Лариса Теодорович
Вісник Львівського університету. Серія
географічна. 2013. Вип.41. С.318-330.

Екологічний туризм у НПП України: теоретичні та практичні аспекти

Досліджено передумови розвитку екологічного туризму в Україні. Проаналізовано законодавчу основу природоохоронної діяльності, наведено перелік національних природних парків України та стан розвитку екотуризму в національних природних парках. Виcвітлено основні причини та принципи розвитку стійкого туризму в національних природних парках. Визначено коло проблем розвитку екологічного туризму в національних парках України.

Ключові слова: екологічний туризм (екотуризм), національний природний парк, природний парк, природоохоронні території, рекреація, туристично-рекреаційний комплекс.

Упродовж останнього десятиліття в світі динамічно розвивається екологічний туризм. За деякими оцінками, частка екотуризму вже становить майже 20% від усього ринку світового туризму [2].

Україна має значний потенціал для того, щоб стати важливим осередком екологічного туризму світового рівня. Запорукою ділової й інвестиційної активності розвитку екотуризму є ефективне рекреаційне освоєння та використання значної кількості природоохоронних територій. Це сприятиме інтенсифікації розвитку туристичної інфраструктури та вдосконаленню територіальної організації екотуристичної діяльності.

Практика роботи багатьох заповідників і національних парків світу засвідчує, наскільки важливою є роль екологічного туризму для досягнення їхнього фінансового самозабезпечення за умови збереження екологічної рівноваги на території України.

Для глибокого розуміння завдань екологічного туризму поставлено завдання детальніше проаналізувати основні засади та передумови його розвитку в Україні, зокрема, на природоохоронних територіях, а також визначити проблеми, що стримують активний розвиток екологічного туризму в національних природних парках (НПП) України.

Проблематика екологічного туризму стала популярною ще у 90-х роках ХХ ст. Їй присвячено чимало публікацій українських і закордонних науковців. Закордонні наукові школи екотуризму відрізняються різноманітністю підходів до аналізу екотуристичних видів діяльності. Доволі чітко можна виділити чотири такі школи - американську, австралійську, німецьку та мексиканську. Концепції екологічного та сталого туризму відображені в працях А. Оллкок, Б. Джонс, Є. Катер, Р. Баклі, Дж. Паннелл, Г. Ловман, П. Орлов, Д. Крістофер, Д. Вестерн, М. Мед, Н. Грін, Р. Джонсон, Л. Маркус, Т. Уїлан, Б. Стек, Д. Kріпендорф, Д. Хокінг, Т. Kiрстгес, К. Ліндберг, В. Страсдас, Н. Уорд, Г. Уоллес, І. Moз, C. Патерсон, К. Зіфер, Д. Крамер, П. Гаслашер, Д. Mакларен, П. Уайт та ін. [22-28].

Останніми роками чітко виокремилась також російська екотуристична школа. Серед її представників слід виділити таких науковців, як В. Храбовченко [21], А. Дроздов, Є. Ледовських, Н. Моральова [17], Є. Арсеньєва [2], А. Кусков, В. Кекушев, В. Сергєєв, В. Степаницький [16], Є. Ледовських, Н. Моральова [18], І. Панов [19] та ін. У публікаціях з проблематики екологічного туризму вони акцентують увагу на його теоретичній основі, завданнях маркетингу і менеджменту туроперейтингу в екотуризмі, обслуговуванні екотуристів, а також менеджменті трудових ресурсів в екотуризмі.

Серед вітчизняних науковців значний внесок у розвиток теоретичної основи екологічного туризму зробив О. Дмитрук [6-8], який визначив принципи, функції та завдання, а також інтеграційні та стабілізаційні основи екологічного туризму. Стан та проблеми розвитку екологічного туризму на теренах національних природних парків і біосферних заповідників України проаналізували О. Касянова, Я. Олійник, В. Гетьман [5; 18] та ін.

