Соболєва О.В.
Праксеологія туризму: тези загальнокафедральної теми
Кафедри філософії і соціальних наук КУТЕП.
К.: КУТЕП, 2009. 64 с. C.49-56.

Місцеві об’єкти паломництва в кримськотатарській релігійній традиції

Паломництво як культурний феномен поєднує в собі такі загальнолюдські світоглядні категорії як «Віра» та «Путь», воно також є одним із втілень діалогу профанного та сакрального, взаємодії людини із оточуючим світом. Як елемент людської життєдіяльності його одночасно можна розглядати і як подорож, і як ритуал та форму відтворення релігійного культу.

Як в православній так і в мусульманській релігійних культурах є два головних види паломництва: Велике (до Мекки та Палестини) та Мале, або місцеве, яке за значенням хоч і поступається Великому, проте в різних етнічних традиціях посідає важливе місце. Неканонічна практика вшановування різних місцевих об’єктів ландшафтного та артефактного походження, що притаманна багатьом етноконфесійним культурам, є традиційним об’єктом зацікавлення науковців. У зв’язку із забороною релігійного життя в Радянському Союзі та репресіями проти кримських татар, вивчення місцевого мусульманського паломництва в Криму не зазнало достатнього наукового вивчення. Зрештою, накопичення позитивних знань у цій вузькій проблематиці та їх критичний аналіз дадуть вирішити низку практичних завдань у сфері розвитку туристичної галузі в Україні та кримському регіоні зокрема.

Традиція вшанування природних та культових об’єктів серед кримських татар має свої особливості. В її основі лежать вірування про надзвичайну силу окремих місць (скелі, дерева, джерела, могили), які переважно пов’язувалися з похованнями праведників, так званих Азізів. Культура місцевого паломництва у кримських татар є складним синкретичним явищем, в якому знайшли своє вираження різнопланові компоненти: культ поклоніння природним стихіям, давні анімістичні уявлення, мусульманські вірування, засновані переважно на течії суфізму, зрештою в ньому відображена оригінальна екологічна культура народу.

В даній статті крім опублікованих джерел наводиться інформація, зібрана автором в 2006-2008 рр. в Криму під час експедицій до Бахчисарайського, Сімферопольського, Сакського та Кіровського районів.

Місця шанування у кримських татар мають загальну назву Азіз, відповідно Азілєр у множині, Азіз-Баба, або Азіз-Бабай, Азіз-Чокрак («святе джерело»). Частіше для позначення Азізу додається назва місцевості або селища, біля якого він розташований, наприклад Корбек Азіз (с. Корбек, сьогодні Привітне), Карли Азиз (с. Карли, нині не існує) або Карадаг Азіз-Бабай (могла знаходиться на горі Карадаг). Іноді в назві святині присутня вказівка на її особливі властивості або форму, наприклад Кирк Азизлер (дослівно - «Сорок святих»), або Козь Бабай («козь» - кр. тат. «око», за переказами ця святиня особливо допомагала від хвороб очей). Подекуди серед старожилів сьогодні вдається записати власні назви окремих місць поклоніння, які, очевидно, походять від імен праведників, з якими вони пов’язується: Умер-Девлетлі Бабай, Мамбет-Адже, Асан-Азіз та Кемал-Азіз.

Святині за функціями, формою та місцем розташування можна виділити на кілька типологічних груп. В першу чергу Азізи можна умовно розділити за значенням та сакральною ієрархією на три наступні групи: загальнокримські, регіоналні та локальні. З усіх досліджених святинь лише декілька можна віднести до значних, відомих далеко за межами окремої місцевості. Це в першу чергу Кирк Азізлєр (знаходиться біля с. Зуя Білогорського р-ну), Азізи розташовані в селі Ефенді-кой, що біля Севастополя, та Бахчисарайський комплекс святинь. Більшість виявлених святинь належать до регіональних, широко відомих і вшановуваних на окремих територіях, що утворюють разом із прилеглими населеними пунктами певну топографічну цілісність. До відомих регіональних місць поклоніння належать Карли Азізлєр, розташований поблизу нині неіснуючого селища Карли, широко відомого в селах долини річки Бельбек. Карадаг Азізлєр - відоме місце поклоніння, розташоване на однойменній горі, вшановуване в Судакських селах. Корбек Азіз - святиня популярна серед жителів Алуштинських околиць та деякі інші. Наступною групою є локальні святині, вшановуванні в межах одного або кількох населених пунктів і в сакральній ієрархії є нижчими за регіональні. Такі об’єкти, я правило не пов’язуються із похованнями, а відносяться до природних комплексів, а саме цілющих джерел або колодязів чи інших топографічних та природних одиниць, об’єднаних у народній усній традиції з певними надзвичайними властивостями.

