Андрій Зубик
Вісник Львівського університету. Серія
географічна. 2013. Вип.42. C.128-135.

Проблеми та перспективи розвитку діаспорного туризму в Україні

Проаналізовано проблеми та перспективи розвитку діаспорного туризму як перспективного для України. На підставі опрацювання літературних джерел уточнено поняття ностальгійного та діаспорного туризму. Виконано класифікацію місць, де є ресурси, придатні для використання в діаспорному туризмі. Акцентовано увагу на нематеріальній культурній спадщині як важливому ресурсі діаспорного туризму, що репрезентує культурні здобутки країни в духовній та мистецькій сферах. Виділено дві категорії діаспорних туристів та три види ностальгійного туризму.

Ключові слова: ностальгійний туризм, діаспора, діаспорний туризм, нематеріальна культурна спадщина, види діаспорного туризму.

Сучасні реалії розвитку світового господарства фіксують зростання частки ринку послуг у національних економіках. Найдинамічнішою складовою сфери послуг є туристична галузь. Проте виникає потреба у збільшенні різноманітності туристичного продукту. Це позначається на розвитку нових видів і форм туризму. Одним із напрямів, перспективних в Україні, є діаспорний туризм, розвиток якого зумовлений певними історичними подіями та тенденціями останніх років.

Історико-географічні особливості розвитку території України та її окремих регіонів зумовили значну різноманітність ресурсів діаспорного туризму, проте їх мало використовують у туристичній галузі. Тому актуальним завданням є вивчення ресурсів, які можуть послугувати основою для організації діаспорних турів, урахування специфіки організації таких турів.

За оцінками науковців, за межами України проживає від 11 до 15 мільйонів осіб, які в силу політичних, економічних чи релігійних обставин покинули Україну. Українська діаспора є однією з найбільших у світі, тому пріоритетне завдання - підтримка зв’язку з закордонним українством. Діаспорний туризм у цьому відіграє важливу роль, адже є об’єднувальною ланкою з українцями, які проживають за кордоном, через відвідування місць, де вони жили, ознайомлення з культурою країни тощо. Відвідування етнічної батьківщини людиною, яка народилася і виховувалася в іншому соціокультурному середовищі, є своєрідним генетично сформованим “покликом предків”. Щоразу більше людей виявляють бажання відвідати історичну батьківщину своїх батьків, дідів, прадідів, або ж місце поховань славетних одноплемінників [11, с.40]. На особливу увагу заслуговує розробка та просування туристичними фірмами діаспорних турів. Проблемним питанням є технологія організації діаспорних турів, налагодження співпраці з закордонними туроператорами та турагентами. Відкритість кордонів та сучасний стан транспорту зводять до мінімуму відстані, що робить легким здійснення подорожей. Особливо це актуально для українців західної діаспори: США, Канади, Австралії, Латинської Америки. Пріоритетне завдання - популяризація України як туристичної дестинації та налагодження зв’язків з українською діаспорою.

У вітчизняній науковій літературі діаспорний туризм згадано лише в контексті етнічного чи ностальгійного туризму. Загалом його називають, коли перераховують нетрадиційні види туризму. Зокрема, суть ностальгійного туризму, його форми окреслені в працях С. Кузика, М. Кляпа, Ф. Шандора. Окремі наукові статті, присвячені тематиці ностальгійного та діаспорного туризму, написані О. Вуйцик, М. Бєліковою, Н. Зацепіною, Б. Уманцівим. Досі не вирішеними питаннями є технологія організації діаспорних турів, не проаналізовано економічних аспектів діаспорного туризму.

Наша мета - сформулювати визначення діаспорного туризму, схарактеризувати ресурси, придатні для розвитку діаспорного та ностальгійного туризму, визначити перспективи та проблеми його розвитку в Україні. Не менш важливим аспектом дослідження є характеристика самих діаспорних туристів, розуміння просторового розміщення діаспори та ресурсів, які можуть бути використані.

