<<< назад | зміст | вперед >>>

Семенов В.Ф., Герасименко В.Г., Горбань Г.П., Богадьорова Л.М. Управління регіональним розвитком туризму

Тема 8. Розробка та економічне обґрунтування регіональних програм розвитку туризму

8.2. Концептуальні засади планування розвитку туризму

Планування регіонального розвитку являє собою вид діяльності, що включає аналіз, прогнозування соціально-економічного розвитку, визначення кращого варіанта розвитку, розробку і реалізацію заходів на досягнення визначених цілей. Кінцевим продуктом планування є план - документ, в якому визначено систему взаємоузгоджених завдань, об'єднаних спільною метою, визначеними термінами, методами і послідовністю досягнень. Функції плану мають відповідати функціям, які бере на себе держава. А такі функції, як формування стратегічних і тактичних цілей і поділ доходів, захист конкуренції та підтримка виробника, може здійснити лише держава за допомогою планових інструментів.

У практиці планового управління розвитком економіки за характером впливу на об'єкт управління простежуються два крайніх підходи: директивний адміністративно-командний) та індикативний (економічний ринковий). Підоймою у першому випадку є влада, у другому - гроші. Відповідно владні важелі охоплюють закони і законодавчі акти, директивні завдання, заборони і квоти, регульовані ціни та ін. У свою чергу індикативні - вільні ціни, податки і податкові пільги, асигнування і дотації тощо. У чистому вигляді індикативні або директивні плани не використовуються. В.Бесєдін визначає міру державного регулювання економіки залежно від фази циклу розвитку. У фазі спаду економічного розвитку повинні превалювати директивні підойми, у фазі розквіту - економічні (більш ліберальні).

Директивна система планування має свої переваги та недоліки. Найважливішими перевагами є можливість сконцентрувати ресурси для розв'язання невідкладних проблем, створення можливостей для оптимізації прийнятих рішень у масштабі всієї економічної системи, створення кращих можливостей для розв'язання за рахунок держави проблем соціальної сфери. Найважливішими недоліками є відсутність достатніх стимулів для підвищення ефективності виробництва: створення можливостей для превалювання політики над економікою, відсутність достатніх стимулів для розвитку науки і впровадження результатів наукових досліджень у практику. Досвід запровадження директивного планування в Україні показав, що не всі галузі могли отримати достатній розвиток і найбільше від цього потерпало сільське господарство.

Індикативне планування охоплює як державний, так і приватний сектор економіки. Воно є адекватною ринковим відносинам формою макроекономічного планування. Індикативне планування принципово відрізняється від директивного планування способами досягнення цілей, поставлених у плані. Його показники не мають для окремих господарських суб'єктів статусу обов'язкових завдань, а мають рекомендаційно-орієнтуючий характер. Виражаючи цілі і пріоритети соціально-економічної політики держави на відповідний період, показники індикативного плану набувають життєвої СРІЛИ для окремих суб'єктів ринку лише за допомогою цілеспрямованої системи правових та економічних регуляторів. Останні створюють правову основу й економічні стимули для здійснення виробничо-господарської діяльності у напрямах, які відповідають цілям і пріоритетам суспільства, виражених у державному плані.

При реалізації цього виду планування прогноз поєднується з непрямим регулюванням соціально-економічних процесів через розгалужену систему законів і правових актів, що визначають основи діяльності органів влади та місцевого самоврядування. Індикативне планування за умов ринку здійснюється державою з метою формування уявлень про майбутній розвиток і структуру народного господарства через розв'язання таких завдань:

- обґрунтування поведінки самостійних суб'єктів ринкових відносин;
- забезпечення основи державного контролю економіки шляхом визначення сфер, де наявність гострих і невідкладних проблем потребує активного державного втручання і регулювання;
- обґрунтування, розробляння і реалізація шляхів та засобів цього втручання та регулювання економічних процесів.

Під плануванням розвитку туризму розуміється одна з функцій управління, яка полягає у безперервному процесі розробки планів згідно з поставленими цілями і завданнями, визначаючими майбутній стан відкритої соціально-економічної системи, якою є туризм, а також методів і засобів її досягнення в умовах ресурсних обмежень.

Механізм планування включає:

- принципи планування;
- визначення пріоритетних цілей;
- забезпечення взаємозв'язку між показниками;
- облік факторів і кон'юнктури розвитку ринку;
- аналіз проблем;
- вибір оптимального варіанту розвитку;
- контроль за здійсненням планів. Етапи процесу планування:

1. Аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища (збір і відстеження інформації про компоненти, що мають найбільш істотне значення для розвитку туризму в регіоні; складання прогнозів розвитку туризму; оцінка реального стану); формулювання проблеми.

