<<< назад | зміст | вперед >>>
Мосоров В. Малайзія очима українців
Малайзійська атомна агенція
Після кількох днів акліматизації, я почав працювати в Малайзійській атомній агенції (МАА) (англ. Malaysian Nuclear Agency). Відстань від Кантрі хейт резорт до агенції - це близько 15 км. Потрібне таксі. Попросив на рецепції замовити мені таксі на 8:30 ранку. Дорога на роботу пролягає через урбанізовані райони, де з кожного боку видніються підприємства таких відомих фірм, як Хітачі (англ. Hitachi), Хюндай (англ. Hiundau) впереміш з житловими будинками. Побачив і дві мечеті з позолоченими банями.
Останній відрізок дороги - це дорога через джунглі - стіну лісу, за якою нічого не видно. Ось і в'їзд до агенції. Розраховуючись з таксистом, заплатив 50 РМ ($15). Уже потім зрозумів, що ціну завищено принаймні в два рази - мабуть, таксист зрозумів, що я ще добре не орієнтуюсь у місцевих цінах.
На контрольному пункті я показую паспорт і мені видають ідентифікатор, який надає мені право на в'їзд до цього осередку науки. В агенції, а саме в будинку № 29, на мене вже чекав добрий знайомий д-р Джаафар Абдулла. Я вручив йому кілька сувенірів з України. Він показав мені моє робоче місце в своєму кабінеті. Потім попросив свою помічницю пані Сюзанну познайомити мене з агенцією, про яку варто розповісти окремо.
Агенцію засновано 19 вересня 1972 року і спочатку вона називалася Почесний ісламський центр ядерних досліджень відповідно малайською мовою - Pusat Penyelidikan Atom Tun Ismail (PUSPATI). Батьком ядерної Малайзії вважається тодішній прем'єр-міністр Малайзії почесний доктор Ісмаїл Дато Абдул Рахман (мал. Tun Dr Ismail Dato' Abdul Rahman), який прагнув, щоб Малайзія була країною передових технологій і проводила власні ядерні дослідження та напрацьовувала свої технології (слово tun наявне і в назві центру, і в титулі прем'єра, тому варто пояснити: tun означає титул, який надавали особам з шляхетних малайських родин, а в сучасній Малайзії ним нагороджують осіб, які мають особливі заслуги перед країною). Саме тоді на початку 70-х років XX ст. у світі постала криза, пов'язана з перебоями у постачанні нафти з арабських країн Близького Сходу. Тому важливим було розвивати альтернативні джерела енергії, такі, як ядерні електростанції. Завдяки добрим стосункам Малайзії з США, вдалось закупити невеликий реактор.
Протягом наступних десятиліть агенція кілька разів змінювала свою назву. Сучасну назву Malaysian Nuclear Agency (Agensi Nuklear Malaysia) одержала 28 вересня 2006 року, хоча серед багатьох мешканців ще досі побутує її попередня наша - Малайзійський інститут досліджень ядерних технологій (Malaysian Institute for Nuclear Technology Research (MINT)).
Агенція розташована в промислово найрозвиненішому районі Малайзії поряд з такими університетськими осередками, як Малайзійський національний університет (National University of Malaysia, мал. Universiti Kebangsaan Malaysia), і кий фактично межує з нею та з університетом Putra University of Malaysia (малайська назва - Universiti Putra Malaysia).
Так само важливим є те, що поблизу (менше ніж за 20 км) знаходиться нова адміністративна столиця Путраджая, а також юна Мультимедійного суперкоридору (англ. Multimedia Super Corridor - MSC). Цю територію окреслив уряд Малайзії загальною площею близько 15x50 км2, завдання якої бути моделлю для переходу країни в еру сучасних інформаційних технологій. Зона простягається від столиці до аеропорту країни - Kuala Lumpur International Airport і містить два міста Путраджаю (Putrajaya) та Кіберджаю (Cyberjaya). Зона MSC - це насамперед прекрасна інфраструктура для закордонних інвесторів з широкими автострадами, швидкісним Інтернетом, зручним аеропортом і, що важливо, низькими податками.
Тому те, що агенція розташована поряд із зоною MSC, впливає позитивно на її розвиток через співпрацю і кооперацію з бізнес-структурами.
