Зараховський О.Є.
Тези доповідей ІІІ Міжнар. наук.-практ.
конф.-фестивалю «Нематеріальна культурна спадщина
як сучасний туристичний ресурс: досвід, практики,
інновації» (м. Київ, 14-15 листопада 2019 р.)
К.: Вид. центр КНУКіМ, 2019. 279 с. С.154-156.

Концептуальні погляди на цінність нематеріальної культурної спадщини як туристичного ресурсу

Концептуальні погляди на нематеріальну культурну спадщину західних вчених-теоретиків та спеціалістів-практиків досить відрізняються від поглядів вітчизняних вчених. Зарубіжні дослідники звертають особливу увагу на інтегрованість спадщини в процеси соціального і економічного розвитку, на можливості її використання у якості інструментарію для трансформації суспільства.

нематеріальна культурна спадщина

Багато європейських та більшість американських вчених є прихильниками концепції «коммодифікації» («товаризації») спадщини, тобто, її перетворення в «продукт бізнесу». Теорія «коммодифікації» культурної спадщини пояснює суть процесу перетворення культурного або історичного ресурсу в товар або продукт за допомогою теорії маркетингу і є однією з найбільш ефективних та фундаментальних основ сучасного менеджменту спадщини (нематеріальних культурних ресурсів) у її використанні в туристичній галузі.

Зарубіжні вчені М. Драгилевич-Шешич, Дж. Кармен, Г. Клір, В. Ліпе вважають, що спадщину можна розуміти, як товар, який проходить всі стадії виробництва від сировини до споживача. Представники даної концепції говорять, що історія сама по собі є простою фіксацією минулого різними видами носіїв, спадщина ж - це сучасний продукт, товар, що створений цілеспрямовано для задоволення певних потреб споживача під час сучасного споживання.

Підхід до нематеріальної культурної спадщини як до товару передбачає оцінку її цінності. Культурну спадщину важко оцінити за допомогою категорій ринкових відносин. Не дивлячись на це, існує декілька основних методик вимірювання ринкової вартості культурної спадщини:

  • метод ймовірнісної оцінки. Він полягає у тому, що споживача запитують, скільки він хотів би заплатити, щоб зберегти нематеріальні блага, пов’язані з певним об’єктом спадщини. Ця техніка раніше широко використовувалась в екологічних проектах, тепер почала застосовуватися у сфері культурної спадщини;
  • ударне дослідження (вимірювання широкого вливання інвестицій у сферу культури);
  • гедоністичні ринкові методики (вимірювання неринкових благ базується на основі вивчення потреб в інших аналогічних благах). У відповідності до гедоністичної теорії попиту, споживач готовий заплатити за товар ціну, яка відображає суму характеристик товару, тобто предметом попиту є не сам товар, а його властивості;
  • референдуми, коли людей просять проголосувати за державні витрати на культурну спадщину.

Жодна з вищезазначених методик оцінки культурної спадщини не є досконалою. Але в сукупності вони дають важливі показники для визначення цінності нематеріальної культурної спадщини як туристичного ресурсу і можуть скоректувати рішення, в основу яких покладені суто фінансові міркування. Економісти пропонують розглядати культурну спадщину як активи. Народні ремесла, культурні практики різних націй, мистецькі техніки можна вважати капіталом, який протягом тривалого часу забезпечує надання певних послуг. Гроші, що витрачаються на цей капітал, є інвестицією (кошти, що вкладаються в фестивальний захід, збільшують об’єм наданих послуг). Відношення до нематеріальної культурної спадщини, як до культурного капіталу вводить поняття довгострокового прибутку, який він створює. Також це відношення підкреслює той факт, що ми успадкували і культурний капітал і саме рішення щодо його збереження, так само як і виконані нашими попередниками інвестиції. Тому, чим вища значимість нематеріальної культурної спадщини, тим вища її ринкова вартість.

Отже, на нашу думку, надмірно прагматичний підхід до нематеріальної культурної спадщини, її розгляд лише з точки зору товарно-грошових відносин, загрожує нівелюванням її духовних, національнопатріотичних цінностей.