<<< назад | зміст | вперед >>>

Семенов В.Ф., Герасименко В.Г., Горбань Г.П., Богадьорова Л.М. Управління регіональним розвитком туризму

Тема 6. Управління розвитком суб'єктів туристичного бізнесу в регіоні

6.3. Кластерні моделі в управлінні регіональним розвитком туризму

Залучення суб'єктів підприємництва суміжних сфер, хвильова природа інновацій, які розповсюджуються в найбільш конкурентоспроможних підприємствах, звичайно

сконцентрованих в одному регіоні, призводить до перетворення мереж в те, що можна назвати кластерами (пучками).

Цікаво, що кластерна ідея з'явилася у 80-х роках минулого століття у працях французьких дослідників, які досліджували розвиток та розміщення торгівлі та сфери послуг (Лимер Е.,1984). Але ще раніше, наприкінці 70-х, початку 80-х років у працях з регіональної економіки використовувалось поняття "фільєри". За допомогою фільєрів описувались групи технологічно пов'язаних територіально-функціональних секторів (Толенадо Я., 1978, Сол'є Д., 1980). Саме функціональна залежність одного сектора від іншого за технологічною ознакою призводить до утворення фільєрів. Власне з філь’єрів і була започаткована ідея кластерів, але з наукового обігу термін "фільєри" не зникає, він широко використовується у науковій літературі (особливо у Франції та Італії), коли треба аналізувати технологічні взаємозв’язки й взаємозалежності між галузями та територіальними секторами з метою реалізації їхніх потенційних переваг.

Загальновизнаним вважається наступне тлумачення кластеру: кластер - це мережа незалежних виробничих або сервісних фірм (включаючи їх постачальників), творців технологій, ноу-хау (університети, науково-дослідні інститути, інжинірингові компанії), зв'язуючих ринкових інститутів (брокери, консультанти) і споживачів, що взаємодіють один з одним в рамках єдиного ланцюжка створення вартості. Новий механізм стимулювання місцевої економіки був започаткований у Данії, Емілії-Романьї в Італії, Баден-Вюртенбергзі в Німеччині, Каталонії в Іспанії, де структура економіки характеризується існуванням взаємозалежних галузей, які використовують традиційні професійні навички населення, мережу соціальних контактів у його середовищі.

Феномен кластеру неможливо зрозуміти, якщо розглядати його особливості без урахування впливу розміщення. Американські економісти М. Портер та М. Енрайт,

вивчаючи географічні масштаби конкурентних переваг, дійшли висновку про існування регіонального кластеру - географічної агломерації фірм, які працюють в одній або кількох споріднених галузях господарства. Концепція регіонального кластеру як нової форми розміщення продуктивних сил, форми структурної перебудови - це новий спосіб бачення економіки країни, регіону, міста. Територіальні масштаби кластера можуть варіюватися від одного міста, регіону до країни, або навіть до кількох сусідніх країн. Сьогодні конкурують вже не окремі фірми і компанії, а регіональні кластери. При цьому конкурентоспроможність того чи іншого підприємства, що входить до регіонального кластеру, зазвичай, є похідною високої конкурентоспроможності кластера. На світовому ринку регіональні кластери

присутні як єдині агенти мережі та конкуренції, що дозволяє їм виступати на рівних і протистояти пагубним тенденціям глобальної конкуренції.

У провідних державах світу регіональні кластерні моделі дали значний імпульс розвитку внутрішніх регіонів. Процеси організації підприємств в кластерні моделі

управління регіональним розвитком, як новий вектор світової економіки, охоплюють вже понад 50% економік провідних країн. Так, у США налічується близько 400 кластерів, сфера діяльності яких охоплює широкий спектр послуг та переробних галузей промисловості. У Німеччині функціонують три з семи найефективніших світових кластерів високих технологій - Мюнхен, Гамбург, Дрезден. У Данії, яка на сьогодні є світовим лідером кластерізації, функціонує біля 30 провідних кластерів, які забезпечують понад 60 % експорту країни. Фінляндія, маючи 0,5% світових запасів лісових ресурсів, забезпечує понад 10% світового експорту продукції деревообробки, у тому числі 25% світового експорту якісного паперу. На світовому ринку телекомунікаційної продукції Фінляндія охоплює близько 30% продаж обладнання для мобільного зв'язку і майже 40% виробництва мобільних телефонів, що говорить про дуже високий рівень конкурентоспроможності фінських кластерів, які

виробляють ці види продукції. Отже, в сучасних умовах висока конкурентоспроможність територій та країн тримається саме на сильних позиціях окремих кластерів, тоді як без них навіть найрозвинена економіка буде давати посередні результати.

