<<< назад | зміст | вперед >>>

Семенов В.Ф., Герасименко В.Г., Горбань Г.П., Богадьорова Л.М. Управління регіональним розвитком туризму

Тема 6. Управління розвитком суб'єктів туристичного бізнесу в регіоні

6.2. Особливості інтеграційних процесів в управлінні організаціями індустрії туризму в регіоні

Зміст процесу регулювання регіонального розвитку туризму складають відносини суб'єктів господарювання, населення та органів управління стосовно рішення соціальних, економічних, екологічних та інших проблем розвитку регіону. Особливістю

трансформаційного періоду є поява нових активних учасників регіональних процесів: органи місцевого самоврядування, приватні особи, підприємці, фірми, комерційні банки, фонди і інші.

У кожного суб'єкта господарювання та управління маються свої цілі і переваги, деякі з них виявляються конкурентними чи суперечливими. Крім того, слід відзначити нерівноправність суб'єктів і як наслідок одержання прибутків одними у збиток іншим, що створює передумови для виникнення соціально-економічних конфліктів.

Важлива роль в управлінні регіональним розвитком туризму належить функціонуючим у сфері туристичного підприємництва різним формам інтеграції за участю органів місцевого самоврядування, об'єднанням туристичних фірм зі своїм туристичним продуктом, автоперевізниками, страховими компаніями, банками, готельними комплексами, екскурсійними агентствами й іншими підприємствами з горизонтальними й вертикальними взаємозв'язками.

Під інтеграцією розуміється встановлення таких взаємовідносин між

підприємствами, які забезпечують довгострокове зближення генеральних цілей підприємств, що інтегруються, й надають підприємствам такі переваги: зниження рівня невизначеності у постачанні та збуті, обмеження конкуренції, спрощення впровадження технологічних новацій, зниження видатків. В основі інтеграції лежить принцип об’єднання власності, ресурсів, сфер діяльності. Організаційні форми інтеграції різноманітні і залежать від національної та регіональної специфіки. Але попри велику різноманітність форм об’єднань, головними розбіжностями є відносини власності та виробнича й контрактна кооперація.

Однією з форм інтеграції може бути регіональне туристичне товариство (РТТ) -

добровільне об'єднання зацікавлених осіб, створене з метою координації діяльності учасників, забезпечення захисту їхніх прав, інтересів у державних і інших органах, загальній реалізації різноманітних програм і проектів щодо розвитку туристичної галузі й розподілу прибутку, отриманої від їхнього здійснення.

Основна мета його створення - координація діяльності всіх зацікавлених у розвитку рекреації суб'єктів шляхом об'єднання їхніх зусиль, ресурсів, ідей на базі наявних природно-рекреаційних ресурсів із залученням органів місцевого самоврядування. Корпоративна форма ведення рекреаційного господарства особливо актуальна для суб'єктів і регіонів,

рекреаційні можливості яких недостатньо використовуються. Переваги використання в управлінні регіональним розвитком туризму організації рекреаційного господарства у формі регіонального туристичного товариства (корпорації):

- підтримка органів державної влади та місцевого самоврядування шляхом створення пільгових режимів оподатковування, одержання пільгових державних позик для розвитку об'єктів туристично-рекреаційної інфраструктури;
- застосування регіонального маркетингу;
- об’єднання фінансових і матеріальних ресурсів у тому чилі й для проведення наукових досліджень щодо підвищення ефективності функціонування всіх учасників РТТ;
- одержання конкурентних переваг завдяки консолідації зусиль для комплексного використання, природно-рекреаційних ресурсів, забезпечення їхнього збереження, поліпшення процесів відтворення за рахунок перерозподілу рекреаційних потоків;
- створення нових рекреаційних зон та туристичних дестинацій.

