<<< назад | зміст | вперед >>>

Мосоров В. Малайзія очима українців

Малайзія - країна, розділена морем

Якщо хтось планує відвідати Малайзію, то найзручні­ше дістатися туди літаком. Наша подорож до Малайзії розпо­чалась із Варшави транзитом через Франкфурт-на-Майні літа­ком Боїнг-737-300 авіакомпанії "Люфтганза". Політ тривав не­довго й менш ніж за дві години ми прибули до франкфуртсько­го аеропорту. З цього аеропорту, одного з найбільших у Євро­пі, ми продовжимо нашу подорож до столиці Малайзії із загад­ковою для нас назвою Куала Лумпур.

Ми сіли згідно з розкладом, близько 23 години, у гігант­ський літак Боїнг 737-400, так званий "Джамбо Джет", який може взяти на борт понад 500 осіб. Пізній час відправлення обґрунтований багатогодинним перельотом, тому саме у ніч­ні години мандрівка буде найзручнішою. Через якісь несправ­ності з системою кондиціонерів наш політ затримався, тож ми пригадували все, що заздалегідь довідались про цю маловідо­му для українця країну з милозвучною назвою Малайзія, го­туючись до подорожі. Саме слово "Малайзія" походить від на­зви корінного населення - малайців, тому колишня назва краї­ни - це Малайя. У широкому значенні слово малайці окреслює народи, які заселяють Малайський архіпелаг. У самій Малайзії малайцями називають тих, хто розмовляє малайською мовою, є мусульманином і дотримується малайської культури.

Малайзія поділяється на дві частини: материкову або за­хідну Малайзію, розташовану на Малайському півострові, і яка межує з Таїландом на півночі і з Сингапуром на півдні, та східну Малайзію, що розташована у північній частині острова Бор­нео і межує з Індонезією та султанатом Бруней, тому інколи Ма­лайзію називають Країною, розділеною морем. Площа краї­ни 330 тис. кв. км., населення понад 28 млн. осіб, столиця Куала Лумпур, офіційна мова - малайська. Грошова одиниця краї­ни - малайзійський ринггіт. Малайзія є членом О ОН, Британ­ської співдружності націй, Асоціації держав Південно-Східної Азії, а також різних регіональних економічних груп і міжнарод­них ісламських організацій. Офіційною релігією Малайзії є іс­лам. За статистичними даними, 53% населення країни - мусуль­мани. Відповідно до Конституції Малайзії громадяни можуть мати вільні релігійні погляди.

Унікальним є адміністративний поділ та політичний устрій країни. Головою держави є король, якого вибирають на п'ять років між собою монархи султанатів. Сама країна складаєть­ся з 13 штатів і трьох федеральних територій. До штатів належить:

- султанат Джохор (столиця Джохор-Бару);
- султанат Кедах (столиця Алор-Стар);
- султанат Келантан (столиця Кота-Бару);
- султанат Паханг (столиця Куантан);
- султанат Перак (столиця Іпо);
- султанат Селангор (столиця Шах-Алам);
- султанат Теренггану (столиця Куала-Теренггану);
- виборна монархія Негері-Сембелан (столиця Серембан);
- королівство Перліс (столиця Кангар);
- губернаторство Малакка (столиця Малакка);
- губернаторство Пулау-Пінанг (столиця Джородтаун);
- штат Сабах, колишня назва Північне Борнео (столиця Кота-Кінабалу, стара назва Джесселтон);
- штат Саравак (столиця Кучінг). Федеральні території:
- Путраджая (нова адміністративна столиця);
- Куала Лумпур (колишня столиця й економічний центр);
- Лабуан (столиця Вікторія).

Влада монарха - правителя султанату - передається спадково, а губернатора штату призначає уряд. Але є і винят­ки. Наприклад, виборна монархія Негері-Сембелан є наче міні-Малайзією, бо сама складається з восьми султанатів, які виби­рають між собою султана Негері-Сембелану. Вже така неодно­рідність адміністративного поділу свідчить про багате історич­не минуле малайзійської державності.

Коли вперше подорожуєш з Європи в тропіки, то на­самперед задаєш запитання: як призвичаїтись до тропічного клімату? як реагуватиме організм на спеку? І взагалі ми вперше проведемо рік без зими, бо тепер на дворі в Україні кінець жов­тня. Усі ці питання хвилюють нас, бо ми взяли із собою наших трьох молодших дітей віком від 5 до 11 років. Забігаючи напе­ред, зазначу, що ми без проблем перенесли тропічний клімат, ані разу не хворіючи. Найгірше, що нас спіткало - це висипка на шкірі від спеки.

