вигляд замку на Старому Збаражі.
Для цього нами були використані картосхема літописного Збаража Марини Ягодинської (1:2000) (див. рис. 1), топографічна карта Королівства Галичини і Володимирії, створена Ф. фон Мігом у 1792 р. у масштабі 1:28800 (зберігається у Віденському військовому архіві) (рис. 3), «Детальна карта Польщі» 1938 року масштабу 1:25000 (рис. 4), графічні реконструкції замків у Кам’янці-Подільському та Луцьку. Було також проаналізовано основні архітектурні особливості замків ХІV ст. на Поділлі і Волині.
Рис. 3. Околиці Збаража на топографічній карті Королівства Галичини і Володимирії Ф. фон Міга 1792 р. (м-б 1:28800) (Originalaufnahme des Königreiches Galizien und Lodomerien tzw. Mapa Miega. Skala 1:28800)
Рис. 4. Околиці Збаража на «Детальній карті Польщі» 1938 р. (м-б 1:25000) (Mapa szczegółowa Polski. P50-S41-F_ZBARAZ_poludnie_1939. Skała - 1:25000)
Отже, детальна топографічна карта М. Ягодинської з означеними оборонними валами руського та слов’янського періодів дозволяє приблизно визначити межі замку в Старому Збаражі, карта фон Міга відображає контури фортеці, що відповідає мисовому типу укріплень ХІІІ-ХІV ст. а «Детальна карта Польщі» визначає локалізацію решток фортеці (фрагмента муру і в’їздової брами замку), що збереглися на 1938 р. При зведенні масштабів та накладанні всіх карт при збігові трьох точок отримуємо контури замку на території Княжої гори (рис. 5).
Рис. 5. Контури замку за результатом накладання карт
Важливим елементом для відтворення зовнішнього вигляду замку є нині доступні іконографічні матеріали (фото руїн Старозбаразької фортеці 30-х рр. ХХ ст. та рисунок Антонія Лянге).
Визначивши локалізацію та контури замку в Старому Збаражі, необхідно відтворити зовнішній вигляд оборонних мурів та тип башт твердині. Для цього, взявши за основу аналогічні типи укріплень, споруджених у цей період на території Поділля і Волині, насамперед князями Коріатовичами, інкорпоруємо їх на відтворені контури вказаного замку.
Для окресленої території характерний так званий «мисовий» тип замку, приурочений до конкретних ландшафтно-топографічних форм рельєфу та гідромережі. У фаховій літературі цей тип називають «односторонньою фортецею «, яка в ряді випадків трансформувалася у «дзеркальний замок» (як приклад - третій будівельний період Язловецького замку). До цього типу належать первинні ядра замків у Кам’янці-Подільському, Язловці, Бучачі, Старому Збаражі, Скалі, Підзамочку, Теребовлі, Сидорові, Токах, Меджибожі і т. п. [9, с.39-57].
За проектами реконструкції, виконаними для замків у Кам’янці-Подільському та Луцьку, можна простежити основні композиційні особливості башт і мурів, характерних для цього періоду. Згідно з традиціями замок в Кам’янці споруджений князями Коріатовичами, а замок у Луцьку - їх дядьком Любартом Гедиміновичем, хоча існує гіпотеза, що Олександр Коріатович був свого часу володарем Волинської та Володимирської землі.
Основними складовими архітектури вказаних замків ХІV ст. є:
- висока прямокутна двоповерхова в’їздова вежа з брамою та ланцюговим мостом;
- квадратові башти (переважно три для мисового типу замків) з бійницями та чотирисхилим дахом;
- мури з прорізами (мерлонами) для стрільби як з луків і арбалетів, так і з вогнепальної зброї, що починає розвиватися з ХІV ст. (рис. 6, 7);
- можлива наявність рову з напільної сторони замку (протилежної до завершення мису).
