<<< назад | зміст | вперед >>>

Семенов В.Ф., Герасименко В.Г., Горбань Г.П., Богадьорова Л.М. Управління регіональним розвитком туризму

Тема 5. Управління розвитком туризму в обласному регіоні

5.3. Форми, методи та механізм регулювання і управління регіональним розвитком туризму

Управління регіональним розвитком важко ідентифікувати в різноаспектній і недостатньо скоординованій діяльності різних державних інститутів. Усе залежить від механізму реалізації управління регіональним розвитком, його форм, методів,

інструментів, важелів, інститутів. Розрізняють правові, організаційні, організаційно-правові форми управлінської діяльності.

1.Правові форми управлінської діяльності встановлення і застосування правових норм. У більшості випадків управлінські рішення є правовим актом. Роль правового акта в управлінні регіональним розвитком визначається тим, наскільки дотримано всіх правових процедур і вимог при його підготовці й прийнятті і який реальний управлінський потенціал він має. Для забезпечення ефективності управлінської діяльності важливо, щоб основні дії, операції, прогнозні оцінки, експертизи, статистичні узагальнення, інформаційні відомості, соціологічні дані, на яких базується те чи інше управлінське рішення, було чітко задокументовано, тобто представлено в належній правовій формі.

2. Організаційні форми управлінської діяльності пов'язані зі здійсненням певних колективних або індивідуальних дій. Це способи вільного колективного пошуку оптимального варіанта вирішення якоїсь управлінської проблеми, тут представлені різні погляди і підходи, обговорення і дискусії, компроміси й узгодження. Використовують такі організаційні форми, як сесії, засідання, наради, конференції, оперативки тощо.
3. Організаційно-правові форми констатують той факт, що в органах державної влади чи місцевого самоврядування більшість правових форм є юридично коректними тільки у випадку їх прийняття через встановлені організаційні форми.

Усі форми управлінської діяльності в регіональному розвитку базуються на

комплексному підході до їх застосовування.

Методи управління регіональним розвитком і управлінської діяльності у сфері туризму - це способи і прийоми аналізу та оцінювання управлінських ситуацій, використання правових і організаційних форм, впливу на свідомість і поведінку людей у керованих процесах, відносинах і зв'язках туристичного бізнесу. В арсеналі управління регіональним розвитком є адміністративні та економічні методи. Ці методи можуть безпосередньо впливати на регіональний розвиток (метод прямого впливу) через державне розпорядження, або опосередковано (методи непрямого впливу), через державне інвестування, субсидування, ціноутворення, програмування тощо.

В залежності від складу та напрямку використання різних видів ресурсів методи регулювання регіонального розвитку поділяються на екзогенні (зовнішні) та ендогенні (внутрішні) методи розвитку. Так, методи екзогенного розвитку регіонів передбачають значне державне втручання з боку державних органів влади у вигляді великих державних інвестицій, субсидій, кредитів.

Методи ендогенного розвитку ґрунтуються на державному втручанні у вигляді податкових пільг, послабленні адміністративного контролю, скороченні частки державної власності. Мета такого державного втручання - надати імпульс внутрішнім факторам

розвитку, викликати кумулятивний процес, оскільки спонтанний ендогенний розвиток є нетиповим явищем у світовій практиці. Ці методи здійснюються за таким напрямом: стимулювання сектора послуг; активізація малого і середнього підприємництва; створення зон підприємництва. Методи, прийоми, способи, які мають широке застосування в

управлінні регіональним розвитком туризму можна також розділити таким чином: правові, економічні, соціально-політичні, адміністративні, морально-етичні.

Правові методи управління регіонального розвитку туризму полягають у створенні сприятливих правових умов (на основі прийняття адекватної законодавчої бази) для забезпечення зростання туристично-рекреаційного господарства регіону.

Економічні методи зумовлені роллю економічних інтересів у житті людей і, відповідно, в управлінських процесах. Можливості придбання і розширення особистої власності, свобода підприємництва, діючі в суспільстві матеріальні стимули, характер і рівень оплати праці, інші економічні явища завжди привертають увагу людей.