Варто зазначити хоч коротко, що є нашою метою по­дорожі і хто фінансує наше перебування у цій країні. Наго­да потрапити до Малайзії - це збіг випадкових обставин, од­нією з яких є кохання молодого француза д-ра Лорана Бабу до польської дівчини Малґожати. Завдяки цьому коханню, моло­дий д-р А. Бабу приїхав до Польщі і розпочав роботу в Лодзькій політехніці на кафедрі прикладної інформатики, яку і очолю­вав і очолює проф. Домінік Санковський фотіпік Sankowski), та де і досі працює автор цієї книжки. Далі черговий збіг обста­вин - у науковому проекті, який виконувала Політехніка, брав участь малайзійський спеціаліст містер Расіф Мохд Заїн із Ма­лайзійської атомної агенції. Після цього розпочалось приготу­вання нового наукового проекту, що передбачав продовження  співпраці з малазійськими партнерами, тобто висилання про­позиції на розгляд до відповідної комісії Євросоюзу в Брюссе­лі, і як наслідок отримання потрібних коштів на його реаліза­цію. Ось така неймовірна історія, завдяки якій автор мав наго­ду відвідати Малайзію і науково попрацювати в Малайзійській атомній агенції. Тож фінансове утримання, потрібне для пере­бування у цій країні, надав Євросоюз з коштів, виділених на на­укові дослідження.

Наш літак (жодного вільного місця!) вилетів з півтора­годинним затриманням з Франкфурта-на-Майні. Спочатку ле­тимо без пересадок до Бангкока більше ніж десять годин. На екрані монітора можна стежити за траєкторією польоту. Ось знову летимо над Польщею, далі на шляху - Україна, пролітає­мо над півднем від Львова (над рідним Золочевом - батьківщи­ною автора), Росія, Каспійське море, Казахстан, Киргизстан, Індія, М'янма і нарешті Таїланд.

У Бангкоку коротка зупинка - близько години і майже 90% пасажирів залишають літак. А за вікнами аеропорту ми вперше бачимо тропіки! Не жарко - ми всередині акліматизо­ваного приміщення і тропічної спеки не відчувається. За вікна­ми видно лише бетонні смуги летовища.

Напівпорожній літак, взявши на облавок приблизно 40 осіб, вилетів до Куала Лумпура. Політ продовжується над Таїландською затокою, далі над південним Таїландом і, наре­шті, приземлення в Куала Лумпурі. Прилетіли ми до Малай­зії наприкінці жовтня. Був уже вечір - близько 19.00 години за місцевим часом. Різниця між європейським та місцевим часом становить сім годин.

На прикордонному контролі нас трохи затримали, оскільки ми мали візи в паспорті, проте не взяли із собою запрошень від мого працедавця тут у Малайзії. Треба зазначити, що загалом кожен може в'їхати в цю країну без візи, але лише на один місяць. Оскільки ми плануємо бути тут 5 місяців, нам по­трібно мати відповідний дозвіл.

Через відсутність запрошень ми отримуємо штампи в паспорті з дозволом на в'їзд лише на один місяць. Для продо­вження перебування у країні нам потрібно буде отримати дозвіл в Імміграційному відділі МЗС Малайзії. Що ж, матимемо нагоду ознайомитись, як працює бюрократична машина в Малайзії!

Усі формальності позаду, ми залишаємо аеропорт і на­решті вдихаємо густе тепле повітря нічних тропіків. Ось як пах­не Малайзія! Біля входу на нас чекали дві машини, які прислали за нами друзі із атомної агенції, де я працюватиму протягом на­ступних п'ятьох місяців. Місце нашого проживання в Малайзії було узгоджено раніше - це елітний район Кантрі хайт резорт (англ. Country Height Resort), який знаходиться на півдні від Куала Лумпура, поряд з містом Каджанг (англ. Kajang), штат Селангор. Це відомий район вілл, розташованих на березі кас­каду штучних озер, які утворює ріка.

Приїхавши туди, ми швидко замовили вечерю в рестора­ні. Після вечері пішли ще в басейн, щоб освіжитись. Повернув­шись до готелю і тільки-но збираючись заснути, мене розбудила дружина, кажучи: "По мені щось повзає!". Ввімкнув світло - нічо­го. Щоправда, за мить побачив на стіні гекона - маленьку ящірку, яка ловить комах. Можливо, це вона ненароком пробігла по руці? Треба наголосити, що дружина страшенно боїться різних тварин і комах. Ну що ж, наші пригоди в Малайзії розпочались!