Рис. 6. Реконструкція Кам’янецького замку Є. Пламеницької
Рис. 7. Реконструкція Луцького замку (ІІ-й будівельний етап)
Остання риса найбільш характерна для Язловецького замку. Зі східної сторони ядра був викопаний рів шириною 11 м., при цьому нижня частина рову була видовбана в материнській породі і осадових вапнякових відкладах і в подальшому стала фундаментом для поперечного готичного будинку, що відділяв первинне ядро від «дзеркального замку» ХV ст. [10, с.96]. Першим етапом будівництва (хоча Б. Гверкен таким його чомусь не називає) була оборонно-дозорна вежа-донжон розмірами 5х5 м, що стояла одиноко (рис. 8).
Рис. 8. Гіпотетичний вигляд донжона з житловою та міліарною інфраструктурою
Не виключено, що такий тип прямокутних (наближених до квадрату) башт-донжонів міг бути початковою стадією будівництва первісних ядер замків того періоду на Поділлі (Пониззі). Для волинських земель форма таких донжонів середини кінця ХІІІ ст. була круглою чи наближеною до цієї форми (рис. 9).
Рис. 9. «Волинські стовпи» ХІІІ ст.
Хоча Збараж знаходився на кордоні з Волинню і значну частину історії належав саме до цієї адміністративно-територіальної (але не Етнографічної) одиниці, вважаємо, що для Старозбаразького замку характерний, якраз, подільський тип башт. Це підтверджує і рисунок решток замку, виконаний Антонієм Лянге у ХІХ ст. (рис. 10).
Рис. 10. Замок у Старому Збаражі (графіка Антонія Лянге, ХІХ ст.)
Враховуючи начерк контурів замку в Старому Збаражі, отриманий на топографічній карті в результаті накладання карт, і типовий вигляд башт і стін фортець такого типу в ХІV ст., нам вдалося відтворити гіпотетичний вигляд твердині (рис. 11).
Рис. 11. Відтворення зовнішнього вигляду замку в Старому Збаражі (за Б. Шаблієм)
Вважаємо, що, за аналогами такого типу замків, основними вежами були:
1. В’їздова;
2. Південна;
3. Східна.
При накладанні даного ескізу Богдана Шаблія на картосхему Марини Ягодинської з контурами твердині дістаємо графічну ілюстрацію замку в Старому Збаражі, прив’язаного то території (див рис. 12).
Рис. 12. Реконструкція Старозбаразького замку (ескіз замку Б. Шаблія)
Визначившись із витоками спорудження та реконструкцією зовнішнього вигляду середньовічного Збаразького замку, необхідно проаналізувати причини та дату його занепаду.
В історіографії побутує думка, що замок був зруйнований татарами в 1589 р. і більше не відбудовувався. Підставою для такого твердження були літописні відомості такого змісту:
1. Рок 1589: татаровє спаскиє Подолє сплюндровали [11].
2. Рок 1589: татарє спаскиє под Збарожом кошєм стояли и Струса под Бавором забили. Тогды кнзь Констянтин Василєи, воєвода києвскии, заложыл мЂсто Пєрєясловлє на старом сєлищи [11].
3. Татаре на с… (1589) [12, с.1-3].
4. Донесеніе возныхъ Луцкому гродскому суду объ осмотръ ими местечекъ и селъ Луцкаго повъта, опустошенныхъ и сожженныхъ татарами; по свидътельству возныхъ въ этихъ поселеніяхъ жителів вовсе нътъ 1601 г. декабра 7. Року тисеча шестсотъ первого, месяца декабра семого дня.
…Кустовцы, Ночваны, Голубъче. Къ тому местечка въ року осмъдесять девятомъ спустошоные: местечко Збаражъ, Бадаринцы, Куцелъ, Плебановка, Мединъ, Стриевка, Кернеховъ, Колодно, - которые местечка и села и до того часу пусты есть и людей въ них нимашъ. [13, с.292]. Наведені цитати свідчать про повне знищення
Збаража, однак замок стояв пошкоджений, але не зруйнований.
