Походяща О.Б.
Тези доповідей ІV Міжнар. наук.-практ.
конф.-фестивалю «Нематеріальна культурна спадщина
як сучасний туристичний ресурс: досвід, практики,
інновації» (м. Київ, 20-21 травня 2021 р.)
К.: Вид. центр КНУКіМ, 2021. 426 с. С.393-398.

Актуальні проблеми збереження і дослідження музейних фондів України

Соціокультурне значення творів мистецтва в сучасних музеях є важливою сферою у побудові експозицій, проведенні майстер-класів, лекцій. Сучасні музеї виконують ряд важливих функцій у суспільстві, передусім, це науково-фондова та експозиційна роботи. Безперечно, музей є установою для зберігання музейних колекцій. Але сьогодні важливо розглянути діяльність експозиційної та науково-просвітницької музейної роботи, використання творів мистецтва при побудові виставок та експозицій. Йдеться про соціокультурну, виховну функцію творів мистецтва, які є невід’ємним складником кожної музейної установи.

Під час світових потрясінь особливо є актуальним питання відповідного використання музейних предметів як у якості провідних експонатів та ілюстративного матеріалу, щоб учні, студенти дізнавалися не тільки з підручників про історичне минуле, а й мали можливість «доторкнутися» до історії засобами мистецтва. Ці твори можуть бути створені у різних техніках, стилях, різними засобами, однак на відміну від фотографій твори образотворчого мистецтва відображують ставлення до певних подій митця та сучасників. Так, музей є базою для формування свідомості, уподобань, ідеологічної правди, де музейні артефакти є реальними свідками історії та культури.

На сучасному етапі необхідно переосмислити мету побудови експозицій та виставок. При розумній побудові експозицій твори мистецтва можуть виступати важливим виховним та пізнавальним засобом не тільки для учнів, а й для дорослих людей. Твори мистецтва формують, надихають та виховують людину. Розвиток держави прямо пропорційно позначено із розвитком культури та мистецтва. У другій половині ХVІ ст. відбулися значні зміни в соціальному, політичному та культурному житті українського народу. Вони зумовили швидкий розвиток нового в усіх видах мистецтва. Традиціоналістичні тенденції поступалися перед новим мистецьким світорозумінням [2, с.47].

Особливе значення відігравав історичний живопис: батальні сцени, портрети. У картинах цього жанру знайшли широке відображення патріотичні ідеї боротьби, визвольна соціальна боротьба. Прикладом цього є картина львівського художника Шимона Богушовича «Сандомирський Рокош» ХVІІ ст. (Національний музей історії України) - пам’ятка історично-батального живопису [2, c.229, 249].

Велике соціокультурне та виховне значення несли ікон Покрови Пресвятої Богородиці, Страшного Суду. Таку ж функцію містять ктиторські портрети - портрети меценатів української церкви: І. Мазепи, І.П. Сагайдочного, М. Миклашевського, які до початку ХІХ ст. прикрашали кожних крам, картини «Козака Мамая», батальні сцени та ін. [2, c.224]. Ці товри висіли як у маєтках, так і в громадських установах (ратушах, канцелярії козацької старшини), храмах (ктиторський портрет) [2, c.225]. Ці твори необхідно підіймати з музейних запасників та частіше залучати до виставок, мистецьких проектів. Мистецтво є гарантом сприйняття світу в його цілісності, зберігач цілісності особистості, цілісності культури і життєвого досвіду людства. Культура та мистецтво - це засіб перетворення людської спільноти у соціум.

Виділимо провідні функції мистецтва (творів мистецтва):

• пізнавально-евристична функція (мистецтво як знання і освіта);
• функція передбачення (мистецтво як прогноз майбутнього);
• комунікативна функція (мистецтво як форма спілкування);
• інформаційна функція (мистецтво як повідомлення);
• виховна функція [8, с.116];
• естетична функція [1, с.112].

Функція мистецтва породжена на одному з еволюційних витків розвитку з потреби соціалізації індивідуальних властивостей та поведінки людини. Усі розглянуті функції мистецтва (пам’ятки мистецтва) є складовими формування свідомості людини, мають соціокультурне значення. Проблема соціокультурної сутності музейної пам’ятки розглядалася А.М. Разгоном. На його думку історико-культурні цінності в музеї виступають як «носії соціальної або природничо-наукової інформації - автентичні джерела знань та емоцій». Дослідник зазначає, що «в музейному предметі відображається особливе ставлення людини до дійсності, яке характеризується музейною потребою, тобто потребою збереження й суспільного використання предметів, яким притаманна властивість відображення дійсності, які є джерелами цінної семантичної та естетичної інформації, мають етичну цінність» та містять «історичної пам’яті» [4, c.13-14; 5].

