Цуй Джибо, Смирнов Ігор
Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.
«Сакральне та туризм» (м. Київ, 28 квітня 2023 р.)
К.: ТОВ «Геопринт», 2023. 325 с. С.113-118.

Вуду - релігія оживших мерців (чи треба боятися туристам)

У нашій уяві релігія вуду тісно пов’язана із зловісними чаклунами, які проколюють голками ляльок, що символізують ворогів, позбавляючи їх тим самим здоров’я , а можливо і життя. З літератури і кіно ми також знаємо, що чаклуни вуду здатні створювати зомбі і командувати ними. Однак, зводити ці вірування лише до чорної магії буде геть неправильно. У вуду стародавні африканські міфи тісно переплелися з християнським світоглядом - і, як результат, народилась релігія, що направлена, першою чергою, на зцілення душі та тіла.

Корені культу вуду сягають Західної Африки, звідки до країн Америки завозили чорношкірих рабів. Як результат, нині існує три основних типи цієї релігії, які відрізняються своїми ритуалами, що виникли під впливом іншого культурного середовища [1]. Перший, найдавніший тип нині спостерігається у тій же Західній Африці, зокрема його сповідують багато племен у таких країнах, як Гана, Бенін, Того, Нігерія, Конго, при цьому в Того і Беніні це - офіційна релігія. Тут вірування, яких дотримуються близько 30 млн. осіб, є традиційними і залишились практично такими ж, як і багато століть тому. Другий тип вуду Луїзіанський - його прибічники живуть у штаті Луїзіана (м. Новий Орлеан) та на південному сході США, де історично релігія темношкірих невільників із Західної Африки дістала змін під впливом їхніх бувших господарів - іспанських та французьких переселенців. Третій тип вудуїзму існує в Гаїті (де він є офіційною релігією), Кубі, Бразилії і деяких інших державах Латинської Америки. Він утворився в результаті змішування африканських вірувань та елементів католицизму. Так, на основі вірувань народів Дагомеї релігія вуду з'явилась на Гаїті під назвою Сантеріа (ісп. Santeria); на основі вірувань народу Йоруба на Кубі з'явилась вуду - релігія Макумба (порт. Macumba), у Бразилії - вірування Умбанда, Кимбанда, Кандомбле. Загальним для всіх типів вуду є віра у єдиного Верховного Бога та потойбічне життя, а у вуду Гаїті та Луїзіани помітне місце відведено міфологічним особистостям, які нагадують Діву Марію, Святого Петра, Святого Патрика та інших значимих персонажів християнства.

Історики називають часом виникнення культу вуду на Гаїті, який вважається найбільш яскравим та цікавим з трьох типів даної релігії, 1503 р. - коли із Західної Африки прибули перші раби. Їх господарі (спочатку іспанці, а пізніше, з середини XVIII ст. - французи) категорично були проти того, щоб невільники мали власну релігію - адже це виглядало першим кроком до непокори. Усіх рабів насильно охрестили і змусили виконувати християнські обряди. Але темношкірі невільники вірили в культ своїх предків, який називали вуду (на мові африканського народу фон це слово означає «дух», «божество»). Такі вірування були відповіддю на приниження та заборони, і трималися у глибокій таємниці, а щоб господарі рабів її не розкрили, обряди та ритуали були максимально подібними до католицьких: у них використовувались ті самі статуї богів, свічки, мощі, реліквії тощо. Посада жерців вуду передається у спадок: їхні діти після досягнення 31 року проходять обряд посвячення: отримують ритуальну тріскачку ассон, зроблену з порожнього гарбуза з камінням і рештками кісток всередині.

У культі вуду діють три основні сили, з яких головна - єдиний та всемогутній бог, якого називають Нсамбі, або Бондьйо. Друга сила - його діти, духи лоа, які є у всього сущого - людей, рослин, каміння, річок тощо. Їх почитають, їм моляться, в них просять поради і допомоги. Один з духів лоа має ім’я Папа Легба і стереже кордон між світом мертвих і світом живих, тобто, по суті, виконує функції святого Петра. Якщо йому не віддавати почесті, він замкне двері між світами, і інші лоа не почують прохання людей. Третя сила - духи померлих предків і родичів, які також можуть допомагати, або шкодити людям. Ці три містичні сили постійно взаємодіють одна з одною, тому сенс релігії вуду полягає у тому, щоб спілкуватися з духами і за допомогою певних ритуалів забезпечити їх гарне ставлення.

