Смирнов Ігор, Митькевич Оксана
Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.
«Психологія та туризм» (м. Київ, 27 квітня 2022 р.)
К.: ТОВ «Геопринт», 2022. 219 с. С.42-48.

Ментально-психологічні аспекти містичного туризму (на прикладі Лисої гори в Києві)

В Україні немає свого лох-неського чудовиська або йєті, але український фольклор заповнений містикою, а про місцевості з особливою силою та енергетикою в Україні давно розказують легенди. До одного з найбільш таємничих міст України перш за все відноситься Київ, а у Києві - Лиса гора. Вона однозначно лідирує серед таємничих місць Києва.

Лиса гора або Девіч-гора знаходиться на території Голосіївського району, на південний захід від Видубичів, на правому березі річки Либідь. Це древній ритуальний пагорб, верхівка якого постійно спалювалась блискавками. Тут, за думкою багатьох дослідників паранормальних явищ відбувається невидима битва між темними силами та тринадцятим громом. Згідно древніх традицій магії, громи та блискавки - мислячі істоти. Тринадцятий гром, підвласний архангелу смерті, діє під землею, відкриваючи її таємниці і перетворюючи ворожі для людини сили у сприятливі.

За думкою деяких авторів, народи, що населяли українську землю - скіфи, кіммерійці, слов’яни, - здавна використовували Лису гору як містичне місце. Гора була прикрашена олтарем та статуями, що мали ритуальне значення, її здавна обрали для себе жерці древніх слов’ян - різноманітні волхви, маги та чарівники, які вирили тут підземні ходи. У підземеллях вони зберігали священні книги, таємні знаки та дорогоцінні реліквії. Коли князь Володимир наказав хрестити Русь, волхви повстали проти цього, а біля 300 з них спалили себе на Лисій горі. З тих пір на горі постійно відбуваються дивні речі. А в ніч на 1 травня на пагорбі збираються прихильники нечистої сили. Дуже древня слов’янська легенда говорить про те, що земля опоясує змій, який кусає себе за хвіст. Цей символ називається уроборос і означає нескінченність всього сущого. З’єднання голови та хвоста змія - уробороса припадає на Київ, а точніше на Лису гору. Тому не дивно, що ще з древніх часів у такому знаковому місці облаштувались волхви. Тут, у таємних печерах, вони зберігали свої книги, золото у надії з часом поєднати старослов’янське та християнське вірування. Пройшли століття і на Лису гору прийшли православні монахи. Вони розширили стародавні підземелля і створили дійсне місто-монастир, що був з’єднаний з Печерською лаврою системою підземних ходів. Багато років на схилах Лисої гори монахи Печерського монастиря вирощували овочі, розводили сади, збирали мед на пасіках. Посівні поля знаходились на рівнинних ділянках під горою.

Увесь цей час Лиса гора була святилищем спочатку язичницької, а потім православної релігії, яке допомагало віруючим духовно з’єднатися з світлими силами. Але згодом відбулося перетворення древнього містичного центру. Свята гора поступово перетворилась у місце зв’язку з «диявольськими» силами. Як припускають, це відбулося через вбивства людей у підземеллях гори, що осквернило святиню. Так, з початком татаро-монгольського нашестя Лиса гора стала одним з форпостів охорони Києва. Коли воїни хана Батия захопили Київ, жителі міста знайшли порятунок від пограбувань та вбивств у Зверинецьких та Китаївських печерах. За думкою вченого Д. Лаврова, Батий, щоб не залишати в тилу ворогів наказав печери замурувати, в результаті загинуло багато людей, а їхня страшна смерть та неупокоєні душі сильно вплинули на енергетику цієї місцевості. А за часів Петра І на Лисій горі була споруджена фортеця, що стала одним з найважливіших елементів зовнішнього кільця оборони Києва. В горі збудували величезні підземні резервуари, до яких закачувалась вода з Дніпра та збирались дощові опади. У випадку захоплення фортеці ворогом її підземелля можна було швидко затопити і у такий спосіб знищити неприятеля. Але ця пастка могла спрацювати тільки при суворому збереженні таємниці фортеці. Тому, за наказом князя Меншикова, кріпаків, що споруджували резервуари (біля 3 тис. осіб) «про всяк випадок покидали живцем в колодязі».

У 1860-х рр. у військовому відомстві Російської імперії був розроблений план з створенням мережі укріплених міст, і Київ повинен був стати одним з цих міст-фортець. Роботи з спорудження форту на Лисій горі почалися 1872 р. під керівництвом генерала Едуарда Тотлебена. Після завершення робіт форт являв собою складну систему практично неприступних споруд, при цьому план фортеці тримався у суворій таємниці. Але це укріплення жодного разу не використовувалось за прямим призначенням. У 1897 р. Лисогірський форт отримав статус фортеці-складу, певний час тут навіть зберігався піроксилін - надзвичайно потужна вибухова речовина. А Київ між тим і не знав, що живе буквально на пороховій бочці.