Сьогодні існує декілька різних підходів до визначення поняття “ностальгійний туризм”. У перекладі з грецької ностальгія означає “туга за батьківщиною”, що виникає як наслідок відриву людини від рідних місць, своєї країни. Науковці визначають ностальгійний туризм як бажання емігрантів та їхніх нащадків побачити історичну батьківщину, ознайомитися з її культурою та звичаями [2, с.122-125]. Досить поширеним терміном є також сентиментальний туризм. Сентиментальний туризм - вид туризму, пов’язаний з відвідуванням родичів, друзів, знайомих, місць колишнього проживання, особливо актуальний для людей, яких примусово виселили з нажитих місць, або які емігрували з політичних мотивів чи добровільно виїхали за межі країни в пошуках ліпшої долі [10, с.168]. Основою таких сентиментів є бажання побачити місця, з якими пов’язана історія рідного народу, життя предків або особисте перебування. Проте в науковій літературі поняття “сентиментальний” і “ностальгійний” туризм розглядають як синоніми. Незважаючи на те, що ностальгійні подорожі здійснюють переважно люди старшого покоління, їхні діти, внуки та правнуки теж мають бажання ознайомитися з особливостями культури і побуту своїх предків, отже, ностальгійний туризм не має певного вікового цензу [1, с.258].

Ностальгійний туризм часто має етнічну специфіку, пов’язаний із міграціями з однієї в іншу місцевість представників різноманітних етнічних спільнот. Однак насправді етнічний туризм - це різновид пізнавального туризму, який передбачає організацію туристичних поїздок у регіони історичного проживання певного етносу для ознайомлення з його матеріальною та духовною культурою, збереженою в автентичному середовищі [12].

Ресурсами ностальгійного туризму є населені пункти чи місця, де жив ностальгійний турист, будинки, могили родичів тощо. У випадку, якщо подорожує нащадок, то для нього новими будуть країна, її традиції, культура тощо. Тут ресурсами є вся сукупність природних, історичних туристичних ресурсів країни.

Місця, де є ресурси ностальгійного туризму, класифікують на такі групи:

1) зниклі поселення (унаслідок винищення жителів, депортацій, інших форм виселення населення, природних і техногенних катастроф, економічного занепаду, дії інших чинників). Ці поселення можна розподілити за ступенем збереженості. Наприклад: закинуті поселення із головно збереженою забудовою; поселення зі збереженими окремими елементами забудови; поселення, щодо яких відоме лише місце розташування, а елементів забудови не збереглося. Інший поділ може бути за етнічним складом населення колишніх жителів поселень. Це можуть бути поселення етнічної спільноти, основної для певного регіону, а також “колонії”, де жили поселенці іноземного етнічного походження;
2) поселення, у яких відбулася заміна (заміщення) населення (знову ж таки внаслідок винищення, виселення, депортацій, обміну населенням, міграцій, природної й насильницької асиміляції та дії інших чинників). Тобто поселення збереглися, але в них живуть переважно інші жителі, не пов’язані з тими, хто заснував поселення. Ці поселення також можна класифікувати за ступенем збереженості матеріальної культури колишніх жителів;
3) поселення, з яких відбувалася масова міграція населення (представників основного етносу чи етнічних меншин), проте основа населення (“етнокультурне ядро” жителів поселення) збереглася. “Ностальгійні” туристи в такі поселення передусім ідуть у гості до родини та друзів. Зокрема, до цієї категорії в Галичині належать чи не всі населені пункти;
4) поселення, з якими пов’язані окремі події, факти, явища, об’єкти, що можуть бути ресурсами ностальгійного туризму. Наприклад, це поселення, біля яких відбувалися військові дії і збереглося військове кладовище, поселення, у яких відбувалися зустрічі, важливі для певних груп людей, окремих родин чи окремих осіб.

