Білоконь Ю.В.
Матеріали II Міжнар. наук.-практ. конф.
«Маркетингові та організаційні механізми повоєнного
розвитку галузі гостинності та туризму України»
(м. Харків, 26-27 листопада 2024 р.)
Харків: НТУ «Харківський політехнічний
інститут», 2024. Ч.2. 295 с. С.35-38.

Класифікація туристично-рекреаційних ресурсів

У сучасному світі туризм не лише набув масового характеру, а й перетворився на одну з найбільш прибуткових та динамічних галузей світової економіки. Ця сфера сприяє зростанню зайнятості, розвитку ринкових відносин, залученню людей до пізнання природної та історико-культурної спадщини, розвитку міжнародного співробітництва та підтримці екологічної рівноваги. Кожна країна, регіон чи місто прагне підвищити свою туристичну привабливість. Туризм є галуззю, що дозволяє ефективно використовувати «місцеві ресурси» - природні, історико-культурні та традиційні, із мінімальними інвестиціями. Цей сектор може стати суттєвим джерелом поповнення як державного бюджету України, так і бюджетів окремих територій і міст. Індустрія туризму також відіграє ключову роль у створенні нових робочих місць, стимулюванні виробництва товарів і послуг та активізації підприємницької діяльності.

Рекреаційні ресурси, за визначенням П.О. Масляка, є об’єктами, явищами та процесами природного та антропогенного походження, що використовуються або можуть бути використані для розвитку рекреації та туризму. Вони становлять матеріальну та духовну основу для формування туристично-рекреаційної системи різних типів і категорій [2, с.209].

Особливу значущість для розуміння концепції рекреаційних ресурсів мають дослідження Л.О. Багрової, М.В. Багрова та В.С. Преображенського, які визначають рекреаційні ресурси як природні, соціально-економічні та природно-технічні геосистеми та їх елементи, що можуть бути використані для організації рекреаційного господарства за умови наявності необхідних технічних і матеріальних можливостей.

Описуючи класифікацію туристично-рекреаційних ресурсів, варто зазначити, що, узагальнюючи існуючі підходи, можна запропонувати таку типізацію цих ресурсів та умов:

• за походженням: природні, соціальні;
• за специфікою використання в туристично-рекреаційній діяльності: спеціальні (безпосереднє використання), загальні (непряме використання або вплив);
• за функціональним призначенням: оздоровчі, лікувальні, пізнавальні, спортивні, утилітарні;
• за адміністративно-просторовою ознакою: локальні, регіональні, національні, глобальні;
• за ступенем унікальності: типові, неповторні;
• за термінами використання: сезонні, короткочасні, довгострокові;
• за рівнем розвитку: освоєні, неосвоєні, недосліджені;
• за статусом: ресурси природно-заповідного фонду, курортно-санаторної та рекреаційної зон [1, с.88].

Залежно від предметної сутності, туристично-рекреаційні ресурси поділяються на:

• природні;
• природно-антропогенні;
• антропогенні.

Природні туристично-рекреаційні ресурси - це елементи природного середовища та їх територіальні комбінації, які мають властивості, що сприяють туристично-рекреаційній діяльності і служать або можуть служити матеріальною основою для організації лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму та розвитку людини. Природні туристично-рекреаційні умови - це складові та характеристики природного середовища, що підтримують туристично-рекреаційну діяльність, але не є її основною матеріальною базою.

Природні туристично-рекреаційні умови мають низку загальних рис, а також специфічні особливості для різних груп. Природні туристично-рекреаційні ресурси є стаціонарними, не можуть бути перенесені, не здатні до накопичення та мають природоохоронні властивості, що ускладнює або робить неможливим їх збереження. Використання цих ресурсів вимагає інвестицій для створення необхідної інфраструктури, яка забезпечує їх ефективне використання та споживання. Така інфраструктура може бути різноманітною та піддаватися значним сезонним коливанням в обсязі залучення [1, с.91].

Основними характеристиками природних туристично-рекреаційних ресурсів є:

• багатофункціональність;
• існування в двох формах - матеріальній та ціннісній;
• територіальна безпека та локалізація;
• збереження природної форми та властивостей;
• унікальність кожного ресурсу і території;
• формування споживчої вартості під впливом природних факторів та діяльності людини;
• наявність інвестиційної вартості;
• задоволення фізіологічних, соціальних, інтелектуальних, пізнавальних та культурно-естетичних потреб людини; низька цінова еластичність;
• можливість тривалого використання одного і того ж ресурсу чи території та їх потенціал для створення різноманітних туристично-рекреаційних послуг;
• різний ефект від споживання природних туристично-рекреаційних ресурсів.