Соціально-політичні методи пов'язані з умовами праці, побуту, дозвілля людей, наданням їм соціальних послуг, залученням у процес владних відносин, розвитком

громадської і політичної активності. Вони впливають на соціально-політичні інтереси" лю-дей, їхній статус у суспільстві, можливості вільної самореалізації. Поглиблення демократичних шляхів розвитку об'єктивно веде до зростання ролі цієї групи методів.

Адміністративні методи - це способи і прийоми, дії визначення поведінки і діяльності людей з боку відповідних керівних компонентів держави. Полягають у використанні сукупності методів проектування та удосконалення раціональних

організаційних структур регіонального управління, функціонування яких забезпечує досягнення поставлених цілей регіонального розвитку туризму.

Морально-етичні методи включають заходи виховання роз'яснення і популяризації цілей та змісту управління, засоби морального заохочення і стягнення, врахування психологічних особливостей характеру і орієнтації людини. Полягають у формуванні позитивного іміджу представників регіональної влади, заснованого на сумлінному виконанні своїх посадових обов'язків, що виражається в досягненні реального зростання економічних показників у регіоні й на цій основі підвищенні рівня життя населення.

У стратегічному й тактичному управлінні, тобто в практичній площині реалізації цілей і функцій управління, управлінці оперують методами, які дозволяють проаналізувати існуючу соціальну, економічну та екологічну ситуацію в регіоні, виявити основні проблеми: системний, фінансово-економічний аналіз і функціональний аналіз; теорії масового обслуговування; прогнозування; теорії ігор і статистичної теорії прийняття рішень;

імовірнісно-статистичні; математичного програмування; економіко-статистичного моделювання.

Зокрема, економіко-математичне моделювання є методом, який має на меті розробку моделі соціально-економічного розвитку регіону, виявлення його особливостей як на сучасному етапі, так і на перспективу. Досить дієвим методом є опитування населення, особливо при дослідженні тих явищ у суспільстві, які не можуть мати математичного виміру і при застосуванні лише зазначених методів можуть залишитись поза увагою управлінців. Опитування сприяє проведенню місцевою владою політики збалансування соціального

захисту, оскільки саме на місцевому рівні є можливість більш детально перевірити реальний матеріальний стан одержувачів допомоги і виявити їх реальні потреби.

Функціонування туристичного бізнесу в регіоні пов'язане з органами місцевого са-моврядування, їхньою правовою й організаційною діяльністю, тому важливим є

застосування великої групи методів функціонування місцевого самоврядування, які описані в розділі 2.

Механізм управління регіональним розвитком туризму складається з трьох блоків: планування і прогнозування, бюджетно-податкової системи, регулюючих інститутів.

Планування і прогнозування дозволяє врахувати особливості розвитку кожного регіону, встановити пріоритетні завдання, чітко виділити етапи реалізації програми для подальшого вдосконалення управління та підвищення життєвого рівня населення. Практично у всіх країнах незалежно від їхнього масштабу розробляються плани розвитку регіонів, агломерацій, міст. При цьому наголос робиться на „фізичному плануванні#8214;, тобто

плануванні інфраструктури, розвитку міських територій, охорони навколишнього середовища тощо. Це аж ніяк не випадково, тому що саме в цих областях роль державного і громадського контролю особливо важлива. В процесі управління регіональним розвитком використовуються соціальні, економічні та екологічні індикатори розвитку регіону, які максимально охоплюють проблеми регіональної громади.

Регіональне планування тісно пов’язане з бюджетною політикою. В основі бюджетів (річних і середньострокових) завжди лежить план-прогноз розвитку відповідної території. Нерідко розробка регіонального плану (програми) виступає як необхідна умова отримання коштів з державного бюджету, а в Європі - коштів зі структурних фондів Європейського Союзу. Зрозуміло, плани регіонального розвитку в країнах з багатоукладною економікою не можуть бути директивними на зразок тих, які були в СРСР. Вони є в основному індикативними (рекомендаційними). Однак ті частини планів, що адресуються державному сектору, визначають розміщення найважливіших об’єктів інфраструктури, умови охорони природного середовища і т.п., мають обов’язковий характер. У цілому план являє собою форму консенсусу, узгодження інтересів багатьох економічних і соціальних суб’єктів. Побудова й обговорення планів здійснюється за участю його безпосередніх виконавців, що сприяє врегулюванню конфліктів і розширенню ділового співробітництва для досягнення загальних цілей. Таким чином, плани і планова діяльність - це істотна частина механізму управління регіональним розвитком .