Щодо локалізації Азізів, то отриманий матеріал вже дає підстави говорити про деякі закономірності. Як правило місця поклоніння розташовувалися за межами або на околицях населених пунктів в лісах, долинах, полях, горах. Місцевість навколо Азізу була не культивованою і не використовувалася у сільському господарстві. В межах населених пунктів Азізи належали до внутрішніх сакральних локусів поселень, вони розташовувалися біля мечетей або на кладовищах.

Відповідно до об’єкту вшанування Азізи можемо умовно поділити на природні та культові, відповідно до конкретних природних чи культурних артефактів, які виступали маркерами місць поклоніння. Більшість Азізів пов’язувалися із природними водними об’єктами: джерелами, фонтанами та колодязями. Часто об’єктами поклоніння ставали дерева, розташовані поблизу джерел. Поширеними місцями поклоніння виступали рукотворні об’єкти: надгробні пам’ятки (окремі надгробки або поховальні споруди дюрбе), іноді - мечеті. Навіть, якщо на місці поклоніння не було надгробку, то частіше певні ландшафтні об’єкти, такі як джерела, дерева або каміння виступали, за народними переказами, природними маркерами могили певного святого. Більшість досліджених об’єктів мають відношення до певних легендарних осіб, переважно в народній традиції ці місця стосуються одночасно як до смерті святих, так і до місця їх поховання. Частіше за все святині є за своїм характером комбінованими і являють собою певний сакральний комплекс, який включає кілька компонентів: надгробок, джерело та дерево.

Головною функцією поклоніння місцевим святиням, звичайно був контакт людини із надприродними силами. Звертаючись до святого місця люди у найбільш зрозумілий для них спосіб апелювали до представників священного світу, просили про допомогу у складних життєвих ситуаціях, благали покровительства та благословення. Дуже часто Азіз мав свою «спеціалізацію», наприклад допомагав вилікувати хворі очі, лікував отруєння від укусів змій або рятував від безпліддя. Деякі Азізи допомагали лікувати хвороби тварин.

Поклоніння святому місцю являло собою певний усталений в народній традиції ритуал, що включав два головних етапи:

1) подорож до святого місця;
2) молитва та принесення жертви святому.

Під час молитви втілювався контакт людини із святим місцем, який часто підкріплювався певними діями: питтям води із джерела, торканням сакральних предметів, натиранням хворих місць землею з-під Азізів тощо. Пожертва сакральному об’єкту мала кілька форм. Це і символічне жертвування шматка одягу, який прив’язували до гілок дерев або залишали біля святого місця, і залишання монет та їжі. Звичною формою поклоніння було принесення в жертву тварини. Як правило, для цього використовували барана, якого відразу готували, а м’ясо роздавали бідним людям. За народними переказами допомога у вигляді одужання хворого приходила часто вже під час подорожі до святого місця, що вказує на важливість цього етапу ритуалу паломництва.

Важливою характеристикою культу вшанування місцевих святинь в Криму є велике значення екологічного чинника, що знайшов своє вираження у вшануванні і поклонінні джерелам, рікам, колодязям. Природні умови Кримського півострову та особливості господарювання (недостатня кількість значних водних артерій при великій питомій вазі поливного землеробства) виховали у місцевого населення особливо акуратне та уважне ставлення до різних видів водних джерел. Серед татарського населення Криму панувала віра в те, що людині, яка облаштувала джерело або фонтан, Аллах пробачав гріхи [8, с.32].

Характерною рисою місцевого паломництва в Криму є також домінування мусульманської традиції, за якою переважна більшість святих місць так чи інакше прив’язана до життя та смерті «святих людей», «праведників», людей, які загинули або були вбиті під час паломництва до Мекки [5]. Велику роль у формуванні культу поклоніння святиням відіграла мусульманська течія суфізму, адже за твердженням вчених велика кількість Азізв в Криму пов’язана із життям та діяльністю суфійських шейхів, або інших персонажів суфійської течії [1]. Народна традиція іноді пояснює виникнення Азізів вбивством звичайних людей, могили яких отримували чудодійну силу. Народні перекази зберегли багато оповідей про контакти людей зі святими, які з’являлись найчастіше у вигляді старців, обов’язково вдягнених у біле. Але тут мова йде про загальні, можливо, навіть домусульманські уявлення про душу, предків та життя після смерті.

