Альфер О.В.
Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф.
"Актуальні проблеми управління соціально-економічними
системами" (м. Луцьк, 8 грудня 2016 р.)
Луцьк: Луцький НТУ, 2016. Ч.2. 223 с. C.14-16.

Міжнародне регулювання туристичної діяльності

Однією з найбільш прибуткових галузей економіки в світі є туристська діяльність. Її справедливо називають «феноменом XX століття», для багатьох країн вона є джерелом отримання прибутку, що стимулює економічний розвиток [1].

Як і будь-яка інша сфера господарської діяльності, індустрія туризму є дуже складною системою. Постійне розширення міжнародного туристичного обміну зумовило потребу його міжнародно-правової регламентації і створення спеціалізованих міжнародних туристичних організацій. Туристичні обміни пов'язані з перетинанням державних кордонів, а перебування туристів на території іноземної держави і переміщення по ній, з уваги на єдиний підхід, повинно регулювати міжнародне право [2].

Сукупність принципів і норм, що регулюють діяльність держав у галузі туризму та міжнародних подорожей з метою задоволення великого кола культурних та духовних потреб людини, складає інститут міжнародного туристського права [3].

Норми, що входять в даний інститут, забезпечують найбільш ефективне співробітництво держав у галузі туризму й закріплюють взаємну зацікавленість в їх розвитку учасників туристського обміну. У зв'язку з цим більшість норм міжнародного права в галузі туризму було прийнято на міжнародних конференціях та нарадах з туризму. Серед великого кола міжнародних нормативно-правових актів найбільш вагомими є:

- 1963 року в Римі конвенцією ООН було прийнято «Загальну резолюцію з розвитку туризму». Ця резолюція сприяла спрощенню установлених формальностей щодо міжнародного туризму;
- 1969 року в Софії відбулася міжнародна конференція ООН, на якій було прийнято резолюцію про виникнення Всесвітньої туристської організації (ВТО);
- 1980 року на Філіппінах відбулася Всесвітня конференція з туризму. Результатом роботи стала «Манільська декларація з всесвітнього туризму;
- 1982 року в Мексиці відбулася Всесвітня нарада з туризму при ВТО, на якій було затверджено «Документ Акапулько»;
- 1985 року на УІ сесії Генеральної Ассамблеї ВТО в Софії була схвалена «Хартія туризму», частину якої склав «Кодекс туриста». У цьому документі закріплено основні завдання держав у сфері туризму, а також основні права й обов'язки туристів;
- 1989 року на Міжнародній конференції з туризму, яка проводилась ВТО і Міжпарламентською спілкою в Гаазі було прийнято «Гаазьку декларацію з туризму», в якій було заявлено місце туризму в соціально-економічному житті усіх країн та народів;
- 1995 року в Швеції пройшла Перша Міжнародна конференція з безпеки туризму та зменшенню ризиків при здійсненні подорожей;
- 1995 року в Іспанії відбувся міжнародний форум з метою привернути увагу парламентів і місцевих органів влади до основних проблем туризму;
- 2000 року в Мадриді в рамках міжнародної туристської виставки ВТО пройшов міжнародний семінар з проблем підготовки кадрів в галузі туризму. Було прийнято декілька рекомендацій щодо розвитку кадрових ресурсів [4].

Міжнародний туризм став важливою галуззю світової економіки. За даними Всесвітньої ради з туризму і подорожам, його внесок у світовий ВВП становить майже 11%, забезпечуючи зайнятість понад 10% усієї робочої сили і 11% інвестицій і майже стільки ж податкових надходжень. У світі розуміють значення доходів від розвитку туризму для економіки своїх країн і тому докладають чимало зусиль для заохочення приїзду іноземців. Україна сприяє розширенню та зміцненню міжнародного співробітництва в галузі туризму на принципах і нормах розроблених Всесвітньою туристською організацією (ВТО) [5].

