Михайло Рутинський, Василь Петранівський
Вісник Львівського університету. Серія
міжнародні відносини. 2012. Вип.29. Ч.1. C.179-189.

Лікувально-оздоровчий туризм: актуальні цілі та сучасні підходи до організації

Висвітлено сучасні концепції та підходи до організації лікувально-оздоровчого туризму на курортах світу та України. Обґрунтовано напрями активізації розвитку лікувально-оздоровчого туризму у санаторно-курортних закладах України.

Ключові слова: лікувально-оздоровчий туризм, організація туризму, санаторно-курортні заклади.

Оздоровчий вплив туризму сприяє його широкому використанню в комплексі курортного лікування. Останнім часом у науково-методичній літературі, засобах масової інформації пропагується такий вид туризму, як лікувальний, або лікувально-оздоровчий. Лікувальний туризм посідає особливе місце в системі загальносвітових курортно-туристичних відносин. За показником людино-днів перебування частка в світовому туристичному обороті лікувального туризму становить менше 1%, а в структурі доходів - близько 5%, тобто є найбільш грошомісткою галуззю туризму.

У моду входять здоровий спосіб життя, активний відпочинок людей середнього віку. На думку експертів, споживачі такого типу будуть головними клієнтами санаторних курортів і гарантуватимуть лікувально-оздоровчому туризму процвітання в ХХІ ст. Останнім часом ринок лікувально-оздоровчого туризму зазнає змін. Традиційні санаторні курорти перестають бути місцем лікування і відпочинку осіб старшого віку і стають поліфункціональними оздоровчими центрами, розрахованими на широке коло споживачів.

Обрана нами тема дослідження є важливою і своєчасною та актуальною у зв’язку з практичною доцільністю проведення широкомасштабного дослідження ринку відпочинку і лікування, розробки і впровадження стандартів курортного обслуговування (лікувально-оздоровчого туризму).

Питання організації лікувально-оздоровчого туризму та його місця у системі туристичної індустрії розкрито у працях зарубіжних та вітчизняних учених І.С. Барчукова, В.С. Бовкуна, К.Д. Бокова, М.О. Бокової, О.М. Вєтитнєва, М.В. Вачевського, А.А. Геги, Б.І. Аксентійчука, С.В. Івасівки, П.В. Гудза, О.Р. Зав’ялової, Л.Б. Журавльової, О.М. Нікелова, С.В. Леонова, О.Г. Матрошиліна, О.М. Жданова, А.М. Тучак, В.І. Поляковського, І.В. Котова, Ю.М. Федотова, І.В. Востокова, В.Д. Дехтяра, В.І. Дубовського, Ю.Я. Рогаля, М.В. Одрехівського, Р.П. Шологона, М.І. Алєксєєва, О.І. Чебаненка та ряду інших.

Дослідження туризмологів засвідчили, що лікувально-оздоровчий туризм посідає особливе місце в системі загальносвітових відносин [1; 3; 4; 6; 7; 13; 15]. Сьогодні на ринку туристичних послуг найбільше ціниться можливість відновлення здоров’я під час захоплюючих туристичних мандрівок.

Індустрією лікувальний туризм постає з 80-х років ХХ ст., однак історія його розвитку сягає глибини віків. Цілющі властивості природних факторів, як і раніше, ваблять хворих у курортні місцевості. Потоки туристів, які мандрують з лікувальними цілями, на разі ще не такі численні, як з метою відпочинку і розваг, однак вони стрімко зростають і їх географія розширюється [6; 7].

Коротко охарактеризуємо сучасний ринок лікувально-оздоровчого туризму в Європі. Основні райони лікувально-оздоровчого туризму Старого Світу знаходяться в Центральній і Східній, а також Західній Європі. Колишні соціалістичні країни мають багаті традиції курортної справи, володіють широким спектром цілющих природно-кліматичних ресурсів, використовують сучасні високоефективні методи профілактики захворювань, лікування і реабілітації пацієнтів. Встановивши порівняно низькі ціни на курортне обслуговування за високого терапевтичного ефекту, вони одержали конкурентну перевагу і контролюють більшу частку європейського ринку лікувально-оздоровчого туризму.

У країнах Західної Європи розміщені такі курорти світового значення:

Більшість курортів Західної Європи зосереджені в Німеччині, Австрії і Швейцарії. У Південній Європі лікувально-оздоровчий туризм розвинений мало [7].

