Домненко Ю.В.
Матеріали Х Міжнар. наук.-практ. конф.
«Гостинність, сервіс, туризм: досвід, проблеми,
інновації» (м. Київ, 6-7 квітня 2023 р.)
К.: КНУКІМ, 2023. 478 с. С.147-149.

Діяльність краєзнавчих музеїв історико-етнографічного регіону Українського Полісся в контексті туристичного потенціалу регіону

Зростання етнічної самосвідомості, посилення інтересу до вітчизняної історії та культури - це характерні риси сучасного стану українського суспільства, яке все більше усвідомлює проблему неминучості втрати автентичної спадщини у її первозданному вигляді та необхідність збереження всього комплексу традиційної національної культури.

Важливу місію по захисту історико-культурного середовища покладено на краєзнавчі музеї. Вони є «науково-дослідними» і «культурно-освітніми» [2] осередками місцевих громад, що акумулюють всю повноту інформації про місцеву природу, історію, економіку і культуру, уречевлену у музейних колекціях, та продукують нові знання шляхом їх дослідження. Крім всього іншого, експозиції краєзнавчих музеїв дають можливість простежити зв’язок поколінь мешканців краю в історичній ретроспективі, розвиток їх традиційно-побутової культури та промислів, звичаї та обряди.

Історико-етнографічний регіон Українське Полісся відзначається високим рівнем збереженості архаїчних рис місцевої матеріальної та духовної культури [6, с.329]. Зважаючи на це, етнографічні колекції краєзнавчих музеїв регіону можуть представляти інтерес для дослідників і суспільства в цілому.

Історію становлення та розвитку мережі краєзнавчих музеїв Українського Полісся можна простежити з часу появи на його теренах у 1896 році [3, с.10] першого світського музею краєзнавчого профілю барона Ф. Штейнгеля у селі Городок за 8 км. від сучасного м. Рівне.

Однак слід зауважити, що їх поступ перервали репресії тоталітарного режиму кінця 20-х - 30-х рр. ХХ ст. [4, с.300], події Другої світової війни, «ідеологічні чистки» другої половини 40-х - 50-х рр. [5, с.198] в результаті яких були втрачені колекції краєзнавчих музеїв, звільнені, засуджені або фізично знищені наукові працівники та керівники цих установ - видатні історики, археологи, етнографи, краєзнавці. Перервався зв’язок поколінь музейних працівників, втрачено їх досвід [3, с.20]. Тривалий час їхні напрацювання з краєзнавчої роботи, етнографічних досліджень, діяльності краєзнавчих музеїв як науково-дослідних і культурно-освітніх установ не досліджувались та не застосовувались у практичній діяльності.

Більшість, діючих на даний час, краєзнавчих музеїв регіону постали у повоєнний період, тому мають ряд спільних рис, обумовлених радянською спадщиною. У цей період національної історії вони, по суті, перетворилися із науково-дослідних і культурно-освітніх установ у інструмент радянської пропаганди.

Це яскраво прослідковується в експозиційній роботі краєзнавчих музеїв Українського Полісся:

• однакова структура експозиційних відділів (розділів), де переважає висвітлення історії краю радянського періоду, навіть подекуди зі збереженням загальноприйнятої, для тогочасної політичної системи, історичної термінології;
• схожість форм представлення етнографічних колекцій;
• ставлення до етнографічних пам’яток як до чогось меншовартісного, що може використовуватись у якості оздоблення чи прикриття недоліків експозиційного обладнання, місць відпочинку відвідувачів або неякісного ремонту експозиційних залів;
• використання автентичних етнографічних предметів як атрактивних елементів під час інтерактивних екскурсій музеєм, фотосесій. Це нівелює їх цінність як пам’яток, у створення яких минулі покоління краян вклали багато праці, знань, умінь, досвіду, творчих прагнень. Крім того, це є порушенням виконання музеєм його основної функції - «збереження музейних предметів та музейних колекцій» [2].

Існує проблема недостатності фінансування державних краєзнавчих музеїв громад регіону з місцевих бюджетів, що спонукає їх до пошуку альтернативних джерел, переважно комерційного характеру. Це, в свою чергу, не сприяє їх розвитку як науково-дослідних установ, а іноді шкодить збереженню колекцій. У регіоні незначний рівень залученості музейних установ до грантової системи фінансування власних проектів.

