Зацепіна Н.О., Станкова М.
Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.
«Світові досягнення і сучасні тенденції розвитку
туризму та готельно-ресторанного господарства»
(м. Запоріжжя, 25 листопада 2022 р.). Запоріжжя:
НУ «Запорізька політехніка», 2022. 770 с. С.170-173.

Тенденції та перспективи розвитку релігійного та сакрального туризму в Україні

Україна до останнього часу переживала досить складний період обрання пріоритетів розвитку економіки та міжнародних відносин. У цьому контексті виокремилася особлива роль розвитку туристичної галузі, оскільки туризм має всі передумови розвитку в Україні, а міжнародний туризм є однією із форм міжнародних економічних відносин. Однозначно можна стверджувати, що Україна була та буде туристичною державою. Особливо перспективним може стати розвиток релігійного та сакрального туризму, оскільки в державі є потужний сакрально-туристичний потенціал, особливе місце в якому посідають монастирі різних конфесій, які виокремлюються посеред інших культових об’єктів та сакральних місць туристичною привабливістю та атракцією.

Монастирі відіграють не тільки релігійну функцію в житті суспільства, але й досить часто є одними із потужних центрів туристичної та просвітницької (видавничої) діяльності, роботи із молоддю, духовними осередками тощо. Їх виникнення досить часто пов’язане із сакральними місцями (ландшафтами), які мають значне рекреаційне значення. Тому територіальний розподіл монастирів є досить важливим для розвитку різних видів економічної та релігійної діяльності в тому чи іншому регіоні. Багато монастирів України формують унікальні сакрально-туристичні комплекси, мають важливе історичне та мистецьке значення, є потужними релігійними центрами та володіють відомими у християнському світі «святинями», до яких численними потоками прямують туристи та паломники.

Проте територіальне поширення монастирів в регіонах України є неодномірним, що помітно впливає на розробку туристичних та паломницьких маршрутів. Слід відзначити, що монастирі не є однаковими за ознаками, які їм притаманні, чи мають бути притаманними. Тому виникає необхідність їх класифікації. Нами розроблено таку схему класифікації монастирів України:

1. За конфесійною приналежністю:
   • православні: Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП); Української автокефальної православної церкви (УАПЦ); Руської православної церкви - закордонної (РПЦЗ); Української православної церкви московського патріархату (УПЦ МП); Руської православної старообрядницької церкви (Білокриницької згоди) - РПСЦ (БЗ);
   • католицькі: Української греко-католицької церкви (УГКЦ); Мукачівської єпархії греко-католицької церкви (МГКЦ); Римо-католицької церкви (РКЦ);
   • буддистські (Духовного управління буддистів України) - ДУБ.
2. За статтю тих, хто в них мешкає: чоловічі; жіночі;
3. За чисельністю монахів та значенням у суспільстві: лаври; монастирі; скити;
4. За генезисом утворення: середньовічні; козацькі та польсько-литовські; монастирі ХVIII - поч. XX ст. сучасні монастирі (побудовані в період із 1989 р.); змішані (такі, що виникли в наш час на залишках зруйнованих чи напівзруйнованих сакральних чи культових об’єктів минулих історико-культурних епох);
5. За релігійним значенням: загальноцерковного значення; державного значення; місцевого значення.

Монастирі як важливі духовно-просвітницькі так і туристичні об’єкти, мають в Україні неоднаковий як конфесійний, так і регіональний розподіл. Найбільша питома вага припадає на монастирі УПЦ МП - 40,0%, УГКЦ - 22,4%, РКЦ - 19,6% та УПЦ КП - 11,0%, які разом становлять 93% [1].

Туризм в Україні є досить розгалуженою системою, одним із структурних елементів якої є сакрально-туристична діяльність (це поняття є тотожним із поняттям «релігійний туризм»). Релігійний туризм має особливе значення для розвитку внутрішнього туризму в Україні, оскільки викликає великий інтерес з боку не лише віруючих, а й інших верств населення. Паломництво - це найдавніший вид міжнародного туризму, та вже у XIX ст. «священні подорожі» набувають організованих форм. На сьогоднішній час відзначається прагнення туризму і релігії до більш тісного співробітництва.

Територія України нерівномірно забезпечена релігійно-туристичними об’єктами, які внесені в список пам’яток архітектури національного та місцевого значення. Проаналізувавши чисельність та коефіцієнти забезпеченості такими об’єктами окремих областей, вдалося виявити чотири перспективних райони для проведення та розробки релігійно-туристичних маршрутів:

• Західний, до якого ввійшли 7 областей - Львівська, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Тернопільська, Чернівецька та Рівненська області. Висока насиченість сакральними об’єктами пояснюється насамперед довготривалим входженням до Австро-Угорської імперії та Польщі, а також найпізнішим приєднанням до атеїстичного Радянського союзу, в період якого було зруйновано чимало визначних об’єктів сакральної спадщини;
• Північно-Центральний, до якого віднесено 8 областей - Житомирська, Хмельницька, Вінницька, Київська, Черкаська, Чернігівська, Сумська, Полтавська та м. Київ;
• Південний, до якого відносяться АР Крим разом із м. Севастополь, Херсонська, Миколаївська та Одеська області;
• Придніпровсько-Східний, до якого відносимо Кіровоградську, Дніпропетровську, Запорізьку, Донецьку, Харківську та Луганську області.

Україна є державою, що має значну кількість історико-архітектурних ресурсів, серед яких особливо помітне місце посідають релігійно-туристичні ресурси. Суспільні чинники визначили багатство та архітектурну велич сакральних об’єктів, зокрема об’єкти розташовані в столиці та великих містах відзначаються більшими розмірами та визначним функціональним значенням. Але територія України нерівномірно забезпечена релігійно-туристичними ресурсами, які внесені в список пам’яток архітектури державного значення. Найбільша кількість релігійно-туристичних об’єктів, які занесені до списку пам’яток архітектури національного значення, припадає на дерев’яні (40,59%) та муровані (36,72%) храми. Помітне місце займають костели (13,01%) та монастирі - 9,13%. Найменше припадає на мечеті - 0,55%. Особливо актуальним для України залишається питання розвитку релігійного туризму як перспективного напряму серед всіх видів туризму. Тому створення нових туристичних карт релігійної спрямованості стає одним із важливих завдань українських вчених. Такими можуть стати карти-схеми, які відображали б релігійно-туристичний потенціал, та матимуть важливе значення для туристичних операторів та самих туристів, які зможуть краще обирати райони для подорожей з метою ознайомлення із важливими релігійними об’єктами.

Можна стверджувати, що Україна має значні перспективи та потенціал розвитку релігійного туризму та могла б успішно конкурувати з багатьма відомими у світі релігійними місцями, до яких тисячами тягнуться як паломники й віруючі, так і просто туристи. Проте слід зазначити, що найпомітніше і найважливіше значення для розвитку паломницького туризму мають монастирі як важливі духовні центри спільного життя монахів, що вирізняються серед простих храмових споруд своєю архітектурою та значенням.

Література

1. Статистичні звіти Міністерства культури України. URL: https://mkip.gov.ua/content/statistika-kreativnih-industriy.html.