Жученко В.Г.
Матеріали методологічного міждисциплінарного
Інтернет-семінару "Людина, яка подорожує: постнекласична
парадигма наукових досліджень туризму" (м. Полтава,
17 квітня 2018 р.). Полтава: ПУЕТ, 2018. 156 с. C.66-79.

Формування екологічної культури індивіда в процесі здійснення рекреаційної діяльності

Сучасні реалії змушують шукати єдині цінності, на які повинна спиратися культура всього людства. Проблема збереження життя на Землі стає наріжним каменем формування світової екологічної культури. Розвиток суспільства, його виживання і стабільність вимагає мобілізації всієї множини типів культурного досвіду. Єдиний шанс вижити, людство отримає, тільки кардинально змінивши стратегію своїх взаємин з біосферою. Проявами екологічної кризи є зміни, що загрожують життю людини і негативно впливають на розвиток суспільства:

• небезпека зміни генетичного фонду;
• недостатня енергетична, ресурсна і продовольча забезпеченість;
• демографічний дисбаланс;
• зростаюча забрудненість навколишнього середовища.

У зв'язку з бурхливим науково-технічним прогресом, вторгненням людини в біосферу і рядом інших проявів людської діяльності, що носять глобальний характер, виникають хвороби цивілізації. Вони пов'язані з духовним неблагополуччям, порушенням моральних норм і механізмів адаптації до несприятливих факторів антропогенно-зміненого середовища в умовах стрімкого зростання прогресу.

Прогрес цивілізації та природні катаклізми, що зумовлені серйозними змінами клімату Землі, висунули проблеми екології на перший план. У наш час екологічна культура є умовою виживання цивілізації на планеті, дуже важливим є формування у населення екологічного світогляду.

Становлення екологічної культури відкриває шлях до створення екологічно орієнтованого суспільства. Екологічна культура - процес усвідомлення людиною свого природного і одночасно соціального буття. Багатосторонній процес формування екологічної культури складається з національних і загальнолюдських, матеріальних і духовних цінностей, освітнього, інформаційного, правового життя суспільства.

Екологічна культура визначає характер і закономірності соціо-природних взаємодій, рівень екологічного благополуччя, фізичного і соціального здоров'я людей, допомагає знайти способи оптимізації якості соціально-екологічного простору на глобальному, регіональному і локальному рівнях, в кінцевому рахунку, вона стає каталізатором якості навколишнього середовища.

Якість екологічної культури в значній мірі характеризується сукупністю діяльнісних складових: рівнем екологічної грамотності та обізнаності населення, їх зацікавленості в такій інформації, рівнем природоохоронної активності.

Оцінка екологічного сприйняття природи показала, що серед сучасної молоді дуже мало тих, хто ставиться до неї як найвищої соціокультурної цінності.

Актуальність дослідження екологічної культури особистості зумовила різні трактування цього поняття великою кількістю науковців.

Екологічна культура людини - рівень засвоєння людиною екологічної культури суспільства, який проявляється в здатності і готовності людини до оптимальної взаємодії з природою.

Екологічна культура - це здатність людей користуватися своїми екологічними знаннями і вміннями в практичній діяльності. Люди, у яких не сформована екологічна культура, можуть мати необхідні знаннями, але не користуватися ними.

Екологічна культура - це складне структурне утворення, в якому з урахуванням ціннісного підходу виділяють взаємопов'язані компоненти: систему екологічних знань і умінь, екологічне мислення, культуру почуттів і діяльності, культуру екологічно виправданої поведінки.

Основою екологічної культури особистості є система цінностей. Цінність являє собою особливий тип значущості предметів і явищ, що має значення тільки для людини. За своєю природою цінності не первинні. Як правило, цінності мають предметний і суб'єктний характер.

Екологічна культура включає екологічну свідомість та екологічну поведінку. Розвиток екологічної культури традиційно пов'язується насамперед із екологічною освітою. Однак цей процес більш складний і багатогранний.

В контексті формування екологічного мислення індивіда доцільно зосередити увагу на розвитку рекреації, так як вона відноситься до тієї групи галузей і видів діяльності, які мають яскраво виражену ресурсну орієнтацію.

У вітчизняній і зарубіжній літературі досі немає єдиної думки з приводу визначення поняття «рекреація». У науковій літературі термін рекреація з'явився в США в кінці 90-х років XIX століття. Його поява пов'язана з введенням нормованого робочого дня, другого вихідного дня та літніх відпусток. Виходячи з цього, рекреація розглядається як відпочинок, відновлення сил та оздоровлення, а також як простір, де здійснюються ці види діяльності.

