Шестопал Г.С., Коваль М.Н.
Матеріали I Міжнар. наук.-практ. конф.
«Сталий розвиток туризму на засадах
партнерства: освіта, наука, практика»
(м. Львів, 31 жовтня - 1 листопада 2018 р.)
Львів: ЛТЕУ, 2018. 342 с. С.147-150.

Особливості технічного регулювання туристичних послуг

Перехід України до нової моделі економіки, прийняті умови та зобов’язання щодо членства в СОТ та ЄС вимагають вдосконалення національних механізмів захисту ринку товарів та послуг у стислі терміни.

Відповідно до досвіду економічно розвинених країн, одним із важелів підтримки позицій національного виробника в умовах відкритого ринку є ефективна система технічного регулювання. Така практика властива для всього цивілізованого співтовариства.

З інтеграцією України до світової спільноти неминуче постає питання про конкурентоспроможність вітчизняних послуг на внутрішньому і зовнішньому ринках, де поруч з конкуренцією ринкових цін рівнозначно виступає конкуренція якості послуг. Це обумовлює необхідність розуміння та задоволення вимог і потреб споживачів, впровадження регульованих норм для підвищення якості послуг, які б забезпечували ринковий попит на них і одночасно створювали умови для зацікавленості інвесторів у капіталовкладеннях на користь сфери послуг.

Забезпечення належного рівня та підвищення рівня якості підприємств у сфері туризму гарантує ефективна система технічного регулювання, яка включає сучасну нормативну базу, побудову ефективної системи управління якістю, розроблення комплексної політики управління якістю на рівні підприємства, вирішує питання сертифікації, ліцензування та професійної компетенції працівників даної галузі.

Важливими способами правового регулювання в галузі туризму є стандартизація туристичної діяльності та сертифікація туристичного продукту.

Комплекс діючих стандартів у сфері туристичної діяльності спрямований на:

- захист інтересів споживачів і держави з питань безпеки туризму, життя і здоров’я громадян, охорони їхнього майна та довкілля;
- класифікацію туристичних ресурсів України, забезпечення їх охорони, встановлення гранично припустимих навантажень на об’єкти культурної спадщини та довкілля;
- сприяння усуненню технічних бар’єрів у торгівлі [1].

Об’єктами стандартизації в галузі туризму визначені туристичні послуги та процеси туристично-екскурсійного обслуговування. Стандартизації підлягають усі об’єкти туристичної індустрії: готелі та інші засоби розміщення, засоби транспорту, об’єкти громадського харчування, культурно-розважальні заклади, об’єкти пізнавального, ділового, оздоровчого, спортивного та іншого призначення, а також діяльність усіх туристичних організацій.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про туризм», з метою підвищення рівня туристичного обслуговування, сприяння споживачам у свідомому виборі туристичних послуг, забезпечення рівних можливостей суб’єктам туристичної діяльності на ринку туристичних послуг, забезпечення захисту прав і законних інтересів, життя, здоров’я та майна громадян, підвищення рівня екологічної безпеки - об’єктам туристичної інфраструктури присвоюються категорії якості та рівня обслуговування [2].

В Україні перші національні стандарти в сфері туризму почали впроваджуватись з 2003 року. На сьогодні, це біля тридцяти стандартів. Необхідність і достовірність оцінки якості туристичного продукту посилюються в міру все більшого залучення країни у міжнародний туристичний ринок. У зв’язку з цим, як позитивне слід відмітити прийняття Україною у 2016-2017 роках 14 національних стандартів, гармонізованих з міжнародними та європейськими.

Сертифікація туристичних послуг застосовується в усьому цивілізованому світі. Використання сертифікації створює передумови для успішного розв’язання ряду найважливіших соціальних та економічних проблем суспільства. Введення сертифікації туристичного продукту, гармонізованої з міжнародними стандартами, - це необхідна умова інтеграції України у світовий туристичний простір, проте з 2012 року їх обов’язкова сертифікація скасована [3].

Існують різні підходи до сертифікації, які залежать від моделі технічного регулювання в сфері туризму, прийнятої в тій або іншій країні. Так, в одних державах сертифікація на одержання певної категорії засобами розміщення і підприємствами харчування проводиться в обов’язковому порядку, а в інших країнах ця процедура здійснюється повністю на добровільній основі. Крім того, питання із сертифікації можуть вирішуватися на різних рівнях державного управління - у Франції, наприклад, це прерогатива центральних органів влади у сфері туризму, а у сусідній Іспанії - регіональних [4].

Також сертифікація може проводитися й недержавними організаціями, якщо в країні відсутній механізм державного регулювання в цій галузі. Так, наприклад, у Швейцарії сертифікація готельних послуг не є предметом нормативно-правових актів, тобто не носить офіційного характеру, а проводиться з ініціативи представників готельного бізнесу, або за домовленістю між власниками готелів. Крім того, багато готельних ланцюгів уводять власні стандарти обслуговування, на основі яких добровільно сертифікують свої послуги і визначають розрядність готельних підприємств. Підсумком сертифікації в готельному бізнесі стає одержання засобами розміщення певного сертифіката про відповідність рівню безпеки надаваних послуг. Також різні засоби розміщення можуть одержувати сертифікат, який підтверджує їх категорію, що є складовою прийнятої в певній країні системи категоризації.

Довіра до туристичних підприємства на світовому ринку виникає тоді, коли в нього є документи, що підтверджують загальноприйняті, міжнародні критерії якості. Звичайно, сьогодні можна лише короткий період працювати без сертифіката ISO на системи якості, але якщо туристичне або готельне підприємство має намір досягти більшого та динамічно розвиватися, то саме життя змусить його одержати цей сертифікат, адже відсутність такого документа свідчить про те, що якість послуг підприємство не гарантує. При відсутності сертифіката, що підтверджує відповідність міжнародним стандартам якості, зарубіжні компанії можуть відмовитися від спільних проектів. Не випадково, що сьогодні дуже велика кількість українських підприємств прагнуть його одержати [4].

Таким чином, проблеми технічного регулювання туристичної галузі повинні вирішуватися на новому якісному рівні і гармонізація національних стандартів з міжнародними вимогами є обов’язковою умовою до виконання, відповідно до підписаної Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Список використаних джерел

1. Всё о туризме: туристическая библиотека. URL: https://tourlib.net/.
2. Закон України «Про туризм». №324/95-вр від 11.02.15 р.
3. Щодо скасування обов’язкової сертифікації готельних послуг та послуг харчування: наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. №876 від 30.07.2012.
4. Бондаренко Ю.Г. Зарубіжний досвід функціонування туристичних кластерів / Ю.Г. Бондаренко, І.Я. Кулиняк, К.О. Страхорчук // Економіка і суспільство. 2016. Вип.5. С.31-37.