Гарантом захисту прав і інтересів РТТ є органи виконавчої влади й місцевого самоврядування, наділені певними повноваженнями в області туризму. Для впровадження єдиної туристичної політики й залучення потенційних інвесторів, держава також може бути акціонером такого товариства, однак вона не повинна володіти контрольним пакетом акцій, оскільки це може вплинути на самостійність і ініціативність такого об'єднання. Дивіденди й акції держави перераховуються до державного бюджету, але для запобігання

бюрократичних перешкод, створення мотивації державних службовців, активнішого співробітництва туристичних підприємств і органів місцевого самоврядування

застосовуються організаційно-економічний механізм, сутність якого полягає в тому, що певний відсоток від нарахованих дивідендів залишається на внутрішні потреби органу місцевого самоврядування. Регіональне туристичне товариство обмежується територією регіону, зовнішнім середовищем, сприяє концентрації суб’єктів туристичного

підприємництва, продукує ефект мультиплікатора та забезпечує раціоналізацію балансу взаємовідносин суб’єктів за рахунок оптимізації внутрішнього середовища та створення нових робочих місць на фоні високої кон’юнктури ринку. Системний результат діяльності підприємств малого та середнього бізнесу, які існують та розвиваються в умовах певної невизначеності, досягається від одночасного впровадження типових норм поведінки і відношення до праці за рахунок ефекту синергії (рис.6. 1).

Рис. 6.1. Структура регіонального туристичного товариства

Регіональні туристичні товариства сприяють формуванню ринку туристичних послуг; вдосконаленню інфраструктури й розвитку міжнародного й внутрішнього туризму; організації й ліцензуванню підприємницької діяльності в галузі внутрішнього й

міжнародного туризму тощо.

Зі свого боку держава й органи місцевого самоврядування сприяють діяльності установ РТТ: встановлюють пільговий режим плати за землю, податок на прибуток і ПДВ, послаблюють розміри сплати земельного податку в першому й четвертому кварталах (період міжсезоння) і відрахувань у відомчі й місцеві позабюджетні фонди.

На територіях регіонів зі значним зосередженням земель рекреаційного

призначення доцільним є створення окремих господарських комплексів, рекреаційних парків, спеціальних (вільних) економічних зон. Окрім сприяння управлінню регіональним розвитком туризму створення таких територіально-господарських утворень також

сприятиме подоланню депресивного характеру регіональної економіки, стимулюватиме структурні перетворення, активізує підприємницьку діяльність, пом’якшить проблеми зайнятості, підвищення життєвого рівня населення, залучення іноземних інвестицій, нарощування експорту товарів, пожвавлення інноваційної діяльності, підвищення ефективності використання природних ресурсів.

Організаційними формами управління регіональним розвитком туризму можуть виступати маркетингові консорціуми, конгломерати, громадські організації при навчальних закладах, які готовлять фахівців з туризму, об'єднання, створені з метою просування конкретного туристичного продукту, туристсько-інформаційні центри. Об'єднання зусиль дозволить не тільки забезпечити високий рівень обслуговування, широкий діапазон рекреаційних послуг, а й раціональне використання рекреаційних ресурсів і земель, узгодження заходів по їхній охороні, відновленню й підвищенню рекреаційної привабливості, що обумовить ріст

конкурентоспроможності регіональної економіки. Передача земельних ділянок суб'єктам господарювання може здійснюватися на умовах оренди, концесії, субконтрактинга або франчайзинга.

Можливості застосування концесій в українській економіці розглядаються в контексті впровадження системи делегованого керування, що сьогодні поширена в багатьох країнах миру. Використання приватних джерел фінансування дасть можливість реалізувати проекти розвитку зеленого, сільського, етнічного туризму, поновлення санаторно-курортної бази тощо. Цьому ж буде сприяти наявність платоспроможного попиту й можливість виставляти рахунки за виконані роботи й надані послуги на беззбитковому рівні. Останні дві умови є найбільш принциповими для приватних інвесторів.

