<<< назад | зміст | вперед >>>
Мельниченко О.А., Шведун В.О. Особливості розвитку індустрії туризму в Україні
Розділ 3. Шляхи розвитку вітчизняної індустрії туризму
3.3. Використання сучасних механізмів державного регулювання розвитку індустрії туризму
Забезпечення сталого розвитку туристичної індустрії значною мірою має базуватися на модернізації інфраструктури туристичної та курортно-рекреаційної сфери. З цією метою видається необхідним запровадити спеціальний інвестиційний режим для сприяння будівництву і реконструкції готелів та інших об’єктів туристичної інфраструктури, що спонукатиме іноземних і вітчизняних інвесторів вкладати кошти у туристичну індустрію. Водночас необхідне запровадження практики прямого фінансування з державного та місцевих бюджетів заходів щодо розвитку туристичної інфраструктури, зокрема облаштування маршрутів, місць для відпочинку в лісах і гірських районах, громадських пляжів, оглядових майданчиків, центрів туристичної інформації, інформаційних стендів на дорогах тощо [3].
Ключові чинники успіху відновлення й розвитку вітчизняної індустрії туризму:
- створення позитивного туристичного образу України, а також ефективної системи просування регіонального туристичного продукту на вітчизняний й міжнародний ринки туристичних послуг;
- розробка системи заходів, спрямованих на забезпечення безпеки туриста й зниження кримінальної та політичної обстановки в регіоні;
- відновлення й розвиток туристичної інфраструктури регіону, її модернізація й інноваційна спрямованість;
- залучення нових груп туристів, створення принципово нових турпродуктів і їх просування;
- створення для інвестора в індустрії туризму максимально сприятливих умов роботи;
- створення й постійне оновлення бази інвестиційних пропозицій ("зелених майданчиків") і проектів зі створення об’єктів індустрії туризму;
- створення Агентства регіонального розвитку індустрії туризму, основними завданнями якого будуть збір даних і маркетингові дослідження в індустрію туризму і за його межами, і на їх основі розробка й впровадження проектів розвитку індустрії туризму, оцінка і моніторинг туристичного клімату та потенціалу регіону;
- стимулювання різними методами інвестування в індустрію туризму;
- створення якісної системи статистичного обліку та моніторингу по всіх елементах індустрії туризму;
- залучення місцевого населення для участі в індустрії туризму, створення підсобних господарств для постачання підприємств, розміщення туристів;
- розробка дієвих механізмів і схем залучення коштів населення в інвестування індустрії туризму;
- забезпечення навчання, перепідготовки і стажування фахівців у цій сфері відповідно до міжнародних стандартів;
- сприяння створенню та ефективному розвитку прогресивних форм організації підприємств індустрії туризму (кооперація, франчайзинг), які роблять доступними малим і середнім організаціям ті переваги, які мають великі підприємства;
- розробка комплексу заходів, які сприяють подоланню проблем, що виникають на підприємствах індустрії туризму деяких форм власності, а в разі потреби і зміна цими підприємствами форми власності;
- розробка і реалізація ефективної кадрової політики в цій сфері;
- розробка комплексу заходів щодо вирішення екологічних проблем регіону;
- вироблення правил і норм забудови регіону відповідно до його рекреаційно-туристичної спеціалізації і зі збереженням стилю, а також культурних, історичних та археологічних пам’ятників і цінностей;
- створення потужної регіональної державної структури управління, здатної дієво і якісно управляти розвитком індустрії туризму;
- надання державним органам повноважень щодо ведення контролю за користуванням земель регіону і цілями, їх використання [84].
Для України проблему конкурентоспроможності в сфері туризму можна розв’язати за допомогою об’єднання зусиль окремих споріднених галузей та інституцій. При цьому саме кластерні угрупування дозволяють пришвидшити інноваційні зрушення завдяки розширенню інвестиційних і технологічних можливостей його учасників [142], адже сьогодні всі країни світу активно використовують кластер ний підхід у формуванні та регулюванні своїх національних інноваційних програм [212]. Для забезпечення формування сприятливих умов розвитку туристських кластерів необхідним на державному рівні є здійснення в державі комплексу заходів, зокрема:
- розробка й вдосконалення законодавчої бази організації туристських кластерів в Україні;
- проведення інформаційної кампанії серед потенційних учасників і зацікавлених осіб по роз’ясненню конкурентних переваг кластерів;
- державна підтримка процесів кооперування, приєднання та інтеграції серед туристських підприємств;
- підвищення ефективності системи навчання й підготовки спеціалістів зі створення та впровадження кластерної моделі в сфері туризму;
- реалізація заходів податкового регулювання для учасників кластерів;
- створення промислових парків і технопарків як інфраструктури для розвитку кластерів, заохочення використання технологічних інновацій в роботі підприємств туристського бізнесу [133];
- удосконалення маркетингових досліджень, інвестиційної та фінансової діяльності, організаційної роботи, а також науково-обґрунтованої кадрової політики та підвищення корпоративної культури працівників;
- досягнення високого рівня інформованості населення України про можливість отримання на базі оздоровчих закладів ефективного санаторно-курортного лікування;
- гарантування повної прозорості здійснення всіх заходів щодо діяльності та розвитку санаторно-курортної системи;
- створення можливості для отримання медичним персоналом лікувально-оздоровчих закладів спеціалізації та подальшого підвищення кваліфікації з питань медичної реабілітації й фізичних методів лікування на відповідних кафедрах вищих медичних навчальних закладів України [56].
