Безсмертнюк Т.П.
Colloquium Journal. 2021. №22(109). С.4-6.

Сталий розвиток туризму на природоохоронних територіях: управлінський аспект

Анотація. Природоохоронні території є важливим чинником сталого соціально-економічного розвитку суспільства, які, окрім виконання своїх прямих функцій, створюють сприятливі умови для відпочинку й туризму та задовольняють рекреаційні потреби населення. Метою статті є визначення особливостей управління сталим розвитком туризму в межах природоохоронних територій. Встановлено, що управління природоохоронними територіями являє собою процес обміну видами діяльності, в результаті якого ця система нормалізується, приводиться в стан динамічної рівноваги та стає невиснажливим джерелом природоохоронної продукції, необхідної для задоволення зростальних рекреаційних потреб суспільства, не завдаючи шкоди навколишньому середовищу.

Ключові слова: сталий розвиток, туризм, сталий туризм, природоохоронна територія, природно-заповідний фонд, управління.

Постановка проблеми. Природоохоронні території, окрім виконання своїх прямих функцій, а саме підтримка екосистем, збереження біологічних видів та їх генетичної різноманітності, є також чинником сталого соціально-економічного розвитку суспільства, сприяючи підвищенню добробуту людини, скороченню масштабів бідності, задовольняючи життєві потреби місцевого населення та створюючи сприятливі умови для відпочинку й туризму. Не зважаючи на зростання в останні роки кількості та розмірів природоохоронних територій, їх фінансування відбувається за залишковим принципом, а місцеві громади практично не беруть участі в процесах господарської діяльності цих територій та управлінні. Крім того, низький рівень життя місцевого населення та відсутність сприятливих можливостей для забезпечення сталого соціально-економічного розвитку провокують конфлікти у сфері природокористування, ускладнюють проблеми збереження природних та історико-культурних комплексів і об’єктів. Як наслідок, актуальним постає питання пошуку ефективних управлінських механізмів сталого розвитку туристичної діяльності на природоохоронних територіях.

Метою статті є визначення особливостей управління сталим розвитком туризму в межах природоохоронних територій.

Виклад основного матеріалу. Найбільш розповсюдженим і загальноприйнятим поняттям сталого розвитку є визначення із доповіді Світової комісії з питань навколишнього середовища та розвитку «Наше спільне майбутнє», де під «сталим розвитком» розуміють такий розвиток, що задовольняє потреби сьогодення і гарантує таку ж можливість майбутнім поколінням. Концепція сталого розвитку включає три основні складові: економічну, соціальну та екологічну. Економічна концепція передбачає оптимальне використання обмежених природних ресурсів, використання екологічних, природо-, ресурсо- та енергоощадних технологій, а також відповідних форм капіталу (природного та штучного). Соціальна концепція орієнтована на людину і спрямована на збереження стабільності соціальних і культурних систем, в тому числі на зменшення руйнівних конфліктів між людьми. Екологічна концепція спрямовується на збереження цілісності природних систем [8, с.11].

природоохоронні території

Вихідні положення триєдиної концепції сталого розвитку ґрунтуються на:

  • забезпеченні природної екологічної стійкості навколишнього середовища (на основі теорії біотичної регуляції);
  • організації економічного розвитку (на основі радикально модифікованої ринкової системи);
  • забезпеченні сталого соціального розвитку (на основі принципів справедливості та солідарності);
  • екологізації суспільної свідомості (на основі використання системи освіти та засобів масової інформації);
  • забезпеченні тісного міжнародного співробітництва та кооперації для досягнення цілей сталого розвитку [7].

Згідно з визначенням Всесвітньої Туристичної Організації, під поняттям «сталого туризму» розуміють туристичну діяльність, за якої управління всіма ресурсами проходить таким чином, що економічні, соціальні, естетичні потреби задовольняються та зберігається культурна складова, екологічні процеси, біологічне різноманіття та системи підтримки життя.

Основними видами сталого туризму є:

Принципами сталого туризму виступають:

  • екологічно збалансоване використання природних ресурсів;
  • збереження та відновлення біорізноманіття;
  • залучення інвестицій з метою ліквідації заданої шкоди довкіллю;
  • підтримка економіки регіону без незворотного впливу на екосистеми;
  • залучення місцевого населення у процес екологічної орієнтації населення;
  • застосування концепції екологічного менеджменту та маркетингу [8, с.18].