Агенція відіграє важливу роль у розповсюдженні й використанні ядерних технологій у різних галузях економіки Малайзії. Звичайно, тут ідеться про мирне використання цих технологій. МАА займає досить велику площу 66 акрів (1 акр - це близько 4 км2), так що гуляти є де. Технологічні приміщення - це невисокі дво-, чотириповерхові будинки. Потім я повернувся до кабінету д-ра Джаафара, з яким працював разом, щоб освоїтись з локальною комп'ютерною мережею та програмним забезпеченням мого комп'ютера.
Під час обідньої перерви зустрівся зі своїм колегою Расіфом Мохдом Заїном, з яким я познайомився чотири роки тому в Польщі, коли він перебув там на стажуванні. Расіф спитав мене, як я добиратимусь щодня до агенції. Згодом виявилось, що громадський транспорт у Малайзії, а особливо на периферії, загалом не так розвинений, як у країнах Європи. І все це тому, що більшість мешканців країни надають перевагу власному транспорту. Тож і я мушу розв'язати проблему з транспортом.
Расіф познайомив мене з д-ром Нассіром Ібрагімом (dr. Abd. Nassir Ibrahim) та іншими працівниками. Я розповів їм про свої проблеми. Мабуть, мені прийдеться винайняти автомобіль для поїздок на роботу та на закупи до магазину. Машина також буде корисною для знайомства з країною у вільний час.
Мої нові друзі з агенції відразу почали обговорювати, як вирішити питання з транспортом. Після нетривалої наради вони запропонували мені (хоч від завтра) орендувати машину одного з їхніх колег за 1000 РМ ($340) на місяць. Це невелика оплата, враховуючи, що ціни на машини та їхнє використання досить високі - не менші ніж в Україні.
Проте існувала ще одна проблема - в Малайзії лівосторонній рух! Це найбільше мене непокоїло, бо не знаю чи дам собі раду змінити звичний рух та звикнути до того, що коробка передач і всі вказівники розташовані з лівого боку.
Перший день роботи добіг до кінця. Виходжу на зовні в густе повітря тропіків, щоб роздивитись територію агенції. Вона огороджена парканом з металевої сітки, за якою буяють справжні джунглі. А ось і доказ - на паркані сидить мавпа. Спробував наблизитись, щоб зробити їй світлину. Не вдається - мавпа втекла. Тож зробив кілька світлин на відстані. Так вперше в своєму житті побачив мавп на волі, а не в зоопарку.
На другий день вранці друзі показали мені сталевого друга, з яким я мав потоваришувати. Це невеликий автомобіль місцевого виробництва - Протон. Оскільки ми живемо в Малайзії, то треба випробувати все малайзійське (все, що стосується країни Малайзії) та малайське (все, що стосується однієї і національностей країни - малайців)! Я згоджуюсь на цей вибір. Кілька слів про це авто. Мотор - японський, є акліматизація. Технічний стан добрий. Автомобіль зручний, є автоматичні склопідйомники, адже це важливо, коли під'їжджаєш, щоб заплатити за проїзд автострадою - не потрібно вручну опускати вікно, регулювання бічних дзеркалі багажник, якого вистачить, щоб узяти необхідні речі. А ще машина дуже економна: близько 6-6,5 літрів на 100 км. З низькими цінами на паливо лише 1,8 РМ за 1 літр бензину марки А-95 можна їздити, де тільки заманеться.
Після недовгих вагань вирішую випробувати авто і водночас себе - чи зможу вести машину швидкісними дорогами Малайзії. Попросив тільки, щоб хтось їхав поперед мене по дорозі аж поки не зверну з головної дороги на бічну. Так і зробили. По дорозі заправляю машину на 20 РМ - це аж 11,11 літрів!
Доїхав щасливо додому. Найбільшої проблеми зазнав із вказівником повороту, замість нього ненароком увімкнув щітки передньої шиби. Але стрес, пов'язаний з першою успішною спробою, позаду. Ідемо всією сім'єю в басейн купатись уже під світлом ламп. Дуже романтично - тропічна ніч, незнані запахи невідомих рослин і парна вода, підсвічена знизу лампами.
Проте мої проблеми з самостійними поїздками на цьому не закінчились. Наступного дня вранці заблукав, їдучи машиною на роботу. Крутився по дорогах Бандар Бару Бангі (місто-супутник Канджангу) і ніяк не міг знайти потрібний шлях, що веде до агенції. Нарешті, біля мечеті попросив малайську дівчину, яка саме сідала на мотоцикл, показати мені дорогу. Попросив, щоб вона їхала поперед мене мотоциклом, а я за нею. Дівчина охоче допомогла мені і, прощаючись, я дав їй свою візитку професора.