Одним з найважливіших лоа є Барон Субота, який завідує смертю і зображується у вигляді скелету у циліндрі, з сигарою і в темних окулярах. Цей образ з успіхом використовував один з бувших диктаторів Гаїті - Франсуа Дювальє (Папа Док), який правив з 1959 до 1971 рр. Донині мешканці острова з жахом згадують ті часи, коли у країні проводилась політика жорстоких репресій, а більш ніж 50 тис людей зникли без всякого суду. Папа Док вселяв пересічним громадянам, що він і є Барон Субота, отже, має право вирішувати, кому жити на цьому світі, а кому ні. В знищенні свого народу йому допомагали співробітники воєнізованих формувань, яких прозвали тонтон-макутами - за ім’ям персонажу креольського міфу про вуйка (Tonton), який викрадає неслухняних дітей, ховає їх до мішка (Macoute), а потім з’їдає. Тонтон-макути були по суті працівниками таємної поліції, носили чорні окуляри, і позиціонували себе як зобмі, яких неможливо вбити. У культі вуду спілкуватися з духами дозволено тільки жерцям, якими можуть бути як чоловіки (їх називають дунгани), так і жінки (мамбо). Вони здійснюють обряди з жертвоприношеннями та ритуальними танцями, під час яких впадають в транс і в цьому стані просять лоа про допомогу. Головною частиною більшості обрядів є спільні танці навколо стовпа, який називається митан і знаходиться у дворі храму. Танці проходять під звуки барабанів з метою ввести усіх оточуючих у стан трансу, оскільки вважається, що тільки тоді на людей сходить благодать духів. Гаїтани вірять, що католик іде до церкви щоб говорити про Бога, а вудуіст танцює у дворі храму, щоб самому стати Богом. Коли унганів і мамбо ображають або ігнорують інші люди, то вони починають мстити і стають бокорами - тобто чаклунами, які звертаються за допомогою до темних сил. Цікаво, що таку магію прихильники вуду називають не чорною, а червоною (за місцевим повір’ям, якщо злі духи оволодівають людиною, її очі червоніють).

Одним із найпопулярніших способів допомогти або нашкодити людині - є дії з спеціально виготовленою лялькою, що символізує цю людину (вольт). Така лялька повинна мати всередині біологічний матеріал тієї людини, на яку скерована дія (для прикладу, його волосся чи нігті), або його речі чи зображення. Унгани і мамбо під час магічного обряду встановлюють невидимий зв’язок між реальною особистістю і лялькою, а потім, маніпулюючи з нею (встромляючи голки, розрізаючи ножом тощо), впливають на здоров’я і життя людей. До речі, прийнято думати, що такі дії неодмінно приносять шкоду, але у дійсності ляльки вуду найчастіше виготовлюються для лікування хворих, а для негативного впливу використовуються тільки у крайньому випадку [2].

Вважається, що бокори можуть оживляти мерців і керувати ними, тому таких чаклунів дуже бояться. Природньо, таємниця оживлення мерців завжди приваблювала дослідників. Вчені не без підстав вважали, що у випадку зомбування відбувається не смерть людини, а її перехід в інший стан - коли під дією протягом певного час виглядають як мерці, але при цьому здатні рухатися і виконувати нескладну працю. Вперше про такі дивні істоти написав репортер газети «Нью-Йорк Таймс» Вільям Сибрук 1929 р. Він відвідав будинок знаменитої чаклунки-мамбо Маман Селі і став свідком обряду, коли на його очах померлу людину оживили і відправили працювати на плантацію цукрової тростини, де той трудився без жодної оплати. Більшість читачів вважали цю історію вигадкою. Але 1981 р. увесь світ облетіли світлини мешканця міста Порт-о-Пренс (столиці Гаїті) Клавдіуса Нарциса. За його розповіддю він несподівано помер, ще 1962 р. і в лікарні виписали свідоцтво про його смерть. Тіло поховали, але через деякий час воно було викрадено з могили. Клавдіуса завезли на віддалену ферму, де дали йому випити якогось зілля, після чого він частково прокинувся від глибокого сну і протягом наступних 18 років працював на плантації з декількома сотнями таких же зомбі. Потім до нього повернулася свідомість і він зумів втекти. Клавдіус скаржився, що став жертвою чаклунства, до якого мали відношення його брати через спір за право володіння ділянкою землі. Він добре пам’ятав, як його поховали (цвях забитий у труну, пошкодив йому лоба і на цьому місці залишився шрам). Тобто чоловік насправді не вмер, а опинився у стані, що нагадував смерть. Клавдіуса оглянули, родичі визнали, що це він, хоча зі страху перед зомбі відмовились з ним спілкуватися. Наприкінці 1980-х рр. американські дослідники зуміли підкупити одного з унганів - і він передав їм магічне зілля (за це чаклун поплатився життям, його вбили співвітчизники, які взнали про його порушення заборони). Виявилося, що до складу порошку входили рослинні і тваринні інгредієнти: приготовлені певним чином морські жаби, риба-пес, отруйні хробаки, трави. В результаті був отриманий надпотужний нервово-паралітичний препарат, що здатний впливати на організм в 500 разів сильніше за ціаністий калій. Експерименти, що були проведені над мавпами, показали, що цей порошок здатний блокувати процеси життєдіяльності, але потім вони можуть відновитися до попереднього стану. Унган-зрадник розказав деякі деталі обряду: порошок не тільки дають для приймання в середину, але й наносять на шкіру майбутнього зомбі чи кладуть йому до домовини. Але секрет конкретного механізму переводу людей у стан зомбі чаклун так і не розкрив. Нині вчені намагаються створити такий препарат штучним шляхом. Але, зуміли вони цього досягти, чи ні - залишається таємницею. У всякому випадку, жодних повідомлень про це не надходило - ні від офіційних осіб, ні в результаті витоку інформації. Отже, культ вуду продовжує зберігати свої таємниці.