З початком ХХ ст. київські оборонні споруди стали використовуватись як в’язниці, де виконували і страти державних злочинців. Так, 12 вересня 1911 р. на Лисій горі був повішений Дмитро Богров - терорист, який поцілив у Київській опері прем’єр-міністра Російської імперії Петра Столипіна. Оскільки Богров був сином заможного київського єврея, то місцеві мешканці захвилювались щоб не була зроблена підміна. І коли злочинця страчували, то переконатися у цьому прийшло біля 30 спостерігачів і вони переконалися, що підміни не було. Зауважимо, що засуджені позбавлялись права на християнське поховання: їхні тіла просто закопувалися, а могили зрівнювалися з землею. На Лисій горі, згідно підрахунків дослідників, знаходиться біля 300 таких могил.

Страти, але вже таємні, відбувалися у підземеллях Лисої гори і після більшовицької революції. В. Кулинич, директор комплексу «Київська фортеця», якось провів журналістів галереями, спорудженими за проектом ген. Тотлебена. До широких коридорів висотою до 7 м., які зовсім не нагадували вузькі ходи печер Києво-Печерської Лаври, примикали приміщення з бійницями, переробленими на невеликі вікна з проіржавівшими гратами. За словами В. Кулинича, «ці підвали, як і Жовтневий палац, використовувалися НКВС». В одному з підвалів робітники знайшли металеву трубу великого діаметру, що провадила в інші підземелля. В. Кулинич вважає, що «не виключено, що чекісти відправляли цією трубою трупи страчених безпосередньо до Дніпра» [1].

За часів Російської імперії комендант фортеці надав своєрідну інструкцію: перед виходом в караул офіцер повинен попереджати солдатів, щоб вони не лякалися незрозумілих звуків - це всього лиш пориви вітру та крики нічних птахів. Але, думається комендант був неправий. Щось жахливе таки відбувалося в підземеллях Лисої гори. Недарма під час німецької окупації Києва у 1918 р. на складах гори, що надійно охоронялися, за незрозумілою причиною відбувся грандіозний вибух. У 30-х рр. минулого століття тут збудували підземний військовий завод, де під час німецької окупації Києва розміщувалась база танків «Тигр». Як доводять дослідники, їм неодноразово зустрічалися рапорти німецьких солдатів, в яких ті доповідали про свої зустрічі на горі з незвичними паранормальними явищами. Після Другої світової війни на Лисій горі розмістили військову ракетну частину, яка існувала до 1985 р., коли цю місцевість оголосили природно-ландшфтним парком в ознаменування 1500-річчя Києва: встановили пам’ятний камінь, підправили земляні вали. Найбільш загадковим об’єктом гори є так званий радіооб’єкт №7. Спочатку він планувався як Центр зв’язку Київського військового округу та глушник західних радіопередач. Пізніше виявилося, що в глибині гори під Центром зв’язку розміщувались секретні лабораторії з дослідження феноменів магії та окультизму, уфологічні центри та лабораторії, пов’язані з дослідженнями космосу. Екскурсоводи нині водять сюди екскурсії, детально розповідаючи про це історичне місце, при цьому не забуваючи про легенди [2].

На перший погляд немає жодних підстав вважати Лису гору таємничим поганим місцем. Тим не менше в народі вважають саме так. Ще за часів, коли у Київській Русі зберігалося ідолопоклонство, тут стояв великий дерев’яний ідол язичницького бога Перуна, який князь Володимир Святий 988 р. наказав скинути до Дніпра. І до сьогоднішніх часів дійшли легенди, що в цьому ідолі сидів нібито сам диявол. Скинутий з Володимирської гірки ідол Перуна з нечистим всередині, пропливши Дніпром, випірнув біля підніжжя цієї гори, де і залишився. До речі, саме сюди на Лису гору, ставши відьмою літала на шабаш булгаківська Маргарита. Згідно віруванням сюди споконвіку прилітали чаклуни і відьми, а також давно померлі жінки легкої поведінки. Кожна відьма з’являлася на свято зі своїм кавалером-дідьком. Там їх вже чекав сатана, який урочисто сидів на високому стільці, або на великому кам’яному столі. Всі з повагою віталися з своїм господарем, впавши на коліна, після чого відьми з різних країн доповідали, що вони зробили поганого за весь минулий рік і про нові підступи. Якщо сатана був не задоволений звітом, то він бив винних палкою по спині. За словами авторки роману «Київські відьми» Лади Лузіної, «відьми здійснюють тут шабаш три рази на рік: у Вальпургієву ніч (30 квітня), у Петрів день (29 червня) та на Івана Купала (7 липня). Але саме канун 1 травня вважається Міжнародним днем відьом». Важко сказати, що тут правда, а що вигадка. Однак на вершині Лисої гори археологи знайшли древню яму з спаленими там церковними книгами, а поблизу багато обезголовлених скелетів півнів. І нині тут здійснюють свої обряди різноманітні сектанти, сатанисти, язичники та інші люди з неформальними поглядами [3].