Істотним завданням регіональної управлінської організаційної структури сфери туризму й рекреації є створення відповідних інформаційних центрів, адже без реклами й інформації, що залучає споживачів певних послуг, розвиток туристсько-рекреаційної діяльності неможливий. Виходячи з цього держава заохочує регіональний розвиток туризму, створюючи для цього відповідні економічні й політичні умови, підтримуючи імідж туристичних регіонів, фінансуючи, наприклад, закордонні PR - акції по рекламуванню їх як привабливих для туризму місцевостей, виключаючи при цьому лобіювання державою інтересів окремих підприємницьких структур, що є неприпустимим.

За формою інформаційні центри можуть бути державними підприємствами, які підпорядковуються виконавчим органам місцевого самоврядування й працюють на

принципах самоокупності за рахунок одержання доходів від надання інформаційно-рекламних послуг.

В організаційній структурі центрів доцільно передбачити окремі підрозділи, наприклад, по обслуговуванню громадян, надання інформаційно-рекламних послуг; маркетингу й надання консультацій виробникам турпослуг; створення й інформаційного наповнення туристичного веб-сайту регіону.

На територіях регіонів зі значним зосередженням земель рекреаційного призначення створюються рекреаційні парки - територіально-галузеві системи розвитку рекреації і туризму. Вони покликані забезпечити потреби у відпочинку на основі комплексного освоєння рекреаційно-туристичного потенціалу регіону, об'єднання зусиль існуючих рекреаційних установ, інфраструктури в єдиній системі управління регіональним розвитком туризму. По-суті, це окремі господарські комплекси, які створені на основі єдності

економічних інтересів, природно-ресурсних, екологічних, соціально-економічних умов регіону для проведення скоординованої рекреаційної й природоохоронної діяльності по використанню власних технологій і методик оздоровлення й відпочинку.

Одним з напрямків освоєння рекреаційних територій є залучення до цього процесу як вітчизняних, так і іноземних інвесторів. Підприємницька діяльність у рекреаційній сфері здійснюється шляхом одержання валютного кредиту для побудови й експлуатації об'єктів, створення спільних міжнародних підприємств. В управлінні регіональним розвитком туризму певну роль можуть відігравати особливі територіально-господарські утворення у формі спеціальних (вільних) економічних зон.

Таким чином, об’єднання організацій індустрії туризму на території регіонів дозволяють їм набути багато конкурентних переваг, дозволить забезпечити не тільки раціональне використання рекреаційних ресурсів і земель з узгодженням заходів їхньої охорони, а й високий рівень обслуговування, надання широкого діапазону рекреаційних

послуг, відновлення, підвищення рекреаційної привабливості туристичних дестинацій регіонів. Використання приватних джерел фінансування дасть можливість реалізувати проекти розвитку зеленого, етнічного туризму, поновлення санаторно-курортної бази, створення нових туристських дестинацій тощо.

Найпоширенішими й найефективнішими й найменш ризиковим формами інтеграції на ринку туристичних послуг ХХІ століття є стратегічні альянси та франчайзинг. Члени альянсів зберігають свою економічну незалежність лише в тих напрямках, де не здійснюється співпраця. На відміну від мереж й готельних кооперацій стратегічні альянси є об’єднаннями незалежних туристичних підприємств, але вони об’єднуються за всіма параметрами, а не за деякими, як кооперативи і їхньою метою є формування та досягнення, головним чином, стратегічних цілей щодо прибутку, зростання, збільшення обсягів та розширення сегментів ринку, створення конкурентних переваг.

Мережі, альянси та туристичні кластери - це результат структурної перебудови туристичної сфери й сусідської солідарності її підприємств. В підприємницьких мережах (альянсах) істотно зменшуються витрати, пов'язані з окремими видами діяльності, наприклад, закордонною комерційною діяльністю, спільним дослідженням ринку, маркетинговою діяльністю, участю у ярмарках і салонах, покращенням технології надання туристичних та курортно-оздоровчих послуг. Розробляються нові механізми диверсифікації туристичних продуктів (в спільних науково-дослідницьких центрах, лабораторіях), укладаються перехресні субпідрядні контракти між підприємствами одного й того ж регіону, зацікавленими у взаємодоповненні.