Про це слід пам’ятати туристам, особливо при подорожах до країн Західної Африки. Як ми знаємо, вуду є офіційною релігією в Того та Беніні. З Беніна вона і почалася, за великим рахунком. Там навіть є офіційний вихідний день у січні, присвячений вуду. Ну а в столиці Того, славетному місті під назвою Ломе, є великий ринок з атрибутикою культу вуду (амулети, талісмани грі-грі, маски, ляльки тощо) та відповідними сувенірами для туристів (рис.1). Кажуть, що він - найбільший у світі.

Рис. 1. Фрагмент вуду-ринку у Ломе (Того) [2]

У Ломе цей ринок переведений на комерційні туристичні рейки - за вхід треба заплатити 10 доларів, за це на вас ніхто не шипітиме, побачивши фотоапарат. Інтуриста на вході обов'язково зустрічає старший вуду, який запропонує пройтися поряд з екскурсією. Не встигнувши схаменутися, турист у своїй сумці виявить вже голову газелі або лапу мавпи. Подібний ринок існує в Котону (Бенін). Асортимент здебільшого той же, але на фотоапарат можуть агресивно реагувати.

Екстремальний туризм стає дедалі популярнішим з кожним роком. Однак є на планеті місця, які потрібно уникати навіть найризикованішим мандрівникам. Серед них - країни, ситуація в яких напружена через військові конфлікти, кримінал або небезпечні захворювання. Експерти медичної сервісної компанії International SOS розробили карту, на якій відмічені найнебезпечніші для відвідування країни. Щодо Гаїті, то у списку найнебезпечніших країн світу для туристів вона займає «почесне» перше місце. Найбільші небезпеки, які чатують тут на туристів, це:

1. злочинність (у Гаїті понад 80% людей перебуває за межею бідності, що породжує організовані банди злочинців, які мають велику силу; у країні нерідкі випадки викрадення людей, причому не лише багатих жителів Гаїті, а й туристів - на цьому неписьменні бідні гаїтянці заробляють гроші);
2. укуси отруйних тропічних комах (наслідки укусів часто бувають плачевними і навіть летальними, особливо небезпечна жовта лихоманка та малярія - гострі вірусні захворювання, що передаються інфікованими комарами; також на Гаїті періодично трапляються спалахи холери, яка поширюється країною з величезною швидкістю);
3. погана санітарія і гігієна (вся водопровідна вода країни розцінюється як забруднена і не рекомендується для вживання; для пиття, чищення зубів чи створення льоду варто використовувати лише кип'ячену чи бутильовану воду);
4. стихійні лиха (знаходження Республіки Гаїті в Карибському басейні пояснює часті руйнівні тропічні урагани, що проходять над територією країни, також нерідкі й посухи, що особливо почастішали останніми роками; крім того, острів Гаїті знаходиться у небезпечній сейсмічній зоні, тому у країні часто трапляються масштабні землетруси). У цьому списку негараздів своє місце займає і релігія вуду, де досі вірять у зомбі і ляльки вольт [4].

Література

1. Погоніна Е. Вуду - релігія мерців, що ожили // Таємниці ХХ століття. 2018. №26. С.32-33.
2. Подольський Є. Жерці вуду, королі та примари Беніну. URL: https://tourlib.net/statti_ukr/podolskyj.htm.
3. Вуду. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Вуду.
4. Містичні секрети вуду. Ексклюзив з Гаїті. URL: https://www.youtube.com/watch?v=9mjPqGnYW9U.