2. Планування цілей (результатів) (іноді цей етап передує аналізу середовища).
3. Планування коштів, необхідних для досягнення цілей, в тому числі ресурсів.

4. Прийняття рішень (вибір оптимального варіанту розвитку (стратегій) і його опрацювання).

5. Планування реалізації (готуються середньострокові і далі річні та оперативні плани і програми).

6. Контроль за здійсненням планів (порівняння теоретичних даних з фактичними, аналіз і подальше використання в плануванні та управлінні - вироблення рекомендацій щодо коригування плану для досягнення його остаточних цілей).

Результатом процесу планування є система планів. План включає основні показники діяльності, які повинні бути досягнуті до кінця планового періоду. Зауважимо, що, так як туризм є складовою частиною соціально-економічної системи регіону, то плани розвитку туризму повинні розроблятися в контексті соціально-економічного розвитку регіону.

Туристське планування може здійснюватися на міжнародному, національному, регіональному та місцевому рівнях.

На міжнародному рівні плануються в основному послуги з міжнародних перевезень, тури і потоки туристів з різних країн, міжнародні маркетингові стратегії і рекламні кампанії. Тому в якості суб'єктів планування виступають такі організації, як Всесвітня туристська організація, Міжнародна організація цивільної авіації, Міжнародна асоціація повітряного транспорту тощо.

На національному рівні сутність планування виражається в тому, щоб позначити і окреслити райони розвитку туризму, що містять ті чи інші туристські видатні пам'ятки, а також у виробленні національної туристської політики, планів і програм по досягненню бажаного стану розвитку туризму, а також формуванню інвестиційної політики, туристського законодавства , загальної маркетингової стратегії і рекламної кампанії, розробці стратегічних і тактичних методів реалізації туристської політики держави.

Сутність регіонального туристського планування знаходить своє відображення в розробці регіональної політики, програм і планів розвитку туризму з урахуванням специфічних умов конкретного регіону. Місцевий рівень планування відрізняється деталізацією і використовує плани по землекористуванню з відведенням окремих територій для готелів та інших видів розміщення, туристських визначних пам'яток, зон відпочинку, парків, транспортних систем і інших елементів інфраструктури туризму.

Види планування можуть бути систематизовані за такими класифікаційними ознаками:

- як рівень управління;
- характер планування;
- ступінь охоплення;
- тривалість часового інтервалу;
- мета досягнення.

За рівнем управління розрізняють планування на макрорівні, мезорівні і мікрорівні.

За характером планування поділяють на директивне та індикативне. Директивне планування передбачає, щоб державні плани мали силу закону, всі рівні керівництва несли відповідальність за виконання планових завдань. Індикативне планування - це система, яка спирається на виявлення бажаних цілей, а не на накази для їх досягнення. Індикативне планування передбачає непрямий вплив на підприємства туризму і готельного господарства через систему регуляторів (нормативів і пільг).

За ступенем охоплення конкретних сторін діяльності планування поділяють на загальне і часткове. За тривалістю часового інтервалу - на довгострокове, середньострокове, короткострокове. Довгострокове планування в основному характерно для великих турпідприємств (туристських комплексів, системи туризму в цілому) і насиченого ринку. Довгострокові плани визначають загальну стратегію підприємства. Вони містять головні стратегічні цілі на перспективу, строком від трьох до п'яти років і більше. Етапами довгострокового планування є: формування передумов; постановка проблем, формулювання цілей; розробка нових стратегій. Довгострокові плани включають в себе середньострокові і короткострокові плани. Середньострокове планування розраховане на термін від двох до трьох років. У рамках середньострокового плану конкретизуються прогнозовані на перспективу показники. Виявляються розбіжності з прогнозами. Середньостроковий план передбачає деталізацію розділів і показників (план експлуатаційної діяльності готельного господарства; план по праці; план маркетингу; фінансовий; план ресурсного забезпечення; план доходів і прибутку тощо). Короткострокове планування охоплює період до одного року. Короткострокові плани реалізуються через складання календарних програм при контролі за їх виконанням.