Плануванню завжди передує процес прогнозування. Варіанти прогнозу розвитку територій враховують численні ситуації, чинники і процеси які можуть впливати у майбутньому. У процесі прогнозування використовується величезна кількість методів. Оптимальний варіант прогнозу і є основою для планування.

Найбільш впливовим і дієвим механізмом є бюджетно-податкова система. Окремо бюджетна політика реалізується у вигляді двох основних груп засобів - нормативно-розрахункових механізмів і особливих бюджетних режимів:

- нормативно-розрахункові механізми призначені для вертикального (забезпечення всіх рівнів влади ресурсами, достатніми для виконання їх повноважень) і горизонтального (вирівнювання доходності бюджетів регіонів до відповідних середніх рівнів або фактичного

обсягу витрат регіонів по конкретних напрямах державної соціальної політики) подолання бюджетних диспропорцій;
- особливі бюджетні режими можуть розповсюджуватись як на цілі регіони країни, так і невеликі за площею адміністративно-територіальні одиниці. Характер особливого бюджетного режиму, види і набір податково-бюджетних преференцій залежить від правового і господарського статусу отримувача, причин і завдань їх ведення.

Податкова політика передбачає застосування податкових пільг до пріоритетних галузей економіки чи регіонів, до витрат (поточних і капітальних) і випуску (продукції). Пільги можуть бути одноразовими, тимчасовими і постійними. Велика увага приділяється формуванню бюджетної самостійності, адже бюджетна система країни має три рівні (центральний, регіональний, місцевий). Тобто кожен рівень має свій бюджет. При цьому видатна частина бюджету регіону формується з центру, що є основним протиріччям у взаємовідносинах центр - регіон протягом багатьох років. Одним з шляхів вирішення міжбюджетних відносин є „бюджетний федералізм#8214;. Це поняття характеризує основний принцип функціонування бюджетної системи: сполучення автономності бюджетів окремих рівнів і міжбюджетних відносин. Бюджетний федералізм у такому розумінні належить країнам з різним державно-політичним устроєм, а не тільки федеративним державам.

Бюджетний федералізм вимагає виконання трьох необхідних умов:

- чітке розмежування повноважень між усіма рівнями влади по витратах;
- наділення відповідних рівнів фінансовими ресурсами, достатніми для реалізації переданих їм повноважень;
- нівелювання дисбалансів різних бюджетів за допомогою між бюджетних трансфертів, здійснюваних за чіткими правилами.

Виділяють два основних типи (моделі) бюджетного федералізму: децентралізований і кооперативний. Розходження між ними полягають у розподілі функцій по доходах і видатках, між центром і регіонами та принципах міжбюджетних трансфертів. Кооперативний бюджетний федералізм відрізняється від децентралізованого більш широкою участю регіональної і місцевої влади в розподілі податкових доходів і більш інтенсивним міжбюджетним вирівнюванням (не тільки вертикальним, але горизонтальним). Зрозуміло, що ознаки цього типу бюджетного федералізму більш виражені саме у федеративних державах (наприклад, у Німеччині).

Доходи бюджетів. Основна частина загальних доходів центрального бюджету і власних доходів регіональних (місцевих) бюджетів утворюються з різних податків. Поділ податкових доходів між бюджетами здійснюється двома способами: 1) різні види податків „розводяться#8214; між бюджетними рівнями (власне податки); 2) той самий податок розподіляється між бюджетними рівнями у певних пропорціях (регулюючи податки). Національні бюджетні системи розрізняються за співвідношенням та особливостями способів поділу податків.

Правила поділу податків на центральні, регіональні і місцеві досить умовні. Найбільш очевидний принцип - це відповідність місця діяльності і фінансування цієї діяльності. Наприклад, здійснення державою захисту митного простору і національного ринку вимагає, щоб усі мита надходили до центрального бюджету. Навпаки, податки на

нерухомість і особистий автотранспорт доцільно передавати місцевому бюджету, оскільки він фінансує місцеву інфраструктуру, благоустрій тощо. Цим же виправдовуються місцеві податки на використання і охорону природних ресурсів і ландшафтів місцевого значення.