У сучасній науковій літературі спостерігається перехід до нового бачення рекреації, де розуміння її сутності можна звести до наступного, а саме рекреація - це:

• розширене відновлення фізичних, інтелектуальних та емоційних сил людини;
• різноманітні види людської діяльності у вільний час, спрямовані на відновлення сил і задоволення широкого кола потреб, як особистісних, так і соціальних (розвиток навичок міжособистісного спілкування, підвищення трудового й культурного потенціалу суспільства, формування нових рис і якостей особистості, навичок сприйняття природних і культурних цінностей);
• процес відновлення фізичних, духовних і нервово-психічних сил людини, який забезпечується системою відповідних заходів і здійснюється у вільний від роботи час;
• це сукупність явищ і відносин, що виникають у процесі використання вільного часу для оздоровчої, пізнавальної, спортивної й культурно-дозвільної діяльності людей на спеціалізованих територіях.

Рекреація і туризм перетинаються:

• рекреація включає всі види діяльності, не пов'язані зі зміною місця проживання;
• туризм - це тимчасовий виїзд людини поза місця постійного проживання з певною метою (навчання, діловий туризм, лікувальна рекреація, шоп-тури).

Отже, зоною їх перетину є всі види туризму, які спрямовані на відновлення, оздоровлення та відпочинок індивіда.

У цілому рекреація виконує ряд важливих функцій, які поділяються на 4 основні групи:

• медико-біологічна;
• соціально-культурна;
• економічна;
• виховна.

Медико-біологічна функція полягає в санаторно-курортному лікуванні й оздоровленні населення. Оздоровлення - один із шляхів вирішення проблеми зняття виробничого й позавиробничого психологічного стомлення людини. Лікування - відновлення здоров'я людини під час та після перенесеного захворювання.

Соціально-культурна функція - це провідна функція рекреації. Культурні, або духовні потреби - це потреби пізнання навколишнього світу й свого місця в ньому, пізнання сенсу й призначення свого існування. Рекреаційна діяльність відкриває широкі можливості для духовного спілкування людини з природними, культурно-історичними й соціальними цінностями не тільки своєї країни, але й усього світу.

Серед економічних функцій рекреації варто виділити декілька основних:

• просте й розширене відтворення робочої сили. Завдяки рекреації підвищується здатність трудящих до праці, збільшується тривалість періоду збереження повноцінної працездатності, що веде до збільшення фонду робочого часу внаслідок скорочення захворюваності, підвищення життєвого тонусу.
• нова форма споживчого попиту на специфічні товари й послуги, що призводить до формування цілої сфери господарської діяльності, що розширює асортимент випуску продукції як традиційних галузей промисловості, так і сільського господарства. Наприклад, виробництво туристського спорядження, одягу, готельних меблів і встаткування, товарів туристського попиту (карти, буклети, парасолі, листівки, окуляри й т. ін.), розвиток сувенірної промисловості.
• прискорений розвиток господарської структури певного регіону країни, збільшення надходжень до бюджету.
• розширення сфери застосування праці, тобто збільшення зайнятості населення за рахунок рекреаційного обслуговування в галузях, пов'язаних із рекреацією прямо й побічно. Роль економічної функції рекреації постійно зростає.

Рекреація є важливим засобом виховання. Туризм у багатьох країнах пов'язаний із патріотичним рухом, із вихованням у населення любові до Батьківщини на основі знайомства із природою, історичним минулим. Велика роль туризму і в інтернаціональному вихованні, толерантному відношенні народів один до одного, зміцненні міжнародних зв'язків, розвитку спілкування між людьми, зближенні націй.

Найважливішою складовою частиною рекреаційного потенціалу будь-якої території є рекреаційні ресурси, під якими розуміються компоненти природного середовища, об'єкти господарської діяльності, що володіють унікальністю, оригінальністю, естетичною привабливістю, оздоровчою цінністю і можуть бути використані для організації різних видів і форм рекреаційних занять.

Слід зазначити, що термін «рекреаційні ресурси» в наукових джерелах зустрічається порівняно недавно, появу цього поняття слід відносити до 1968-1971 pp.

Саме у ці роки Ю.К. Єфремов до рекреаційних ресурсів рекомендував відносити місця відпочинку і туризму, мальовничі пейзажі, красиві і декоративні види організмів.