Традиційно оптимізація підприємств у межах окремих територій розглядалася як взаємодія пов’язаних між собою підприємств та організацій, що використовували місцеві природні та економічні ресурси і умови, а також загальну схему розселення. Основною формою прояву такої оптимізації виступали територіально-виробничі комплекси (ТВК), а серед них: промислові ядра, промислові центри, промислові вузли, промислові райони, агломерації тощо. На практиці утворення територіально-виробничих форм організації господарства регіону - це складний і тривалий процес. Передумови створення нових територіально-виробничих форм господарювання свідчать про те, що для кожного окремого періоду економічного розвитку притаманні певні організаційні форми. Кінець ХХ століття висунув нову парадигму регіонального розвитку, оптимізації господарства: регіональна економічна політика із загальнонаціонального макрорівня переводиться на мезо- та мікрорівні, на стимулювання місцевої ініціативи, в тому числі на створення технопарків, зон підприємництва, технополісів, зон прикордонного співробітництва, підприємницьких мереж, кластерів тощо.

Мережні структури охоплюють безліч різноманітних організацій у різних сферах діяльності. Деякі дослідники характеризують сучасну національну економіку як мережну, як систему мереж. При цьому мережа розуміється як сукупність стійких контрактів або пов'язаних з ними відносин між людьми, суб'єктами господарювання та їх групами. У вузькому сенсі під мережею розуміються спеціальні організаційні структури управління локальною взаємодією в регіональній економіці, де головними елементами є підприємства, компанії, інші суб'єкти господарювання та зв'язки між ними. Проте, взаємодія в туристичних,

торгових, франчайзингових, фінансових, логістичних, інформаційних мережах може бути не тільки локальною, а й регіональною, міжрегіональною, загальнонаціональною, глобальною. Ключовими умовами ефективного функціонування мереж є довірчі відносини і обов'язковість виконання угод (як формальних, так і неформальних). Дотримання цих, умов забезпечує багатосторонній і стійкий характер організаційних, економічних, фінансових, інформаційних та інших відносин у мережі. Так створюється база для прийняття учасниками мережі "взаємних зобов'язань" і сама мережа стає гарантією неухильного виконання зобов'язань.

Найважливішою властивістю мережі визнається підвищений рівень взаємозв'язку і впевненості у виконанні угод. У мережних формуваннях складається особлива система керуючих впливів, для якої характерні горизонтальні зв'язки "з партнерами і своєрідний механізм координації, оскільки часто мережа є об'єднанням або взаємодією інтелектуальних ресурсів, орієнтованих на досягнення співпадаючих цілей учасників. Важливою особливістю деяких мереж є віртуальний за формою характер об'єднання. Відсутність жорсткої організаційно-правової форми не дозволяє державним органам управління регіональним розвитком застосовувати традиційні, формальні методи впливу на мережні формування. Горизонтальні відносини і свобода організаційно-правового оформлення визначають високу ефективність дій туристських мереж.

Таким чином, сучасні туристичні мережі являють собою різноманітну сукупність розгалужених груп туристичного бізнесу, пов'язаних між собою складно переплетеними організаційними, інформаційними, економічними, фінансовими, та іншими відносинами, певним чином інтегруючими спільні дії.

Мережі виконують кілька взаємопов'язаних функцій, а саме: поширення загальнодоступної і конфіденційної інформації; рейтингування (ранжування) підприємств і формування репутації; встановлення довірчих відносин і зменшення ступеня невизначеності; надання взаємодопомоги на формальній та неформальній основах; зниження трансакційних витрат, пов'язаних із взаємодією з незнайомими партнерами.

