Дворська І.В.
Матеріали методологічного міждисциплінарного
семінару «Креативна особистість і модернізація
туризму» (м. Полтава, 3 грудня 2024 р.)
Полтава: ПУЕТ, 2024. 135 с. С.62-69.

Медичний та реабілітаційний туризм в умовах поствоєнного відновлення України

Медичний і реабілітаційний туризм у контексті поствоєнного відновлення України має велике значення як для фізичного та психічного відновлення населення, так і для економічного піднесення країни. Повномасштабне вторгнення рф до України від 24.02.2022 р. стало причиною масових поранень, стресових розладів, психологічних травм і численних випадків інвалідності, що робить питання відновлення здоров’я особливо важливим. Водночас, розвиток медичного та реабілітаційного туризму в поствоєнний період може стати важливим фактором економічного відродження, залучення іноземних інвестицій і підтримки міжнародних партнерів.

Сучасний медичний та реабілітаційний туризм охоплює широке коло послуг - від класичних оздоровчих програм до комплексної медичної допомоги, включаючи фізичну, психологічну реабілітацію та відновлення в умовах санаторіїв, клінік і центрів лікування. Україна, з її унікальними природними ресурсами та розгалуженою мережею санаторно-курортних комплексів у Карпатах, Закарпатті та на півдні, має значний потенціал для розвитку цієї галузі. Крім того, заклади, що працюють у напрямку медичного туризму, можуть інтегрувати новітні технології та реабілітаційні методи, адаптовані під міжнародні стандарти, що забезпечить високий рівень обслуговування як для українських, так і для іноземних пацієнтів.

Питання аналізу особливостей медичного туризму та реабілітації у контексті поствоєнного відновлення України є відносно недослідженою сферою наукового та дискурсного аналізу. Так, корисними для цілей нашого дослідження можна вважати праці Е. Сірої, І. Голубець, О. Безкровного, М. Дмитришина та ін. При цьому зауважимо, що у даних працях медичний та реабілітаційний туризм переважно розглядається у якості доповнення (субскладової) загальнотуристичної індустрії в країні, в той час як за своїм призначенням останні мають більш галузеву, медико-рекреаційну та соціально-відновлювальну форму аплікації.

Загальні положення щодо медичного та реабілітаційного туризму як однієї із складових частин, в свою чергу, були розглянуті такими вітчизняними представниками науки, як Н. Паньків, І. Колосова, Т. Желюк, О. Гладкий, В. Сайчук та ін.

Метою зазначеного дослідження є аналіз та обґрунтування ролі медичного та реабілітаційного туризму в процесі поствоєнного відновлення України, визначення ключових напрямів розвитку цієї галузі та окреслення основних викликів й можливостей, які можуть виникнути на шляху її становлення. Зокрема, даний матеріал спрямований на аналіз наявного потенціалу України для розвитку медичного та реабілітаційного туризму, враховуючи унікальні природні ресурси, існуючу вітчизняну інфраструктуру та наявних вітчизняний кадровий потенціал.

Одразу помітимо, що прямої нормативної регуляції медичного та реабілітаційного туризму в Україні як загалом, так і в контексті поствоєнного відновлення не наявно. Законодавчими документами, котрі опосередковано регулюють питання надання послуг медичного та реабілітаційного туризму в Україні, є Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» №2801-XII, Закон України «Про курорти» №2026-III, Закон України «Про туризм» №324/95-ВР та ін. нормативно-правові акти.

Надалі пропонуємо сконцентруватися на дослідження теоретичної та доктринальної етимології розуміння медичного та реабілітаційного туризму в Україні у контексті її повоєнного відновлення крізь призму наявних наукових та, водночас, нормативних підходів до розуміння даного феномену.

Загальне бачення щодо розуміння медичного та реабілітаційного туризму в Україні у контексті повоєнного відновлення України можна знайти у праці В. Сайчука [1]. У даному дослідженні під час розгляду умов функціонування медичного туризму в кризових умовах з позиції чинників та перспектив даного процесу зроблено висновок, що ключовими характеристиками медичної реабілітації у контексті умов воєнного стану можна визначати його здатність сприяти фізичному, психологічному та соціальному відновленню як військових, так і цивільних осіб, постраждалих від війни. Окрім того, у зазначеному дослідженні відмічається, що розвиток цієї сфери може стати важливим економічним чинником, що сприятиме відновленню регіонів і покращенню іміджу України на міжнародній арені (контекст партнерського співробітництва).

Маємо також зазначити, що медичний та реабілітаційний туризм поствоєнного відновлення України є ланкою, котра знаходиться на стадії розвитку. Такий стан справ у його рекреаційно-медичному, соціальному та економічному вимірах детермінують необхідність впровадження основних ідей зазначеної ініціативи за допомогою конкретних напрямів. На підставі проаналізованих вітчизняних досліджень генерального та галузевого спрямування [2-4] до таких можемо віднести фізичну реабілітацію та оздоровлення, психологічну допомогу та посттравматичне відновлення, інфраструктурні інвестиції та розвиток стандартів якості, а також економічний потенціал і партнерство. Пропонуємо розглянути кожен із вищеперелічених кластерів медичного та реабілітаційного туризму поствоєнного відновлення України більш конкретизовано.