Документами нормативно-правового характеру, в яких регламентуються питання менеджменту природоохоронних територій в Україні, є Закон України «Про природно-заповідний фонд України» [6], «Положення про Проєкт організації території національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об’єктів» [4], «Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України» [5] та міжнародні угоди, відповідно до укладання яких створюються природоохоронні території міжнародного значення.

За результатами даних обліку територій та об’єктів природно-заповідного фонду, поданих органами виконавчої влади на місцевому рівні, що забезпечують реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, станом на 01.01.2020 природно-заповідний фонд України має в своєму складі 8512 територій та об’єктів загальною площею 4,418 млн. га в межах території України (фактична площа 4,085 млн. га) та 402500,0 га в межах акваторії Чорного моря. Усі природоохоронно-рекреаційні установи створюються відповідно до положення або проєктів організації. Разом з тим, наявність цієї документації не є показником забезпечення ефективного менеджменту цих територій, в тому числі розвитком в їх межах рекреаційної діяльності.

Управління сталим розвитком необхідно розглядати як динамічний процес змін туристичних дестинацій. Не існує універсальної моделі, яка підходить для всіх процесів. Однак є численні фактори, які можуть сприяти реалізації успішної та життєздатної політики туризму у всіх регіонах незалежно від їх форми або величини [1, с. 211].

У світовій практиці виділяють три основні ланки в механізмі сталого розвитку туризму - це стійкі дестинації, стійкий бізнес і відповідальні туристи [9]. Сталий розвиток дестинації передбачає відповідним чином вибудуваний процес управління туризмом на її території. Управління дестинаціями місцевими органами влади охоплює планування та управління розвитком туризму, забезпечення відповідної інфраструктури, управління відвідувачами, маркетинг, інформаційне забезпечення, підтримку підприємництва, розробку стандартів і контроль за їх виконанням. В даному аспекті необхідними кроками виступають:

  • організація відповідної системи управління;
  • розробка стратегії сталого розвитку туризму та плану дій;
  • визначення індикаторів стійкості, які можна застосувати в цій дестинації та забезпечення системи моніторингу та контролю за змінами;
  • визначення доступних інструментів для здійснення стратегії та дій зі сталого розвитку туризму.

Керувати процесом впливу туризму на природне середовище можливо прямо та опосередковано. Прямі методи керування впливом туризму на довкілля передбачають:

  • обмеження кількості туристів;
  • закриття для відвідування особливо цінних природних об’єктів і територій;
  • використання сучасних технічних засобів та новітніх технологій, які дозволяють мінімізувати забруднення навколишнього середовища.

Недотримання встановлених норм і правил передбачає застосування відповідних санкцій. Опосередковані методи є більш гнучким способом впливу на поведінку туристів і ґрунтуються на підвищенні рівня їх культури, екологічного просвітництва, виховання поважного ставлення місцевого населення.

Сукупність методів державного регулювання розвитку сталого туризму поділяються на примусові (екологічні збори, санкції та заборони, екологічні платежі та штрафи, екологічна сертифікація, екологічний аудит) та заохочувальні, серед яких, своєю чергою, виділяють економічні (пряме бюджетне фінансування, пільгове оподаткування та кредитування, субсидії, дотації), соціально-психологічні (правова та інформаційна підтримка, винагороди спеціальними знаками, безкоштовна реклама). Для забезпечення рекреаційної сталості природних систем та досягнення сталого розвитку туризму необхідним є поєднання цих двох способів.

Не менш важливим механізмом розвитку туризму є залучення туристичного бізнесу до процесу сталого розвитку. Розгляд економічних, соціальних, культурних критеріїв і охорони навколишнього середовища потребує комплексного підходу, консолідації зусиль всіх зацікавлених осіб та має стати складовою частиною всіх управлінських рішень, в тому числі включення їх до програм розвитку.

Турист може впливати на сталий розвиток дестинації як безпосередньо, через власну поведінку, так і побічно, через вибір ним тих туроператорів та інших постачальників туристичних послуг, які беруть на озброєння методи зі сталого розвитку туризму. Одним з основних заходів впливу на туристів є підвищення їх інформованості та усвідомлення того, що своєю поведінкою і вибором вони впливають на дестинацію. Основний вплив на рівень інформованості туриста надають освітні установи, туроператори, реклама, засоби масової інформації. Однак більш реально вплинути на споживача можна шляхом продуманої цінової політики.