Внесок учених у дослідження теоретичних і практичних аспектів екологічного туризму є значним, однак необхідно чітко висвітлити основні передумови та проблеми розвитку екологічного туризму в межах НПП України.

У контексті "паркового екотуризму" під екологічними турами розуміють піші, водні, кінні маршрути екологічними стежками в супроводі гідів-природознавців, що, зазвичай, є співробітниками природних резерватів [8]. З погляду інтеграції екоосвіти та раціонального природокористування й охорони природи екологічний туризм можна визначити як найбільш доступну, наочну та переконливу школу того, як треба спілкуватися з природним середовищем і як його оберігати. Природоохоронні території в усьому світі широко використовують для організації екологічного туризму.

Термін "природоохоронні території" вперше з’явився в Законі України "Про охорону навколишнього середовища" №1268-XII від 26 червня 1991 р. У Законі зазначено, що природні території й об’єкти, які підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему й охоплюють території та об’єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні й інші типи територій та об’єктів, визначених законодавством України.

Усі природоохоронні території неоднорідні за природоохоронним режимом і виконуваними функціями. Національні природні парки України відіграють особливу роль у системі природоохоронних територій. На відміну від заповідників, вони мають не тільки природоохоронну, а й рекреаційну функцію, оскільки мають у розпорядженні значні природні й історико-культурні ресурси. Така "подвійність" накладає певні обмеження на умови відпочинку в національних парках, сприяє розвитку екотуризму. На жаль, туристи мало уявляють, чим екотуризм відрізняється від звичайного відпочинку на природі.

Після здобуття Україною незалежності 1992 р. ухвалено Закон України "Про природно-заповідний фонд", який регулює діяльність національних природних парків та інших природно-заповідних установ. У документі визначено статус національних природних парків і наголошено, що це природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, які створюють з метою збереження, відтворення й ефективного використання природних комплексів та об’єктів, що мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню й естетичну цінність [9].

Відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд" №2456-XII від 16 червня 1992 р., Україна бере участь у міжнародному співробітництві в галузі охорони і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду на засадах багатосторонніх і двосторонніх міжнародних угод.

На час ухвалення цього Закону в Україні діяло всього тринадцять заповідників і лише три національні парки. Сьогодні в Україні функціонує понад сорок національних природних парків.

У концепції збереження біологічного різноманіття України (№439 від 12 травня 1997 р.) зазначено, що серед основних напрямів діяльності в сфері збереження біологічного різноманіття є створення національної екологічної мережі для відновлення природних середовищ існування дикої флори та фауни, поліпшення стану збереження окремих компонентів біологічного різноманіття, зміцнення екологічних зв’язків та цілісності екосистем.

Закон України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі на 2000-2015 роки" ухвалено 21 вересня 2000 р. Цю програму розроблено в контексті вимог щодо подальшого опрацювання, удосконалення та розвитку екологічного законодавства України, а також відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття щодо питання формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.

У Програмі зазначено, що період її реалізації розділено на два етапи - 2000-2005 та 2006-2015 рр.

На першому етапі передбачено забезпечити збільшення площі окремих елементів національної екологічної мережі, застосування економічних важелів сприяння їхньому формуванню на землях усіх форм власності, створення відповідної нормативно-правової бази, проведення комплексу необхідних наукових досліджень та організаційних заходів.

На другому етапі планують довести площу національної екологічної мережі до рівня, необхідного для гарантування екологічної безпеки країни, введення в дію сталої системи природоохоронних заходів збереження ландшафтного і біологічного різноманіття [20].

У 2010 р. уведено в дію Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" [10], у якому зазначено, що "Природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки загальнодержавного значення, а також регіональні ландшафтні парки є юридичними особами". У Законі чітко обумовлено, що спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду відбувається в межах ліміту та на підставі дозволу на їхнє спеціальне використання. Також наведено перелік видів використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, порядок їх використання, який визначають режимом територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Ще у статтях Закону йдеться про фінансування заходів, пов’язаних із функціонуванням територій та об’єктів природно-заповідного фонду та деякі інші важливі питання.