Головною причиною успіху кластерної моделі є створення критичної маси для конкурентного успіху у певній сфері бізнесу. Малі та середні підприємства, якщо працюватимуть поодинці, ніколи не сягнуть тих успіхів і тих переваг, яких досягають кластери. Кластери дають можливість поєднати зусилля для вирішення регіональних

проблем, ефективного та раціонального використання капіталу в умовах обмеженості обігових коштів та низької інвестиційної активності. Кластери сприяють раціональному використанню наявних ресурсів, підвищенню якості та збільшенню масштабів виробництва.

З технологічної точки зору кластери сприяють темпам запровадження інновацій, визначають їх напрямок і тим самим створюють фундамент для майбутнього економічного зростання. Теорія кластерів тісно пов'язана з концепціями інноваційного розвитку.

Відомо, що інновації, це, по-перше, ризик, тому навіть залучення найновіших методик вивчення інновацій можуть закінчитись для підприємця-новатора комерційною невдачею. Саме через це є необхідність створювати сукупність інноваційного

підприємництва, сконцентрованого в певний період часу в певному економічному просторі. Це не що інше, як об'єднання різних організацій (промислових компаній, дослідницьких центрів, наукових установ, органів державного управління, громадських організацій), які дозволяють використовувати переваги двох способів координації економічної системи - внутрішньо-фірмової ієрархії і ринкового механізму для швидкого й ефективного розподілу нових знань, наукових знахідок та винаходів. У цьому разі ми маємо справу з розповсюдженням інновацій по мережі взаємозв'язків у загальному регіональному економічному просторі. Крім того, різноманітність різних джерел технологічних знань і зв'язків стає передумовою виникнення будь-якої інновації.

Інноваційний пошук та науково-дослідні розробки механізмів підвищення якості інституційних процесів перетворення окремих бізнес-одиниць у відповідні економіко-правові групи з метою забезпечення високого рівня якості послуг та їхньої інвестиційної привабливості. В даний час застосування кластерного підходу стає одним з ключових напрямів регіонального розвитку. При цьому застосування підходу для розвитку економіки регіону, стимулювання зайнятості, підвищення регіональної конкурентоспроможності, переходу на інноваційний шлях розвитку поки що недостатньо вивчено. Отже, об'єднання в кластер, як чітку систему розповсюдження знань і технологій дає змогу впроваджувати швидкі зміни, оновлювати техніку і технологію за рахунок їх гнучкості. У кластері (коли витрати розподіляються між його учасниками) нижча ціна експерименту, чіткіше бачення та ясніше розуміння ринку, кращі умови доступу до інформації та кращі можливості її аналізу. Позитивною рисою кластерної моделі регіональної економіки є зростання продуктивності підприємств у тій місцевості, де створено кластер.

Позитивним ефектом розвитку кластерів, як форми розміщення продуктивних сил є поліпшення зв'язків між державними і громадськими організаціями, створення нового бізнесу у вільних сегментах ринку, відновлення спільних інтересів різних соціальних груп, підвищення впливовості некомерційних організацій в процесі регіонального розвитку. В економіці повинні переважати кластери, а не ізольовані підприємства і галузі. Важливе значення має також соціальний аспект кластерів - це почуття єдності, співпраці людей, зайнятих у даному процесі, подолання ними відчуття взаємної недовіри, зайвої конкуренції, цілком реальна надія на розв'язання соціальних проблем за рахунок спільних зусиль. До потенційних можливостей кластерного механізму слід віднести скорочення собівартості окремих видів промислової продукції, збільшення обсягів її виробництва, диверсифікація економіки регіону.

Цінність кластеру полягає не стільки в комплексності, скільки, по-перше, в наявності внутрішнього конкурентного середовища, оскільки він не є вертикально-інтегрованою компанією, а по-друге, - в наявності у нього сильних конкурентних позицій, здатних забезпечити конкурентоспроможність регіону на глобальному ринку. Регіональні економіки, в яких відсутні кластери, не конкурентоспроможні на глобальному ринку в довгостроковій перспективі.