Возний луцького ґродського суду у 1591 р. оповідав: «… позов положити хотел, нижели есми того позву где вткнути не мелъ, бо тое место Збараж и Базар место также и села виделъ есми до кгрунту от поганства татар спаленые и спустошоные, толко замок самъш збаражский стоял, до которого есми тотъ позов отнесь и у браму замковую уткнул и воротному оповедил…» [14, с.58].
Інвентар 1592 р. дає такий опис фортеці: «...мурований замок із мурованою брамою зі зводом на ланцюгах; на брамі знаходилися мурована світлиця та зала, вимощена дошками, при якій був залізний годинник без дзвона; при брамі знаходився мурований склеп на п’ять вікон із залізними ґратами, на якому стояла велика столова світлиця, правда, без дверей, печі й шибок; проти неї розміщувалися дві покойові світлиці без дверей, печей і шибок; у замку був також костел, під яким склеп, а при ньому мурована пекарня, сіни й комора; під дерев’яними світлицями поряд чотири склепи, при яких велика мурована вежа, а під нею скарбниця, замкнена залізним ланцюгом, на якій світлиця без печі, а при ній мурована кімната; на тих склепах дві дерев’яні світлиці без дверей, печей та вікон. У пригородку були такі дерев’яні споруди: пекарня, сіни, кухня й світлиця (друга світлиця через часті тривоги, щоб не була спалена, внесено до замку), дерев’яна вежа, обліплена глиною, лазня, стара світличка та наріжна вежичка в палях [15, с.22].
Таким чином, внаслідок нападу спаських татар (що стояли кошем під Збаражем) на Поділля місто Збараж як поселення було знищене, але замок був лише поруйнований.
Однак, існують джерела, в яких йдеться про руйнування замку у Старому Збаражі і, як наслідок, спорудження його на новому місці, в них подають більш ранні дати. Так, Балінський і Ліпінський у «Старожитній Польщі…» пишуть, що «коли татари на початку ХVІ ст. місто і замок у Старому Збаражі спустошили, замість нього побудований у 1587 р. пишний будинок належно укріплений» [16, с.913-914] (переклад автора).
Серед найбільш руйнівних нападів татар на Волинь та Поділля є ряд таких, що відбулися значно раніше від 1589 р. У «Хроніці» Мартина Бельського під 1575 роком є звістка, що під час нападу на Поділля татари заподіяли такі незліченні збитки, яких Польща ще ніколи не зазнавала, тому що, крім убитих стариків і дітей, людей понад п’ятдесят і п’ять тисяч татари забрали в неволю, «a koni i klacz poltorakroc sto tysiecy, nuz bydła i owiec barzo wiele, nie wspominając innych łupow, szat, złota, srebra» [17]. В Острозькому літописці ця звістка викладена так: «Того же року в Синяві татаре були з Волох і о полтора крот 100 000 полону забрали і увошли през Хотин до Волох», хоч тут так само, як і в «Хроніках» Бельського, зазначено, що татари прийшли з Молдавії і повернулися в Молдавію через Хотин (допущена описка).
Ще більшої уваги вартує звістка про напад на Україну татар, яка вміщена в Острозькому літописці під 1516 роком. У цьому році відбулися найбільш спустошливі напади кримських татар на Поділля і Волинь. За свідченням джерел, була зовсім розорена територія на сорок миль удовж і стільки ж вшир, над населенням чинилися неймовірні насильства і грабунки, було забрано в полон понад п’ятдесят тисяч осіб [18, с.367].
Таким чином, відомості згаданих авторів (Балінського, Ліпінського) про спустошення Збаража і замку на початку ХVІ ст. та спорудження нового замку мають під собою реальне підґрунтя.
Підсумки вище викладеного:
1. З великою вірогідністю можемо стверджувати, що Збаразький замок споруджено в середині - наприкінці ХІV ст. у межах літописного Збаража князями Коріатовичами з метою укріплення кордонів Поділля.
2. На основі інтерполяції карт і картосхем, іконографічних матеріалів і графічних реконструкцій замків-аналогів нами запропоновано ескіз фортеці у Старому Збаражі з прив’язкою до території. Ця реконструкція не претендує на абсолютну істину, а є лише однією (фактично першою) з гіпотез такого плану.