За метою досягнення можна виділити наступні види планування: стратегічне, тактичне, оперативне. Завданням стратегічного планування є розробка можливих цілей і стратегій розвитку туризму (завдань, програм і ситуаційних планів, інвестиційних, які в свою чергу залежать від вибору стратегічних рішень) та визначенні необхідних для досягнення ресурсів, формуванні політики, спрямованої на мобілізацію та раціональне використання цих ресурсів. Тактичне планування являє собою конкретизацію стратегічного. Тактичне планування передбачає прийняття рішень як розподілити ресурси організації для досягнення стратегічних цілей. Оперативне планування базується на планах конкретних дій, заходів, акцій, які забезпечують досягнення намічених цілей. Це планування окремих операцій у загальному господарському потоці у короткому та середньому періодах, наприклад, планування потоку туристів, планування маркетингу тощо.

Вперше загальні принципи планування були сформульовані А. Файолем, це: необхідність, єдність, безперервність, гнучкість (адаптивність) і точність. Поряд з цими принципами на практиці необхідно використовувати ще й такі принципи, як: науковість, цілеспрямованість, стійкість, системність, комплексність, екологічність, безпека,

оптимальність, принцип участі, холізму, професіоналізму та ефективності. Науковість планування ґрунтується на вивченні, використанні об'єктивно чинних законів і закономірностей розвитку природи і суспільства, використанні даних, об'єктивно відображають стартові умови та тенденції розвитку туризму в регіоні, застосуванні методів, що відповідають цілям розвитку туризму. Принцип необхідності означає повсюдне та обов'язкове застосування планів при виконанні будь-якого виду туристичної діяльності. Єдність як принцип передбачає, що планування повинно мати системний характер і передбачає розробку загального плану соціально-економічного розвитку туризму в регіоні. Принцип безперервності планів полягає в тому, що процес планування повинен здійснюватися постійно в рамках встановленого циклу; розробляються плани повинні слідувати один за іншим. Цілеспрямованість передбачає обґрунтування, в першу чергу, стратегічних і тактичних цілей розвитку туризму. Дотримання принципів гнучкості (адаптивності) і стійкості означає, що планування необхідно здійснювати з урахуванням можливих змін факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, які можуть зумовити коригування цілей сталого розвитку туризму, пріоритетів та механізмів їх реалізації. Системність означає необхідність використання елементів системного аналізу в кожному управлінському рішенні, а також елементи і властивості теорії великих систем, такі як: неадитивність, емерджентність, синергічність тощо. Комплексність в управлінні сферою туризму означає необхідність всебічного охоплення всієї системи планування, обліку всіх сторін, усіх напрямків, всіх властивостей, всіх факторів, що впливають на сталий розвиток туризму. Точність як принцип передбачає складення плану з певним ступенем точності, тобто конкретизацію і деталізацію в тій мірі, в якій дозволяють зовнішні та внутрішні чинники, які діють на регіональну систему туризму. Дотримання принципу екологічності означає необхідність мінімізації антропогенних впливів на природу, екологізація усіх сфер туристської діяльності шляхом інтегрування функції планування за цілями екологічного розвитку, своєчасне вирішення екологічних проблем, розвиток екологічного світогляду людей. Дотримання принципу безпеки означає необхідність розробки механізмів щодо забезпечення особистої, економічної та іншої безпеки в туристській діяльності. Принцип оптимальності дозволяє вибрати найкращу з альтернативних можливостей досягнення поставленої мети. Участь як принцип припускає важливість самого процесу планування з погляду залучення в нього всіх зацікавлених у розвитку туризму в регіоні сторін. Принцип холізму складається з двох частин: координації та інтеграції. Координація встановлює, що туристську діяльність у регіоні не можна планувати ефективно, якщо її виконувати незалежно від інших видів діяльності. Інтеграція визначає, що планування, не може бути настільки ж ефективним без взаємоузгодження планів суб'єктів планування розвитком туризму в регіоні з планами всіх зацікавлених осіб для раціонального використання ресурсів. Реалізація принципу професіоналізму забезпечується спеціальною підготовкою всіх суб’єктів планування, створенням необхідної методичної та інформаційно-аналітичної бази, залучення у разі необхідності фахівців з системи планування регіоном, що спеціалізуються на вирішенні окремих актуальних проблем його комплексного соціально-економічного розвитку.

Дотримання принципу ефективності означає необхідність доказів, що саме сформований набір цілей розвитку туризму, функцій, визначених як пріоритетні, намічені шляхи їх реалізації забезпечать задоволення і розвиток духовних і фізичних потреб туристів. Таким чином, принципи планування, найбільш тісно пов'язані з основними методами ефективного ринкового планування, орієнтують суб'єктів планування на досягнення найкращих економічних показників

<<< назад | зміст | вперед >>>