Природно-антропогенні туристично-рекреаційні ресурси - це об’єкти, що утворюються на стику природних і антропогенних комплексів та використовуються для організації туристично-рекреаційної діяльності. До найбільш поширених прикладів належать природно-заповідні об’єкти: регіональні ландшафтні парки, заказники, спеціальні функціональні зони заповідників і біосферних резерватів, національні природні парки, пам’ятки природи загальнодержавного та місцевого значення, а також дендрологічні парки, ботанічні сади, зоопарки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.

До природно-антропогенних туристично-рекреаційних ресурсів також відносяться штучні форми рельєфу, печери, острови, водосховища, канали, лісопарки, аквапарки, луки, ставки та інші об’єкти природного і антропогенного походження.

Антропогенні (соціально-історичні) туристично-рекреаційні ресурси - це об’єкти та явища, що виникли внаслідок людської діяльності та входять до сфери відпочинку і туризму. На відміну від природних ресурсів, вони, як правило, мають значно коротший життєвий цикл. Статус цих ресурсів і їхня стійкість значною мірою залежать від суспільно-політичної ситуації [1, с.93].

Культурно-історичні ресурси - це сукупність матеріальних і духовних пам’яток культури, створених в процесі історичного розвитку певної території. Вони є об’єктами туристичного інтересу і можуть формувати культурно-історичний потенціал населених пунктів, місцевостей та регіонів. Культурно-історичні багатства поділяються на матеріальні та духовні. Матеріальні ресурси - це окремі об’єкти або їх комбінації, що мають історико-культурну цінність, високу привабливість та можуть відігравати важливу роль у формуванні світогляду людини. Вони включають засоби виробництва та інші матеріальні цінності суспільства на різних етапах його розвитку. Духовні ресурси - це досягнення суспільства в науці, мистецтві, літературі, організації державного та суспільного життя, праці та побуту. Ландшафтні ресурси - це унікальні, екзотичні елементи природного середовища, що утворюють різноманіття ландшафтів [3, с.102].

Узагальнюючи наявні підходи, можна виокремити такі види культурно-історичних ресурсів:

• пам’ятки історії (будівлі, споруди, пам’ятники);
• пам’ятки археології (городища, кургани, руїни укріплень, стародавні кладовища, кам’яні скульптури та інші об’єкти);
• пам’ятки містобудування та архітектури (окремі архітектурні об’єкти та комплекси, площі, вулиці, цивільні та промислові споруди, військова та культова архітектура, народна архітектура, монументальне, образотворче, декоративне мистецтво, садово-паркові об’єкти);
• пам’ятки мистецтва (твори монументального, образотворчого, декоративного та інших видів мистецтва);
• біосоціальні пам’ятки (об’єкти, пов’язані з життєвим циклом видатної особи, включаючи етапи її народження, діяльності, перебування, смерті та поховання);
• культурні ресурси (музеї, картинні галереї, меморіальні дошки, обеліски, меморіали);
• етнографічні ресурси (процеси культурно-побутових відносин, традиційно-побутова культура і мистецтво, народні знання, вірування, забобони, обряди, предмети культу та етнічні артефакти, що відображають світогляд народу) [3, с.103].

Останні три групи культурно-історичних ресурсів можуть бути представлені як матеріальні свідчення у вигляді назв площ і вулиць міст і сіл, пам’яток архітектури, музейних колекцій, руїн, надгробків тощо, або ж їхні дані зберігаються виключно в усній народній творчості, місцевих матеріалах та історіографічних джерелах.

Деякі дослідники також виокремлюють інфраструктурні ресурси, до яких належать населення, географічне розташування, екологічний стан, соціальна інфраструктура та транспорт.

Однорідні туристично-рекреаційні ресурси - це соціальні та природні об’єкти, явища і події, що мають тісний зв’язок з територією України (де вони розташовані чи виникли) та іншими країнами, на території яких ці об’єкти, явища чи події спочатку з’явилися [1, с.95].

Отже, після розгляду класифікації туристично-рекреаційних ресурсів, слід підкреслити, що вони є основою формування територіальної структури туристично-рекреаційного комплексу. На наш погляд, доцільно використовувати туристично-рекреаційні ресурси, які охоплюють усі можливі види ресурсів. Існує кілька класифікацій таких ресурсів, однак можна виділити дві основні концепції їх поділу: одна ґрунтується на уявленнях про походження туристично-рекреаційних ресурсів, інша - на їх поділі залежно від особливостей використання в контексті конкретних видів рекреаційної діяльності.

Список використаних джерел

1. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування: монографія. К.: Київ. ун-т, 2001. 395 c.
2. Масляк П.О. Рекреаційна географія: Навч. посібник. К.: Знання, 2008. 343 с.
3. Фоменко Н.В. Рекреаційні ресурси та курортологія: Навч. посібник. К.: Центр навч. літ., 2007. 312 с.