В.Б. Нефьодова запропонувала розглядати як рекреаційні ресурси такі елементи природи, як рельєф, клімат, поверхневі і підземні води, рослинність і ґрунти.

Б.Б. Родоман рекомендував відносити до рекреаційних ресурсів тільки ті елементи географічного середовища, які можуть бути використані для відпочинку.

При аналізі поняття соціально-історичні рекреаційні ресурси, перш за все, необхідно виділити групу культурно-історичних ресурсів - культурні об'єкти, пам'ятники, історичні місцевості, етнографічну різноманітність і ін. Крім того, існують соціально-економічні об'єкти, які в процесі відпочинку виступають як умови, так і як ресурси. Так, населення курортної місцевості виступає як умова рекреаційної діяльності, а частина його, яка може бути зайнята в установах відпочинку, це вже трудові ресурси цього господарства.

Підводячи підсумок всьому сказаному вище, П.В. Большаник пропонує розуміти під рекреаційними ресурсами природні, природно-технічні і соціально-економічні геосистеми і їх елементи, які при існуючих технічних і матеріальних можливостях можуть бути використані для організації рекреаційного господарства.

На думку В.О. Квартальнова, рекреаційні ресурси - частина туристських ресурсів, що є природними і антропогенними геосистемами, тілами і явищами природи, артефактами, які володіють комфортними властивостями і споживчою вартістю для рекреаційної діяльності і можуть бути використані для організації відпочинку і оздоровлення певного контингенту людей у фіксований час за допомогою існуючої технології і наявних матеріальних можливостей.

Рекреаційні ресурси володіють рядом властивостей. По-перше, вони історичні, тобто можуть видозмінюватися у міру зростання рекреаційних потреб, техніко-економічних і соціальних можливостей. Наприклад, стають рекреаційними ресурсами (об'єктами туристського показу) болота, промислові підприємства, стара техніка і устаткування і ін.

По-друге, вони територіальні, тобто займають великі площі; відпочинок як соціально-економічне явище вже зараз вимагає територій, майже рівних використовуваним сільським і лісовим господарством.

По-третє, володіють організуючою роллю, сприяючи формуванню особливих рекреаційних пунктів, районів і зон, що мають ту або іншу спеціалізацію, набір рекреаційних підприємств від туристських маршрутів.

Відповідно, виділяють 2 типи рекреаційних ресурсів - природні і культурно-історичні.

Таким чином, під природними рекреаційними ресурсами слід розуміти природні і природно-технічні геосистеми, тіла і явища природи, які володіють комфортними властивостями для рекреаційної діяльності і можуть бути використані для організації відпочинку і оздоровлення деякого контингенту людей протягом певного часу. Основними їх властивостями є: привабливість, контрастність ландшафтів, екзотичність, унікальність, розміри і форми об'єктів, можливість їх огляду.

Культурно-історичні ресурси включають:

• матеріальні - всі засоби виробництва і матеріальні цінності суспільства (пам'ятники історії і культури, підприємства всіх галузей народного господарства), що можуть задовольняти пізнавальні потреби людей;
• духовні - досягнення суспільства в державно-суспільному житті, науці, культурі, мистецтві.

Для рекреаційних ресурсів характерна соціокультурна просторова і тимчасова відносність, контрастність із звичним місцем існування людини і поєднання різних природних і культурних середовищ.

Рекреаційним ресурсом є мало не будь-яке місце, що відповідає наступним двом критеріям:

1. місце відрізняється від звичного місця існування людини;
2. місце є поєднанням двох і більше різноманітних в природному відношенні середовищ.

У ідеалі, найпривабливішими поєднаннями є контрастні середовища: гори - море - різноманітне культурне середовище. Потреби соціокультурного освоєння територій - це основна причина і чинник перетворення сукупності тих або інших властивостей території в рекреаційні ресурси (Т.В. Ніколаєнко, 1998).

Рекреаційні ресурси та розвиток рекреаційної діяльності на всіх рівнях визначають рекреаційні потреби, причому вони впливають на два її основні аспекти: просторово-часову динаміку і територіальну організацію.

Рекреаційна діяльність - вид діяльності людей у вільний час, спрямований на відновлення й розвиток психічних, фізичних і духовних сил людини; система заходів, пов'язаних із використанням вільного часу для оздоровчої, культурно-пізнавальної діяльності людей на спеціалізованих територіях, і характеризується, у порівнянні з іншими видами діяльності, зміною, розмаїтістю, незвичністю поводження людей і самоцінністю процесу.