Правову основу міжнародного співробітництва в галузі туризму становлять міжнародні договори України, укладені відповідно до закону «Про міжнародні договори України». Наша країна бере участь у діяльності міжнародних туристичних організацій відповідно до міжнародно-правових зобов'язань та статутних документів відповідних організацій.

Міжнародні угоди, що в них бере участь Україна, суттєво доповнюють її внутрішнє законодавство, міжнародні договори та угоди це, насамперед, Договір про співробітництво в галузі туризму, що підписаний в рамках СНД 23 грудня 1993 року, а також двосторонні угоди з Індією (27.03.1992), Грузією (13.04.93), Великим Герцогством Люксембург (12.02.1994), Туреччиною (30.05.1994), Тунісом (07.04.1995), Російською Федерацією (16.07.1999), Вірменією (11.12.1999).

Розвиток міжнародного туристичного співробітництва є головною та основоположною функцією, першочерговим напрямком діяльності Держтуризмкурортів. Першочерговим напрямком роботи

Держтуризмкурортів залишалася розбудова договірно-правової бази зовнішніх зносин - по результатах проведеної роботи станом на 1.04.2006 р. укладено 43 міжурядові та міжвідомчі угоди про співробітництво в галузі туризму, в тому числі із країнами ЄС [6].

Набуття Дійсного членства України у ВТО стало імпульсом до здійснення ряду важливих заходів, спрямованих на посилення значення туризму в суспільно-економічному житті держави: видано Указ Президента України "Про встановлення Дня туризму", який відзначається 27 вересня в рамках Всесвітнього дня туризму. Щорічному Міжнародному туристичному салону "Україна" - найбільшому виставковому заходу на теренах нашої країни, організатором якого є Державна служба туризму і курортів, надано статус заходу, що проходить під егідою ВТО, за участю представників ВТО, з використанням символіки ВТО, а також включенням Салону до Календаря міжнародних туристичних заходів ВТО [7].

На сучасному етапі розвитку ринку міжнародних подорожей, туризму в Україні приділяється належна увага, що підтверджується прийняттям у 1995 році спеціального Закону України «Про туризм» від 15.09.1995 р. № 324/95-ВР (Далі - Закон №324) і внесення в нього за час дії близько десятка поправок. Цей Закон визначає загальні правові, організаційні, екологічні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму. Стаття 6 Закону №324 проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки та культури і декларує створення сприятливих умов для туристської діяльності. У цей час, сучасний розвиток туризму в Україні характеризується наявністю глибоких протиріч в його організаційній структурі, спрямованості розвитку, стані якісних і кількісних характеристик [7].

Тож, можна зробити висновок, що з одного боку, стан розвитку внутрішнього туризму в Україні розцінюється як кризовий, пов'язаний з різким падінням досягнутих раніше обсягів надання туристських послуг, скороченням матеріальної бази у сфері соціального туризму й значною невідповідністю потребам населення в якісних санаторно-курортних послугах. З іншого боку, відзначаються високі темпи будівництва готельних об'єктів, що відповідають найвищим світовим стандартам, розвитком малих готелів, значне збільшення обсягів виїзного туризму, зростання підприємницької активності у сфері рекреації та туризму в промислових і південних регіонах України [5].

Література

1. Александрова А.Ю. Международный туризм: Учебн. пособие: для вузов. М.: Аспект Пресс, 2001.
2. Борисов К.Г. Международный туризм и право: Учебн. пособие. М: Издательство "НИМП", 1999.
3. Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Экономика туризма. Учебн. пособие. М.: Финансы и статистика, 1999.
4. Гірняк О.М., Лазановський П.П. Менеджмент. Львів: "Магнолія плюс", 2006.
5. Соколов Ю.М. Міжнародний туризм і його правове регулювання. М., 1997.
6. Туризм в Україні. Ужгород: Мінюст, ТАУ, Держкомтуризму, 2000. Т.5.
7. Тимченко Л.Д. Международное право. Харьков: Консум, 1999.