У контексті соціокультурної сутності музейних пам’яток проводилися дослідження її соціокультурних функцій. Функціями музейних пам’яток, за словами К.Шрайнера, є «світоглядна, політична, наукова, культурна та естетична освіта й виховання»; музейні пам’ятки використовуються в якості джерела в наукових дослідженнях [10, с.39-50].

Необхідно враховувати, що у 20-30-х роках XX ст. неодноразово виникали ситуації, коли соціальна функція мистецтва поставала на перше місце саме митцями: Б. Брехтом, Д. Хартфілдом, Г. Ейслером - у Німеччині, В. Маяковським, В. Мейерхольдом, С. Ейзенштейном - в Росії, О. Довженком, Ф. Кричевським - в Україні. На думку художників, мистецтво повинно було повести аудиторію на «барикади», примусити її розпочати активні дії у вирішенні соціальних і політичних проблем. Отже, наприкінці 20-х років митці щиро сприймали соціальну функцію мистецтва через ідею політичного та ідеологічного виховання народу, адже жорсткі ідеологічні обмеження ще не стали обов’язковою нормою його розвитку. Особливу роль у мистецтві радянського періоду відіграла теорія «соціального замовлення», що стала предметом гострих дискусій наприкінці 20-30-х років. Питання місця й ролі мистецтва в суспільстві завжди залишається в центрі уваги дослідників, але недостатньо розробленим є такий аспект проблеми, як функціонування мистецтва - системного елементу культури - в умовах сучасної соціокультурної ситуації щодо його виховного впливу на людину.

Культура та мистецтво як її елемент виконують багато функцій, які мають соціалізуюче значення. Насамперед, вони є способом збереження і трансляції людського досвіду. Це можна назвати соціальною пам’яттю [3, с.47-50]. Саме специфіці мистецтва і його пізнавальній та виховній функціях в процесі соціалізації присвячена праця І. Мартиненка, у якій автор відзначає, що формування певного типу особистості, відбуваючись під впливом безлічі факторів, реалізується, насамперед, за допомогою культури, яка відіграє провідну роль у цьому процесі, маючи у своєму розпорядженні величезний арсенал способів впливу, за допомогою яких відбувається становлення соціального типу, а мистецтво має універсальні можливості стосовно опанування закладених у культурі ціннісних аспектів [3, с.47-50].

На сучасному етапі роль науково-пропагандистської функції пам’яток зростає. Маніпуляція масовою свідомістю через засоби масової комунікації, особливо в кризові етапи суспільного розвитку, призводить до «реваншу» містики (що не стосується формування високодуховних якостей людини), яка замість того, щоб бути пояснена наукою, заміщає останню. Музейні заклади як осередки наукової пропаганди мають сприяти набуттю таких якостей, виконувати роль орієнтира в інформаційних потоках.

Музейні пам’ятки приймають активну участь у професійній соціалізації на рівні професійної орієнтації, осягнення змісту професії, розвитку професійних знань, умінь, навичок, підвищення кваліфікації. Музейна спадщина є джерелом творчої енергії, стимулюючи створення нових технічних пристроїв, творів мистецтва, науки.

В Україні склалася досить складна етнокультурна ситуація, що зумовлена проблемами в сфері етнорелігії, етномистецтва, етноетики, мовної ситуації, що ускладнюється економіко-політичними чинниками, зовнішнім впливом. Таким чином, етнокультурна соціалізація набуває особливої ваги на рівні національної безпеки. Музеї дозволяють відвідувачу глибше, з точки зору історичного розвитку, поглянути на складні релігійні та міжконфесійні питання, еволюцію художніх поглядів, сформувати власні ціннісні орієнтири, віднайти своє місце у соціумі, осягнути взаємини з іншими людьми, знайти відповіді на особистісні питання тощо [6].

Репрезентативність виду мистецтва забезпечує безперервність культурної традиції, сприяє формуванню культурної самосвідомості нової історичної епохи. Для визначення, специфіки художнього музею в комунікаційному полі культури необхідно виділити два типи стратегій:

1. Перший тип стратегій пов’язаний з їх розумінням як загальних установок, що оформляють поле ціннісного напруги і впливають на розвиток сфер музейної комунікації - він дозволяє проаналізувати тенденції розвитку музею як соціального інституту.
2. Другий тип стратегій пов’язаний з реалізацією музейної діяльності і реалізується в основних напрямках музейної комунікації [7, c.6-17].

