Скутар Т.Д.
Науковий вісник Черкаського університету.
Географія. 2011. Вип.587-588. C.206-209.

Деякі підходи до визначення поняття «рекреаційно-туристичні ресурси»

У статті проаналізовані трактування понять «рекреаційні», «туристичні» та «рекреаційно-туристичні ресурси» і розкрито основні підходи до їх визначення. Виявлено також групи чинників, що впливають на різноманітність рекреаційно-туристичних ресурсів.

Ключові слова: рекреаційні ресурси, туристичні ресурси, рекреаційно-туристичні ресурси, природні рекреаційні ресурси, історико-культурна спадщина, туристична інфраструктура.

Вступ. Зростаючі потреби суспільства у відпочинку та оздоровленні актуалізують питання виділення територій пріоритетного розвитку туризму. Наукове обґрунтування рекреаційної спеціалізації регіонів передбачає виявлення та оцінку їх рекреаційно-туристичного потенціалу. Важливість цього питання пояснюється, з одного боку, відсутністю єдиного підходу до трактування самого поняття рекреаційно-туристичних ресурсів, з іншого, обумовлюється інтегральною сутністю такої оцінки.

Попередній досвід. Ресурсно-рекреаційна проблематика висвітлюється в працях Л.А. Багрової, М.В. Багрова, В.С. Преображенського (1975), Ю.О. Вєдєніна (1986), М.С. Мироненка (1981), І.Т. Твердохлєбова (1981), Л.І. Мухіної (1973), М.П. Крачила (1976), В.І. Мацоли (1997), О.О. Бейдика (2001), О.О. Любіцевої (2003), В.П. Руденка (2006), К.Й. Кілінської (2008), Ж.І. Бучко (2006), О.Д. Короля (2006) та ін. Серед основних аспектів ресурсних досліджень слід виділити наступні: визначення ролі ресурсів у формуванні територіальної структури рекреаційного господарства; виявлення, класифікація й оцінка ресурсів, їх охорона та раціональне використання.

Постановка проблеми. У науковій літературі зустрічаються різні терміни означення ресурсних можливостей розвитку рекреації і туризму, зокрема, «рекреаційні ресурси», «туристичні ресурси», «рекреаційно-туристичні ресурси». При цьому зазначені терміни використовуються як тотожні або ж близькі за значенням.

Метою публікації є виявлення підходів до визначення поняття «рекреаційно-туристичні ресурси» та визначення чинників, що зумовлюють їх урізноманітнення.

Виклад основного матеріалу. Визначення змісту понять здійснюється за допомогою з’ясування значення кореневих слів, що до нього входять. Ресурси (від фр. resource - допоміжний засіб) - запаси чого-небудь, які можна використати в разі потреби; кошти, цінності, можливості [8]. У ранніх наукових публікаціях, присвячених вивченню передумов розвитку рекреаційної діяльності відсутнє саме поняття ресурсу, натомість зустрічаються такі терміни, як «умови рекреаційної діяльності», лікувальні чи курортні фактори», «об’єкти туризму чи екскурсій». Ю.А. Вєдєнін використання такої термінології пояснює двома причинами:

• по-перше, незвичністю характеристик об’єктів, які розглядались у якості рекреаційних ресурсів (краса пейзажів, унікальність природних, незмінених людиною ландшафтів і т.п.);
• по-друге, тим, що сама сфера рекреаційного обслуговування не розглядалась більшістю дослідників як складова господарського комплексу [12].

Важливе значення для розуміння суті рекреаційних ресурсів мають доробки Л.О. Багрової, М.В. Багрова та В.С. Преображенського (1977 р.), які зазначають, що «рекреаційні ресурси - це природні, природно-технічні та соціально-економічні геосистеми та їх елементи, що за існуючих технічних і матеріальних можливостей можуть бути використані для організації рекреаційного господарства» [2]. Таким чином, відведення тих чи інших об’єктів, властивостей природного середовища до категорії ресурсів здійснювалось тільки за умови їх включення в процес рекреаційного обслуговування населення. Такий підхід ґрунтується на основі виділених О.О. Мінцем критеріїв зарахування елементів природи до природних ресурсів:

1. соціальної необхідності (потреби) використання;
2. техніко-економічних умов освоєння;
3. рівня вивченості [7].