У науковій літературі висвітлені численні різноманітні класифікації й групування рекреаційної діяльності. їх сутність полягає у виділенні окремих форм і видів рекреації по різних напрямках. Проведення класифікації дозволяє на науковій основі вирішувати ряд проблем розвитку й територіальної організації рекреаційного господарства, визначати попит на окремі види рекреаційних послуг.

Із огляду на складність і багатоаспектність рекреаційної діяльності загальноприйнятої класифікації на основі єдиного підходу не розроблено.

Найбільш розповсюдженими ознаками, за якими проводиться класифікація рекреаційної діяльності є наступні: територіальна ознака, тривалість, правовий статус, мета (ціль, мотивація) рекреаційної діяльності, сезонність, спосіб пересування, вік, кількість учасників, форма організації, використовувані транспортні засоби.

За основним мотивом рекреаційна діяльність може бути класифікована наступним чином: лікувальна, оздоровча, спортивна, пізнавальна. Останнім часом науковці до наведених вище мотивів рекреаційної діяльності стали додавати розважальний мотив.

Залежно від правового статусу рекреаційна діяльність може бути класифікована наступним чином: внутрішня (національна), яка здійснюється рекреантами, мешканцями країни на території власної країни, і міжнародна, яка здійснюється рекреантами на території інших країн, що не є місцем їх постійного проживання.

У залежності від територіального охоплення рекреаційна діяльність поділяється на: рекреацію в межах населених пунктів - місць постійного проживання; рекреацію приміську або місцеву; рекреацію дальню.

Відповідно, в залежності від тривалості рекреаційна діяльність розділяється на: короткочасну (до 1 доби) - яка здебільшого відповідає поняттю «короткотерміновий відпочинок в межах постійного проживання» - щоденна і щотижнева (уікенд) рекреаційна діяльність; тривалу (понад 1 добу) - яка здебільшого співпадає з поняттям «туризм».

За формою організації рекреаційна діяльність підрозділяється на організовану й неорганізовану. При здійсненні рекреаційної діяльності рекреанти задовольняють свої потреби різним чином. Отримати певний набір послуг рекреант може за посередництвом певних організацій, наприклад туристських фірм, або без їх участі. Організована рекреаційна діяльність передбачає отримання чітко зафіксованого умовами обслуговування комплексу рекреаційних послуг, надання яких організовано фірмами посередниками в міру проходження заздалегідь розробленого маршруту і попередньо оплачується рекреантами. Прикладом організованої рекреаційної діяльності можуть бути екскурсія, екологічний тур, пізнавальний тур. Неорганізовані рекреанти котрі не мають жодних домовленостей з організаціями-посередниками, здійснюють свою діяльність на принципах самодіяльності і самообслуговування. Прикладом неорганізованої рекреаційної діяльності є піший похід, виїзд до приміської рекреаційної зони на пікнік, відвідування цікавих рекреаційних об'єктів і місцевостей.

За кількістю учасників рекреаційна діяльність поділяється на: індивідуальну (від однієї до п'яти осіб), сімейну (три - п'ять осіб), групову (10 і більше осіб), масову. Кількість учасників у першу чергу залежить від характеру рекреаційної діяльності. Наприклад, індивідуальний характер діяльності притаманний здебільшого лікувальним, діловим, освітнім видам рекреації. Сімейний і груповий - оздоровчим, розважальним, пізнавальним. Прикладом масової рекреаційної діяльності може бути літній пляжно-купальний відпочинок на спеціалізованих рекреаційних територіях: гідропарках, водосховищах або щотижнева розважальна діяльність на територіях міських парків культури й відпочинку.

За віковими категоріями розрізняють такі види рекреаційної діяльності: дитяча (до 14 років), молодіжна (15-29 років), осіб середнього віку (30-60 років), рекреаційна діяльність осіб третього віку (60 і більше). Розподіл категорій рекреантів за віком має вирішальне значення з точки зору мотивації рекреаційної діяльності та наявності вільного часу, який необхідний для її здійснення.

Залежно від форм фінансування рекреаційна діяльність може бути:

• комерційна - здійснюється за власні кошти рекреанта;
• соціальна - можливість одержання відпочинку реалізується за рахунок систем соціального страхування, дотацій від держави, суспільних і комерційних структур.