Відзначимо відсутність у переважної частини краєзнавчих музеїв регіону власних веб-сайтів або веб-сторінок на сайтах органів місцевої влади, яким вони підпорядковуються, що обмежує можливість вільного доступу до публічної інформації щодо їхніх колекцій і результатів діяльності.

Крім того, історико-етнографічний регіон Українське Полісся зазнав радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. «В забруднених районах залишилось понад 2 тис. пам’яток національної історії та культури» [1, с.105].

В даний час у регіоні існує постійна небезпека втрати музейних колекцій, в тому числі і етнографічних, внаслідок воєнної агресії рф.

Отже, краєзнавчі музеї історико-етнографічного регіону Українське Полісся здійснюють свою діяльність по реалізації державної політики у сфері культури шляхом донесення до відвідувачів краєзнавчих, в т.ч. і етнографічних, знань про місцеві громади, заохочення до подальшого пізнання, вивчення та збереження історії, матеріальної і духовної культури краю. Об’єктивні реалії сьогодення зобов’язують їх до налагодження конструктивної роботи в нових умовах, орієнтованої на першочергове виконання їхньої основної функції - збереження.

Якщо абстрагуватися від поточних загроз, пов’язаних з воєнними діями, і зосередитися на питаннях туристичної привабливості регіону у повоєнний період, то слід зауважити наступне.

Краєзнавчі музеї Українського Полісся не завжди активно включаються туроператорами до туристичних маршрутів. Це, переважно, пов’язане з, вибудува-ним ще у радянські часи і позбавленим атрактивності, експозиційним простором.

Вже давно визріла потреба проведення реекспозиції місцевих музеїв, але через різні обставини вона не була повною мірою реалізована.

Оскільки все починається з ідеї, то музейникам варто було б провести анкетування серед представників місцевої громади з питання їхніх очікувань від краєзнавчого музею. На основі результатів опитування, власного бачення та думки місцевих краєзнавців, істориків, археологів, художників виробити концепцію нової експозиції. Хороша ідея, підтримувана громадскістю і профінансована місцевою владою, має значні шанси на успіх і як туристична атракція. Головне зберегти баланс між привабленням відвідувачів і функціонуванням музею як «науково-дослідної» і «культурно-освітньої» [2] установи. Музей - це все ж не розважальний заклад.

Краєзнавчі музеї Українського Полісся мають значний потенціал для розвитку і перетворення на музейні заклади сучасного типу. Особливу роль у їх трансформації можуть відіграти їхні етнографічні колекції, які зберігають пам’ять не одного покоління краян.

Список використаних джерел

1. Барановська Н. Чорнобильська трагедія. Нариси з історії. К.: Інститут історії НАН України, 2011. 254 с.
2. Закон України «Про музеї та музейну справу». URL: https://tourlib.net/zakon/pro_muzej.htm.
3. Маньковська Р.В. Музейна справа в Україні: теоретичні, практичні та антропологічні виміри історичного досвіду (1920-і рр. - початок XXI ст.). Автореф. дис... д.іст.н.: 07.00.01. Переяслав-Хмельницький: Переяслав-Хмельниц. держ. пед. ун-т ім. Григорія Сковороди, 2017. 40 с.
4. Маньковська Р.В. Музейні установи та музейники у період «Великого терору» (1937-1938 рр.). Політичні репресії в Українській РСР 1937-1938 рр.: дослідницькі рефлексії та інтерпретації. К.: Ін-т історії України НАН України, 2013. С.300-321.
5. Маньковська Р.В. Знищення музейних збірок в УРСР у післявоєнний період (друга половина 1940-х - 1950-х рр.) // Історія України: маловідомі імена, події, факти. 2011. Вип.37. С.198-214.
6. Несен І.І. Комплексне етнографічне вивчення Північної Житомирщини: здобутки і перспективи (за матеріалами середини ХІХ-ХХ ст.) // Археологія і давня історія України. 2017. Вип.4(25). С.329-335.