Повертаючись додому, цього самого дня знову заблукав: усі вулиці здавалися однаковими. Зупинився і попросив мотоцикліста показати мені дорогу до місця, з якого я вже міг потрапити додому сам. Ще кілька днів треба було прожити, щоб врешті-решт запам'ятати всі вулиці цього невеличкого міста Бандар Бару Бангі та вільно їздити малайзійськими дорогами з лівостороннім рухом. Нарешті, знаю скільки кілометрів до роботи - 16 км, з них 1,5 км - це внутрішня дорога агенцією. Дорога займає 30 хв. Коли нарешті звик до лівостороннього руху, дуже полюбив ці півгодини за кермом - щодня можна побачити щось незвичне: то мавпу, яка потрапила під колеса машини, незнаних птахів, невідомі вантажівки, невеличкі базарчики, де торгують фруктами й овочами, поліцейські облави на шоферів, які їздять часто без документів. Додам таке цікаве спостереження, коли поліцейські зупиняли всіх підряд, але, побачивши європейця, тобто мене за кермом, пропускали без перевірки документів.
Дякую Богу за те, що вдалось освоїти малайзійські дороги, а це, повірте, непросто.
Моє перебування в агенції передусім було пов'язано з науковою співпрацею в сфері мирних застосувань ядерних технологій у різних галузях промисловості, науки, медицини і навіть сільського господарства. Тому малайзійські друзі вирішили познайомити мене ближче з окремими підрозділами агенції. Тож мені, мабуть, першому українцю, випала нагода відвідати місця, до яких важко потрапити навіть працівникам самої агенції, а саме її технологічні об'єкти.
Моє відвідування почалось з екскурсії об'єктом Сінагама (Sinagama). Це невелике підприємство, яке є підрозділом агенції. Воно спеціалізується на операціях стерилізації (звільнення від будь-яких вірусів чи мікробів) різноманітних як промислових, так і споживчих товарів. Звичайно, нефахівцю важко буде зрозуміти усі деталі, але старатимусь розповісти про це в науково-популярний спосіб. Підрозділ диспонує потужним джерелом гамма-випромінювання, яким опромінюються товари, що підлягають стерилізації - наприклад, очні каплі, медичні інструменти, продукти (англ. food irradiation) тощо. Такі напрацювання можуть використовувати також для знищення шкідливих мікроорганізмів у насінні. Всепроникне гамма-проміння проходить наскрізь через предмети, які піддаються стерилізації, вбиваючи всі живі мікроорганізми та бактерії. Мені показали весь технологічний процес і люб'язно відповіли на поставлені запитання. Звичайно, таке джерело гамма-випромінювання є небезпечним для працівників, тому слід дотримуватись особливих засобів безпеки, але врешті використання радіації є дуже простим та ефективним.
Іншим цікавим місцем, яке показали мені мої малайзійські друзі, був Центр агротехнологій і біонаук. Як зрозуміло вже зі самої назви, тут об'єктом досліджень є продукція сільського господарства. Профіль підрозділу є суто жіночим, тому всі працівники - це жінки. Вони створюють нові види рослин, опромінюючи їхнє насіння невеликими дозами гамма-випромінювання. Внаслідок опромінювання насіння виникають мутації в їхніх генах. Далі такі насінини висаджують і спостерігають, які відбулись зміни в їхньому розвитку. Наприклад, рослина може мати іншу форму квітки чи інший колір пелюстків. Якщо мутації є корисними, змутовані в такий спосіб рослини далі використовують для отримування нових сортів. Звичайно, така технологія повільна - необхідний час на спостереження, зате потім маємо нові рослини з корисними змінами для виробника чи покупців. Таким чином природні мутації, які постають рідко і є неконтрольованими, замінено на мутації, керовані людиною.
Проект, над яким працюють тепер науковці - це вирощування нових сортів знаменитої рослини ванілі (пригадайте собі ванільне морозиво!). Ваніль - це витка ліаноподібна рослина, яка належить до родини орхідей. Належить до пряних рослин, як прянощі використовують, власне, її плід. Малайзійські вчені прагнуть отримати рослину, яка би плодоносила вже за кілька років порівняно із звичайною ваніллю, яка вперше плодоносить лише за десять років. Цей проект фінансує уряд штату Сабах, який знаходиться на о. Борнео. Там, зокрема, і росте знаменита ваніль, плоди якої додають до морозива.