Такі міри вживають із метою забезпечення можливості одержання відпочинку різними верствами населення, які не мають для цього достатніх фінансових засобів. Наприклад, пенсіонери, студенти, люди з обмеженими можностями, категорії низькооплачуваних працівників.

Залежно від сезонності рекреаційна діяльність буває сезонна і позасезонна. Так, певні види рекреаційних занять, особливо спортивні, можна здійснювати виключно при наявності відповідних погодно-кліматичних умов, наприклад купання, прийняття сонячних ванн, катання на лижах; а пізнавальні й розважальні види рекреації здебільшого не мають обмежень по сезонам.

Залежно від способу пересування рекреаційна діяльність підрозділяється: на активну, пасивну, комбіновану. Активна передбачає використання фізичної сили рекреанта і може бути пішохідна, велосипедна, водна, лижна та ін. Пасивна передбачає використання різних видів транспорту: автомобільна, автобусна, залізнична, авіаційна, річкова, морська. Нерідко для організації рекреації використовують і нетрадиційні способи пересування - підводні човни, криголами, повітряні кулі, тварин. Здебільшого реакційна діяльність за способом пересування має комбінований характер.

Серед мотивів, що мають вплив на формування рекреаційної діяльності виділяють наступні групи:

1. Психологічні мотиви: потреба у відпочинку; потреба в спортивних заняттях; потреба в оздоровленні, лікуванні; потреба у психологічній розрядці тощо.
2. Культурні мотиви: бажання більше знати про інші країни (історія, мистецтво, живопис, архітектура); бажання спілкуватися з іншими народами; релігія, пілігримство тощо.
3. Міжособистісні мотиви: бажання змінити постійне оточення (місце проживання, робота, сім'я, сусіди тощо); відвідування друзів, родичів; завести нових знайомих тощо.
4. Мотиви престижу: репутація; потреба в загальному визнанні; бажання бути оціненим; ділові інтереси тощо.

За виконуваними суспільними функціями, такими як лікувальна, оздоровча, спортивна, пізнавальна, рекреаційна діяльність охоплює такі види діяльності:

Рисунок 1. Види рекреаційної діяльності

Лікування та профілактика - один із видів рекреаційної діяльності, що здійснюється з лікувальною чи оздоровчою метою. Як, правило, така діяльність відбувається на спеціалізованих територіях, які характеризуються природними лікувальними ресурсами і є придатними для організації відпочинку населення та профілактики захворювань. Вибір курорту і використання цілющих властивостей мінеральних вод і лікувальних грязей повинен здійснюватись згідно рекомендацій лікаря.

Лікування та профілактика виконує такі основні функції:

• профілактичне оздоровлення населення;
• реабілітація хворих;
• дозвілля та анімація.

Профілактичне оздоровлення здійснюється з використанням 2 основних форм:

• компенсаторно-розширене відтворення фізичних сил (компенсаторна рекреація) здійснюється в щоденному лікуванні в санаторіях-профілакторіях у вечірні години;
• розширене відтворення фізичних сил і здоров'я (розширена рекреація) - відновлення здоров'я в процесі санаторного лікування протягом відпускного періоду.

Релаксація (від лат. Relaxation - розслаблення, заспокоєння) - це стан спокою, що виник в результаті зняття напруженості, відпочинок після робочого дня, тижня, місяця в процесі якого відновлюються фізичні і духовні сили людини, знімається емоційна напруга. Відпочинок є багатофункціональним та індивідуальним. Він залежить від характеру праці, і є необхідним у всіх видах діяльності людини у вільний час.

Одним із складових відпочинку є дозвілля - це вільний час, в процесі якого людина займається діяльністю, протилежною обов'язковому заняттю: це розваги, творчі, любительські заняття тощо. В процесі дозвілля людина зорієнтована на відновлення фізичних сил, розвиток соціальних зв'язків, задоволенню духовних потреб. Розрізняють пасивне і активне дозвілля. Пасивне дозвілля - це споживання культурно-дозвільних послуг. Активне дозвілля - передбачає фізичні навантаження, яскраво виражений емоційний стан особистості. З метою проведення дозвілля створюється спеціальне середовище, що відрізняється від звичайного. Штучно створене середовище дозвілля визначається: його змістом - відпочинок, розваги, розвиток особистості; його просторовою організацією - міське і позаміське середовище відпочинку; часом проведення дозвілля - будні, вихідні, відпустка і пенсійний період.

