Щука Г.П.
Матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф.
«Сталий розвиток туризму на засадах
партнерства: освіта, наука, практика»
(м. Львів, 27-29 жовтня 2021 р.)
Львів: ЛТЕУ, 2021. 202 с. С.148-150.

Інфоциганщина в туризмі як відсутність партнерства влади, освіти, науки і практики

Онлайн освіта з’явилася задовго до пандемії, і тривалий час існувала як доповнюючий елемент до традиційної освіти офлайн. Так, коли в 2014 році евакуйовані виші опановували методики дистанційного навчання, вже було у кого вчитися. Нажаль тоді не було напрацьовано вітчизняний стандарт онлайн освіти, який міг би стати зразком з поширенням пандемії.

З весни 2020 року показники онлайн освіти стрімко зросли - тисячі безробітних і наданих самі собі почали шукати можливості набути нові компетентності, підвищити кваліфікацію чи пройти перекваліфікацію. Ринок освітніх послуг переповнився пропозиціями. Професійна освіта в туризмі не стала винятком.

Попит призвів до формування такого ганебного, але передбачуваного явища як інфоциганщина. Інфоцигани не мають ніякого відношення до ромів, - це люди, які продають інформаційні продукти, що не мають ніякої практичної цінності: псевдо-коучі, тренери, ментори.

інфоциганщина в туризмі

Прикро, звичайно, коли ошуканим є рядовий громадянин, але ще гірше, коли такі псевдоспеціалісти залучаються до реалізації освітніх програм, організованих за державні чи грантові гроші.

Можна скільки завгодно шукати винного у відсутності партнерських стосунків між органами влади, навчальними закладами та представниками бізнесу, але треба визнати, що кожна з цих структур зробила свій посильний внесок в успіх даного виду підприємництва:

По-перше, система освіти:

  • відсутність пропозиції: дистанційне навчання ввели, але розробку онлайн курсів ще не опанували, тому ця ніша залишилася вільна для шарлатанів;
  • відсутність маркетингу: невміння просувати освітній продукт при високому рівні його теоретизації та недовірою громадян до наукових ступенів та вчених звань унеможливлює реалізацію;
  • існуюча система підвищення кваліфікації науково-педагогічного персоналу дозволяє їм самим виступати споживачами освітніх послуг інфоциган.

По-друге, органи влади:

  • продовжуються закулісні ігри: до освітніх програм залучаються «потрібні» люди, з яких ніхто і ніколи не вимагає ніякого кінцевого результату. Виконавець освітньої послуги отримує за відпрацьовані години, а відсутність очікуваних зрушень пояснюється інфантильністю та нездатністю до навчання слухачів;
  • не встановлюють взаємодії з регіональними закладами освіти, які здійснюють підготовку фахівців, і могли би забезпечити необхідні освітні програми. Про те, що це можливо, свідчить досвід ЗУІ, в якому на комерційні основі на замовлення угорської туристичної ради здійснюється підготовка та перепідготовка екскурсоводів.

По-третє, представники бізнесу:

  • бажання отримати «чарівну» пігулку, пораду, рецепт, який дозволить швидко вирішити абсолютно всі проблеми, не вдаючись до фундаментальних змін у принципах і методах ведення бізнесу.

Треба відзначити, що представники бізнесу у більшості випадків дуже неохоче залучаються до освітніх проектів. Проаналізувавши контингент освітніх курсів можна виділити кілька категорій споживачів:

  • «ідеалісти-початківці», які вірять в успішність своєї ідеї і можливість її вигідно продати, незважаючи на те, що сама ідея сформульована досить поверхово;
  • «вічні школярі» - люди, які з задоволенням поглинають інформацію в різних обсягах, але ніколи не доходять до етапу її практичного впровадження;
  • «шукачі бонусів» - відразу визначають, чи буде грант чи інша винагорода проекту-переможцю, і за відсутності такої курси залишають;
  • «група підтримки» з числа друзів / знайомих / родичів тренера / коуча / ментора / організатора;
  • «люди нетворкінгу» - ті, хто розраховує на цікаві знайомства.

Як показує практика. якщо бізнесмен відчуває потребу в додатковій інформації / освіті, він діє трьома шляхами:

  1. знаходить іншого бізнесмена і звертається до нього зі своїм кейсом;
  2. знаходить по рекомендаціям вузькоспеціалізованого консультанта, який відповідає за кінцевий результат;
  3. визначає в чому суть проблеми (звужує до максимально можливого стану) і шукає відповідь в Інтернеті. В будь-якому разі не вкладає свій час у сумнівні освітні курси, тому що він свій час цінує.

Очевидно, що можна дати кілька рекомендацій, яким чином відрізнити з першого погляду інфоциганщину від якісних освітніх послуг, але проблема в тому, що псевдо-тренери, коучі, ментори відразу придумають нові «фішки». До тих під, поки не будуть напрацьовані партнерські стосунки між владою, закладами освіти та бізнесом, інфоцигащина буде процвітати.