Оскільки різні податки формують бюджети різних рівнів, а державні податки розподіляються між бюджетами в різних співвідношеннях, то й податкові надходження в доходну частину бюджетів усіх рівнів будуть за обсягом різні. Слід мати на увазі, що податкова політика повинна виходити з принципу стимулюючої функції оподаткування. Це означає, що має бути знайдене оптимальне співвідношення між різними видами податків (на прибуток, на майно, на землю), яка дозволяє максимізувати розмір відрахування до бюджету.

Тут можливо керуватись такою думкою. Для регіонів з розвинутими промисловими, агропромисловими та аграрними галузями найбільш вагомим є податок на прибуток, а саме він має забезпечити найбільшу частку надходжень до регіонального бюджету. Для регіонів зі сприятливим економіко-географічним положенням, відсутністю або обмеженістю вільних від промислової забудови територій, особливе значення має податок на землю. Для регіонів зі значними науковими, освітянськими, промисловими, історичними і культурними центрами - податок на майно.

У Німеччині громади збирають „реальні#8214; податки (на професійну діяльність, на землю) і податки на споживання (розважальних заходів, продажу алкогольних напоїв, податки на собак, непостійне місце проживання, пожежні команди). У Франції адміністративно-територіальні одиниці одержують чотири основних податки, що існують з часів революції: податок на забудовану землю, податок на житло, „професійний#8214; податок (з житлових будинків, що належать підприємствам, і частково з заробітної плати), інші податки на нерухомість.

Поділ загальних податків між бюджетними рівнями по позначених квотах відбувається по різному і має різні пояснення. У Німеччині таким способом розподіляються найбільш важливі податки. Поділ прибуткового податку між трьома бюджетними рівнями аргументується тим, що, з одного боку, кожен громадянин несе відповідальність одночасно перед громадою, землею і всією державою, з іншого боку, ці ж рівні влади повинні захищати інтереси кожного громадянина. У Франції прибутковий податок цілком надходить до центрального бюджету, хоча і тут визначається принцип відповідності прав і відповідальності громадян і певного рівня влади. Аналогічно формується головна частина доходів федерального бюджету США (у 1993р. сума індивідуального прибуткового податку і податків, і внесків по соціальному страхуванню складала 81,3% усіх доходів). Пропорцію розподілу загальних податків і навіть розведення власних податків між бюджетними рівнями в кінцевому рахунку диктуються необхідністю збалансувати доходи й обов’язкові витрати кожного бюджету. Тому передача видаткових повноважень від центра до регіонів, а також необхідне збільшення витрат регіональних бюджетів повинні супроводжуватися і передачею визначених сум податків (або частково, у виді збільшеної квоти).

Країни істотно розрізняються за показниками розподілу загальної суми доходів між бюджетними рівнями. Тут багато чого залежить від структури бюджетно-податкової системи, довіри населення до різних рівнів влади, розподілу політичних сил тощо. Не існує прямої залежності між ступенем централізації бюджетних доходів і інтенсивністю участі

національного уряду в регулюванні регіонального розвитку. Важливо, як держава розпоряджається доходами національного бюджету: які витрати на територіях формує центр, яка величина фінансової допомоги, яка надходить територіям. Великі країни (США, Канада) мають відносно меншу централізацію доходів у порівняні із середніми і малими країнами (по централізації доходів серед останніх особливо виділяється Бельгія - 87%). Федеративні держави (Німеччина, Австрія) мають, як правило, відносно меншу централізацію доходів у порівняні з унітарними (Франція, Нідерланди). Багато країн, які мають у даний час високу централізацію доходів-витрат (наприклад, Італія й Іспанія), планують її поступове зниження.

Вихідною позицією бюджетної політики регіонів є те, що кожен регіон відповідно до методики уряду стримує свій обсяг коштів на майбутній період. В той же час перед регіоном постає питання - як розподілити отримані кошти.

Видатки бюджетів. Розподіл витрат центральних, регіональних і місцевих бюджетів визначається законодавчо закріпленими бюджетними повноваженнями. Структура розподілу бюджетних витрат між рівнями влади близька до структури розподілу доходів. Відхилення в декількох процентних пунктах пояснюються міжбюджетними трансфертами і розходження дисбалансів бюджетів (співвідношеннями дефіцитів і профіцитів).

