Балабанов Г., Любіцева О., Мальська М., Зеленська Л.
Українська географія: сучасні виклики. Зб. наук. праць
у 3-х т. К.: Прінт-Сервіс, 2016. Т.1. С.3-5.

Географія туризму як важлива складова української географії

Географія стала однією з перших наук, що зробила туризм об’єктом свого дослідження. Географія туризму розвивалась, трансформуючи предмет дослідження відповідно до вимог розвитку туризму.

На першому етапі науковий пошук був спрямований на вивчення та оцінювання природно-рекреаційних і культурно-історичних ресурсів, які б могли становити цікавість для туристів і стимулювати розвиток подорожей до певних територій. Пізніше, на етапі масового розвитку туризму, географія туризму почала вивчати умови території щодо розвитку туристичної інфраструктури і можливостей забезпечення подорожуючих необхідними послугами. Третій етап можна пов’язати з комплексним вивченням території і системною організацією туризму. Саме на цьому етапі з’явилась концепція територіальних рекреаційних систем і сформувалась рекреаційна географія, яка включила до свого складу (з легкої руки засновника напряму проф. В.С. Преображенського) географію туризму. Але вже у ті 1970-ті роки дослідженню туризму приділялась основна увага. Ці дослідження займали у відомих монографіях, наукових збірниках і підручниках вагоміше місце, ніж інші складові рекреаційної географії. Саме тому М.П. Крачило визначав дану галузь географічних знань як географію туризму. Вже тоді, розуміючи обмеженість концепції територіальних рекреаційних систем, В.С. Преображенський запропонував концепцію рекреаційного (туристичного) простору як більш гнучку і плідну для туристсько-географічних досліджень. Сучасна географія туризму, розвиваючи концепцію туристичного простору, спирається також на концепцію туристичної урбанізації, витоки якої знаходимо в ідеях В. Кристаллера. Це дозволяє визначити сутність сучасної географії туризму як наукової дисципліни про закономірності геопросторової організації рекреаційно-туристичної діяльності.

Таким чином, перехід туризму від екстенсивного до інтенсивного типу розвитку стимулював пошук просторових концепцій, які б не тільки пояснювали реальний стан, виявляли типи і просторові форми функціонування туристичної діяльності, але й давали можливість прогнозувати їх розвиток, оцінювати територію щодо придатності для рекреаційно-туристичного використання відповідно до мінливих потреб населення. Так географія туризму від дослідження ресурсів і рекреаційного потенціалу, через дослідження туристичної інфраструктури і індустрії туризму, перейшла до дослідження умов і можливостей території щодо сталого розвитку туризму. Трансформація предметної сутності географо-туристичних досліджень відображена у сучасній назві наукового напряму: географія рекреації і туризму (за якою зараз готують магістрів-географів, що спеціалізуються з даної проблематики).

Туризм у сучасному світі виконує найрізноманітніші функції (як соціо-гуманітарні, так і еколого-економічні). Він перетворився на невід’ємну складову життя населення економічно розвинених країн і водночас потужний сектор світової економіки - індустрію туризму. Внесок туризму у світову економіку величезний: 9% світового ВВП, 6% світового експорту і 30% експорту послуг, кожне 11 робоче місце. Це свідчить про стабільність даного міжгалузевого комплексу, який охоплює кілька десятків видів економічної діяльності. Безумовно, що розвиток такого потужного явища потребує наукового супроводу. Сьогодні багато наук (понад десяток) мають туризм за об’єкт свого дослідження. Мова йде про оформлення окремого наукового напряму - туризмології як соціо-економічної і соціо-гуманітарної дисципліни з теорії і методології туризму. Цій проблематиці присвячуються численні публікації й авторитетні міжнародні форуми. На одному з них французькі теоретики туризму С. Перро і Ж.-М. Оернер підкреслили, що «найбільш підготовленими до розуміння сутності туризмології є представники географічної науки», тобто географії туризму.

Синтетичний характер туристичної діяльності (від рекреаційної самоорганізації населення до діяльності організаторів туризму-суб’єктів туристичного ринку) обумовив міждисциплінарну методологію географо-туристичних досліджень. Зокрема, це передбачає поєднання польових досліджень, обробку статистичних даних з сучасними інформаційними, в тому числі геоінформаційними технологіями. І сьогодні географія туризму серед наукових напрямків, які мають туризм за об’єкт свого дослідження, відіграє провідну роль.