Для подальшого розвитку еколого-освітньої діяльності в природно-заповідних установах наказом Державної служби заповідної справи України від 04.01.2005 р. №1 ДС затверджено Концептуальні засади еколого-освітньої діяльності в природно-заповідних установах України, що розроблені з ініціативи Київського еколого-культурного центру. Ці Концептуальні засади визначають базові напрями довготермінової діяльності природно-заповідних установ у сфері екологічної освіти, виховання та інформування населення і є основою для подальшої розробки необхідних нормативних і методичних документів.

Для підтримки природоохоронних територій України, об’єднання їх у єдину систему створено Всеукраїнську громадську організацію "Асоціація природоохоронних територій України" (надалі Асоціація) з метою сприяння реалізації Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного біорізноманіття і Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр., затвердженої Законом України від 21 вересня 2000 р. №1989.

Основні завдання Асоціації такі:

- збереження, відтворення та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на природоохоронних територіях України та на територіях, що зарезервовані для заповідання;
- сприяння розширенню площі території національної екологічної мережі та її поєднанню з екомережами сусідніх країн, що входять до Всеєвропейської екологічної мережі, всебічному розвитку міжнародної співпраці у цій сфері;
- участь у виробленні національної екологічної політики держави, удосконалення нормативно-правової бази у сфері збереження, розширення, відтворення та охорони єдиної системи територій з природним станом ландшафту та інших унікальних територій;
- участь у розробці планів управління територіями природно-заповідного фонду;
- організація та цільове фінансування відповідних наукових досліджень та здійснення моніторингу природних систем;
- проведення спільної видавничої та просвітницької діяльності;
- сприяння розвитку національного та міжнародного співробітництва для підняття престижу й підвищення потенціалу природно-заповідних територій України.

Більшість національних парків в Україні виникла недавно, тому лише одиниці мають розроблені різноманітні пізнавальні маршрути. У багатьох парках сфера обслуговування туристів, зокрема інформаційна, ще перебуває у стадії формування.

Майже про всі національні парки України є інформація на спеціалізованих сайтах (http://pzf.menr.gov.ua/; http://www.ukrainaincognita.com/; http://www.huntingukraine.com/ та ін.). Долучаються до просвітницької роботи в цьому плані й туристичні агенції, які надають інформацію про організацію різних маршрутів з активних та екстремальних видів туризму по природоохоронних територіях, а також приватні особи. Серед сайтів, що інформують про можливості відпочинку в національних парках, передусім виділимо такі: https://www.extremetour.com.ua/, https://www.tourclub.com.ua/, http://www.cheremosh.net.ua/, https://raft.in.ua/, https://wildtour.com.ua/ та ін. На цих сайтах не лише наведено загальні відомості про природно-заповідні об’єкти, на них самі туристи діляться враженнями, виставляють власні фото (https://h.ua/, http://karpaty.com.ua/ та ін.).

Однак сьогодні ще не всі національні природні парки мають офіційні сайти, та й інформація про їхній туристичний потенціал і турпродукт одноманітна й дуже стисла (див. таблицю).

На жаль, нині чимало подорожей по заповідниках і національних парках України, планованих як екотуристичні, має серйозні недоліки. Освітній аспект в українському екотуризмі розвинений слабко, частіше екскурсія або тур спрямовані тільки на демонстрацію визначних пам’яток, екзотичних "чудес" і "краси" природи, а не на розуміння екологічних проблем та активне їхнє вирішення. Загалом, абсолютно позитивних прикладів розвитку екотуризму в Україні не так уже й багато. Швидше за все, можна говорити про успішну реалізацію тих або інших конкретних принципів екотуризму.