На українському ринку лікувально-оздоровчого туризму за кількістю санаторіїв і пансіонатів із лікуванням першість належить АР Крим, Львівській та Одеській областях, на які припадає 45,7% їх загальної кількості в масштабі держави.

Як свідчать статистичні матеріали, географія санаторно-курортних закладів України значною мірою відповідає територіально-компонентній структурі рекреаційних ресурсів і рекреаційних потреб. При цьому слід акцентувати увагу на двох групах областей:

  • лідери - АР Крим (16,7% санаторно-курортних закладів України), Донецька (14,6%), Одеська (11,6%), Дніпропетровська (7,1%), Миколаївська (5,0%), Запорізька (5,3%) області;
  • аутсайдери - Кіровоградська, Вінницька, Житомирська, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька області та Севастополь (менше 1%).

Поняття «лікувально-оздоровчий туризм» не має однозначного трактування. Найпростіше його дефініцію можна сформулювати так: лікувально-оздоровчий туризм - це подорож до курортних місцевостей з метою оздоровлення та лікування.

Мета лікувально-оздоровчого туризму - комплексне використання природних лікувальних факторів і рухової діяльності в лікувально-профілактичних цілях. Зрозуміло, що лікувальний і оздоровчий туризм часто поєднують через споріднену мету подорожі та реалізацію цієї мети на основі використання однієї бази.

Лікувально-оздоровчий туризм поділяється на лікувальний, метою якого є власне лікування, терапія, реабілітація після захворювань, і профілактичний (веллнес-туризм), спрямований на підтримку організму в здоровому стані і збереження балансу між фізичним і психологічним здоров’ям людини. Веллнес-туризм, у свою чергу, може бути активним (спорт і фітнес) та пасивним (програми краси).

Термін «wellness» у науковій літературі з’явився порівняно недавно та означає прекрасний стан як тіла, так і душі, релаксацію, пожвавлення сил організму через активну оздоровчу діяльність.

Якщо виходити із класифікації поїздок, лікувальний туризм можна умовно віднести до спеціальних видів туризму, а саме туризму з лікувальними цілями. Під таку дефініцію потрапляють не тільки поїздки на курорт, а й інші поїздки з метою лікування, наприклад, для операції в зарубіжну клініку (виїзний туризм). Останнім часом на українські курорти приїжджають дедалі більше зарубіжних туристів (в’їзний туризм) для лікування. Поїздки на курорт певної категорії українських громадян оплачує держава (соціальний туризм).

Виходячи з цього, структуру лікувально-оздоровчого туризму схематично можна представити так (рис. 1)

Структура міжнародного лікувально-оздоровчого туризму в добу глобалізації
Рис. 1. Структура міжнародного лікувально-оздоровчого туризму в добу глобалізації

Лікувально-оздоровчий туризм має низку визначальних ознак:

1) перебування на будь-якому курорті, незалежно від захворювань, повинно бути достатньо тривалим (не менше трьох тижнів), інакше бажаного оздоровчого результату (ефекту) не досягнути;
2) лікування на курортах коштує дорого. Цей вид туризму розрахований переважно на заможних клієнтів, звичайно орієнтованих не на стандартний набір медичних послуг, а на індивідуальну програму лікування;
3) на курорти їдуть люди старшої вікової групи, коли загострюються хронічні хвороби або ослаблений організм не може справлятись із щоденними стресами на роботі і в побуті. Відповідно ці туристи роблять вибір між курортами, що спеціалізуються на лікуванні конкретної хвороби, курортами змішаного типу, які мають загальнозміцнювальний вплив на організм і сприяють відновленню сил.

Останнім часом ринок лікувально-оздоровчих послуг зазнає змін. Традиційні санаторії і курорти перестають бути місцем лікування осіб похилого віку і стають полі-функціональними оздоровчими центрами, розрахованими на широке коло споживачів [10].

Сучасні трансформації курортних центрів, наприклад міста-курорту Трускавець, зумовлені двома обставинами. Насамперед це пов’язано із зміною характеру попиту на лікувально-оздоровчі послуги. Стає модним ведення здорового способу життя, зростає кількість людей, які хочуть підтримувати добру фізичну форму і потребують відновлювальних антистресових програм. Це здебільшого люди середнього віку, які надають перевагу активному відпочинку і часто обмежені в часі. На думку багатьох експертів [1; 3; 4; 6; 7; 13; 15], споживачі такого типу будуть головними клієнтами санаторних курортів у ХХІ ст.

