Сапожник Д.І.
Матеріали III Міжнар. наук.-практ. конф.
«Сталий розвиток туризму на засадах
партнерства: освіта, наука, практика»
(м. Львів, 23-24 листопада 2023 р.)
Львів: ЛТЕУ, 2018. 342 с. С.124-127.

Захист прав споживачів у сфері туристичного обслуговування

Правозастосовна практика останніх років, події в країні та на туристичному ринку засвідчили, що нормативно-правова база щодо захисту прав споживачів у сфері туристичного обслуговування на сьогодні не може повною мірою захистити права українського споживача. Ці обставини актуалізують необхідність удосконалення правового регулювання розглянутих відносин, яке може йти шляхом як зміни окремих положень чинного законодавства, так і введення до Закону України «Про туризм» (далі - Закон) [1] положень, необхідних для правового регулювання нових відносин у сфері туристичного обслуговування.

По-перше, слід запровадити до Закону положення, що стосуються правового регулювання нових видів підприємницької діяльності у сфері туризму та захисту прав споживачів. Це клубний відпочинок (timeshare) та екскурсійна діяльність. Актуальність встановлення правового регулювання клубного відпочинку підтверджується значною правозастосовчою практикою (зокрема, заяви від споживачів на відмову в поверненні грошей при добровільному розірванні договору на надання права користування курортною житловою площею споживачами).

Найчастіше виконавці прописують використання загальної суми договору таким чином, що споживач за даним договором отримує тільки площу для проживання, а в подальшому понесе ще необхідні додаткові витрати, що перевищують витрати за договором, не менше ніж у 2 рази (вартість авіаквитків, в’їзна віза, медичне страхування, харчування тощо). У зв’язку з цим поняття туристського продукту, що використовується в Законі, повинно бути розширено і включати послуги з оренди житлового приміщення.

Говорячи про екскурсію, як важливу туристську послугу, необхідно зазначити, що це одне з основних джерел інформації про місце перебування туриста і найефективніший спосіб формування позитивного враження про місце, яке відвідують. У Законі досі немає термінів і визначень слів «екскурсія» та «екскурсійне обслуговування», що ускладнює захист прав споживачів. Те, що, приміром, турфірма вважає «екскурсійним обслуговуванням», може не збігатися з уявленням споживача. Теж стосується й абстрактної фрази у визначенні терміна «екскурсовод», а саме «професійно підготовлена особа». Закон дозволяє займатися екскурсійною діяльністю всім охочим. По суті, фірми або приватні особи, які організовують і здійснюють екскурсійне обслуговування, не несуть фінансової відповідальності за життя екскурсантів і якість наданої послуги, тим паче якщо не укладено договір.

По-друге, у Законі необхідно прописати порядок оформлення претензій до якості туристського продукту в країні тимчасового перебування туриста.

Практика показує, що несумлінні туристичні компанії включають до договорів зі споживачами умову про обов’язкове додавання до претензії протоколу, підписаного представником сторони, що приймає, та (або) оригіналів документів, що підтверджують викладені в претензії факти, за відсутності зазначених вище документів претензію вважали неподанням, і її не могло бути прийнято до розгляду.

По-третє, назріла необхідність розширити перелік істотних умов договору про туристичне обслуговування за рахунок віднесення до них інших умов, що визначаються за згодою сторін. Це може бути строк виконання як договору загалом, так і строк надання послуг, що входять до туристичного продукту.

По-четверте, прогалиною Закону є відсутність у ньому положень, що регулюють питання дитячого туризму, а практика показує, що потрібне правове регулювання питань виїзду груп дітей за межі України, здійснення авіаційних та автомобільних перевезень дітей територією України.

Матеріали правозастосовчої практики свідчать про те, що суб’єкти господарської діяльності, які надають послуги у сфері організації літнього відпочинку та оздоровлення дітей припускаються порушень під час організації харчування дітей.

Таким чином, вкрай необхідно законодавчо розмежувати відповідальність у сфері туристичного обслуговування між суб’єктами туристської індустрії.

У висновку необхідно вказати на те, що в судах різного рівня розглядають значну кількість спорів щодо захисту прав споживачів у сфері туризму, тривалість розгляду яких часто становить півроку і рік. У зв’язку з цим заслуговують на увагу пропозиції щодо розвитку в нашій країні несудових форм розв’язання спорів і створення несудових органів, що розглядають спори між господарюючими суб’єктами і споживачами [2; 3]. Реалізація цих пропозицій стосовно сфери туризму потребуватиме введення в Закон розділів, що регулюють питання розв’язання суперечок між господарюючими суб’єктами, які здійснюють туристську діяльність, і туристами, наприклад, за допомогою третейського розгляду.

Список використаних джерел

1. Про туризм: Закон України від 15.09.1995 р. №324/95-ВР. URL: https://tourlib.net/zakon/pro_turyzm.htm.
2. Просування поваги прав людини у сфері бізнесу в контексті імплементації Цілей сталого розвитку в Україні: зб. наук.-практ. матер. К.: НАН України; Інститут економіко-правових досліджень; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, 2020. 248 с.
3. Alvarez J.E. Dispute Settlement by «Quasi-judicial» and «Judicial» Bodies. International Organizations as Law-makers. URL: https://doi.org/10.1093/acprof:oso/978019876 5639.003.0008.