Незважаючи на те що учасники туристичної мережі є, як правило, самостійними економічними агентами, незалежними у фінансовому та управлінському аспектах, тим не менш у процесі ринкової діяльності вони так чи інакше, напевно чи випадково, ситуаційно стають залученими до різних бізнес-відносини, зв'язків і контрактів. Тому до числа функцій мережі не можуть не входити маркетингові, фінансові, інвестиційні, окремі правові функції, а також функції акумуляції та спільного використання нових знань, інновацій, розширення інтелектуального потенціалу, які, зрозуміло, будуть мати різну ступінь варіацій. Це обумовлюється різноманітністю складу, конфігурації, змісту зв'язків та відносин кожної туристичної мережі.

Мережі можуть бути відкритими і закритими залежно для інших суб’єктів ринкових відносин. Специфіка мереж полягає в тому, що кожна фірма приймає участь відразу в кількох різних мережах. А кожна з мереж може бути описана набором операційних параметрів. Конфігурація кожної з мереж визначається такими параметрами, як щільність мережі, ступінь її централізації, сила ділових зв'язків, тіснота зв'язків, стійкість мережі,

ступінь формалізації зв’язків. Все це чинить відповідний вплив на результативність функціонування конкретного мережного формування.

В даний час в економіці країни існує безліч мереж різних розмірів, конфігурацій і масштабів діяльності, що включають різноманітні види діяльності та варіанти їх поєднання; інтеграції та комбінування. Причому процеси мережної взаємодії мають тенденцію до різнобічного розвитку, адекватного сучасним умовам.

Співробітництво в мережах передбачає участь не тільки суб'єктів туристичної діяльності, але й суб'єктів підприємництва суміжних областей, що обумовлено різноманітністю напрямків туризму й високим ступенем його чутливості до екзогенних факторів мезо- і макрооточення, дифузією інновацій. Поява такого типу інтеграції, як стратегічні альянси, пояснюється такими причинами:

- заповнення прогалин в існуючих ринках та технологічній базі;
- переведення надлишкової виробничої потужності в прибуток;
- зниження ризиків і видатків, пов’язаних з виходом на новий ринок туристичних послуг;
- прискорення розробки й початку виробництва нової продукції й послуг;
- економія на масштабах виробництва послуг;
- подолання законодавчих і торгових бар’єрів;
- збільшення діапазону операцій;
- зниження видатків при скороченні операцій.

Своєрідність цих союзів полягає в тому, що вони безпосередньо не торкаються відносин власності, оскільки компанії, що співробітничають, зберігають свою автономію й нішу в сферах національного, регіонального й локального ринків, союзи пропонують партнерські відносини в будь-якій сфері, наприклад, у маркетинговій діяльності. Стратегічні альянс - це переважно форми горизонтального об’єднання організацій в межах однієї галузі, проте можливі й міжгалузеві альянси.

Існують різні точки зору на поняття стратегічні альянси. Так у США стратегічні альянси отримали назву «віртуальні корпорації». Сутність стратегічних альянсів знаходимо також у таких поняттях, як «дружні союзи», «конкуренція», «форми спільного підприємництва з юридичним оформленням договорів, координацією дій партнерів». До видів міжфірмового обміну в стратегічних альянсах туристичного бізнесу відносяться договори про франчайзинг, контракти на управління, контракти по маркетингу, спільні підприємства.

Характерною рисою стратегічних союзів є наявність конкуренції між підприємствами, що прагнуть до співробітництва. Створення стратегічних альянсів - попередній захід між відкритою конкуренцією на ринку й повним злиттям фірм. Стратегічні альянси - міжнародне співробітництво, між двома й більше партнерами на певний термін, що передбачає координацію їхніх дій для досягнення поставлених цілей. Стратегічні альянси - перехідний механізм, що стимулює проведення стратегії партнерства у на певному середовищі. До основних форм подібних союзів відносяться спільні підприємства

й консорціум. Стратегічні альянси - група фірм однієї галузі, що проводить схожу стратегію щоб врівноважити співвідношення сил на ринку.

Отже, кооперація й суперництво стають основними мотивами створення

стратегічних альянсів (союзів).