Друга причина переорієнтації курортів полягає у скороченні традиційної підтримки, у тому числі фінансової, з боку органів місцевої влади і держави. Оздровниці вимушені диверсифікувати свій продукт, щоб вийти на нові сегменти споживчого ринку і залучити додаткових клієнтів [12]. Програми перебування на курортах стають більш різноманітними і передбачають усілякі культурні і спортивні заходи, пропонують широкий вибір оздоровчих і відновлювальниx послуг.

На Міжнародному конгресі із лікувально-оздоровчого туризму, що відбувся 1999 р. в Італії, була відзначена важливість розвитку цього виду туризму для сучасного суспільства і необхідність у зв’язку з цим широкомасштабного дослідження ринку відпочинку і лікування, розробки і впровадження стандартів курортного обслуговування [6, c.27-28].

Сучасний ринок лікувального туризму включає підприємства розміщення, що надають лікувальні послуги (санаторії, курортні клініки, спа-готелі), туристичні фірми (підприємства-посередники, що продають ці послуги) і самих туристів (відпочивальників).

Залежно від цілей діяльності курорти можуть виконувати такі функції:

  • санаторно-лікувальне лікування;
  • медична реабілітація хворих;
  • оздоровчий відпочинок і профілактика захворювань;
  • культурно-лікувальна і дозвіллєва рекреація [6; 10; 13].

Лікувально-оздоровчий сервіс у санаторно-курортних закладах як спеціалізований процес спрямований на організацію відпочинку і вдосконалення здорового способу життя споживача (відпочивальника) за рахунок оплати конкретних послуг.

У зв’язку з особливостями надання сервісу сформувалися певні форми лікувально-оздоровчих послуг: лікувально-оздоровчі процедури, оздоровча зарядка, лікувальна фізкультура під керівництвом інструктора і самостійно, туристичні заходи (прогулянка, ближній туризм, мандрівки тощо), сонячні, водяні і повітряні ванни, рухливі ігри та ін.

На прикладі курорту Трускавця нами досліджено і виявлено, що лікувально-оздоровчими програмами для відпочивальників (туристів) передбачені заходи, які можна поділити на такі групи:

  1. екскурсійно-інформаційні заходи: екскурсії (різні за тематикою, засобами пересування та місцем проведення);
  2. культурно-видовищні заходи: відвідування концертів, театрів, фестивалів мистецтв, фольклорних програм та ін.;
  3. розважальні заходи: різноманітні конкурси, анімаційні програми, атракціони, ігри, вікторини, аукціони і свята, відвідування розважальних закладів (аква- і тематичних парків) та ін.;
  4. спортивно-оздоровчі заходи: заняття різними видами спорту і навчання різним його видам; заняття оздоровчою фізкультурою; масаж і голкотерапія; різноманітні фізіопроцедури; відвідування сауни, лазні чи басейну, фітнесцентру; організація спортивних змагань, рухливих конкурсів та ігор; річкові та морські прогулянки; одно- та багатоденні походи; рафтинг, яхтинг, дарт, дайвінг, каякінг, парапланеризм, кінні прогулянки та ін.;
  5. соціальні заходи: вечори і зустрічі, форуми і мітинги, відвідування спецоб’єктів - промислових підприємств, сільськогосподарських, навчальних та дитячих закладів та інших установ; відвідування сімей, участь у трудових акціях.

Укладання лікувально-оздоровчих програм для санаторно-курортних закладів України передбачає такі сім етапів розробки лікувально-оздоровчого продукту (рис. 2).

Основні етапи розробки лікувально-оздоровчого продукту
Рис. 2. Основні етапи розробки лікувально-оздоровчого продукту

Такий складний багатоступеневий процес, як розробка лікувально-оздоровчого продукту, охоплює:

  • маркетингові дослідження;
  • аналіз сегментів ринку і конкурентів;
  • запропонований споживчий попит;
  • місця розташування курорту;
  • кон’юнктури ринку туристичних послуг;
  • оцінку реальних витрат на розробку, рекламу і просування послуг.