Загалом у ностальгійному туризмі залучають здебільшого історико-культурні ресурси. Тому для класифікації ресурсів ностальгійного туризму можна також адаптувати загальну класифікацію історико-культурних ресурсів (з поділом їх на архітектурні, археологічні, сакральні, етнографічні, пам’ятки монументального мистецтва, меморіальні місця й ін.). Проте важливість різних видів історико-культурних ресурсів у ностальгійному туризмі буде дещо іншою, ніж, наприклад, у культурно-пізнавальному туризмі.

Окремі науковці серед видів ностальгійного виділяють діаспорний туризм. Діаспора (у перекладі з грецької - розсіяння) - перебування частини народу поза межами країни його походження внаслідок геноциду (винищення за расовими, релігійними, національними мотивами), дії економічних (пошук ліпшої долі) і стихійних причин [7, с.46].

Розвитку діаспорного туризму в державі покликаний сприяти Закон України “Про правовий статус закордонних українців”, ухвалений 4 березня 2004 р. Метою цього Закону є сприяння розвитку національної свідомості українців, що проживають за межами України, зміцнення зв’язків з Батьківщиною. Відповідно до закону, закордонний українець - особа, яка є громадянином іншої держави або особою без громадянства, має українське етнічне походження або родом з України [5]. Закордонні українці отримали право на безкоштовне оформлення багаторазової візи для відвідання України, без надання відповідного запрошення, терміном дії на п’ять років на підставі посвідчення закордонного українця. Безумовно, це значний крок до зближення з діаспорою.

Об’єктами, які найліпше репрезентують Україну, безсумнівно, є пам’ятки ЮНЕСКО. На території України повністю або частково розміщені п’ять об’єктів: Київський Софійський собор та Києво-Печерська лавра, ансамбль історичного центру Львова, пункти геодезичної дуги Струве, букові праліси Карпат, резиденція Буковинських митрополитів у Чернівцях.

Крім того, у державі триває робота з включення до списку ще низки матеріальних об’єктів. Найбільші перспективи має спільна пропозиція України й Польщі щодо включення до списку ЮНЕСКО десяти найвідоміших дерев’яних церков: п’ять з українського та п’ять з польського боку [13].

Важливим ресурсом для розвитку діаспорного туризму є нематеріальна культурна спадщина. Нематеріальна культурна спадщина - концепція, запропонована в 90-х роках ХХ ст. як своєрідний аналог у нематеріальній сфері Списку світової спадщини, який, як відомо, охоплює здебільшого об’єкти матеріальної культури. У 2001 р. ЮНЕСКО провело опитування серед держав і неурядових організацій, щоб виробити визначення поняття “нематеріальна культурна спадщина”. У 2003 р. прийнято Конвенцію із захисту нематеріальної культурної спадщини, а 2008 р. до конвенції приєдналася Україна.

У Конвенції ЮНЕСКО наведене таке визначення: “нематеріальна культурна спадщина” означає ті звичаї, форми показу та вираження, знання та навички, а також пов’язані з ними інструменти, предмети, артефакти й культурні простори, які визнані спільнотами, групами й у деяких випадках окремим особами як частина їхньої культурної спадщини. Цю нематеріальну культурну спадщину, що передається від покоління до покоління, постійно відтворюють спільноти та групи під впливом їхнього оточення, їхньої взаємодії з природою та їхньої історії, вона формує почуття самобутності й наступності, сприяючи повазі до культурного різноманіття й творчості людини.

Термін “нематеріальна культурна спадщина”, використовують у таких галузях:

а) усних традиціях та формах вираження, зокрема, у мові як носії нематеріальної культурної спадщини;
б) виконавському мистецтві;
в) звичаях, обрядах, святкуваннях;
г) знаннях та практиці, що стосуються природи та всесвіту;
д) традиційних ремеслах [8].