У туристичному кластері географічна близькість туристичних фірм та організацій розглядається як місце накопичення критичної маси людського й фінансового капіталів, природного, наукового, інформаційного, інфраструктурного й інноваційного потенціалів.

Детальне вивчення становлення кластерів показує нам на нові ролі підприємств, державних установ, наукових та освітніх закладів, примушує по-новому розглядати також програми управління регіональним розвитком туризму.

До туристичних кластерів входять: компанії з надання рекреаційно-туристичних послуг; постачальники спеціалізованих факторів, сервісних послуг; фінансові інститути; фірми допоміжних галузей; фірми, що працюють у низових галузях (збуту або споживання послуг); виробники супутних послуг; спеціалізовані провайдери інфраструктури;

організації, що забезпечують спеціальне навчання, збір інформації, проведення досліджень та надають технічну підтримку (такі як університети, курси перепідготовки та підвищення кваліфікації тощо); інфраструктурні агентства, що істотно впливають на функціонування кластеру. Деякі туристичні кластери включають торгові асоціації та інші спільні структури приватного сектору, які підтримують членів кластеру. Можливі різноманітні варіанти структури й конфігурації туристичних кластерів.

Центром регіонального туристичного кластеру найчастіше буває кілька потужних компаній, що становлять його ядро, навколо якого концентрується велика кількість малих і середніх фірм, взаємодіючих і конкуруючих між собою. Ключовою особливістю кластерної форми туристичної економічної діяльності є формування складної комбінації конкуренції та кооперації, які доповнюють одне одного в створенні сукупного інноваційного продукту на основі ефективного використання існуючих і нових знань, удосконалення форм і методів внутрішньомережевої співпраці.

Внутрішня взаємодія у споживанні продукту туристичного кластеру пов'язана з конкуренцією, тоді як взаємодія із зовнішніми споживачами кластеру, як правило, ґрунтується на кооперації з використанням апарату постачання та розподілу логістичного єдиного вікна.

Використання кластерної моделі в управлінні регіональним розвитком туризму забезпечує значні переваги для регіональних органів управління, регіонального бізнесу, учасників регіонального туристичного кластеру. В контексті управління регіональним розвитком туризму завдяки впровадженню моделі туристичного кластеру: збільшується кількість платників податків й оподатковуваної бази (на відміну від вертикальних корпорацій, центри управління малим і середнім бізнесом, що входить до складу кластерів, як правило, знаходяться на тій же території, що і сам бізнес); впроваджується новий, зручніший інструмент для взаємодії органів місцевого самоврядування з бізнесом; збільшується кількість робочих місць; виникають умови для подальшої структурної

перебудови економіки регіону; зростає інвестиційна привабливість регіону; підвищується соціальна, економічна й політична значимість регіону; покращується стан навколишнього середовища.

В контексті розвитку туристичного бізнесу регіону переваги кластерної моделі мають такі складові: знижуються трансакційні витрати; поліпшуються можливості для результативнішого виходу на глобальні ринки; активізується інноваційна діяльність, з’являються нові знання; вдосконалюється і модернізується ринкова інфраструктура; стимулюється малий бізнес.

У самих туристичних кластерах переваги полягають, насамперед, у: покращенні внутрішніх зв'язків і взаємодій, що знаходять відображення у більш гарантованому збуті туристичного продукту; підвищенні доступності фінансових ресурсів; скороченні певних видів витрат (на маркетинг, рекламу, підвищення кваліфікації кадрів, науково-дослідні розробки); вільному обміні інформацією, знаннями; динамічнішій дифузії інновацій по всіх каналах виробників туристичного продукту, постачальників і споживачів; появі нових умов для конкуренції й диверсифікації, розширення меж кластеру та масштабів його функціонування.