Під фізичною реабілітацією та оздоровленням як елементом медичного та реабілітаційного туризму поствоєнного відновлення України у вітчизняній дослідницькій площині необхідно розуміти послуги з реабілітації для поранених і тих, хто має обмеження внаслідок бойових дій. З точки зору безпекового та інфраструктурного оснащення найбільш доцільним можна вважати акцентуацію на надання послуг зазначеної типології в Карпатах, Закарпатті, окремих районах чи територіях заходу України [3].

Психологічна допомога та посттравматичне відновлення у якості наріжної складової медичного та реабілітаційного туризму поствоєнного відновлення України доцільно розглядати крізь призму формування ролі психологічної реабілітації у якості важливого елемента поствоєнного відновлення в контексті його допомоги у подоланні наслідків травм, тривожних розладів та інших психологічних проблем. У такій структурно-ідеологічній парадигмі функціонування медичного та реабілітаційного туризму поствоєнного відновлення України вітчизняні профільні центри можуть впроваджувати програми для постраждалих від війни, зокрема ветеранів і цивільних [3].

Наступним елементом напрямів розвиткової карти медичного та реабілітаційного туризму в Україні як засобу (механізму) забезпечення належного повоєнного відновлення необхідно уважати економічну складову - кластери інфраструктурних інвестицій та розвитку стандартів якості та, одночасно з цим, аспект економічного потенціалу і партнерства України з держа-вами, що є стратегічними союзниками, у галузі надання медичних та реабілітаційних туристичних послуг [3; 4]. Галузь інфраструктурних інвестицій та розвитку стандартів якості виходить з того, що Україні потребує модернізації медичних й реабілітаційних установ, залучення іноземних спеціалістів і підтримки навчання українських медиків задля відповідності діяльності міжнародним стандартів. Субскладова економічного потенціалу і партнерства України з державами-партнерами у галузі надання медичних та реабілітаційних туристичних послуг має на меті концепцію, за якої медичний туризм може стати значним джерелом доходів для України завдяки співпраці з іншими країнами та міжнародними організаціями, які готові підтримувати відновлення країни після війни.

Нормативно-правове регулювання аспектів медичного та реабілітаційного туризму в Україні в умовах повоєнного відновлення, про котре ми згадували раніше, є однією із проблемних віх аплікації зазначеної ініціативи у національному інституційно-процедурному, медичному та соціально-економічному просторі.

Наприклад, єдиною згадкою про аспект медико-реабілітаційної активності у контексті забезпечення здоров’я населення у профільному Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» №2801-XII [5] є абз.8 ст.4 Розділу І зазначеного нормативного документа, де законодавцем наголошується на попереджувально-профілактичному, комплексно-соціальному, екологічному, медичному та реабілітаційному підходах до охорони здоров’я. Подібні факти демонструють можливість одночасного застосування саме двох вищеперелічених принципів охорони здоров’я та рекреації в структурні повоєнного відновлення України, проте не надають дорожньої карти застосування даного припису законодавця на практиці, що суттєво ускладнює порядок етимологічного впровадження даних концепцій не на рівні теорії, а на рівні реалізації соціальної функції держави, що знаходить свій прояв у аспекті охорони здоров’я населення.

У свою чергу, Закон України «Про курорти» №2026-III [6] більш чітко та конкретно торкається тематики медичного та реабілітаційного туризму з позиції факту його наявності в Україні загалом. Так, відповідно до ст.5 Розділу І даного законодавчого акту, медичний профіль (спеціалізація) курортів визначається з урахуванням властивостей природних лікувальних ресурсів, поділяючись на курорти загального призначення та спеціалізовані курорти для лікування конкретних захворювань залежно від типологічної приналежності. Отже, медичний профіль курортів використовується в рамках реалізації реабілітаційної функції рекреації як процесу.

Наостанок, у Законі України «Про туризм» №324/95-ВР терміни «медичний туризм» або «реабілітаційний туризм» не згадуються взагалі.

Сукупність вищезазначених особливостей розуміння медичного та реабілітаційного туризму в парадигмі державного спрямування останнього дозволяє акцентувати увагу на необхідності впровадження дієвого нормативного механізму, за допомогою якого відбувалася б координація зазначених видів туризму в умовах воєнного стану та в умовах поствоєнного відновлення України. Особливої актуальності даний процес набуває також в умовах необхідності економічного відновлення України та її ресурсного потенціалу - як медичний, так і реабілітаційний туризм в даному випадку можуть виступити джерелами додаткових та регулярних надходжень до Державного бюджету України.