На думку фахівців, до шедеврів нематеріальної культурної спадщини України можна зачислити чимало її проявів: за категорією звичаїв, пов’язаних з природою та Всесвітом, репрезентувати Україну можуть стародавнє свято Купала, вертепне дійство та різдвяні колядки. За категорією традиційних ремесел - писанкарство, вишивка, килимарство, петриківський розпис та гончарство. Шедевром українських виконавчих мистецтв можуть стати кобзарство й гопак.

Важливе місце серед основних осередків традиційної культури, які можуть бути використані в діаспорному туризмі, посідають Коломия, Косів, Рахів (гуцульські ремесла і народне мистецтво), Космач (писанкарство), Кролевець (художнє ткацтво), Боромля (лозові меблі), Петриківка (художній розпис), Вашківці (музей майстра української народної творчості Г. Тараса), Дігтярі та Решетилівка (килимарство, вишивка), Опішня (гончарство), Сорочинці (традиційний ярмарковий центр).

Етнографічним особливостям регіонів України присвячені експозиції музеїв архітектури і побуту під відкритим небом (скансенів), що функціонують у Львові (найстаріший), Переяславі-Хмельницькому, Ужгороді, Києві, Чернівцях, Галичі, Черкасах, Корсуні-Шевченківському, Луцьку, Краснограді, Дніпропетровську, Коломиї, Сарнах. Своєрідними музеями під відкритим небом можна вважати чимало сіл Закарпаття, Буковини, Поділля, Полісся, а також експериментальне село Шляхова Вінницької обл. переможця міжнародної виставки 1967 р. в Монреалі (Канада) [12, с.145].

Залежно від мети подорожі можна виділити щонайменше три види ностальгійного туризму: поїздки для побачення з рідними; відвідування місць, із якими пов’язані важливі події в особистому житті людини, відвідання місць, із якими пов’язана історія етнічної спільноти, до якої зачисляє себе людина, або важливі моменти життя родини, предків. Дуже часто ці види поєднуються, оскільки для людини, що подолала відстань у декілька тисяч кілометрів, важливо не лише побачити рідних, й пережити особливо естетичне і духовне збагачення від пам’яток історії, культури, архітектури свого народу [4].

Діаспорних туристів в Україні можна розділити на дві категорії:

1) українці за національністю, які емігрували з українських земель. Найбільша їхня кількість зосереджена в Росії, США, Канаді, Казахстані. Остання хвиля міграції українців припадає на країни Західної та Південної Європи - Італію, Грецію, Португалію, Іспанію, Німеччину;
2) представники деяких інших національностей, для яких Україна є історичною батьківщиною. Сюди можна зачислити кримських татар, караїмів та кримчаків [4, с.44]. Кримські татари є найбільшою групою.

Історія еміграції кримських татар почалася в середині ХІХ ст., під час Кримської війни. Татари емігрували до Османської імперії, де їх охоче прийняли на тлі спільної релігії. Зазначимо, що татари вважали еміграцію як “хіджра”, подібно до тимчасового відступу пророка в Медину під тиском ворогів ісламу. Отже, масова еміграція кримських татар в Османську імперію значно полегшила завдання російському уряду, який уважав їх внутрішньою загрозою в безпеці тодішньої Російської імперії. Кримські татари відіграли важливу роль у розбудові нової Турецької Республіки та в формуванні турецької ідентичності. Нова хвиля кримськотатарської еміграції почалася після закінчення Другої світової війни, де значна частина кримських татар мігрувала до Туреччини, Румунії та Болгарії. Однакова релігія та схожість у звичаях зумовили те, що Туреччина стала основною країною еміграції кримських татар, де населення кримськотатарського походження становить близько 1 млн. осіб.