Для створення регіонального туристичного кластера необхідний базовий потенціал, який включає, зокрема, різні види ресурсів: наукові, освітні, інтелектуальні, кадрові, інформаційні, фінансові, матеріально-технічні, природні, а також досить потужні, успішно функціонуючі компанії, здатні скласти ядро відповідного кластера . До того ж потрібні ринкові, інституціональні, структурні, організаційно-управлінські, інноваційні, суспільно-політичні передумови, що відображають: наявність нормативно-правової бази; зацікавленість і здатність органів управління регіональним розвитком в кластеризації туризму й рекреації; наявність стійкого попиту на туристичні продукти; наявність господарюючих суб'єктів, принципово зацікавлених у кластерній взаємодії; коопераційні зв'язки між потенційними учасниками; наявні інноваційні напрацювання; достатнього рівня домагань ключових власників і топ-менеджерів; забезпеченість фахівцями; відповідний розвиток рекреаційно-туристичної інфраструктури; націленість і готовність відповідної освітньої системи; громадська усвідомленість необхідності впровадження кластерної моделі; бажання і досвід співпраці регіональних органів управління з туристичним бізнесом тощо.

Регіональний туристичний кластер - це не просто сума взаємопов'язаних підприємств, мережна взаємодія всіх його елементів і процесів. Створення, формування і функціонування регіонального туристичного кластеру завжди пов'язане з появою і проявом зростаючого ефекту, насамперед, синергетичного, який забезпечує кількісний і якісний ріст багатьох складових соціально-економічного розвитку регіону, що в свою чергу сприяє підвищенню конкурентоспроможності регіону в цілому.

В туристичній сфері України існують значні проблеми та недоліки функціонування, які суттєво відрізняють туризм України та туризм країн Європейського Союзу. Незважаючи на зростаючий інтерес в наукових колах та підприємницькому середовищі до нових мережних систем, зокрема, кластерів та пошуку шляхів підвищення конкурентоспроможності туристичних послуг як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, а також здійснену низку заходів, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності України, її окремих регіонів та сфер економічної діяльності, кількість кластерів в Україні, на відміну від європейських країн, збільшується повільно. Це обумовлено низкою факторів:

- недосконала державна політика підтримки малого й середнього бізнесу; - відсутність - нормативного визначення „кластера‖, його видів, комплексу заходів щодо створення кластерів в Україні, в тому числі транскордонних та нормативно-правового та інституційного середовища їх функціонування;
- відсутність достатнього інформаційного забезпечення створення та функціонування кластерів в Україні серед пересічних громадян, підприємців та громадських організацій України;
- недостатня зацікавленість малих та середніх підприємств об'єднуватись у великі виробничі мережі внаслідок невірного та неповного розуміння принципів діяльності кластерних об’єднань;
- невеликий досвід функціонування кластерів в Україні - внаслідок недостатнього вивчення світового досвіду формування кластерної політики розвитку держави, участі держави в процесі підтримки та реалізації ініціатив створення кластерів, переваг та можливостей від участі в кластерах підприємств, громадських організацій та вищих навчальних закладів;
- відсутність інвесторів у зв’язку з інвестиційною непривабливістю та депресивністю регіонів.

В діючому законодавстві України поняття „кластер‖ досі ще не знайшло свого відображення, хоча в підготовлених проектах стратегій розвитку регіонів та окремих сфер діяльності в національному масштабі це поняття вже позиціонується. З точки зору діючого законодавства України в інноваційній сфері „кластер‖ підпадає під класифікацію „інноваційна структура‖. Порядок створення і функціонування інноваційних структур регламентується Постановою Кабінету міністрів України від 22.05.1996 р. № 549 „Про затвердження Положення про порядок створення і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів‖. Згідно п. 2 цього документу „інноваційна структура -це юридична особа будь якої організаційно-правової форми, яка створена у відповідності з законодавством (вид А), або група юридичних осіб, яка діє на підставі договору про спільну діяльність без створення юридичної особи і без об’єднання вкладів її учасників (вид Б), з певними сферами діяльності і типом функціонування, орієнтованими на створення та впровадження наукоємної конкурентоспроможної продукції‖. У відповідності з п. 4 Порядку визначено, що ініціатором створення інноваційної структури можуть бути центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, організації незалежно від форм власності. З метою нормативного визначення поняття „кластер‖, формування інституційних передумов , активного впровадження кластерної моделі розвитку в Україні доцільно розробити методику визначення потенційних кластерів, оцінку ефективності їх діяльності та статистичного спостереження для відображення об’єктивних показників кластерного розвитку в Україні.