У структурі центральних бюджетів частка прямих витрат на регіональний розвиток, крім трансфертів, як правило, невисока. Наприклад, у США в 1997р. вона склала 0,8%. Але основний вплив на регіональний розвиток центрального бюджету відбувається за допомогою фінансування національних програм розвитку транспорту, енергетики, пріоритетних галузей промисловості, вищої освіти, науки і т.д., оскільки всі ці програми реалізуються на певних територіях.

Загальною тенденцією національних бюджетних систем у більшості країн є перенос на регіональний і місцевий рівні основних витрат на соціальний розвиток. Цей перенос відбувається не тільки в зв’язуванні „центр-регіони першого рангу#8214;, але і поширюється нижче, аж до бюджетів нижчої ланки. Наприклад, у Франції розподіл витрат між регіональними і місцевими бюджетами в 1997р. виглядав таким чином: регіон-9,9%, департамент - 28,9%, комуни - 61,2%. Однак у розподілі інвестицій частка регіонів істотно вище, оскільки на них покладена важлива роль у розвитку інфраструктури, у тому числі через систему планових контрактів „держава-регіони#8214;.

Типова колізія бюджетних систем полягає в тому, що передача нових бюджетних повноважень не супроводжується наданням регіональній і місцевій владі додаткової фінансової бази. Унаслідок цього або відбувається недофінансування необхідних нестатків на регіональному і місцевому рівнях, або виникає необхідність отримання додаткових субсидій від вищестоящих бюджетів, або потрібно залучити додаткові позики. Головною турботою регіональної і місцевої влади є зміцнення власної дохідної бази.

Розходження принципів і параметрів розподілу доходів і витрат між бюджетними рівнями в різних країнах приводять до того, що навіть у середині ЄС ми спостерігаємо надзвичайно неоднорідну структуру покриття витрат регіональних і місцевих бюджетів. Тільки в 5 країнах з 15 податки покривають більше половини всіх бюджетних витрат (максимум у Німеччині - 80%), у 10 країнах велика частка витрат забезпечується податковими і неподатковими доходами, у 5 країнах більше половини бюджетних витрат

доводиться на субсидії і позики (максимум в Італії - 79%). Розміри субсидій є кількісним виразом ролі міжбюджетних відносин.

Найважливішим механізмом в управлінні регіональним розвитком є інституційний механізм, який реалізується законодавчою та виконавчою гілками влади. Основні інститути держави (або інколи за участю держави) організації і структури (міністерства, комітети, ради, агентства, фонди та ін.), уповноважені формувати і здійснювати управління регіональним розвитком. Вони є частиною державного апарату, що спеціалізується на вирішенні регіональних проблем і питань взаємодії центру з регіонами.

Закони про регіональну політику приймає Верховна Рада. Вона затверджує форми підтримки регіонів та її умови, контури депресивних та стагнуючих регіонів, масштаби допомоги, регіональні органи управління, реальні права та можливості в регіональній політиці в Україні, все інше належать виконавчій гілці влади. На практиці регіональними проблемами переймаються безліч установ і відомств, у тому числі науково-дослідні та навчальні заклади, наукові товариства, селянство, асоціації.

Використання інституційного потенціалу регіонів є одним з найважливіших напрямків управління регіональним розвитком. Мова йде, насамперед, про розподіл державної допомоги регіонам, про контроль за використанням компаніями прийнятих зобов’язань, про прийняття виважених рішень по відношенню до впровадження певних проектів у регіоні.

У сучасному світі існують певні вимоги до інституціонального механізму. Так, у Європейському Союзі існує вимога щодо інституціональної децентралізації та впровадження принципу субсидіарності, тобто вирішення проблеми на місцевому рівні. Регіони відіграють основну роль в управлінні регіональними програмами та в реалізації регіональної стратегії..