Питання кримських татар досі є надмірно політизованим. Кримськотатарська діаспора зіткнулася з проблемою мобілізації політичних та економічних ресурсів для повернення решти кримських татар з місць депортації на батьківщину і визнання їхніх політичних прав з боку української і кримської влади. У цьому випадку, швидше йдеться про репатріацію представників етносу, а не про діаспорний туризм, хоча виключати випадки відвідування України такими діаспорними туристами не варто.

Українську діаспору умовно поділяють на східну та західну. Представники східної проживають у республіках колишнього СРСР. За різними даними їх налічують до десяти мільйонів осіб. Розширення ділових контактів, а також сентиментальних поїздок на батьківщину предків, тобто в Україну, може посприяти піднесенню етнокультурного рівня українців зі східної діаспори.

До західної української діаспори (понад 5 млн. осіб) належать українці в країнах Прибалтики, Польщі, Словаччині, Угорщині, Австрії, Німеччині, Франції, Канади, США, Аргентини, Бразилії, Австралії [4, с.45]. Ядром західної української діаспори вважають українців Північної Америки (США та Канади). Зокрема, громадські організації Канади та США підтримують тісні зв’язки з історичною батьківщиною, що сприяє активізації сентиментального туризму. Саме з цих країн до України прибуває найбільша кількість діаспорних туристів (див. рисунок 1). США і Канада є найбільш репрезентативними країнами у плані сентиментальних подорожей.

Рис. 1. Динаміка кількості осіб, що прибули в Україну з Канади і США в 2007-2012 рр.

Складено за [3].

Зазначимо, що західна діаспора має ліпші умови для збереження національної ідентичності. Ступінь збереження етнонаціональної ідентичності є ключовим чинником у разі проведення діаспорних турів. Активними діаспорними туристами є ті представники українського етносу, які позиціонують себе як частину українського народу, незважаючи на те, що вже є громадянами інших країн. Іншу групу становлять асимільовані групи, представники яких дотримуються певних традицій, найменша група діаспорних туристів - особи, які вже зазнали асиміляції, проте ще зберігають пам’ять про українське коріння.

Отже, діаспорний туризм як один з перспективних видів туристичної індустрії має значний потенціал. Бурхливе історичне минуле нашої держави привело до того, що значна частина українців опинилася поза межами України. І саме кількість української діаспори повинна стати каталізатором розвитку діаспорного туризму.

Особливо проблемним аспектом є технологія організації діаспорних турів. У нашій державі недостатньо налагоджена діяльність туроператорів. Вітчизняні туроператори не пропонують “relative&visit tours”, як їхні закордонні колеги. Першочергове завданням - налагодження зв’язків з закордонними туроператорами, особливо з тими, офіси яких розміщені в місцях проживання закордонних українців. Така співпраця значно підвищила інтерес українців діаспори до відвідин України. Позиції діаспорного туризму на українському ринку туристичних послуг є слабкими.

Суттєвою перепоною розвиткові цього виду туризму може стати недостатня вивченість туристичних ресурсів України. Туристично-рекреаційний потенціал України не використовують повністю. Багато об’єктів перебуває у напівзруйнованому стані, держава не фінансує їхньої реконструкції. Іншим аспектом є те, що стан інфраструктури наявних туристичних об’єктів та якість обслуговування значно нижчі від світових стандартів. Важливе завдання - налагодження роботи закладів обслуговування, навчання персоналу іноземних мов тощо. Одночасно організація діаспорного туризму не потребує специфічних ресурсів, ресурсами є сукупність природних, історичних туристичних ресурсів країни. Також треба взяти до уваги збереження українцями своєї ідентичності в країнах їхньої еміграції. Безсумнівно, що українці західної діаспори ліпше зберігають свою ідентичність. Це виражається в діяльності різних організацій, освітніх закладів. Українці беруть активну участь у громадському, політичному та економічному житті країн, які стали їхньою другою батьківщиною. Натомість, у східній діаспорі ситуація протилежна. Найбільш репрезентативним прикладом є Росія. Останнім часом побільшало новин про закриття українських шкіл, обмеження чи заборону діяльності українських організацій. Результати останнього перепису в Росії виявили зменшення кількості українців на 1016436 осіб, що не можна пояснити природним скороченням чи міграцією в інші країни. Це яскраво свідчить про значні асиміляційні процеси. Важливим завданням є налагодження співпраці з російською владою щодо питань української діаспори в Російській Федерації. Економічна криза 1990-х років спричинила четверту хвилю еміграції, тому важливо проводити роботу з цими людьми, адже зміна середовища може призвести до втрати етнічної належності.