Однак таке трактування не враховує специфіку рекреаційно-туристичного споживання, що різниться високим рівнем самоорганізації населення в процесі задоволення рекреаційних потреб. У цьому випадку не враховується і самодіяльний (неорганізований) туризм. В.М. Кислий зазначає, що природні рекреаційні ресурси є об’єктом індивідуального споживання, і процес рекреаційного споживання не можна ототожнювати з виробничим процесом рекреаційного господарства [18].

Аналіз понятійно-термінологічного апарату рекреаційно-ресурсних досліджень доводить, що в науковому обігу часто як синоніми використовуються терміни «рекреаційні ресурси» і «туристичні ресурси». Деякі автори намагаються встановити співвідношення між цими поняттями. Так, М.П. Крачило вважає, що поняття «рекреаційні ресурси» ширше поняття «туристичні ресурси». Натомість В.А. Квартальнов дотримується протилежної точки зору. Таку розбіжність можна пояснити різним тлумаченням понять «рекреація» і «туризм». У зв’язку з цим зазначимо, що чітко визначеної межі між рекреаційною і туристичною діяльністю не існує. Відмінність між ними існує лише за хронологічно-мотиваційним аспектом вивчення [9]. Туристична мандрівка здійснюється за межі, так званого, звичного середовища і повинна тривати не менше 24 годин, тоді як рекреація може бути пов’язана з щоденним активним відпочинком у межах місця постійного проживання рекреанта. Мотивація туристичних подорожей трактується дуже широко і включає, крім власне рекреаційних (відпочинок, оздоровлення, відновлення фізичних і духовних сил людини), службові цілі (діловий туризм - подорожі з метою укладання контрактів, участь у наукових конференціях тощо).

Виходячи з вищезазначеного, задля уникнення неузгодженості вважаємо за доцільне для означення ресурсів, що використовуються для задоволення рекреаційних потреб населення, використовувати термін «рекреаційно-туристичні ресурси», оскільки у широкому розумінні поняття «туристичні ресурси» охоплює ряд інфраструктурних об’єктів, а також події і явища, що цікаві насамперед для бізнес-туристів (виставки-ярмарки, конференції та ін.) і не пов’язані з використанням вільного часу, що є необхідною умовою рекреаційної діяльності.

На основі викладеного пропонуємо виділити два основних підходи до визначення поняття «рекреаційно-туристичні ресурси»:

1. функціональний: ресурси виступають як засіб відновлення життєвих сил людини і, головне, слугують мотиватором здійснення рекреаційної діяльності (відпочинок у власному помешканні не є рекреацією) (М.Ф. Реймерс, І.М. Яковенко, Кислий М.В., О.Д. Король, П. Дефер) [4; 11; 17; 18].
2. економічний: ресурси трактуються як фактори виробництва у рекреаційному господарстві (Л.А. Багрова, М.В. Багров, В.С. Преображенський, О.О. Мінц, М.С. Нудельман, Ю.А. Ведєнін, М.С. Мироненко, М. Бочваров, І.В. Зорін, В.А. Квартальнов). До того ж підкреслюється, що поняття рекреаційних ресурсів не може бути використаним для одного чи групи відпочивальників [2; 13].

Трактування рекреаційно-туристичних ресурсів постійно змінюється. Багато дослідників пропонують включати до складу рекреаційно-туристичних ресурсів туристичну інфраструктуру (заклади розміщення, харчування та ін.). Це обумовлено тим, що вибір місця відпочинку рекреант здійснює не лише під впливом власних туристичних інтересів, але й враховується рівень комфортності та безпеки перебування на тій чи іншій території. Такий підхід відображає особливості сучасного етапу розвитку туристсько-рекреаційної діяльності:

• по-перше, зростання запитів туристів до умов відпочинку;
• по-друге, збільшення інвестицій у розбудову туристичної індустрії з метою підвищення конкурентоздатності території (країни, регіону): історія туризму свідчить, що головним мотивом подорожі в минулому була атрактивність об’єкта; мандрівки здійснювались в умовах далеких від комфортних.