Важливим чинником успіху управління регіональним розвитком є партнерство державних секторів протягом усього процесу, починаючи від підготовки національної стратегії і до впровадження програми діяльності та необхідних заходів. Досвід країн Європейського Союзу свідчить про те, що гірші результати часто пов’язані зі слабкою співпрацею на регіональному та місцевому рівнях. Одним з основних інститутів управління регіональним розвитком є агентства розвитку. Регіональні агентства розвитку - це організації, створені внаслідок впровадження державної стратегії, що виходила з потреби мати потужні загальнонаціональні та регіональні інститути, які зосереджували б свою діяльність на виконанні широких завдань, зокрема, здійснення загального політичного керівництва, надання послуг як на державному, так і на місцевому рівнях. Як правило, такі агентства існують в країнах, що характеризуються певним ступенем централізації і мають порівняно невеликі розміри. У цих випадках агентства розвитку є державними організаціями і можуть повністю або частково фінансуватися урядом чи певним міністерством (залежно від того, яке міністерство відповідає за відповідну сферу діяльності).

В багатьох країнах існують агентства регіонального розвитку, що виникли за місцевою чи регіональною ініціативою в результаті більш вираженого підходу „знизу - вгору#8214;. У більшості випадків це приватні установи або регіональні організації, часто типу „асоціацій#8214; або акціонерних компаній. Зазвичай їх учасниками є місцеві регіональні органи виконавчої влади, підприємницькі організації, професійні спілки. Такі агентства

застосовують різноманітні підходи та мають широкий спектр діяльності, але з огляду на їхні безпосередні зв’язки з територією вони більше уваги приділяють конкретним справам свого регіону.

Агентства розвитку надають фінансове посередництво місцевим банкам та фірмам, або послуги з управління спеціальними місцевими фондами для малих і середніх підприємств, або ж зосереджуються на окремих видах діяльності, таких як інвестиції чи передача технологій. Найуспішніші агентства розвитку розташовані в північній і північно-східній частинах Італії, тобто в тих регіонах, де існують численні „промислові райони#8214; і де місцеві виборчі системи отримують користь від роботи агентств, яка охоплює поширення інформації, інноваційну діяльність і маркетинг. У регіонах на півдні Італії є дуже мало активних агентств, а наявні працюють зі складнощами та характеризуються низькою ефективністю. Діяльність агентств розвитку спирається на різноманітні джерела фінансування. Якщо забезпечити державне фінансування, то агентства мають відповідати критеріям ефективності щодо впровадження покладених на них завдань. Однак більшість агентств розвитку не користуються централізованими державними фондами і фінансуються або частково місцевими чи регіональними адміністраціями, або з приватних джерел.

Проблеми фінансування зазвичай не властиві регіонам, діяльність яких порівняно успішна, оскільки там існує широке коло можливостей, а також нагод для того, щоб найкращі агентства задовольняли попит на послуги в своєму регіоні. Проблеми існують для територій регіонів, що є депресивними, і де агентства не мають можливостей проявити ініціативу.

Головною характеристикою роботи регіонального агентства розвитку в економічній сфері є успіх у вирішенні проблем соціального та культурного життя населення певної території, що виникають у перехідні та кризові періоди. Більшість агентств у світі довела можливість внесення істотно позитивних зрушень у розвиток національних економік. За характером і способами діяльності існують стратегічні, операційні, секторальні та інші агентства .Регіональні агентства розвитку можуть надавати широкий спектр послуг: встановлення міжнародних зв’язків, фінансова допомога, розвиток інфраструктури, менеджмент, розширення ринку збуту, одержання кредитів, створення технопарків, професійне навчання тощо. Агентство, засноване центральним урядом, має у своєму розпорядженні реальні фінансові ресурси; як правило, воно створюється для досягнення певних цілей за короткий період. При цьому увага зосереджується переважно на результаті діяльності (послуг), а не на процесі (управлінському, виробничому тощо). Основні цілі, поставлені перед регіональними агентствами розвитку, зумовлюють вид їх діяльності. Для стратегічних агентств - це створення інформаційних банків даних, дослідження секторальних та загальних соціально-економічних факторів, сприяння реалізації інтересів регіону на регіональному та міжнародному рівнях, забезпечення корисною інформацією підприємств малого та середнього бізнесу, допомога у вивченні внутрішнього потенціалу. Секторальні агентства здійснюють функції управління між секторальними проектами розвитку, операційні - сприяють певному виду діяльності в регіоні: зайнятості, культурі, роздрібній торгівлі тощо. Стратегічною метою кожного агентства є економічний розвиток даної території, створення умов для забезпечення матеріального добробуту населення,

утвердження принципів соціального партнерства в суспільному житті. Прямуючи до цієї стратегічної мети, регіональне агентство має вживати заходів до стимулювання економічної діяльності в регіоні завдяки створенню нових робочих місць, використанню місцевого потенціалу, підвищенню привабливості регіону для вітчизняних та іноземних інвесторів.