Бувший керівник спеціалізованої біолокаційної партії при Міністерстві геології, геофізик В. Стеценко стверджує, що в районі Лисої гори проходить найпотужніша гепатогенна зона в Києві. Вона тягнеться від гори по краю Центрального ботанічного саду, далі пагорбами, де знаходиться музей Другої світової війни, та через Дніпро йде на лівий берег. Одного разу після від’їзду військової частини, яка розміщувалася на Лисій горі, один з завідуючих відділом ЦК компартії України, попросив вченого піти з ним на Лису гору. Він розказав, що з солдатами, які служили у цій частині, не раз траплялися дивні речі, особливо погано вони себе почували опівдні та опівночі. Коли В. Стеценко разом з групою з декількох осіб піднявся на гору, тримаючи в руках біолокацій ну рамку то відчув щось несамовите: його пальці звело потужними судомами, так що він не міг розтиснути руки, а його самого стало буквально трясти. З останніх сил В. Стеценко наказав супутникам негайно вибити рамку з його рук. Прийшовши до тями, геофізик пішов далі. І знову шалено закрутилася рамка в його руках, руки звело судомами, і він, як дзиґа почав крутитися навколо своєї осі. При цьому невідома сила настирливо підштовхувала його до відкритого люку. Коли Стеценко прийшов до тями, його одяг був розірваний на шматки, так як і у його супутника, якому довелось збити вченого з ніг, щоб той не впав до ями. Також розказують, що у 1990 рр., коли збройне протистояння Тибету та Китаю досягло своєї вершини, далай-лама Тибету надіслав на Лису гору буддійських монахів, щоб вони молили тут вищі сили про припинення війни. Монахи старанно молились і несподівано, на третій день їхньої молитви на 93 році життя помер китайський лідер Ден Сяопін. Новому керівництву Китаю вже було не до залагоджування релігійних проблем Тибету.

А тепер повернемося до тринадцятого грому. Ця містична істота, схоже діє під землею. Особливо важлива діяльність тринадцятого грому у підземеллях Лисої гори. Адже, як свідчать моління буддийських монахів, ритуальна зона може реально вплинути на довільну точку земної кулі. А вплив диявольськими силами у місці такої енергетичної потужності може призвести до гибельних для людства наслідків. На Обухівській трасі, одразу після виїзду з Києва, в пагорбах хутора Вільний, знаходиться стародавній підземний монастир, про існування якого тільки недавно взнали українські дослідники. Експедиції, що вивчали лабіринти монастиря, виявили багато цікавого. Так, монастир складався з сотен вертикальних шахт, горизонтальних ходів та підземних залів. На стінах збереглися залишки фресок, на яких зображені незвичайні істоти, привиди, подібні до людей, якісь квадратні створіння. Дослідники знайшли і древні літописи, у яких сповіщалося, що «православній церкві був відкритий секрет привидів і її керівництво наказало збудувати підземний монастир, що був ізольований від зовнішнього світу».

Цікавим був процес посвячення до громади: посвяченому слід було йти темним ходом, а верхнім ходом ішов настоятель; у тому місці, де обидва ходи з’єднувалися вертикальним колодязем, настоятель простягав руки і душив посвяченого; останній повинен був оволодіти собою, не піддатися страху і почати діяти. Отже, до чого готували монахів у такий спосіб. Відповідь можна знайти на одному з езотеричних форумів: «Ще Д. Андреєв у книзі «Роза Миру» наполягав на тому, що демонічні істоти із аду можуть легко переходити у тримірний фізичний простір, особливо в підземеллях, глибоко під землею. Ось яку функцію виконували монахи - вони намагалися стримати ад». Підземний монастир на пагорбах хутора Вільний сьогодні не існує. Але таємна громада монахів збереглася, за думкою деяких авторів, збереглася, тільки стала ретельніше приховувати факт свого існування. Імовірно, таємною діяльністю громади і можна пояснити те, що Лиса гора, будучи «вікном» до інших, іноді ворожих людям світів, є місцем, з якого «можна управляти подіями на усій планеті», не здійснює згубного впливу на людство [4].

Література

1. Бурлешин М. Дверь в иные миры // Тайны ХХ века. 2016. №34. С.30-31.
2. Супруненко Ю., Троицына М. Вальпургиева ночь на Лысых горах // Тайны ХХ века. 2014. №17. С.26-27.
3. Дворецкий П. Киев - город мистический // Тайны ХХ века. 2015. №35. С.8-9.
4. Загадочная Украина: мистика, тайны, легенды // Фокус спецпроект. 2015. №4. 66 с.