<<< назад | зміст | вперед >>>

Подорожі в Українські Карпати

Ганс Цбінден. Мандрівка по гуцульських горах

Про короля громів

Численні «табу» опановують сьогодні, як і перед віками, щоденне життя й буття гуцулів. В один означений день заборонено запалювати вогонь, другого дня не можна торкатися води, й так йде все різноманітною чергою. Вони строго бережуть цих заборон, і горе тому, хто їх знехтує. Він не може бути певний кари святих або богів.

Якось, було це у свято короля громів - одного з наймогутніших богів гуцульської віри, коли забороняють працювати в полі, перший раз після довгих дощів заясніла прекрасна погода. В Чорногорі часто падають дощі, і треба було використати погідні дні. Одначе вся робота спочивала. Ніхто не рушив ні серпа, ні грабель. Гуцули сиділи перед своїми хатами в гарній святковій одежі, гуторили, забавлялися та мріяли. Тільки вгорі, над лісом, один гуцул не зважав на заборону. Цілий день був він при роботі і зложив здорову скирту сіна.

Надвечір надтягли над гори темні хмари та з гуркотом знялися понад кичери. Вони то надходили, то зникали, начеб хотіли тільки погрозити, і лиш кілька великих крапель упало серед безвітряної спеки. Нараз збудив долину страшний лоскіт. Зірвалася скажена буря. Займалася блискавка за блискавкою, блідо світилися узбіччя левад у мерехтливому сяйві, серед безперервного .гуркоту падали удари грому. Аж до білого ранку шаліла буря; розбурхані, переповнені потоки гриміли в яругах, як прибій моря.

Ранком блискавкою понеслась вістка в долину: на горі спалила блискавка дотла скирту сіна, що її вчора поставив гуцул. Петро, мисливець, що часто приходив до нас на розмову, розповів нам це перший із боязкою Повагою. «Добре йому так,- казав він,- нащо загнівив він Св. Іллю». Властивого імені короля громів вони не називають, щоби його не дразнити; називають його іменем пророка вогню Св. Іллі.

Між численними старими, поганськими богами природи, яким гуцул іще сьогодні поклоняється, є король громів, без сумніву, наймогутніший і найстрашніший. Тільки найглибший заклик до Божого Дитятка й до Всіх Святих може його приборкати. Дух темноти і грубої сили все ще ставить опір князеві світла й любові також у країні гуцулів.

В недоступних, гірських яругах мешкає король громів зі своєю дружиною, дикими, вогнеметними хмарами, градобійними вітрами і страшними бурями.

У старих промовках і замовляннях відбивається боротьба духовних добрих сил за перемогу над насильницьким панівником. Станіслав Вінценз записав їх так, як його дідові переказав перед давніми-давніми літами давно померлий шляхетний гуцул Фока, що навчився їх від одного старого віщуна.

Коли на Святий Вечір господар просить кожного в гості, то звертається він теж і до короля громів із приязними, чемними словами, щоб він узяв участь у святі миру та згоди.

На Святвечір я виходжу і зву до вечері:
Будь ласкав і загости і у мене си розгости!
Поклоняю си тобі і всій твоїй силі,
Громам і громовенникам, тучам і тученятам,
Твоїм громовим кулям і пушкам,
Твоїм стрілам і всім твоїм святцям.
Нові миски, нові лижки,
Нові глеки у мене на столу
На вас, ласкавий пане-царю, ждут:
Не погордіт і загостіт¹.

Але князь грому держиться мовчазно своїх скельних яруг, німі остаються височини. Та напровесні, коли левади починають зеленіти, коли сходить молода озимина, а в садах і лісах розкішно розвивається листя, тоді нараз виходить він зі своєї криївки, з жахливою силою лютує разом із своїми вірними, наче уладжує дикі лови понад краєм, і, повен жорстокої насолоди, толочить засіви, градом і різками дощу січе молоде листя і квіти, вогненною блискавкою розтріскує у пралісах велетні-смереки та зриває ґонти з покрівель будинків. Жорстока, безглузда сила є його живлом.

Тоді, в найбільшому горі, пригадує собі ґазда слова, які Христос післав голосами ангелів на землю і кличе високо до хмар:

- Слава високостям і святим глибинам, велика слава небесній, зоряній музиці, а мир на землі, мир людям доброї волі, мир квітам, і хатам, і флоярам, і трембітам, що зі серця грають.

Я ж тобі не казав тихо сидіти?
Там тобі дорогу даю
На тридев'яту гору, в тридесяту землю.
Іди, біжи, стрілу свою неси!
Прудше, як куля з креса!
Повертай на ліси,
На озера, на моря, де твоя двірня!²

Так мають господарі робити, на величну славу Божому Дитяткові, в його благословеннім, таємничім імені і на честь святої різдвяної ночі.

- І цей віщун, і другі,- говорив Фока,- учили нас розуміти, що світом лагідно рядять і, наче сяйвом зірок, порядкують і навчають святі післанці, знаряддя Бога, добрі господарі,- а не сила й дика міць, хоча й які вони могутні. Ці добрі сили дають змогу розцвісти красі й величі на цьому світі. А золотокудрі небесні діти ведуть невинний танок, розвеселяють світ і наповнюють серця новою силою. Колись поклонялися люди цим громовим силам, ставали перед ними на коліна, падали ниць перед блискавкою і вважали її богом. Але вони, наші батьки, що їх просвітило небо, навчили нас ще перед віками, щоби ми не покланялися дикій силі та владі.

Так і ми, вельмишановний пане, від одного втаємниченого, від одного співака, нащадка колишніх музик, дістали наказ скоріше загинути, скоріше позволити розторощити себе блискавками,, ніж поклонитися цій дикій, руїнницькій силі. І це - святий закон нашої Верховини, прабатьківський закон.

<<< назад | зміст | вперед >>>