Інвестиційний механізм управління регіональним розвитком. Регіональна

інвестиційна політика повинна бути зосереджена головним чином на досягненні високого рівня та якості життя населення. Різні регіони мають різну інвестиційну привабливість та інвестиційний клімат.

Інвестиції - це економічні ресурси, які направлені на збільшення реального клімату суспільства, тобто, на розширення та модернізацію виробництва, створення виробничої і соціальної інфраструктури, товарно- матеріальних запасів та резервів, підготовку та перепідготовку кадрів, науки. Поняття „інвестиції#8214; є родовим до побудови ієрархії решти понять. Зокрема виділяють внутрішні та залучені іноземні інвестиції, які разом складають сукупні валові інвестиції. Є також реальні та фінансові інвестиції. Реальні інвестиції - це кошти, вкладені в матеріальні (споруди, будівлі, обладнання) та нематеріальні (ліцензії, патенти, ноу-хау, програмні засоби тощо) активи. Фінансові інвестиції - це вкладання коштів у різноманітні фінансові інструменти (цінні папери, депозити, цільові банківські вклади). Інвестиції поділяються на прямі та портфельні. Прямі інвестиції - це безпосередня участь фізичної чи юридичної особи (інвестора) у виборі об’єкта інвестування, вкладанні коштів і реалізації інвестиційного проекту. Портфельні (непрямі, опосередковані) інвестиції - це здійснення інвестиційної діяльності через фінансових посередників (інвестиційні фонди і компанії). В регіонах України основна частина інвестицій відноситься до реальних. Фінансові інвестиції притаманні для розвинутої економіки. Ці дві форми інвестицій на практиці доповнюють одна одну і не конкурують.

Держава впливає на інвестиційні процеси в регіонах заходами протекціонізму, тобто: присудження інвестиційних премій за спорудження об’єктів, які покращують економіку регіону, стан навколишнього середовища; наданням пільгових кредитів на інвестування; гарантій на позику, допомогу у виділенні земель під будівництво; створенням територіальних акціонерних товариств для завершення будівництва; наданням податкових пільг для структурної перебудови регіону. Інвестиції повинні мати конкурентну спрямованість, тому важливо визначитись з умовами інвестування в тому чи іншому регіоні, реалізувати регіональну політику відповідно до інвестиційної привабливості регіону. Інвестиційна привабливість регіону - це надійне і своєчасне досягнення цілей інвесторів на основі очікуваної високої ефективності здійснення інвестиційних проектів.

Контрольні запитання

1. Назвіть і охарактеризуйте мету й принципи управління регіональним розвитком туризму. За якими принципами функціонує система управління регіональним розвитком туризму?
2. У чому полягає регіональна економічна діагностика, які її етапи.
3. Визначить регіональний економічний аналіз, а також його об'єкти й суб'єкти.
4. Назвіть і охарактеризуйте етапи аналізу економічного розвитку регіону.
5. Назвіть види регіонального економічного аналізу і визначить в чому їх розходження?
6. Охарактеризуйте горизонтальний і вертикальний економічний аналіз. Для чого вони необхідні?
7. Охарактеризуйте порівняльний і факторний економічний аналіз. Для чого вони необхідні?
8. Для чого застосовуються регіональні агентства розвитку?
9. Як держава впливає на інвестиційні процеси в регіонах?
10. Що таке фактори впливу на економічні показники, які характеризують регіональний розвиток. Наведіть приклади.
11. Що таке стала позитивна динаміка економічного показника?
12. В чому полягає зміст СВОТ-аналізу регіону?
13. Назвіть головні напрямки розвитку механізму управління регіональним розвитком туризму.
14. Які групи методів мають широке застосування в управлінні регіональним розвитком туризму?
15. Якими засобами реалізується бюджетна політика в регіоні? Що називають бюджетним федералізмом?

<<< назад | зміст | вперед >>>