Особливість культу вшанування місцевих мусульманських святинь як і народного ісламу кримських татар в цілому, полягає у великому значені міжетнічних і міжконфесійних контактів. Так дослідниками зафіксоване спільне поклоніння одній святині кількома етнорелігійними групами (кримськими татарами, греками, караїмами, циганами). Так одночасно християнами і мусульманами вшановувались такі об’єкти як Кирк Азіз біля с. Зуї, могила Салгир Баба у Сімферополі, святі джерела Козмодаміанівського та Кизилташського монастирів тощо [6, с.16]. Це пояснюється тривалою історією співіснування на Кримському півострові багатьох етносів (кримських татар, італійців, греків, готів, караїмів), що виробило особливу систему міжетнічної комунікації в побуті, господарському житті та духовній сфері. Особливо вплив християнства спостерігається в гірській частині Криму та в районі Південного узбережжя, де до ХІХ ст. компактно проживали кримські греки, частина яких з часом була татаризована і прийняла мусульманство.

Кримські татари дуже часто брали участь у святкуванні храмових свят великих православних храмів. Можемо прочитати в джерелі ХІХ ст. про храмове свято собору Успіня Богородиці біля Бахчисараю наступне: «Особенное же стечение народа бывает 15 августа, в день Успения Пресвятой Богородицы и накануне того дня. Не только все христиане окружных городов и селений, но многие из татар почитают этот день и празднуют его наравне с христианами. (...) Богомольцы, густыми толпами, стоят на уступах и склоне горы; у всех в руках зажженные свечи, а на противоположных скалах, со стороны Салачика , цыгане и татары зажигают костры. Кругом их живописными группами стоят татарские жены в своих белых чадрах, татарские девушки в разукрашенных, блистающих золотыми монетами, ярких шапочках. Все пестро, все горит в этот праздничный вечер» [2, с.87]. Варто зазначити, що традиція вшанування православних святинь серед кримських мусульман існувала не тільки в народному середовищі, але й підтримувалась офіційною владою. Так в кількох західноєвропейських хроніках ХVІ ст. зустрічаємо легенду, в якій кримський хан Хаджи Герай після чудесного врятування Божою Матір’ю місцевого населення від змія, дав обітницю перед кожним військовим походом запалювати свічку в храмі Успіня Богородиці, що біля Бахчисараю [3, с.7].

Після повернення кримських татар з місць депортації до Криму, спостерігається процес відродження традиції вшанування деяких найбільш значних Азізів. Питання дослідження культу поклоніння місцевим мусульманським святиням на сучасному етапі набуває особливого значення, адже сьогодні його відродження виступає важливим елементом передачі та збереження етнічної пам’яті як кримських татар, так і представників інших етнічних спільнот Криму. Використання інформації про місцеві мусульманські культові об’єкти, їх історію, пов’язані з ними традиції та легенди у розробці різноманітних історико-краєзнавчих, культурних та релігійних екскурсій в Криму безперечно сприятиме збагаченню та урізноманітненню пропозиції екскурсійних програм. Це, звичайно, дасть можливість підвищити культурно-історичну привабливість регіону. В суспільному ж розумінні популяризація інформації про місцеві кримські сакральні об’єкти, які шанувалися представниками різних етнічних груп та конфесій, сприятиме поглибленню міжкультурного і міжконфесійного взаєморозуміння в регіоні та сприятиме виробленню толерантного ставлення до культурних особливостей різних народів.

Література

1. Абдульвапов Н. Актуальные проблемы изучения суфизма в Крыму // Ученые записки ТНУ. Серия «Филология». 2005. Т.18 (57). №3. С.179-192.
2. Воспоминания о Крыме. Ч.1 Сакские грязи. Издание Кн. Е.Г. Горачковой. М., 1881.
3. Гайворонський Олекса. Страна Крым. Крымское ханство в лицах и событиях. Симферополь: Доля, 2004.
4. Г-й. И. (Гаспринский И.) Крымские Азизы // Восточный сборник общества ориенталистов. СПб., 1913. Кн.1. С.214-217;
5. Гудзий Н. Мотив усеченной головы в татарской легенде об Азисе // Известия Таврической ученой архивной комиссии. 1919. №56. С.98-108.; Маркс Н. Азис (бахчисарайская легенда) // ИТУАК. 1918. №54. С.260-264.
6. Коваленко И.М. Священная природа Крыма: Очерки культово-природоохр. традиций народов Крыма / Под ред. В.Е. Борейко. К.: Киев. эколого-культ. центр; Симферопол. гор. молодеж. обществ. орг. «О-во геоэкологов», 2001.
7. Гван’їні Олександр. Хроніка Європейської Сарматії. К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2007.
8. Чурлу М. Живительна стихия. Родники фонтаны и колодцы в Крыму // Qasevet. 1998. №261.

---

¹ Слово «азиз» є арабським за походженням і означає «милий», «дорогий», або «святий». Іноді по відношенню до святих місць термін вживається у множині: «азизлер».
² Салачик - назва передмістя Бахчисараю, де переважно проживали кримські цигани (С.О.).