Для того щоб створювати і розвивати кластери в регіонах, потрібна активна кластерна політика, яка могла б забезпечувати зняття різних бар'єрів, з одного боку, і сприяти розширенню і зміцненню міжгалузевих і міжсекторальних зв'язків з іншого. Державна кластерна політика повинна стимулювати ініціативу бізнесу на регіональному та місцевому рівнях. У такому випадку кластерна політика перетворюється на інструмент регіонального розвитку,

Чотири типи кластерної політики, що відрізняються способами її здійснення:

1) каталітична кластерна політика - при цьому уряд зводить зацікавлені сторони (наприклад, приватні компанії та дослідницькі фірми) і надає їм невелику фінансову підтримку;
2) підтримуюча - в цьому випадку каталітична політика доповнюється значними інвестиціями в інфраструктуру і різні важливі сфери (освіта, професійне навчання, маркетинг та ін), що створюють сприятливе середовище для появи і розвитку кластерів;
3) директивна кластерна політика, що передбачає впливові дії держави в рамках програм трансформації економіки регіону шляхом створення кластерів;

4) інтервенціоналістська - коли уряд активно формує спеціалізацію кластерів за допомогою трансфертів, субсидій, стимуляторів і обмежувачів, а також контролює діяльність кластерів.

Означене підводить до судження про те, що в вітчизняних умовах можливе використання всіх чотирьох названих типів державній кластерної політики з домінуючими акцентами відповідно зі специфічними особливостями (структурою, рівнем спеціалізації і станом) економіки того чи іншого регіону.

Активна кластерна політика в регіоні сприятиме формуванню різних типів кластерів (промислових, технологічних, наукових, бізнес-послуг, комбінованих). В даний час окремими економістами обґрунтовується створення транспортних кластерів та житлово-комунальних кластерів.

Регіональну кластерну політику, як новий інститут розвитку, необхідно сполучити з туристичною політикою держави. На Заході кластерна політика з’явилася у 90-х роках ХХ-го століття в умовах глобалізації, що стала у свою чергу наслідком інформаційно-технологічної революції, яка розпочалася у 70-х роках у США й дала імпульс інформаційним технологіям. Розповсюдження інформаційних технологій обумовило нову парадигму організації й управління, що отримала назву «постфордизм». На відміну від фордизму - ідеології концентрації та масового виробництва товарів і послуг, постфордизм - це розповсюдження гнучких форм взаємодії підприємств, пов’язаних ланцюжком формування додаткової вартості в мережах підприємств за рахунок їхньої сусідської солідарності. Кластерна модель, як породження постфордизму, стає одним з базових інструментів організаційно-економічного механізму управління регіональним розвитком туризму, здатним значно підвищити конкурентоспроможність регіону.

Найактуальнішими напрямками регіональної кластерної політики є:

- виявлення і моніторинг ситуації розвитку економічних кластерів на територіальному рівні, в тому числі виявлення структури кластеру, територіальної локалізації його окремих ланок, співфінансування аналітичних досліджень перспектив розвитку кластеру на зовнішньому ринку, оцінка впливу кластера на територію і соціальну сферу;
- формування комунікаційних майданчиків для потенційних учасників територіальних кластерів, в тому числі за рахунок їх інтеграції в процес розробки та обговорення стратегій регіонального розвитку, сприяння обміну досвідом між регіонами з формування кластерної політики;
- сприяння консолідації кластеру учасників (у тому числі через асоціативні форми), реалізація програм сприяння виходу підприємств кластера на зовнішні ринки, проведення спільних маркетингових досліджень та рекламних заходів, реалізація освітньої політики, узгодженої з основними представниками кластеру, забезпечення можливості комунікації і кооперації підприємств та освітніх установ;
- розвиток інформаційно-комунікаційної інфраструктури в регіонах;
- формування інституціонального середовища для розвитку територіальних економічних кластерів.

Вбачається, що рішення зазначених та інших супутніх завдань вимагає активної організаційної роботи, до участі в якій необхідно залучення різних органів регіонального управління, представників бізнесу, науки, освіти, різних категорій регіонального співтовариства.