Враховуючи вищеописану проблематику інституціоналізаційного забезпечення медичного та реабілітаційного туризму в Україні, доцільним є визначення пріоритетних напрямів та моделей розвитку останнього в умовах сучасних викликів. До таких можна віднести модель інтегрованих реабілітаційних центрів, кластерну модель розвитку, модель державно-приватного партнерства (ДПП) та модель міжнародного співробітництва [4].

Модель інтегрованих реабілітаційних центрів базується на опції створення сучасних медичних і реабілітаційних центрів у регіонах із розвиненими курортними та природними ресурсами, як-от Карпати, Закарпаття, Львівська область. Такі центри мають надавати повний комплекс послуг: від фізичної та психологічної реабілітації до супутнього сервісу (проживання, харчування, супровідні медичні послуги). У цій моделі особлива увага приділяється спеціалізації на відновленні після бойових травм та наданні психологічної допомоги постраждалим, зокрема ветеранам і цивільному населенню [7].

Кластерна модель розвитку, в свою чергу, полягає у формуванні медичних кластерів, де в рамках одного регіону об’єднуються медичні, реабілітаційні заклади, готелі, а також інші бізнеси, які підтримують сферу медичного туризму (транспортні компанії, постачальники обладнання, рекреаційні установи тощо). Такі кластери можуть активно підтримуватись місцевими органами влади та залучати інвестиції в розвиток інфраструктури та підвищення якості послуг [4].

У моделі державно-приватного партнерства (ДПП) в рамках медичного та реабілітаційного туризму держава та приватний сектор спільно інвестують у створення й розвиток інфраструктури медичного та реабілітаційного туризму, при цьому держава може підтримати ініціативи шляхом надання пільг, кредитів та субсидій [4].

У той же час, модель міжнародного співробітництва у рамках медичного та реабілітаційного туризму в Україні полягає у рецепції та інкорпорації деяких зарубіжних законодавчих підходів, що можуть бути корисними в розбудові даної галузі у вітчизняних регіонах [4]. Елементом даного процесу також можемо називати повну імплементацію у національне законодавче поле положень Глави 16 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС [7], якою визначається роль та місце різних видів гостинності, включно із медичним та реабілітаційним, у соціально-економічному розвиткові держав-підписантів (ст.399-401).

Сукупність проаналізованої вище наукової та нормативної інформації щодо медичного та реабілітаційного туризму, його ролі та місця у поствоєнному відновленні України дозволили дійти наступних умовиводів.

• По-перше, медичний та реабілітаційний туризм є одним із ключових напрямів поствоєнного відновлення України, що здатен забезпечити як фізичне і психологічне відновлення насе-лення, так і економічне піднесення країни. В умовах повоєнної ситуації розвиток цієї сфери стає важливим не тільки з погляду надання допомоги постраждалим від бойових дій, зокрема військовим та цивільному населенню, а й з огляду на перспективи залучення іноземних пацієнтів і підвищення рівня міжнародного співробітництва.
• По-друге, основні моделі розвитку медичного та реабілітаційного туризму в рамках поствоєнного відновлення України, як-от інтегровані реабілітаційні центри, кластерні об’єднання та державне і приватне партнерство, мають великий потенціал для реалізації. Вони сприятимуть не лише модернізації медичних послуг, але й підвищенню якості обслуговування, що відповідає міжнародним стандартам. Інтеграція в міжнародну систему медичного туризму та обмін досвідом із закордонними фахівцями, в свою чергу, дозволять Україні значно покращити свою репутацію як привабливого напрямку для медичного туризму в Європі.
• По-третє, і заключне, медичний та реабілітаційний туризм в Україні має всі передумови для динамічного розвитку, особливо в умовах поствоєнного відновлення. Ця сфера може стати важливою частиною економічного зростання, одночасно підтримуючи соціальну стабільність і здоров’я населення країни.

Список використаних джерел

1. Сайчук В.С., Дудник І.М., Фокін С.П. Медичний туризм в кризових умовах: чинники та перспективи. Економіка та суспільство. 2023. №54.
2. Паньків Н., Крупіна А.-М. Тенденції розвитку медичного туризму в умовах глобалізації (на прикладі Туреччини) // Development Service Industry Management. 2023. Vol.1. С.25-49.
3. Гладкий О.В., Килівник В.С, Рудий Ю.Й., Руда І.В., Марчук О. В. Особливості розвитку медичного туризму в західних регіонах України // Реабілітаційні та фізкультурно-рекреаційні аспекти розвитку людини // Rehabilitation & Recreation. 2022. №11. С.90-95.
4. Сіра Е.О., Голубець І.М., Безрученков Ю.В. Післявоєнне відновлення туризму в Україні // Економіка та управління підприємствами. 2022. Вип.68. С.155-158.
5. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.1992 р. № 2801-XII (поточна ред. від 1.10.2024 р.). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12.
6. Закон України «Про курорти» від 05.10.2000 р. №2026-III (поточна ред. від 1.10.2023 р.). URL: https://tourlib.net/zakon/pro_kurorty.htm.
7. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 21.03.2014 р. №984_011 (поточна ред. від 30.11.2023 р.). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_011.