Основні положення функціонального зонування природоохоронної території визначаються на стадії підготовки матеріалів щодо обґрунтування його створення й деталізуються в схемі організації та розвитку цього об’єкта. Затверджене функціональне зонування міститься в положенні про природоохоронний об’єкт і є найважливішою основою для прийняття управлінських рішень з питань усіх видів діяльності на його території.

Управління природоохоронною територією може бути ефективним лише при безперервному плануванні, спрямованому на постійне реагування на зміни, обумовлені ходом природних і антропогенних процесів, соціально-економічними та іншими умовами. Планування ґрунтується на знанні об’єкта, аналізі його змін і включає прийняття управлінських рішень для здійснення певних заходів та конкретних дій [3].

Висновки. Управління природоохоронними територіями являє собою процес обміну видами діяльності, в результаті якого ця система нормалізується, приводиться в стан динамічної рівноваги та стає невиснажливим джерелом природоохоронної продукції, необхідної для задоволення наростальних рекреаційних потреб суспільства, не завдаючи шкоди навколишньому середовищу. Основними ланками механізму сталого розвитку туризму є:

  • сталі дестинації (державні органи управління впроваджують екологічні, соціальні та економічні цілі в політику і плани розвитку туризму та забезпечують сприятливе середовище для ініціатив приватного сектора);
  • сталий бізнес (бізнес просуває добровільне впровадження методів успішного досвіду розвитку сталого туризму у своїх ділових операціях);
  • відповідальні туристи (споживачі виражають попит на стійкі туристичні продукти та відповідальних організаторів відпочинку).

Найважливішою основою для прийняття управлінських рішень з питань туристичної діяльності на природоохоронній території є положення про конкретний заповідний об’єкт із затвердженим функціональним зонуванням. Організація туристичної діяльності в межах природоохоронних установ на засадах сталості повинна базуватись не лише на захисті довкілля та повазі до природних екосистем, але враховувати всі економічні, соціальні та культурні особливості природоохоронних територій.

Список використаних джерел

1. Корж Н.В., Басюк Д.І. Управління туристичними дестинаціями: підручник. Вінниця: ПП «ТД Едельвейс і К», 2017. 322 с.
2. Миронов Ю.Б. Сталий розвиток туризму: сутність, завдання та принципи // Актуальні проблеми економіки і торгівлі в сучасних умовах євроінтеграції: Матеріали наук. конф. (м. Львів, 11-12 травня 2017 р.). Львів: ЛТЕУ, 2017. 440 с. С.218-219.
3. Міщук І.С. Еколого-економічний механізм розвитку природоохоронних територій: автореф. дис... к.е.н.: 08.00.06. К., 2009. 19 с.
4. Положення про Проєкт організації території національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об’єктів: Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 06.07.2005 р. №245. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0831-05
5. Про затвердження Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України: Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 22.06.2009 р. №330. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0679-09.
6. Про природно-заповідний фонд України: Закон України від 16.06.1992 р. №2456-ХII. URL: https://skole.org.ua/zakon_pzf.html.
7. Садовенко А., Масловська Л., Середа В., Тимочко Т. Сталий розвиток суспільства: навчальний посібник. 2-ге вид. К., 2011. 392 с.
8. Ісаєнко В.М., Ніколаєв К.Д., Бабікова К.О., Білявський Г.О., Смирнов І.Г. Стратегія сталого розвитку (туристична галузь): навчальний посібник. К.: Видавництво Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 2014. 300 с.
9. Ткаченко Т.І. Сталий розвиток туризму: теорія, методологія, реалії бізнесу. К.: Київський нац. торг.-екон. ун-т. 2006. 537 с.

Bezsmertniuk T.P. Sustainable Development of Tourism in Protected Areas: Management Aspect

Abstract. Protected areas are an important factor in the sustainable socio-economic development of society, which, in addition to performing their direct functions, create favorable conditions for recreation and tourism and satisfy the recreational needs of the population. The purpose of the article is to determine the features of management of the sustainable development of tourism within protected areas. It is established that the management of protected areas is a process of exchange of types of activities, as a result of which this system is normalized, brought into a state of dynamic equilibrium and becomes an inexhaustible source of environmental products needed to satisfy the growing recreational needs of society without harm to the environment.

Keywords: sustainable development, tourism, sustainable tourism, protected area, nature reserve fund, management.

DOI: 10.24412/2520-6990-2021-22109-4-6.