Першого дня прокинулись пізнього ранку і розпоча­ли його з оглядин вілли. На кухні не було газу. Зателефонували на рецепцію резорту. Довідуємось, що в Малайзії немає газо­проводу, тому всі використовують газові балони. Тому і нам по­трібно було замовити газовий балон. Інша проблема - це гроші, точніше місцева валюта - ринггіт (РМ). П'ять ринггіт - це приблизно 1 євро. Не снідаючи, я швидко беру напрокат два ве­лосипеди для себе і сина Ростислава і рушаємо до найближчого банкомату, який знаходиться за 2 км. від нашої оселі. Біля банкомату є невеличкий магазин. Купуємо нашвидкуруч ще деякі продукти і повертаємось додому.

Врешті, квапливо поснідавши яєчнею, ми пішли в басейн. Накупавшись і трохи побувши на сонці, яке смажило немило­сердно, повертаємо до оселі. Іти від басейну до вілли треба при­близно з три-чотири хвилини. Раптом біля дороги ми побачи­ли кілька великих ящірок завдовжки 1 м. Психологічно дружина приготувалась до цього, читаючи відгуки на Інтернет-форумах про Малайзію. Але все одно, як кожну жінку, це її трохи наляка­ло. Особливо стривожила думка про те, що таке створіння може ненароком потрапити до нас у будинок. Через це всі двері ми те­пер стараємось не залишати відчиненими.

Після скромного обіду ми порадились і вирішили вести щоденник, на основі якого потім і народилась ця книжка.

У віллі, де ми жили, всі вікна були зачинені "намертво". Мене спочатку це дивувало, але потім зрозумів, що надворі га­рячіше, ніж у кімнатах, де працюють вентилятори й кондиці­онери. Тому вікна тут ніхто не відчиняє. Температура зранку приблизно однакова - +23-+25°С незалежно чи є сонце, чи хмарно. Вдень температура збільшується до понад +30°С.

Проте в кімнатах досить прохолодно, якщо порівню­вати з температурою надворі. Нижчу температуру забезпечу­ють кондиціонери. Усі вілли тут пронумеровано якось незвич­но для нас. Так, наприклад, номер нашої вілли - SZG2. Тут ко­жен будинок нумерують літерами й цифрами подібно до нуме­рації клітинок на шахівниці, хоча звичайно в місті кожен буди­нок належить до якоїсь вулиці.

Як виглядає резорт? Це велика територія, обгороджена довкола парканом. Резорт належить приватним власникам - ін­дійцям. Вілли можна придбати чи просто орендувати на пев­ний час. Вілли - це двоповерхові будинки. На одному поверсі - три окремі спальні, дві душові кімнати з туалетом і великий і а лон разом із кухнею. Треба зазначити, що з кранів тече дуже м'яка вода, після миття якою волосся стає приємним на дотик.

Ціна оренди такого поверху коштує понад 1000$ на мі­сяць. При вхідній брамі до резорту завжди стоїть молодий ін­дус, який відкриває й закриває шлагбаум. Наскільки тісний цей і піт, ми переконались у басейні, коли розмовляли між собою українською мовою. До мене заговорила жінка-азійка лама­ною російською мовою. Виявляється, вона є мешканкою Лао­су і приїхала на місяць до Малайзії на стажування. У 1990-х ро­ках вона навчалась у Ростові-на-Дону (Росія) на будівельному факультеті й бувала в Києві. Того самого вечора ми познайо­милися ще з двома студентами з Казахстану. Розмовляли по-російськи. Вони в Малайзії були два місяці і досить впевнено себе там почували.

Настав час розпочати ближче знайомство з навколиш­ньою місцевістю. Др. Джаафар Абдулла (dr. Jaafar Abdullah) з агенції, де я працюватиму, забирає нас на закупи до супер­маркету Теско, що знаходиться в місті Каджанг. Це близь­ко 12 км. від нашого місця проживання. Згідно з енциклопедією "Wikipedia", населення Каджанга становить понад 500 тис. мешканців, причому понад 50% - це малайці, 40% - китайці і 10% - індійці. Місто розташоване поряд із столицею Куала Лумпуром і практично зливається з ним. У Каджангу немає так шаної старої частини й архітектура міста цілком сучасна.