Таблиця 1. Національні природні парки України

Часто колективи національних парків, незважаючи на доручення Міністерства екології та природних ресурсів України, у якому національним паркам і заповідникам заборонено погоджувати проведення ралі й інших масових заходів на їхніх територіях, підтримують подібного роду масові заходи, які можуть завдати шкоди об’єктам природно-заповідного фонду.

Розвиток туризму в національних парках потребує ретельно продуманого підходу до використання цінних і вразливих природних ресурсів. Водночас розвивати туризм як галузь місцевої економіки самостійно національному парку безперспективно, тому що вирішення багатьох питань у цій сфері є поза його компетенцією. Комплексне вирішення проблем, пов’язаних з розвитком туризму на території національного парку і в його охоронній зоні, потребує залучення зовнішніх ресурсів (інтелектуальних, матеріальних і фінансових), а також побудови партнерських відносин з місцевими органами влади, різними комерційними і некомерційними організаціями, місцевим населенням.

Крім того, розвиток туризму в національних природних парках повинен ґрунтуватись на таких принципах:

- екотуризм треба розвивати на головних досягненнях заповідної науки і практики, він не повинен суперечити засадам заповідної справи;
- не для кожного національного парку розвиток екотуризму виправданий і рентабельний;
- для національних парків неприйнятні масові види туризму; потік туристів у національні парки має бути обмеженим і ретельно регульованим;
- для розвитку екотуризму треба використовувати буферні зони національних парків, а також суміжні території;
- туристична діяльність відбувається на методичній базі національних парків, у тісній кооперації з їхніми науковими й еколого-просвітницькими відділами;
- цей вид діяльності не повинен бути збитковим для національних парків;
- національні парки можуть отримувати прибуток, як організатори екотуристичних програм на місцях, надаючи відвідувачам усілякі послуги;
- отримання доходів від туризму не є основною метою екотуризму в національних парках;
- поєднання еколого-просвітницької і екотуристської діяльності значно підвищить ефективність екологічної освіти й дасть змогу привернути увагу широкої громадськості до питань охорони природи.

Є певні проблеми, що ускладнюють розвиток екологічного туризму в національних парках України, а саме:

- нема єдиних методів визначення рекреаційних навантажень і моніторингу, а також чіткого правового забезпечення рекреації в заповідниках і національних парках;
- низька комфортність інфраструктури;
- недостатня кількість детальної інформації про райони проведення еколого-пізнавальних турів і програм, а також спеціалізованої інформаціії;
- немає маршрутів і програм, розроблених для різних категорій туристів, а також турпродукту, який відповідає стандартам міжнародного ринку;
- у персоналу природоохоронних закладів мало досвіду і знань, необхідних для успішної організації туризму;
- немає різноманітності платних послуг і продукції, а також єдиних цивілізованих стандартів формування цін на послуги, які надають туристам;
- часто нема якісних рекламно-інформаційних матеріалів і можливості виходу на міжнародний ринок екотуризму;
- немає механізмів, за яких частина фінансових надходжень від екотуризму була б спрямувана на потреби місцевих жителів, а також недооцінена необхідність участі місцевого населення в розвитку екотуриму.

Загалом, проаналізувавши розвиток екологічного туризму в межах національних парків, можна зробити такі висновки:

- екотуризм розвивається у більшості національних парків України, що мають для цього необхідні умови й інфраструктуру;
- абсолютно позитивних, взірцевих прикладів організації екотурів унаслідок проведеного аналізу не виявлено;
- більшість національних парків пропонує відвідувачам різноманітні й цікаві туристсько-екскурсійні програми, однак найчастіше неекологічні за змістом і цільовими функціями;
- з розвитком екологічного туризму у деяких національних парках активізувалася еколого-просвітницька, наукова, видавнича і сервісна діяльність.

Зазначимо, що туристичний потенціал природних і природно-культурних резерватів України колосальний. Грамотне і водночас немарнотратне використання екотуристичного потенціалу заповідників і національних парків країни - запорука їхнього подальшого успішного розвитку. Національні природні парки можуть відігравати провідну роль у розвитку стійкого туризму. Стійкість у туризмі передбачає позитивний загальний баланс екологічного, соціально-культурного та економічного впливів туризму, а також позитивний вплив відвідувачів один на одного.