Для успішної реалізації обраної регіональними органами самоврядування кластерної політики повинні бути взаємопов'язані та узгоджені стратегія розвитку регіону та стратегії розвитку окремих кластерів. У нинішніх умовах має бути досягнутий консенсус між діловими та адміністративно-управлінськими елітами щодо доцільності створення та розвитку кластерів. При цьому ролі і функції, які повинні виконувати органи самоврядування і бізнес при формуванні і функціонуванні кластерів, звичайно ж різні, але взаємодоповнюючі.

Реалізація регіональної кластерної політики вимагає формування адекватних інститутів сприяння, до числа яких можуть бути віднесені агентства регіонального та муніципального розвитку, створені як під державним початком, так і у формі змішаних товариств і некомерційних організацій

У кожному конкретному регіоні існує своєрідний потенціал кластеризації, особливі передумови, у зв'язку з чим буде мати місце специфічне формування (побудова) кластерів, а також помітний синергетичний ефект.

Приміром, в АР Крим або в Одеській області до явних передумов кластеризації можна віднести наступні:

° концентрація підприємств однієї або кількох суміжних галузей в рамках локалізованої території, в тому числі підприємств агропромислового й море господарського комплексів, нафтопереробки, хімії, машинобудування і металообробки;

° наявність сильних конкурентних позицій на глобальних ринках (нафтопереробка, хімія, транспорт і харчова промисловість);

° висока технологічність та інноваційність виробництва та продукції підприємств-лідерів як основа для прийняття цих підприємств в якості базових для створення галузевих кластерів;

° наявність розвинених коопераційних зв'язків;

° наявність підприємств інфраструктурної сфери, діяльність яких спрямована на реалізацію туристичних технологій, надання рекреаційних послуг з навчання фахівців для заводів-споживачів продукції і ін;

° наявність значного числа наукових і освітніх установ на території республіки (машинобудування і металообробка, хімія і нафтохімія; агро-та лісопромисловий комплекси, наука і освітній комплекс).

Доцільно розробити методику визначення потенційних кластерів, оцінку ефективності їхньої діяльності та статистичного спостереження для відображення кластерної політики й об’єктивних показників кластерного розвитку в Україні. Реалізація регіональної кластерної політики вимагає дослідження процесів формування адекватних інститутів сприяння, до числа яких можуть бути віднесені агентства регіонального та муніципального розвитку. Вбачається, що рішення зазначених та інших супутніх завдань вимагає активної організаційної роботи, до участі в якій необхідно залучення органів управління регіональним розвитком туризму, представників бізнесу, науки, освіти, різних категорій регіонального співтовариства. Мова повинна йти також про необхідність дослідження реальної участі держави у формуванні кластерної організації туризму, визначення чіткої позиції Уряду, органів місцевого самоврядування в області пріоритетних напрямів розвитку туризму в умовах глобальної конкуренції. Без підтримки Уряду кластери, що формуються

регіональною владою не витримають конкуренції навіть на внутрішньому ринку.

Однією з форм оптимізації господарства регіону є створення мережі кластерів, сформованих у результаті диверсифікації виробництва і формування тісних кооперативних зв’язків малих, середніх і великих підприємств. Створення кластерів на регіональному рівні, зумовлене процесами інтегрованості національної економіки до світової економіки,

сучасною організацією продуктивних сил у межах окремих регіонів, відносинами власності, удосконаленням систем менеджменту на підприємствах, як головних конструктивних важелях оптимізації туристичного бізнесу в регіоні. Сутність кластерів полягає в тому, що сучасна фірма, особливо мале підприємство, вже не може розвиватись незалежно від того середовища, де воно функціонує. Тому більшість подібних фірм об’єднуються в локальні підприємницькі мережі. Нові технології зробили такі об'єднання малих підприємств ефективними та конкурентноспроможними. Територія, або точніше, економічне оточуюче середовище для таких об’єднань стає важливим фактором розвитку, у значній мірі впливає на його конкурентні можливості, сприяє скороченню видатків виробництва, розвитку інноваційного потенціалу, підвищення інвестиційної привабливості регіонів.

В економіці одним із засобів стабільного розвитку підприємництва є впровадження кластерних систем, що останнім часом стали як самостійні суб’єкти господарювання за різноманітними функціональними напрямами діяльності. Розвиток кластерних систем надає можливості використовувати типові організаційні форми господарювання.