Перелік робіт зі створення лікувально-оздоровчого продукту (програми) включає:

  • дослідження ринку потенційного попиту;
  • пошук партнерів - постачальників товарів і послуг;
  • перевірку наявності послуг і встановлення адекватності інформації, що надійшла раніше;
  • підготовку договорів (контрактів) про співпрацю з постачальниками та реалізаторами турпродукту і ведення переговорів;
  • інформаційно-методичне забезпечення (складання програм перебування, інформаційних листів, калькуляції, паспорта туристичного маршруту тощо);
  • реалізацію лікувально-оздоровчих турів споживачам;
  • оформлення документів для здійснення подорожі;
  • безпосереднє обслуговування туристів і контроль за наданням певної кількості та якості послуг;
  • інші види робіт.

Важливу роль при створенні програм перебування відіграють запити туристів, оскільки тип клієнтури безпосередньо впливає на структуру лікувально-оздоровчого туру, визначення мети та вибір курорту на карті світу.

Щоб привернути увагу іноземних туристів, українським курортам необхідно вирішити низку проблем, пов’язаних з фінансуванням, управлінням та модернізацією. В основу формування (проектування) туристичного продукту українських курортів повинні лягти новітні спа-технології, які поліпшують якість життя [12]. Для цього рекомендуємо:

  • розробити принципово нові підходи до діяльності санаторіїв на основі запозичення досвіду ринкового господарювання міжнародних курортних готелів;
  • найбільш повно задовольняти потреби споживачів (відпочивальників, гостей, туристів, рекреантів) у відпочинку та релаксаційному сервісі під час їх перебування на тому чи іншому курорті.

Одним із важливих завдань лікувально-оздоровчого туризму є розвиток у фахівців туризму навиків і вмінь проектування лікувально-оздоровчих програм в санаторно-курортних закладах, згідно з усталеними міжнародними стандартами.

Побудова лікувально-оздоровчих програм здійснюється у відповідності з принципами інтегративності і завершеності, які передбачають науково обґрунтовану і практико-орієнтовану підготовку спеціалістів за видами діяльності в санаторно-курортних закладах.

Модель лікувально-оздоровчої програми - це цілеспрямована підготовка фахівців до конкретного виду діяльності. В основі проектування комплексу лікувально-оздоровчої програми використана блочно-модульна технологія. Модуль створюється для споживачів послуг.

Створення і впровадження модулів у практику вітчизняних курортів дозволить, на нашу думку, виявити переваги, ефективність формування лікувально-оздоровчих програм для кожного відпочивальника окремо.

На підставі вивчення міжнародного досвіду функціонування спа-курортів, для того, щоб санаторно-курорті заклади України активніше запроваджували прогресивні міжнародні принципи і стандарти лікувально-оздоровчого туризму, нами розроблені такі узагальнені рекомендації для керівництва вітчизняних санаторно-курортних комплексів:

  • розробити варіативні абонементи комплексних лікувально-оздоровчих послуг (з кількістю занять від 1-2 до 3-4 разів на тиждень);
  • звернути увагу на складання (формування) індивідуальних програм занять з наступним контролем інструктора;
  • в тренажерному залі проводити силові та аеробні тренінги, персональний тренінг;
  • пропонувати різноманітні види аеробіки для різних рівнів підготовленості відпочивальників (клієнтів), а також комбіновані тренінги для чоловіків і жінок, спрямовані на розвиток гнучкості та інших якостей;
  • запровадити в басейні для різних вікових груп аквааеробіку (на різних рівнях глибини);
  • удосконалювати систему лікувально-оздоровчого сервісу новими програмами під конкретну матеріально-технічну базу;
  • активізувати організацію ближнього туризму в умовах санаторно-курортного лікування;
  • систематично вдосконалювати мережу і розробляти нові турмаршрути пішохідного туризму, велотуризму, кінного туризму, маршрути теренкуру, скандинавської ходьби;
  • при розробці і будівництві нової санаторної лікувально-оздоровчої структури враховувати інтереси і рейтинг популярності кожної послуги;
  • розвивати пішохідний лікувальний туризм, гіпотерапію;
  • особливу увагу звернути на використання матеріально-технічної бази санаторно-оздоровчого комплексу у період «мертвого сезону».

Соціальними наслідками запровадження нових підходів лікувально-оздоровчого туризму у практику функціонування санаторіїв є такі:

1) формування у складі національної системи охорони здоров’я інноваційних функціональних підсистем «релаксація» та «активний відпочинок»;
2) підвищення рентабельності вітчизняної санаторно-курортної галузі за рахунок впровадження в її роботу закономірностей міжнародного туристичного бізнесу і технологій управління якістю окремих сервісних процесів.