Відвідав також Центр електронної іррадіації (англ. Electron Bean Irradiation Centre). Центр займається подібними завданнями, що й Сінагама. Відмінність полягає у використанні іншого, ніж гамма, джерела опромінювання, а саме потужного електронного пучка. Подібний пучок електронів використовується в кінескопах, але тут потужність пучка значно більша. Центр диспонує двома пристроями для створення пучка електронів. Один пристрій здатен випромінювати 4 КВт електронних пучків, інший - 90 кВт, до того ж струм пучка - це до 20 мА і 30 мА для двох пристроїв відповідно. Цікаво, що один такий пристрій закупили нещодавно в Новосибірську (Російська Федерація). Такий потужний пучок електронів можна використовувати для зміни властивостей полімерів, змін параметрів напівпровідників, стерилізації медичного обладнання тощо. Перевагою такої методики, порівнюючи з використанням радіоактивних ізотопів, є відсутність шкідливого випромінювання.
А ще пощастило побувати на єдиному ядерному реакторі Малайзії. Зранку о 9:30, як було домовлено, я приїхав до агенції, звідки ми вирушили до ядерного реактора, який, до речі, розташований у сусідньому будинку від того, де я перебуваю. Кожний реактор має ім'я. Цей називається TRIGA Puspati. TRIGA - це скорочено від Training, Research, Isotope Production and General Atomic, тобто вказує призначення реактора: для навчальних дослідницьких цілей, а також для продукції радіоактивних ізотопів і для загальних цілей, пов'язаних з атомістикою.
Коротко про історію реактора. Як вже згадувалось, батьком ядерних програм Малайзії є д-р Ісмаїл Дато Абдул Рахман, прем'єр-міністр Малайзії в 70-х роках минулого століття. Саме завдяки його бажанню бачити Малайзію технологічно розвиненою країною, розроблено і реалізовано ядерну програму. Можна лише дивуватись, як молода країна, яка менше ніж двадцять років здобула незалежність (1957), відразу почала швидкими темпами розвивати науку і промисловість. Тож у 1970-х вибрано місця в джунглях для будови теперішньої Малайзійської атомної агенції.
Реактор закуплено в США. О 17 годині 28 червня 1982 р. почалась ядерна ера в Малайзії. Саме тоді вперше запрацював реактор TRIGA. Його максимальна потужність - 1 МВт. Це маленький реактор. Як сказано вище, його головна ціль - служити науковим дослідженням. Екскурсію про реактор провів один працівник, який працює на реакторі від самого початку. Я залишив свій фотоапарат при вході в реакторний зал. Фотографувати тут заборонено. Реакторний зал - це приміщення, де знаходиться, власне, реактор і пульт керування ним, а також допоміжні установки. Сам реактор знаходиться в стальному циліндрі діаметром з три-чотири метри. Цей циліндр, своєю чергою, знаходиться в цементній колоні. Довкола реактора, тобто довкола всієї споруди, на підлозі нанесена жовта лінія, що позначає межу, за якою є підвищений рівень радіації від реактора. На стіні у двох різних місцях висять датчики радіації. На час моєї екскурсії реактор був у заглушеному стані - проводились профілактичні роботи, - тож можна було піднятись нагору і зазирнути в металевий циліндр, що там в середині, чим є власне реактор? Усередині циліндра є вкладені металеві стержні. Кожен стержень є наповнений. Одні стержні містять уран, інші - графіт. Усе заповнено водою. Тепло, яке виділяється під час роботи реактора, передається воді. Оскільки реактор малопотужний, температура води невелика - приблизно +35°С.
Ось такою небезпечною, але мирною справою є ядерний реактор. Для чого його використовують? Як я вже згадував, для продукції радіоактивних ізотопів. Щомиті реактор виробляє потік нейтронів. Саме цей потік нейтронів має дуже широке застосування - від досліджень матерії до виконання практичних завдань.
Виходячи з реакторного залу, треба перейти перевірку на "чистоту" - чи не виносимо ми назовні випадково радіоактивного бруду. Для цього є відповідний прилад. Він міряє радіоактивність особи на руках і ногах. Усе гаразд - я "чистий", тепер можна вийти назовні. Дякую колегам за можливість наочно побачити найновіші технології, які придумало людство.
<<< назад | зміст | вперед >>>