Питання утворення нових територіально-виробничих форм, наявність певних нерозв’язаних теоретичних та практичних проблем стосовно оптимізації господарства регіону, що відповідають конкретним потребам економіки України на сучасному етапі розвитку ринкових відносин, потребують більш глибокого наукового дослідження.

Найважливішим моментом у дослідженні кластерів є з'ясування комбінації внутрішніх можливостей і зовнішніх стимулів для активізації кластерної активності та економічного зростання. Тут треба добре вивчити такі речі, як розміри постачання та рівень зв'язків з зовнішніми джерелами та відповідні їм постачання і зв'язки в своїх регіонах.

Досягнення балансу є необхідною умовою ефективного функціонування кластеру. Досвід показує, що чим більше різних комбінацій між внутрішніми та зовнішніми джерелами існування кластерів, тим вищий рівень їх активності. Дослідження на Заході показують, що вплив масштабів просторової структури на рівень розвитку кластерів може бути як позитивним, так і негативним. Не завжди великі міста сприяють розвитку кластерів, більш ефективними є поліцентричні агломерації, або новостворені інтегровані системи розселення.

Якщо говорити про інвестиційну привабливість регіонів, то саме завдяки кластерам підприємства стають потенційно привабливими для іноземних інвесторів. Кластерна територіальна організація економіки регіону сприятиме розвиткові спеціалізації, збільшенню масштабів і покращенню якості виробництва, залученню резервів, активізації економічного оточення, зменшенню витрат на виробництво, загальному підвищенню економічної ефективності, отриманню синергетичного ефекту.

Таким чином кластер являє собою об’єднання зусиль кількох компаній по

сумісному збуту продукції послуг, розподілу між собою ринків збуту и збутової мережі, проведення спільного маркетингу, науково-дослідної роботи, фінансових вкладень. Основний мотив такого об’єднання полягає в тому, щоб купівля продукції або послуг однієї організації стимулювала придбання продукції у іншої. По суті, кластери дозволяють організаціям індустрії туризму вступати в безпосередній контакт зі споживачами їхніх послуг, організовувати їхнє обслуговування на більш високому рівні й тим самим підвищити імідж торгової марки організації сфери туристичних послуг.

В кластерах продукція однієї компанії відкриває можливості іншої вийти на ринок й шляхом розподілу фінансового ризику оминути банкрутство при несприятливому попиті.

Створення кластерів дозволяє організаціям індустрії туризму підвищувати якість туристичного продукту, вкладати кошти в екологічно чисте туристичне виробництво, знаходити вільні ніші на туристичному ринку, диверсифікувати пропоновані послуги в рамках вибраної ніші або сегменту ринку, збільшувати індивідуалізацію обслуговування споживачів. В цілому ж можна говорити про те, що в українській індустрії туризму не слід обмежуватися використанням якоїсь однієї з організаційних форм інтеграції туристичної діяльності. Необхідно, враховуючи конкурентні умови, на певному ринку, детально

пристосовуючи їх до власних потреб,

комплексно застосовувати різні організаційні форми.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення туристської дестинації. Що необхідно для того, щоб територія була дестінацією?

2. У чому полягає ринкова оцінка дестинацій, як довго триває "життєвий цикл" розвитку дестинації?
3. Які існують організаційні форми інтеграції в туризмі?

4. Назвіть переваги стратегічних альянсів, мереж в управлінні регіональним розвитком туризму. Що розуміються під мережею?

5. До стратегічних альянсів відносяться функціонування спільних підприємств. Які переваги надає інвестору їх створення?

6. Дайте характеристику франчайзингу як методу організації й ведення туристичного бізнесу.

7. Коли з'явилася кластерна ідея ? Що називають кластерами?

8. Яке значення має регіональний кластер? Наведіть приклади країн, де регіональні кластерні моделі дали значний імпульс розвитку внутрішніх регіонів.

9. Які структурні підрозділи входять до туристичних кластерів?

10. Які переваги забезпечує використання кластерної моделі в управлінні регіональним розвитком туризму?

11. Що Ви знаєте про розвиток туристичних кластерів в Україні?

12. Скільки і які типи кластерної політики Ви знаєте?

13. Який базовий потенціал необхідний для створення регіонального туристичного кластера?

<<< назад | зміст | вперед >>>