Для цього необхідна розробка нових способів організації сервісу з метою найбільш повного задоволення не лише вузько-лікувальних, але й загалом релаксаційно-відпочинкових потреб споживачів під час їх перебування на курорті.

Список використаної літератури

1. Барчуков Н.С. Санаторно-курортное дело: Учебное пособие. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2006. 303 с.
2. Боков М.А. Менеджмент в санаторно-курортных организациях: В 3-х т. / М.А. Боков, А.М. Ветитнев, В.П. Попков, Е.Є. Угрюмов, В.И. Шаповалов. СПб.: Изд-во СПБГУЭФ, 2001. 320 c.
3. Ветитнев А.М. Курортное дело: Учебное пособие / А.М. Ветитнев, Л.Б. Журавлева. М.: КНОРУС, 2006. 528 с.
4. Дехтяр В.Д. Основи спортивно-оздоровчого туризму / В. Д. Дехтяр. К: Науковий світ, 2002. 202 с.
5. Жданова О.М. Організація та методика оздоровчої фізичної культури і рекреаційного туризму: Навч. посібник / О.М. Жданова, А.М. Тучак, В.І. Поляковський, І.В. Котова. Луцьк: РВВ «Вежа», 2000. 248 с.
6. Кусков А.С. Курортология и оздоровительный туризм: Учебное пособие / А.С. Кусков, О.В. Листикова. Ростов н/Д: Феникс, 2004. 320 с.
7. Мальська М.П. Лікувально-оздоровчий туризм / М.П. Мальська, М.Й. Рутинський, Н.М. Паньків // Туризм у міжнародному і національному вимірах. Історія і сучасність: Монографія. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2008. С.191-210.
8. Матрошилін О.Г. Загальна фізіотерапія і курортологія: Навч. посібник / О.Г. Матрошилін, О.Р. Зав’ялова, Ю.Я. Рогаля. Дрогобич: РВВ ДДПУ ім. І. Франка, 2006. 297 с.
9. Одрехівський М.В. Маркетингово-орієнтоване управління рекреаційними інноваційними підприємствами: монографія / М.В. Одрехівський. Дрогобич: РВ ДДПУ, 2009. 488 с.
10. Рутинський М. Класифікація та типологія курортів / М. Рутинський // Вісник Львівського ун-ту. Серія географічна. 2007. Вип.34. С.236-246.
11. Рутинський М.Й. Ключеві принципи сталого розвитку курортно-рекреаційної сфери західного регіону України / М.Й. Рутинський // Стале природокористування: підходи, проблеми, перспектива: Матеріали ІІІ Міжнар. наук. конф. (28-29 травня 2010 р.). Тернопіль: Підручники і посібники, 2010. С.137-138.
12. Рутинський М.Й. Основні риси розбудови та територіальної організації мережі SPA-курортів західного регіону України / М.Й. Рутинський // Туристичний бізнес: світові тенденції та національні пріоритети: Матеріали V Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 15 квітня 2011 р.). Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2011. С.115-118.
13. Федотов Ю.Н. Спортивно-оздоровительный туризм: Учебник / Ю.Н. Федотов, И.Е. Востоков. М.: Советский спорт, 2004. 129 с.
14. Шологон Р.П. Практика з фізичної реабілітації: методичні рекомендації / Р.П. Шологон. Дрогобич: РВВ ДДПУ ім. І. Франка, 2009. 65 с.
15. Щур Ю.В. Спортивно-оздоровчий туризм: Навч. посібник / Ю.В. Щур, О.Ю. Дмитрук. К.: Альтерпрес, 2003. 232 с.

M. Rutyns’kyi, V. Petranivs’kyi. Health & Spa Tourism: Current Goals and Modern Approaches to the Organization

The analysis of modern concepts and approaches to spa and health tourism in the resorts of the world and Ukraine. The ways to enhance the development of spa and health tourism in resorts of Ukraine.

Keywords: health & wellness tourism, tourism organization, spa facilities.

Михаил Рутинський, Василий Петранивський. Лечебно-оздоровительный туризм: актуальные цели и современные подходы к организации

Освещены современные концепции и подходы к организации лечебно-оздоровительного туризма на курортах мира и Украины. Обоснованы направления активизации развития лечебно-оздоровительного туризма в санаторно-курортных заведениях Украины.

Ключевые слова: лечебно-оздоровительный туризм, организация туризма, санаторно-курортные учреждения.