3. Занепад замку в Старому Збаражі та спорудження укріплення на новому місці можна віднести до початку - середини ХVІ ст.
Література
1. Іпатіївський літопис. С.523, 558.
2. Молчановский Н. Очерки известий о Подольськой земле до 1434 г. (Приемущественно по летописям) / Н. Молчановский. 1886. С.8.
3. Крощенко Л. Визначення часу побудови мурованого замку в Кременці / Л. Крощенко // З історії української реставрації. За ред. В. Тмофієнка. К., 1996. С.254-258.
4. Wolff J. Ród Gedymina. Dodatki i poprawki do dzieł gr. K. Stadnickiego “Synowie Gedymina”, “Olgierd i Kiejstut”, “Bracia Władysława Olgierdowicza Jagiełły” we Lwowie 1867 / J. Wolff. Kraków, 1886. S.153.
5. Stadnicki K. Bracia Władysława-Jagiełły Olgierdowicza króla Polski, Wielkiego Xięcia Litwy / K. Stadnicki. Lwów, 1867. S.107-108.
6. Сіцінський Ю. Поділля під владою Литви: монографія / Ю. Сіцінський. Упоряд. Д. Ващук, М. Мошак. Кам’янець-Подільський, 2009. 66 с.
7. Войтович Л.В. Границы Галицко-Волынского государства / Л.В. Войтович // Русин. Международный исторический журнал. Отв. ред. С.Г. Суляк. Кишинев, 2011. №3 (25). С.5-26.
8. Супрасльская летопись // ПСРЛ, т. XVII. Издание 1-е. Западнорусские летописи. СПб., 1907. С.81-84.
9. Пламеницька О. Початок мурованого оборонного будівництва на Поділлі / О. Пламеницька // Архітектурна спадщина України. 1994. Вип.1. С.39-57.
10. Guerguin B. Zamek Jazłowiecki / B. Guerguin // Studia i materiały do historii i teorii architektury i urbanistyki. Warszawa, 1960. S.150.
11. Київський літопис першої чверті XVII ст. // Український історичний журнал. 1989. №5. С.103-114.
12. Літопис Крехівського монастиря. Руська „кройника“ з XVII в. // Записки Наукового товариства імені Шевченка. 1904. Т.62. Кн.4. С.1-3.
13. АЮЗР. Ч.6. Т.1. ХСІІІ. К., 1876. С.292.
14. Заяць А. Обороноздатність волинських міст ХVІ - першої половини ХVІІ ст. / А. Заяць // Середньовічні та ранньомодернові оборонні споруди Волині. Під ред. В. Собчука. Кременець. 2006. С.58.
15. Собчук В. Мережа оборонних споруд Південної Волині (серед. ХІV - 1-а полов. ХVІІ ст.) / В. Собчук // Середньовічні та ранньомодернові оборонні споруди Волині. Під ред. В. Собчука. Кременець. 2006. С.22.
16. Baliński M. Starożytna Polska pod względem historycznym, geograficznym, i statystycznym opisana / M. Baliński, T. Lipiński. Warszawa, 1843. S. 913-914.
17. Бельський М. Хроніка / М. Бельський. С.989.
18. Полное собрание русских летописей. Т.ХVII. Западнорусские летописи. СПб., 1907. С.367.
Ruslan Pidstavka. Recreating the Contour of the Staryi Zbarazh Fortress: Historical-Geographic and Cartographic Methods
Cartographic, written and graphic material regarding the history and culture of the fortress remnants in the Zaluzhzhya village of the Zbarazh district, Ternopil’ oblast, were analyzed. A graphic reconstruction of the fortress contour was made on the basis of a complex analysis of fortification architecture of ХІV century in Podillya and castle-analogs. In accordance with the chronicle, the Zbarazh strong hold was localized between the Knyazha, Babyna and Chernecha peaks of the Medobory mountains.
Key words: historical geography, fortress, cartographic method, chronicle.