Горський С.В.
Праксеологія туризму: тези загальнокафедральної теми
Кафедри філософії і соціальних наук КУТЕП.
К.: КУТЕП, 2009. 64 с. C.44-48.

Використання соціологічних досліджень в практиці туризму

Соціологія туризму в Україні сформувалася як самостійна галузь соціології. Аналіз результатів соціологічних досліджень, які були проведені в цьому напрямку в останні декілька років, показує, що більшість з них фокусують увагу на невеликі географічні території та обмежений проміжок часу. Дослідження розкривають конкретні, прикладні питання, що пов’язані з приватним або аматорським (тобто за рахунок самого науковця) фінансуванням.

Також, більшість досліджень зосереджують увагу на вітчизняному туристі втрачаючи з поля зору іноземного туриста.

Концептуальні дослідження та дослідження соціальної перспективи та передбачень відсутні бо вимагають централізованого, державного фінансування, хоча саме на цих дослідженнях повинна будуватися програма розвитку туристської галузі.

Основні концепції соціології туризму можна умовно розвести на дві групи:

- перша, складається з теорій які розглядають туризм як соціальне явище;
- друга - як економічна діяльність.

Ця двоякість природно випливає з протиріччя закладеного в розумінні туризму як «Гостинність, перетворену у джерело прибутку». Соціальний обмін, між господарем і гостями, протиставляється економічному обміну туристичними продуктами.

Туризм як системний об’єкт наукових досліджень XXІ століття характеризується збільшенням кількості туристів у світі:

- 1950 - 25 мільйонів;
- 1970 - 165 мільйонів;
- 2001 - 693 мільйонів;
- 2020 - 1,5 мільярда.

Беручи до уваги сьогоднішні масштаби та подальший розвиток туризму і його соціальні функції, науковий інтерес до цієї проблематики має невпинно зростати.

Це обумовлено економічним розвитком деяких країн, розширенням наукових, культурних зв’язків між країнами, прогресом транспортних засобів, розвитком ЗМІ, реклами і самого туристичного бізнесу. Зростаюча чисельність туристів призводить до появи потреби в збільшенні інфраструктури туристичного комплексу, збільшенні кількості фахівців, що залучені до цієї галузі, знаходженні нових місць відпочинку тощо. Аналіз мультиплікативних моделей розвитку туризму знайшов велику віддачу від туризму, у кілька разів перевищуючу витрати, що стимулює місцеву економіку і поліпшує умови життя. Швидкими темпами росте масовий туризм.

Однак окрім позитивних наслідків туристична діяльність продукує й негативний досвід. Так наприклад, на Гаваях спалахнула хвиля протесту проти масового туризму, побічними продуктами якого стали проституція, злочини, культурний і екологічний резонанс. Ці протести особливо яскраво виражалися азіатськими народами і жителями країн Тихоокеанського басейну. Ця критика, войовничо налаштована проти масового туризму, лягла в основу просування й обговорення на міжнародному рівні відповідної альтернативи - так званого м'якого, чи екологічного, туризму, запропонованого на розгляд ЮНЕСКО у 1982 р., Міжнародною Академією по вивченню туризму у 1989 р. і Всесвітньою Туристичною Організацією у 1980, 1985 і 1989 рр.

Поступово науковці залучаються до вирішення тих чи інших проблем, пов’язаних з розвитком масового туризму.

- Проблема гранично припустимих навантажень вивчалася і географами, і екологами. Питання впливу туризму на навколишнє середовище було відображено у роботах багатьох вчених і в пресі. Так, проблеми збереження природної спадщини, розвитку парків і концепція гранично припустимого рівня навантаження на туристичні об'єкти були підняті в екології. Подальше вивчення теми відпочинку знайшло відображення в роботах Коэна (Cohen). Динаміка курортних зон уперше була розглянута з історичної точки зору Плогом (Plog, 1974), потім економістами і, нарешті, географами.
- В області як соціології, так і антропології виходили фундаментальні роботи про природу самого туризму і його зв'язку з паломництвом, обрядами, розвагами. Перші подібні праці з'явилися у 70-х рр. Це роботи антрополога Тернера (Turner, 1969) на тему обрядів і паломництва, соціолога Шикжентмихали (Сsikszentmihalyi, 1975) по аналізу туристських потоків. Маккенелл (MacCannell, 1976) провів загальнонауковий аналіз туристських потоків із соціологічної, антропологічної та інших точок зору. Граберн (Graburn, 1983) присвятив своє дослідження вивченню туризму на стику культур у світлі взаємопроникнення, що поширюється між Європою і Північною Америкою.