Д-р Джаафар приїхав за нами двома машинами: в одній - він, в іншій - його дружина з дітьми. Вони також планували за­купити продукти на тиждень. Дорогою Джаафар розповідав, що ми живемо в елітному районі, і показував вілли бізнесме­нів. Згідно з його поглядами, існує три типи забудови: елітний, середній і нижній. Звідси визначається ціна на житло і статус людини, яка проживає там. Приємно, що ми також проживає­мо в прекрасному районі серед відомих людей.

Приїхавши до супермаркету, ми попрощались і домови­лись, що зустрінемось на роботі в понеділок. Наостанок Джаафар дав нам номер телефону таксиста, щоб зателефонувати до нього, коли надумаємо повертатись додому. Забігаючи наперед, мусимо наголосити, що можна потрапити в халепу, коли викли­каєш таксі в місцевості, де рух транспорту є незначним. Тому варто заздалегідь домовитись з таксистом, щоб він підібрав Вас у домовленому місці у визначений час, інакше ризикуємо довго чекати на таксі.

Залишившись самі, ми почали оглядати супермаркет і ще допитливіше приглядуватись до місцевих жителів. Євро­пейців практично не було. Протягом п'яти годин ми зустріли лише декількох європейців. Мусульманські жінки носять яскра­вий і кольоровий одяг та обов'язково хустину, що прикриває лише голову. Відвідувачі супермаркету прийшли робити тиж­неві закупи, а може і просто подивитись. Помітно було, що їм шопінг приносив радість, подібно як і мешканцям України. Оскільки на першому поверсі були ресторанчики, ми також ви­рішили відразу пообідати. Уже потім побачили, що в кожному торговому центрі знаходиться принаймні з десяток ресторан­чиків, де на ваших очах готують замовлені страви протягом п'яти хвилин.

Я замовив нам малайські страви, кожна з яких у серед­ньому коштувала до 10 РМ ($3). Страва, яку я вибрав собі - це макарони з креветками, политі соусом і з різними овочами й зе­ленню. Досить гостра страва, як на європейця. Згодом, мабуть, із незвички в мене трохи поболював шлунок. Дружина з дітьми замовила рис із куркою, запеченою в солодкому тісті, а на додачу їм принесли кілька різних типів соусів.

Повернувшись додому, пішли прогулятись, але раптово почалась тропічна злива. Осінь - це час мусонів, які приносять сильні опади найчастіше після обіду. Тому ми побігли додому, щоб перечекати зливу, яка триває не більше години.

Пам'ятаємо про справу залагодження нашого перебу­вання в Малайзії на п'ять місяців, треба поїхати до м. Путраджаї, яке сьогодні є новою адміністративною столицею країни, щоб отримати візи на весь час перебування.

Як домовились, зранку за мною приїхав працівник агенції містер Раджа Джамал - молодий чоловік віком за тридцять. Запитав, чи потрібно їхати разом із дружиною? "Ні!", - відпові­дає Раджа, - вистачить, коли поїду лише я з нашими паспорта­ми.

Вирушаємо в дорогу, їхати недалеко, 30-40 км. Від резорту до Путраджаї недалеко, десь кілометрів 30. Ось й Іммі­граційний офіс. Заходимо з Раджею - людей усередині чимало. В автоматі взяли видрук з номером черги і сіли на лавці чекати, коли на електронному табло висвітлиться наш номер. Чекати треба недовго. Розпитую Раджу про Малайзію. Дізнаюсь, що кожен громадянин тут має пластикову ідентифікаційну карту (англ. ID card), на якій зазначено адресу, віросповідання, стать, громадянство та рекомендацію, що таку карту слід носити із собою.

Коли нас викликали, ми підійшли, Раджа пояснив суть справи. Минуло ще півгодини і мене запросили отримати пас­порти з вклеєними візами. Разом заплатили 560 РМ. По дорозі додому, почастував моїх нових знайомих Раджу і шофера обі­дом у дорожньому ресторанчику.

Житловий район Кантрі хайт резорт (Country Height Resort)

Співробітники Малайзійської атомної агенції. Жінка-науковець у Малайзії не рідкість

Парк АСЕАН з видом на центр м. Куала Лумпур

Національний монумент полеглим у боротьбі за свободу проти японських загарбників у другій світовій війні (Tugu Negara National Monument)

<<< назад | зміст | вперед >>>