Е. Кусен вважає, що туристичні атракції, які спонукають туристів до подорожі виступають фундаментальними туристичними ресурсами, а туристична інфраструктура визначається ним як «інші прямі (безпосередні) туристичні ресурси». Крім того, автор виділяє групу «непрямих (опосередкованих) туристичних ресурсів», до яких належить географічне положення, транспортне сполучення, соціальна інфраструктура, рівень заповідності території та ін. [19].

О.О. Любіцева пропонує розширене трактування рекреаційно-туристичних ресурсів, згідно якого, практично всі умови і ресурси певної території за певних обставин можуть бути залученими у туристичну діяльність [6].

Неординарний і дискусійний підхід до розуміння чинників формування рекреаційно-туристичних ресурсів запропонував Ю.А. Вєдєнін. Він вважає, що «реальні властивості ресурсів відіграють лише відносну роль у створенні привабливого образу туристичного чи рекреаційного об’єкта», головним ресурсом є інформація, у т.ч. її новизна, унікальність, потенційне багатство естетичних, емоційних, асоціативних вражень, які можуть отримати туристи. Тому головним напрямом формування туристичних ресурсів, що може змінити стратегію розвитку туристичної галузі, є міфотворчість [18].

Таким чином, склад і структура рекреаційно-туристичних ресурсів є динамічними. У конкретно-історичному плані різноманітність рекреаційно-туристичних ресурсів обумовлюється такими основними чинниками:

1. мотиваційними;
2. економічними (у т. ч. маркетинговими);
3. рівнем науково-технічних досягнень суспільства (успіхи в розвитку транспорту, засобів інформації та зв’язку, технологічні можливості освоєння ресурсу тощо).

Згідно з П. Пірсом, із накопиченням туристичного досвіду поведінка рекреанта змінюється (рис. 1) [1].

Рис. 1. Ієрархія рекреаційних потреб (за П. Пірсом)

Виникає потреба у нових відчуттях і враженнях. По мірі задоволення базових потреб у відпочинку й оздоровленні мотивом до подорожі стають потреби вищих ієрархічних сходинок, що характеризують людину як члена соціуму.

З іншого боку, урізноманітнення мотивації подорожей відбувається внаслідок підвищення культурного рівня населення, зокрема, зростає інтерес до пізнання свого краю, а також інших народів. Потреба у пізнанні є мотивом для відвідування музеїв, галерей, центрів народних звичаїв, святкових обрядів, традиційних промислів і ремесел. Дедалі більшої популярності набувають фольклорно-етнографічні фестивалі.

Таким чином, трактування рекреаційно-туристичних ресурсів розширюється за рахунок включення до їх складу об’єктів нематеріальної культурної спадщини, цінність і необхідність збереження яких підкреслюється у Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини [10].

Ресурсна база розвитку туризму та рекреації розширюється також за рахунок штучно створених об’єктів - аквапарків, парків розваг та ін. При цьому вирішальну роль відіграють економічні чинники, оскільки реалізація подібних проектів пов’язана зі значними матеріальними затратами.

Різнорідність та багатоаспектність поняття рекреаційно-туристичних ресурсів обумовлює існування низки підходів до їх класифікації, серед основних слід виділити:

1. сутнісний (за предметною сутністю ресурсу);
2. діяльнісний (за характером використання в туризмі);
3. атрактивний (за мірою та формою залучення до туристичної діяльності);
4. ціннісний, що базується на унікальності певного ресурсу;
5. функціональний, що базується на неповторності туристичних умов і ресурсів в поєднанні з комплексністю їх використання;
6. еколого-економічний (за споживчою вартістю ресурсу) [6].

Висновки. Понятійно-термінологічний апарат рекреації і туризму постійно доповнюється новими термінами і поняттями, що свідчить про розвиток теоретико-методологічної бази рекреаційно-туристичних досліджень і є закономірним результатом наукового пошуку дослідників.

Виділені підходи до визначення поняття рекреаційно-туристичних ресурсів є взаємодоповнюючими, оскільки виявлення і вивчення ресурсів розвитку рекреації і туризму є складною багатоаспектною проблемою.