Особливою формою дозвілля є свято як прояв високого емоційного настрою людини. Свято звільняє індивіда від щоденних будніх турбот. Сутність свята змінювалась на різних етапах розвитку суспільства, хоча й зберегло свою особливість - це один із видів масового відпочинку. Свята відображають національні традиції, історичні та ювілейні дати. Вони є:

• пізнавальними;
• спортивними;
• розважальними;
• сімейними;
• особистими;
• державними;
• професійними;
• релігійними.

Найбільш поширеними формами свята є фестивалі, карнавали, ярмарки та змагання: фестиваль пива (Німеччина), винний фестиваль (Греція, Іспанія, Закарпаття), Юморина (Одеса), корида, фламенко (Іспанія).

Свята визначаються звичаями і традиціями народу. Особливими ознаками свята є:

• короткотривалість,
• ритуальність,
• тематичність.

Фізична рекреація - це сукупність видів діяльності, які пов'язані із спортом та фізичною культурою на спеціальних територіях.

Для фізичної рекреації використовуються такі види споруд:

1. споруди для активних занять охоплюють спеціалізовані зони для любительських занять (футбол, хокей, фігурне катання) - стадіони, катки. Призначені для населення будь-якого віку і можуть бути розміщені автономно чи приурочені до закладів освіти (спортмайданчики у школах);
2. басейни рекреаційного типу: закритий чи відкритий в мікрорайоні чи центрі дозвілля;
3. заміські комплекси сезонних розваг: зимового відпочинку - каток, лижна траса, готель, заклад харчування; літнього відпочинку - готель, база відпочинку на березі річки, озера, пляжна смуга, місця кінних маршрутів тощо.

Отже, залучаючи у рекреаційну діяльність природні ресурси необхідно створення системи ефективного цілеспрямованого формування екологічної культури всіх категорій населення з використанням для цього всіх можливих інструментів і інститутів.

Для реалізації даного пріоритету необхідно забезпечити вирішення таких завдань:

• формування у населення системи уявлень про цінності природних ресурсів, про основні положення стратегії сталого розвитку;
• формування гуманного ставлення до природи;
• освоєння населенням екологічно безпечних способів природокористування;
• формування у людей потреби в активній особистій підтримці природоохоронних дій.

Екологічна освіта повинна бути інтегрована в усі області освітньої діяльності і має охоплювати всі вікові та соціальні групи населення. Виходячи з цього, доцільно проводити роботу паралельно за кількома напрямками:

• підвищення кваліфікації фахівців підприємств міста та області, представників природоохоронних служб;
• проведення відкритого екологічного лекторію для педагогів, студентів, старшокласників;
• широке інформування різних соціально-вікових груп населення;
• участь в міжгалузевих і міжрегіональних конференціях і семінарах з проблем сталого розвитку та виживання в нових економічних і політичних умовах;
• організація, підтримка та інформаційне забезпечення проведення природоохоронних акцій спільно з екологічно орієнтованими громадськими організаціями;
• співпраця із засобами масової інформації з метою популяризації екологічних знань.

Список використаних інформаційних джерел

1. Дубовий В.І., Дубовий О.В. Екологічна культура: навч. посіб. Херсон: Грінь Д.С., 2016. 256 с.
2. Кушнірук Ю.С. Рекреалогія: навч. посіб. Рівне: НУВГП, 2015. 148 с.
3. Лукьянова Л.Г., Цыбух В.И. Рекреационные комплексы: учеб. пособие под общ. ред. В.К. Федорченко. К.: Вища шк., 2004. 346 с.
4. Николаенко Д.В. Рекреационная география: учеб. пособ. М.: ВЛАДОС, 2001. 288 с.
5. Рутинський М.Й. Рекреалогія з основами курортології. Ч.I. Теоретичні засади: курс лекцій / за ред. М. Мальської. Львів: Фенікс, 2004. 68 с.
6. Стафійчук В.І. Рекреалогія: навч. посіб. / К.: Альтпрес, 2008. 263 с.
7. Федорченко В.К., Пазенок В.С., Кручек О.А. та ін. Туризмологія: концептуальні засади теорії туризму: монографія. К.: ВЦ «Академія», 2013. 368 с.
8. Фоменко Н.В. Рекреаційні ресурси та курортологія: навч. посіб. К.: Центр навч. л-ри, 2007. 312 с.