Отже, ті види туристичної діяльності, які мають найвищий сумарний позитивний ефект з погляду екології, економіки і соціального розвитку, є стійкішими. Екотуристичні перспективи національних парків і заповідників України треба вбачати в планомірнішому використанні їхніх ресурсів, що виражається в проектуванні й розробці екологічних і еколого-культурних туристичних маршрутів, а також плануванні, управлінні та моніторингу екотуристичної діяльності. Це зумовлює високу перспективність українських національних парків для організації наукового туризму і літніх польових практик як для вітчизняних, так і для зарубіжних студентів.

Також очевидно, що головними характерними видами туристичних послуг і товарів для національних парків можуть бути:

- розроблені, облаштовані й контрольовані парком постійні маршрути;
- освітні та консультаційні послуги найрізноманітніших типів;
- організація спортивного, пригодницького, зеленого сільського, лікувального та реабілітаційного туризму;
- спеціальні екологічні та еколого-культурні тури;
- екскурсійні послуги, у тому числі екскурсії по околицях парку, ужиття спеціальних заходів та акцій (ярмарків, аукціонів, фестивалів, конкурсів, виставок тощо);
- контрольована заготівля туристами "дарів природи";
- продаж екологічно чистих місцевих продуктів харчування;
- екотехнологічні послуги розміщення й транспортні послуги;
- прокат туристського спорядження;
- виготовлення і продаж сувенірів, у тому числі поштових марок;
- продаж торгових знаків з екологічною символікою парку, рекламні послуги, виготовлення та продаж спеціальної аудіо-, відео-, фото- і кінопродукції.

Світовий досвід засвідчує, що ефективність екологічного туризму найвища на місцевому і регіональному рівнях. Тому природоохоронні території можуть стати джерелом робочих місць і доходів у місцеву економіку.

Тільки з усвідомленням того, що екотуризм є важливим компонентом сталого розвитку природоохоронних територій, можна подолати проблеми та перешкоди на шляху розвитку екологічного туризму.