Роль і авторитет географії в життєдіяльності українського суспільства залежать від наявного попиту на результати географічних досліджень та їхньої якості, участі дипломованих фахівців-географів у роботі центральних і місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування, наукових і проектних установ, господарюючих суб’єктів, закладів освіти.

Значною є роль українських географів у створенні наукової картини туризму і рекреації. Зокрема, за роки незалежності України близько 70 дисертаційних робіт або 15,2% всіх дисертаційних досліджень з туризму і рекреації було підготовлено саме представниками географічних наук. Провідні позиції у створенні наукових уявлень про сучасну географію туризму належать фахівцям у галузі економічної та соціальної географії, а також конструктивної географії і раціонального використання природних ресурсів.

Ефективний розвиток сектору подорожей і туризму неможливий без науково обгрунтованих рекомендацій щодо змісту концепцій, програм, планів і проектів туристсько-рекреаційної діяльності на загальнонаціональному і регіональному рівнях, оцінювання та інтенсивності використання природних, культурно-історичних і соціально-економічних умов і ресурсів, визначення обсягів і географії туристичних потоків, аналізу регіональних і локальних ринків туристичних послуг, підготовки професійних кадрів для суб’єктів туристичної діяльності тощо.

Важливими осередками підготовки професійних кадрів і розвитку наукових досліджень стали кафедри туризму в складі більшості географічних факультетів класичних університетів (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Львівський національний університет ім. І. Франка, Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, Ужгородський національний університет та ін.). Чимало географів працює на випускових кафедрах туризму профільних університетів (Національний авіаційний університет, Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова, Київський національний університет культури і мистецтв та ін.). Зокрема, географи Київського національного університету ім. Тараса Шевченка з початку 1990-х років беруть активну участь у розробках з розвитку національного туризму: профільних законопроектів, державних цільових програм розвитку туризму в Україні, Стратегії розвитку туризму в Україні, стандартів вищої освіти спеціальності «туризм», діяльності технічного комітету стандартизації «Туризм і послуги у сфері туризму» (ТК 169) тощо.

Географії туризму властива потужна виховна і культурно-просвітницька роль. Туристсько-краєзнавча робота в школі, розвиток внутрішнього туризму - важливий засіб патріотичного виховання громадян України. Популярність і масовість професійної туристичної освіти стимулює необхідність опанування географічних знань учнівською молоддю і складання ЗНО з географії десятками тисяч випускників загальноосвітніх навчальних закладів. У Дніпропетровську, Києві, Львові, Кривому Розі накопичено цікавий досвід підготовки географів-екскурсоводів. Мільйони людей самостійно планують і здійснюють туристичні подорожі Україною і багатьма країнами світу, шукають туристичну інформацію в електронному форматі або за допомогою спеціалізованих друкованих видань (журналів, путівників, довідників, атласів і карт). Попит на достовірну та актуальну туристичну інформацію необхідно розглядати як соціальний запит для професійних географів.

Важливою подією державної ваги стали слухання у Верховній Раді України на тему «Розвиток туристичної індустрії як інструмент економічного розвитку та інвестиційної привабливості України» 6 квітня 2016 р. Учасники парламентських слухань визнали безумовну пріоритетність індустрії туризму, необхідність наукового обгрунтування і послідовної реалізації туристичної політики держави. Підкреслювалась доцільність прийняття законодавчих актів про охорону і раціональне використання рекреаційно-туристичних ресурсів і раціональне природокористування на територіях рекреаційного призначення, схвалення Стратегії розвитку туризму та курортів, затвердження Державної цільової програми розвитку туризму та курортів на період 2017-2022 років. Наголошувалось на необхідності створення окремого центрального органу виконавчої влади у сфері туризму та курортів. Учасники слухань зазначали, що потрібно сучасне розуміння туризму як складного суспільного феномену в усьому спектрі виконуваних ним функцій: від виховної, просвітницької, оздоровчої - до ідеологічної, формування позитивного іміджу держави. Такому підходу відповідає думка про своєчасність інституціонального оформлення теорії і методології туризму у нову галузь наукового знання: туризмологію або туризмознавство (за спеціальністю «туризмознавство» зараз ведеться підготовка магістрів). У вирішенні означених актуальних питань географія рекреації і туризму займає провідні позиції і у розвитку наукових засад, і в освітньому процесі.