Як зазначав Кондратьєв В.В., реалізація музейними закладами власних завдань базується на трьох основних функціях музейного предмету:

1. моделювання історичного процесу (за допомогою елементів історичної дійсності створюються моделі, що фрагментарно відображають суттєві сторони історико-культурного процесу відповідно до профілю музею; проявляється в експозиційній діяльності);
2. комунікативній (здатність, залежно від набору музейних засобів та інтерпретації, здійснювати ідеологічний, освітній вплив);
3. науково-інформаційній (здатність музейних предметів виступати в якості джерельної бази різних наукових дисциплін) [6, c.15-16].

При цьому важливо відзначити: саме мистецтво безпосередньо виражає своїми здобутками пануючі в культурі світоглядні настанови й цінності, що зумовлює його надзвичайно велику роль у процесі виховання людини [11, c.46-53; 10, c.216-232].

Мистецтво виступає як феномен культури не завдяки простій сумі його елементів, а будучи складовою цілісної соціально функціонуючої системи, яка вирішує гуманістичні, ціннісні, етичні, духовно-смислові завдання. В соціологічному плані мистецький твір постає включеним в культурне життя суспільства; він є продуктом не лише художньої діяльності, але і всього процесу соціального функціонування культури, бо твір не живе поза художнім процесом, а тому існує вплетеним в складну структуру організації та координації цього процесу. Наочність художніх зразків у музеях, представлених у їх ретроспективі, схиляє дослідників до порівняльного соціологічного аналізу досліджень буття художньої скарбниці в актуалізованій свідомості сучасників, то до тривіального вивчення функціонування художнього музею як культурного інституту, особливо з погляду його відвідування [8, c.162].

Формування поняття музейної пам’ятки як соціокультурного явища пов’язане із специфікою сприйняття творів мистецтва (передусім образотворчого) та його організації. Мистецтво є засобом освоєння людей у світі, частиною суспільного організму, що являє собою творчий процес щодо створення предметів мистецтва, їх освоєння, збереження та перманентного використання відповідно до їх цільового призначення. Мистецтво можна розглядати як форму суспільної свідомості, рід духовно-практичного освоєння світу, органічну єдність творіння та пізнання, оцінки, людського спілкування. Твір мистецтва являє собою джерело певної інформації та естетичної насолоди. Реалізація комплексу функцій предметів музейної спадщини забезпечує музейну комунікацію, в основі якої лежить соціально значима інформація, необхідна для позитивного ходу історико-культурного процесу [9, с.3-6].

Отже, актуальним завданням сучасного музею є формування модерної, пристосованої до сьогодення особистості, спроможність викликати у відвідувачів емоційне відчуття співпричетності, історичної справедливості, ототожнення себе з своєю культурою, надихнути на героїчні вчинки та пишатися своєю країною.

Список використаних джерел

1. Борев Ю.Б. Эстетика. 4-е изд. М.: Политиздат, 1988. 490 с.
2. Жолтовський П. Український живопис ХVІІ-ХVІІІ ст. К., 1978. 328 с.
3. Мартыненко Н. Специфика искусства и его социализирующее воздействие на личность // Вопросы. культурологии. 2007. №10. С.47-50.
4. Музееведение. Музеи исторического профиля / Под. ред. К.Г. Левыкина, В. Хербста. М.: Высш. школа, 1988. 431 с.
5. Разгон А. Общетеоретические вопросы музееведения в научной литературе социалистических стран // Музейное дело и охрана памятников: обзорная информация. 1984. Вып.1. 41 с.
6. Руденко С. Музейна пам’ятка: соціокультурна сутність та місце в системі історико-культурних цінностей: монографія. К.: НАКККіМ, 2012. 120 с.
7. Сапанжа О. Современный художественный музей: на службе человечеству или человеку? В поисках музейного образа // Материалы науч. конф. (г. Санкт-Петербург, 12-13 апреля 2007 г.). СПб., 2007. С.6-17.
8. Семашко О. Соціологія мистецтва: навч. посібник. К.: ДАКККіМ, 2003. 266 с.
9. Титова О. Культурна спадщина як чільна складова державотворчих процесів сучасної України // Нові дослідження памяток козацької доби в Україні. 2014. Вип.23. С.3-6.
10. Шульга Р. Мистецтво і суспільство: нові правила відносин // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2002. №4. С.216-232.
11. Шульга Р. Стан мистецтва в Україні (нові засади існування та критерії оцінок) // Культура і сучасність. 2002. №2. С.46-53.