Список використаної літератури

1. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування: монографія / О.О. Бейдик. К.: Київський університет, 2001. 258 с.
2. Бєлікова М.В. Менонітські поселення: історія формування та розвитку ностальгійного туризму в Україні / М.В. Бєлікова, Н.О. Зацепіна // Наук. праці іст. ф-ту Запорізького університету. 2011. Вип.31. С.122-125.
3. В’їзд іноземних громадян в Україну за країнами, з яких вони прибули, у 2007, 2008, 2009, 2010, 2011, 2012 роках. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/.
4. Вуйцик О.І. Розвиток ностальгійного туризму в Україні / О.І. Вуйцик // Географія. Економіка. Екологія. Туризм: регіональні студії. 2009. Вип.3. С.40-48.
5. Закон України “Про правовий статус закордонних українців” від 04.03.2004. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4381-17,
6. Закон України “Про приєднання України до Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини” // Відомості Верховної Ради України. 2008. №16. С.153.
7. Заставний Ф.Д. Економічна і соціальна географія України: навч. посібник / Ф.Д. Заставний. К.: Форум, 2001. 239 с.
8. Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_d69.
9. Кузик С. П. Класифікація туристичної діяльності / С.П. Кузик // Вісник Львів. ун-ту. Сер. геогр. 2010. Вип.38. С.167-173.
10. Методичні вказівки для розробки туристичних продуктів (за видами туризму). Львів: ЛІЕТ, 2012. 58 с.
11. Орлова М. Л. Ресурси етнічного туризму регіону: суспільно-географічна оцінка (на матеріалах Одеської області): автореф. дис... к.г.н.: 11.00.02 / М.Л. Орлова. Одеса, 2009. 20 с.
12. Стафійчук В.І. Рекреалогія: навч. посібник / В.І. Стафійчук. К.: Альтерпрес, 2012. 264 с.
13. UNESCO World Heritage List. URL: http://www.thesalmons.org/lynn/world.heritage.html.

Андрей Зубык. Проблемы и перспективы развития диаспорного туризма в Украине

Проанализировано проблемы и перспективы развития диаспорного туризма как перспективного для Украины. На основе обработки литературных источников уточнено понятие ностальгического и диаспорного туризма. Осуществлено классификацию мест, где есть ресурсы, пригодные для диаспорного туризма. Акцентировано внимание на нематериальном культурном наследии как важном ресурсе диаспорного туризма, которое представляет культурные достижения страны в духовной и художественной сферах. Выделено две категории диаспоры туристов и три вида ностальгического туризма.

Ключевые слова: ностальгический туризм, диаспора, диаспорный туризм, нематериальное культурное наследие, виды диаспорного туризма.

Andriy Zubyk. Problems and Prospects of Development of Diaspora Tourism in Ukraine

The problems and prospects of development of diaspora tourism as a perspective kind for Ukraine were analyzed. On the basis of literature the concepts of nostalgia and diaspora tourism were specified. Classification of places where resources are suitable for use in the diaspora tourism was made. Attention was focused on the intangible cultural heritage as important resource diaspora tourism, representing the cultural achievements of the country’s spiritual and artistic fields. Two categories of diaspora tourists and three kinds of nostalgic tourism were distinguished.

Key words: nostalgic tourism, diaspora, diaspora tourism, intangible cultural heritage, types of diaspora tourism.