Дослідження рекреаційно-туристичної бази повинно здійснюватися на основі просторового аналізу, що дозволяє розглядати рекреаційно-туристичні ресурси як систему з характерними для неї властивостями, закономірностями та чинниками функціонування. Такий підхід передбачає аналіз складу, структури й атрактивності ресурсів. Рекреаційно-туристичні ресурси є основою формування територіальної структури туристсько-рекреаційного комплексу.

Список літератури

1. Александрова А.Ю. Международный туризм. М.: Аспект Пресс, 2004. С.107-120.
2. Багрова Л.А., Багров Н.В., Преображенский В.С. Рекреационные ресурсы (подходы к анализу понятия) // Изв. АН СССР. Сер. Геогр. 1977. №2. С.4-10.
3. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: Методологія та методика аналізу, термінологія, районування: монографія. К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2001. 395 с.
4. Король О.Д. Туристські ресурси та їх використання // Науковий вісник Чернівецького університету. Географія. 1996. Вип.3. С.64-69.
5. Крачило М.П. Основи екології та економіка природокористування: навч. посіб. К.: Крамар, 1998. С.109-111.
6. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). К. : Альтерпрес, 2003. - 436 с.
7. Минц А.А. Экономическая оценка естественных ресурсов. М.: Мысль, 1972. 302 с.
8. Новий тлумачний словник української мови. У 3-х томах / укл. В. Яременко, О. Сліпушко. К.: Аконіт, 2003. Т.3. С.119
9. Нудельман М.С. Социально-экономические проблемы рекреационного природопользования. К.: Наукова думка, 1987. 131 с.
10. Поливач К.А. Історико-культурна спадщина як фактор розвитку регіонів та населених місць України // Український географічний журнал. 2005. №1. С.55-62.
11. Реймерс Н.Ф. Природопользование: Словарь-справочник. М.: Мысль, 1990. 637 с.
12. Рекреационные ресурсы СССР: Проблемы рационального использования / отв. ред. Ю.А. Веденин. М.: Наука, 1990. 166 с.
13. Рекреационные системы / под. ред. Н.С. Мироненко, М. Бочварова. М.: Изд-во МГУ, 1986. 134 с.
14. Руденко В.П. Географія природно-ресурсного потенціалу України. У 3-х частинах: підручник. К.: ВД «К.-М. Академія»; Чернівці: Зелена Буковина, 1999. С.11-19.
15. Рутинський М.Й., Стецюк О.В. Туристичний комплекс Карпатського регіону України: навчальний посібник. Чернівці: Книги-ХХІ, 2008. С.8-50.
16. Туристский терминологический словарь: Справочно-методологическое пособие / авт.-сост. И.В. Зорин, В.А. Квартальнов. М.: Советский спорт, 1999. 664 с.
17. Фоменко Н.В. Рекреаційні ресурси та курортологія. К.: Центр навчальної літератури, 2007. 312 с.
18. Яковенко И.М. Рекреационное природопользование: методология и методика исследований. Симферополь: Таврия, 2003. С.14-33.
19. Kusen E. A System of Tourism Attractions // Tourism. 2010. Vol.58. No.4. p.409-424.

Скутар Т.Д. Некоторые подходы к определению понятия «рекреационно-туристские ресурсы»

В статье анализируются трактовки понятий «рекреационные», «туристские» и «рекреационно-туристские» ресурсы, раскрыты основные подходы к их определению. Охарактеризированы группы факторов, которые влияют на разнообразие «рекреационно-туристских ресурсов».

Ключевые слова: рекреационные ресурсы, туристские ресурсы, рекреационно-туристские ресурсы, природные рекреационные ресурсы, историко-культурное наследие, туристическая инфраструктура.

Skutar T. The Approaches to Definition of the Recreational-Tourist Resources

In the article the approaches to definition of the recreational-tourist resources and the factors of the recreational-tourist diversity are analyzed.

Key words: recreational resources, tourism resources, recreation and tourism resources, natural recreational resources, historic and cultural heritage, tourism infrastructure.