Останнім часом дослідженням туризму займаються такі дисципліни, як політологія і соціологія, економіка і маркетинг, екологія і географія. З одного боку, маркетинг як і раніше залишився зосередженим на продажі, просуванні товару і ринкових сегментів, але, з іншого боку - маркетологи починають більш глибоко вивчати рекламу, психологію мотивацій, теми, також досліджувані соціологією, антропологією, психологією і рекреалогією. Проблеми навколишнього середовища, що залишаються основним приводом для занепокоєнь у екологів, досліджувалися вищезгаданими дисциплінами, і, особливо, географією. Остання, поряд з іншими науками, зосередилася на вивченні визначених областей поширення туризму: горах, узбережжі, островах, міських центрах. Взаємодії приймаючої сторони, гостей і сполучної ланки (гідів, перекладачів, провідників, інструкторів) досліджувалися в соціології та антропології, а також у психології і політології.

Деякі дослідники наполягають, щоб «соціологія туризму» входила складовою в «соціологію міграції», оскільки туризм, в першу чергу, це переміщення в інше місце і може класифікуватись як «тимчасова міграція». Тому й фактори «поштовху» та «привабливості», які спонукають і зацікавлюють людей в переміщеннях до іншої місцевості життєдіяльності аналогічні зустрічаючимся у туризмі мотиваціям. Але така аналогія не зовсім повна.

1. Міграція все ж таки передбачає певної осідлості на новій території , а тому вимагає вирішення проблем пов’язаних з такими сферами як працевлаштування , освіта.
2. Хоч деяких емігрантів можна класифікувати як «постійних туристів» треба відмітити що їх мотивація і поведінка суттєво відрізняється від «короткострокових туристів».

Інші дослідники стверджують що «соціологія туризму» повинна розглядатись в межах «соціології вільного часу» (початок 20-ті роки ХХ ст. Обстеження бюджету часу С.Т. Струміліна). Це дуже спрощений підхід. Тлумачення туриста як відпочиваючого значно звужує поняття турист. Крім того поза увагою дослідження залишається велика низка проблем пов’язаних з туризмом. Крім того саме визначення «вільного часу» суттєво залежить від політичної, ідеологічної та соціальної інтерпритації.

Ми вважає за доцільність виділення досліджень туризму в окремий розділ. Тут виділяється чотири основні напрямки:

1. Дослідження туристів
2. Дослідження взаємодія туристів з місцевим населенням
3. Дослідження система туризму
4. Дослідження впливу туризму на економічну і соціальну сфери.

Також можна додати до переліку, ще один предмет дослідження, який на пряму не належить сфері туризму, але маскується під туризм.

Популярність туризму породжує явища квазітуризму. Під останніми ми розуміємо такі види людської поведінки, у яких під виглядом туризму реалізуються інші цілі: перетин кордону, отримання заборонених у своїй країні видів певних послуг тощо. До квазітуризму відноситься наш рідний, вітчизняний «човниковий туризм», або «економічний туризм». Сьогодні він має вигляд міжнародного туризму, а півтора десятка років тому квазітуризм мав внутрішню спрямованість - поїздки в Москву, Київ та Ленінград за продовольчими і промисловими товарами. Тобто, квазітуризм виникає у тих суспільних секторах, де деформуються соціальні відносини, де немає правового, легального вирішення актуальних людських проблем. Сьогодні квазітуризм прикриває нелегальну трудову або інші види нелегальної міграції. Квазітуризм є явищем, яке існує не тільки у пострадянських чи бідних країнах третього світу. Він має різні форми прояву і в багатих країнах. Наприклад, поїздки в інші країни жінок заради абортів, якщо на батьківщині вони заборонені, отримання послуг, які у своїй країні є значно дорожчими - наприклад, поїздки на пластичні операції в Україні.