Посилення конкурентних позицій національного туристичного ринку можливе за умов пріоритетності розвитку внутрішнього туризму й потребує, по-перше, диверсифікації видових субринків та ускладнення територіальної структури внутрішнього ринку за рахунок формування місцевих територіальних ринків на основі інтенсифікації ресурсної бази туризму і розбудови туристичної інфраструктури. Основним регулятором повинно стати проведення регіональної туристичної політики стимулювання малого та середнього підприємництва у внутрішньому туризмі та організації екскурсійної діяльності, в першу чергу соціально-економічно депресивних територій. Іншим напрямом є цільова інвестиційна політика, спрямована на посилення процесів центрованості внутрішнього ринку, що має за мету чітку просторову структуризацію та ієрархізацію елементів територіальної структури, що сприятиме поляризаційним процесам й агломеруванню, стане основою формування туристичної транспортно-логістичної системи з розподільчими вузлами-координаторами внутрішніх і зовнішніх туристичних потоків (Київ, Харків, Дніпро, Донецьк, Сімферополь, Одеса, Львів) і чіткою функціонально-територіальною диференціацією елементів територіальної структури й надасть країні можливість підключитися до європейської лінійно-вузлової системи [138].
Більшість країн усебічно стимулює приплив іноземних туристів до своєї країни. Подібна практика має бути запозичена й Україною, котра має сформувати власний позитивного імідж, який залежить від дій її державних органів і суспільства як на міжнародному геополітичному просторі, так і в самій країні, й безпосередньо пов’язаний із відповідним ставленням до цих дій світової громадськості та власних громадян [55]. Яскраві інформаційні приводи й систематичне подавання матеріалів про події в Україні сприяють появі інтересу потенційних туристів і бізнес-інвесторів до країни [232]. Як виявляється, у пересічних громадян за кордоном уявлення про Україну формується завдяки оцінкам державних діячів і міжнародних організацій та найбільше, завдяки публікаціям у закордонних мас-медіа, які переважно є негативними, оскільки присвячуються резонансним чи скандальним подіям. Але у більшості іноземців, що відвідали Україну, враження від якої були кращими ніж образ, який формували їм удома власні ЗМІ. Отож, поганий імідж або його відсутність можуть звести нанівець зусилля щодо розвитку в’їзного туризму [212]. Тому нині постає питання про потребу формування іміджу України як туристичної держави не тільки на міжнародному рівні, а й всередині країни [232]. Але міжнародний туристичний імідж країни природним шляхом не створюється - він є продуктом свідомого й керованого осмислення [130], попередньою вимогою для заохочення ухвалення рішення про вибір (дуже часто - спонтанний) місця відпочинку або подорожі, а також створює конкурентні переваги, що зберігають своє значення протягом тривалого часу, і в такий спосіб забезпечує значні потоки туристів [129].
Туристичний імідж держави як її образ, що конструюється цілеспрямовано, має два основні адресати: громадськість країни і світову спільноту [232]. Інформація, отримана туристами під час подорожі та після повернення, поширюється серед друзів і знайомих й може мати ефект набагато більший, ніж велика інформаційно-рекламна кампанія. Тому розвиток якісного туристичного обслуговування може значно вплинути на імідж України, роблячи її більш відомою та цікавою [36]. До того ж, при проведенні рекламної кампанії з формування туристичного іміджу України необхідно враховувати культурні відмінності між країнами. До факторів, які утруднюють міжкультурну рекламу, належать: відмінності в поведінці споживачів, між сегментами ринку, в умовах і можливостях проведення реклами; мовні відмінності; різні критерії оцінки реклами; різні економічні та соціальні умови [212].