До стратегічних альянсів відносяться також створення й функціонування спільних підприємств (СП), що надає інвестору наступні переваги:

- для СП практично в усіх країнах передбачено досить ліберальний режим: зареєстровані СП користуються тими ж правами, що й чисто національні підприємства, дольова участь в статутному капіталі СП знижує для інвестора ризик , оскільки його відповідальність обмежується часткою участі в капіталі;
- організаційна форма акціонерних компаній (що переважає в СП) дозволяє залучати додаткові (позичкові) кошти, тобто обмежує необхідність мати достатньо високий початковий капітал;
- досить часто залучення місцевого партнера дозволяє отримати певні пільги з боку приймаючої країни: пільгові умови придбання земельні ділянки, прямі державні субсидії, податкові пільги тощо.

Стратегічні альянси є містком від кооперації до франчайзингу, який вважається найвищою формою кооперування й одночасно є розповсюдженою стратегією збуту, особливо в готельній сфері. Об’єднання в стратегічні альянси, мережі та застосування франчайзингу є ефективними формами організації управління регіональним розвитком.

Сутність угод про франчайзинг полягає в тому, що головна фірма укладає угоду з організацією про надання їй виключного права на реалізацію послуг під торговою маркою головної компанії, тобто невелика й маловідома туристична організація (фірма чи готель) включається до збутової мережі відомої туристичної компанії, що розширює можливості останньої контролювати ринки с мінімальними витратами. Контракти на управління - це передача оперативного контролю над туристичною організацією або якоюсь фазою її діяльності спеціалістам іншої компанії за певну плату. Такі угоди торкаються управління виробництвом туристичних послуг або кадрами, маркетингом або фінансового управління. Оплата послуг набуває різних форм: відсотки від обсягу продажів або прибутку, разові винагороди тощо. Контракти по маркетингу схожі на угоди про надання управлінських послуг: туристична організація, що починає діяльність, делегує великій компанії індустрії туризму відповідальність усі види діяльності, пов’язані збутом усього або частини її туристичного продукту за певну грошову винагороду.

У туристичному бізнесі широке розповсюдження мають стратегічні альянси у світових готельних ланцюгах, де інтеграція є об’єктивною необхідністю, оскільки з їх створенням забезпечується стабільне завантаження готелю. В основі кожного готельного ланцюга лежить власна система бронювання, орієнтована на першочергове завантаження готелів ланцюга. Система бронювання сама по собі тяжіє до інтеграції - існують такі системи або у вигляді незалежних консорціумів, або належать великим авіакомпаніям. У світі існує понад 300 готельних ланцюгів, що вийшли за межі своїх національних кордонів, їм належить понад 7 млн, або 50% готельних номерів світу.

Процес утворення готельних ланцюгів охоплює нові країни й регіони: Мальту, Нову Зеландію, Шотландію, Єгипет, проте процес зростання міжнародних готельних ланцюгів супроводжується створенням власних готельних альянсів в окремих країнах і регіонах, що успішно конкурують з інтернаціональними монополіями.

Так, 195 штаб-квартир готельних ланцюгів знаходяться у США, 17 - у Великій Британії, 14 - у Японії, 11 - у Німеччині, 8 - у Гонконзі, по 6 - у Франції й Сингапурі. Готельні ланцюги об’єднують не тільки готелі, що є власністю якогось альянсу, але й ті готелі, що входять до них на умовах франшизи.

Франчайзинг як метод організації й ведення бізнесу широко розповсюдився на початку ХХІ століття в країнах з різним рівнем економічного розвитку. Економіка багатьох країн сьогодні в значній мірі залежить від стабільної й успішної роботи фірм, що входять до різноманітних франчайзингових мереж.

Сьогодні франчайзинг в тій чи іншій формі існує більш ніж у 80 країнах. Найбільшими експортерами, що здійснюють торгівлю по договорах про франчайзинг, є США, Канада, Японія, Австралія, Франція, Німеччина й Велика Британія.

<<< назад | зміст | вперед >>>