Список використаної літератури

1. Алексєєва Е.В. Рідна природа / Е.В. Алексєєва, В.І. Гетьман. К., 2002. №3. С.24-29.
2. Арсеньева Е.И. Основные концепции и направления современного экотуризма: компартивный анализ / Е.И. Арсеньева, А.С. Кусков // Туризм и культурное наследие. 2005. Вып.3. С.186-206.
3. Бологов В. Таинство экологического туризма / В. Бологов, Вл. Бологов // Охота и охотничье хозяйство. 2007. №8 - С.19.
4. Григорьева В.В. Экологическая сертификация в туризме / В.В. Григорьева // Туризм: право и экономика. 2004. №4. С.28-31.
5. Гетьман В.І. Екотуризм у національних парках. Екотуризм чи екологічний туризм: теорія і реальність / В.І. Гетьман // Екологічний вісник. 2002. №7. С.24-28.
6. Дмитрук О.Ю. Екологічний туризм у системі суспільно-економічних відносин / О.Ю. Дмитрук // Економічна та соціальна географія. К., 2001. С.89-95.
7. Дмитрук О.Ю. Екологічний туризм: сучасні концепції менеджменту і маркетингу: навч. посібник / О.Ю. Дмитрук. К.: Альтерпрес, 2004. 192 с.
8. Дмитрук О.Ю. Екотуризм: навч. посібник / О.Ю. Дмитрук, С.В. Дмитрук. К.: Альтерпрес, 2009. 358 с.
9. Доронкина Е.Г. Теория и практика организации рекреационной деятельности в США: автореф. дис... к.п.н. / Е.Г. Доронкина. М.: МГИК, 1990. 16 с.
10. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища".
11. Закон України "Про природно-заповідний фонд України".
12. Концепція збереження біологічного різноманіття України.
13. Закон України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України".
14. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" // Відомості Верховної Ради України. 2010. №11. Ст.112.
15. Закон України "Про екологічну мережу України".
16. Кекушев В.П. Основы менеджмента экологического туризма: учеб. пособие / В.П. Кекушев, B.П. Сергеев, В.Б. Степаницкий. М.: Изд-во МНЭПУ, 2001. 60 с.
17. Ледовских Е.Ю. Экотуризм на пути в Россию. Принципы, рекомендации, российский и зарубежный опыт / Е.Ю. Ледовских, Н.В. Моралева, А.В. Дроздова. Тула: Гриф и К, 2002. 284 с.
18. Олійник Я.Б. Екологічний туризм на теренах національних природних парків і біосферних заповідників України в міжнародний рік екотуризму та гір / Я.Б. Олійник, В.І. Гетьман // Вісн. Київ. націон. ун-ту імені Тараса Шевченка. Сер. геогр. 2002. Вип.48. С.5-11.
19. Панов И.Н. Экологический туризм и его роль в устойчивом развитии территорий / И.Н. Панов // Вестн. Моск. ун-та. Сер.5. Геогр. 1998. №6. С.13-18.
20. Програма розвитку ООН в Україні. URL: http://www.un.org.ua/ua.
21. Храбровченко В.В. Экологический туризм / В.В. Храбровченко. М., 2003. 208 с.
22. Blangy S. Developing and Implementing Ecotourism Guidelines for Wildlands and Neighboring Communities / S. Blangy, M.E. Wood // Ecotourism: a Guide for Planners and Managers. North Bennington, 1993. Vol.1. Р.32-54.
23. Boo E. The Ecotourism Boom: Planning for Development and Management / E. Boo // Wildlands and Human Needs. Technical Paper Series. Paper 2. Washington D.C.: World Wildlife Fund, 1994. 46 p.
24. Bottrill C. G. Ecotourism: Towards a Key Elements Approach to Operationalising the Concept / C.G. Bottrill, D.G. Pearce // Journal of Sustainable Tourism. 1995. Vol.3(1). Р.45-54.
25. Ecotourism: a Guide for Planners and Managers / ed. by K. Lindberg, D. Hawking. North Bennington, 1993. Vol.1. 175 р.
26. The Encyclopedia of Ecotourism / ed. by David B. Weaver. CABI Publishing, 2001. 688 p.
27. Western D. Defining Ecotourism / D. Western // Ecotourism: a Guide for Planners and Managers. North Bennington, 1993. Vol.1. Р.7-11.
28. Zalatan A. Soft Ecotourism: the Substitution Effect / A. Zalatan, A.R. Gaston // Tourist Review. 1996. Vol.51. Issue 4. P.42-48.

Лариса Теодорович. Экологический туризм в НПП Украины: теоретические и практические аспекты

Рассмотрено возможности развития экологического туризма в Украине. Исследовано законодательную основу природоохранной деятельности, текущее состояние развития экотуризма в национальных природных парках. Перечислено национальные природные парки Украины и освещено основные причины и принципы развития устойчивого туризма в национальных природных парках. Определено круг проблем развития экологического туризма в национальных природных парках Украины.

Ключевые слова: экологический туризм (экотуризм), национальный природный парк, природный парк; природоохранные территории, рекреация; туристическо-рекреационный комплекс.

Larissa Teodorovich. Ecotourism in National Parks in Ukraine: Theoretical and Practical Aspects

The possibility of development of ecological tourism in Ukraine was considered. The legal basis for environmental protection was studied. A list of national parks of Ukraine and the current state of ecotourism in national parks was provided. Main causes and of problems of development of ecological tourism in national parks Ukraine were lighted.

Key words: ecological tourism (ecotourism), National Park, Park, protected areas, recreation, tourist and recreational complex.