Виділяють такі засоби суспільних комунікацій, які є корисними для формування позитивного туристичного іміджу України:
- використанням потенціалу ЗМІ (розміщення фільмів і діапозитивів, оголошень в газетах і журналах, на телебаченні та радіо) й мережі Internet (сайтів туристичних компаній, соціальних мереж, Google), а також тиражування друкованих матеріалів (високоякісних буклетів, каталогів, проспектів, плакатів, постерів, карт, путівників про Україну тощо); випуск документальних фільмів про Україну й відеороликів для телебачення;
- проведення потужної рекламної кампанії в Україні та за її межами з акцентуванням уваги на принадах унікальних природно-кліматичних ресурсів, екскурсійних програм, гостинності населення, етнічних послугах, наявності в достатній кількості екологічно чистих продуктів харчування, розширенні екскурсійних, культурних, розважальних програм і заходів;
- створення бюро новин українського туризму, яке регулярно поставляло б інформацію основним споживачам, а також журналістам, які пишуть статті про туризм, розповсюджувало спеціальний прес-пакет і прес-релізи, організовувало публікацію матеріалів у ЗМІ;
- участь в організації й проведенні найбільших міжнародних і вітчизняних виставок та ярмарках з реалізації туристичних послуг, а також у глобальній кампанії з комунікацій в індустрії туризму, яку проводить ЮНВТО;
- налагодження інформаційного зв’язку між суб’єктами туристичної діяльності через використання сучасних комп’ютерних технологій;
- організація рекламних поїздок: для зарубіжних клієнтів - дешева або майже безкоштовна поїздка на курорт високого рівня з певним набором екскурсій, яку отримують унаслідок виграшу в лотереї або дачі правильних відповідей на питання про Україну; для співробітників туристичних агентств - майже безкоштовна поїздка по Україні з відвідуванням основних туристичних центрів; для іноземних журналістів - дозволить їм безпосередньо побачити визначні пам’ятки України, переконатись у надійності та достойному сервісі фірми-організатора, встановити хороші взаємовідносини між представниками туристичного бізнесу і пресою;
- створення й оприлюднення баз даних про об’єкти туристичної індустрії;
- залучення фахівців з новим креативним мисленням, глибоким знанням традицій, звичаїв власного народу, його ментальності;
- розвиток усіх складових вітчизняної індустрії туризму; проведення маркетингових досліджень динаміки й тенденцій туристичних процесів, вивчення і прогнозування попиту на туристичні послуги, дослідження міжнародного туристичного ринку;
- адаптація до умов України передового досвіду у цій царині [148].
Для подальшого впровадження в практичну діяльність органів державного управління та підприємств туристичної індустрії необхідно:
- формування єдиного органу державного управління сферою туристичного обслуговування для координування дій власників складових цієї сфери;
- забезпечення юридичного захисту на державному рівні організованих відпочиваючих і гарантії держави у випадках, якщо недобросовісна установа порушує умови договорів;
- визначення рекреаційної місткості та розробка науково обґрунтованої схеми екологічного каркасу місць розселення та рекреації;
- розробка та прийняття концепції державної політики України у сфері рекреаційного обслуговування, яка має передбачати:
- визначення ролі держави в регулюванні ринку санаторно-оздоровчих послуг;
- створення інформаційно-маркетингової служби сфери рекреаційного обслуговування, основні завдання якої полягатимуть у вивченні і прогнозуванні попиту на ці послуги;
- проведення повної інвентаризації об’єктів санаторно-курортної сфери, розробку й реалізацію системи обліку цих об’єктів і оформлення прав на них;
- внесення відповідних ініціатив органами управління щодо забезпечення балансу між попитом і пропозиціями;
- створення завершеної вертикалі та ефективної організаційної структури управління санаторно-курортним комплексом, що включає установи різних форм власності;
- вивчення структури і напрямів туристичних потоків і їх прогнозування;
- формування банку ділових ідей та здійснення їх експертних оцінок;
- забезпечення рівних прав санаторно-курортних організацій усіх форм власності, в т.ч. й доступу до державного фінансування санаторно-курортних та оздоровчих програм;
- розробку та застосування нових методів лікування і реабілітації з використанням природних лікувальних факторів, що має бути закріплене в чинному законодавстві [239];
- упровадження плати за використання туристичних ресурсів [105];
- обмеження нового будівництва туристичних об’єктів, реконструкція й модернізація діючих;
- створення рекреаційних зон у приміських територіях для короткотривалого відпочинку населення великих міст [94];
- проведення тендерів на право виділення рекреаційних територій під забудову об’єктами рекреації з пайовою участю на розвиток інженерної та загально курортної інфраструктури;
- подальше розширення номенклатури курортно-рекреаційних послуг за рахунок екзотичного туризму й різних видів медичних послуг;
- пільгове бюджетне фінансування програм розвитку туризму [84];
- гармонізація національного права з правом ЄС [180];
- мінімізація рівня екскурсійно-туристичного збору;
- перегляд ставок готельного збору, комунального збору, земельного податку для готелів;
- розробка програми розвитку агротуризму, сільського, зеленого, культурно-пізнавального та екологічного туризму;
- контроль з боку державних органів за веденням екскурсійної діяльності (з метою упорядкування діяльності та обліку численних незалежних екскурсоводів, екскурсоводів з інших міст та іноземних, які не звітуються ніяким установам), створення муніципальної школи екскурсоводів [1600].
Необхідність розробки та більш активного впровадження сучасних механізмів фінансового сприяння (пільгове кредитування; цільові державні субсидії та дотації; гарантовані позики; гарантії кредитним установам, комерційним банкам повернення кредитів, наданих підприємствам туристичної галузі; страхування підприємницької діяльності та ризиків; пільги в оподаткуванні прибутків; залучення недержавних фінансово-кредитних і господарських установ до надання фінансової допомоги підприємствам туризму; залучення можливостей міжнародних організацій та фондів підтримки розвитку рекреаційного підприємництва) [185].
Підбиваючи проміжний підсумок, слід зазначити, що пропоновані підходи до використання механізмів державного регулювання спрямовані на забезпечення сталих темпів розвитку вітчизняної індустрії туризму.
<<< назад | зміст | вперед >>>