Алла Гуцол, Юлій Романов
Матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф.
«Сучасна наука та освіта: стан, проблеми, перспективи»
(м. Полтава, 20-21 березня 2023 р.). Полтава:
ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2023. 774 с. С.673-675.

Розвиток туризму на території України у XIX - на початку XX століття

Анотація. Розвиток сфери туризму в сучасному розумінні на території України почався лише з XIX століття. До цього періоду функції готелів в регіонах, підконтрольних Російській імперії, виконували поштові двори та станції.

Ключові слова: туризм, курорт, Україна, санаторій, Крим, історія.

Територія України протягом XIX століття була розділена між двома державами: Російською та Австро-Угорською імперіями. Попри це, тенденції в туристичній сфері в них деякою мірою збігались. Переважали просвітницькі, релігійно-паломницькі та рекреаційно-оздоровчі мандрівки.

Початок XIX століття став для України часом офіційного відкриття десятка великих курортів. У 1814 році біля сірководневих джерел Немирова почав діяти однойменний санаторій. Бальнеологічний курорт Трускавець з’явився у 1827 році. Грязьові процедури в Саках почали проводити з 1928 року. В цей же період аналогічний заклад відкрився і в Слов’янську.

Розвиток туризму призвів до створення перших на території України туристичних бюро. Вони займались організацією мандрівок, відпочинку та оздоровлення своїх клієнтів. Такі організації були започатковані в Ялті, Львові, Івано-Франківську та Чернівцях. Згодом почалося поступове освоєння нових місцевостей для туризму в Українських Карпатах. Ними стали Яремче, Ворохта, Криворівня, Буркут та деякі інші. Це дало поштовх розвитку лижного відпочинку.

Друга половина XIX століття стала періодом активного піднесення національно-культурного руху в західних регіонах України. Культура, мова, звичаї, фольклор, а також нематеріальні та матеріальні пам’ятки спадщини українського народу стали цікавити освічених людей. Серед них варто відзначити Якова Головацького, Івана Вагилевича, Івана Франка, Івана Нечуй-Левицького тощо. Вони займались створенням пізнавально-туристичних гуртків, учасники яких досліджували свій рідний край. Лише безпосередньо сам Іван Франко заснував два таких гуртка:

• Кружок етнографічно-статистичний для студіювання життя і світогляду народу;
• Кружок для устроювання мандрівок по нашім краю.

Протягом другої половини XIX століття народнозначний аспект мандрівок вважається ключовим у туристичній сфері.

У 1883 році було створено «Академічне братство», котре займалося організацією подорожей по стрийсько-коломийському підгір’ю, Поділлі тощо. Віденська «Робітнича газета» у 1896 році створила туристичне товариство «Друзі природи». Це стало поштовхом до появи подібних гуртків по всій території Австро-Угорської імперії. Одним із них було товариство «Січ». Його діяльність передбачала організацію екскурсій та походів. Їхня основна мета полягала в навчанні членів виживати в складних природних умовах, складати схеми та карти, а також орієнтуватися в просторі та часі.

Подальший розвиток активного молодіжного туризму на Галичині опирався на створення великої кількості спортивних організацій, таких як «Луг», «Сокіл», «Плай» тощо. Молодіжна організація «Пласт» була заснована у 1911 році за ініціативи Івана Франка та Івана Чмоли. Її учасники брати участь туристичних подорожах, а також створювали мандрівні або ж постійні табори. В них молодь мала змогу не тільки отримати фізичний чи військовий вишкіл, але й значною мірою підвищити рівень національної свідомості.

У 1910 році в Івано-Франківську було організоване товариство «Чорногора», головними задачами якого були пізнання гірських масивів Галичини, Буковини, Альп та Татр, збір інформації про ці регіони, агітація та пропаганда, співпраця з іншими організаціями, а також надання першої медичної допомоги під час подорожей.

Розвиток туристичної сфери на початку минулого століття став причиною видання десятків буклетів, путівників, нарисів та монографій відповідної тематики. До них відносяться, наприклад, «Туристика» А. Гудзиновського, «Прогулянки в наші гори» І. Франка, «Мала географія України» Б. Заклинського тощо.

Використання туристичного потенціалу різних регіонів України призвело до виникнення професійних товариств, в які вступали фахівці курортної сфери. У 1867 році було засноване Одеське бальнеологічне товариство. Його діяльність фокусувалась на впровадженні новітніх методик застосування лікувальних факторів і розробці правил направлення хворих до існуючих в державі курортних центрів. Також в Одесі започаткували Кримський гірський клуб, який згодом відкрив філії в Ялті та Севастополі. Його членами ставали вчені різноманітних галузь науки, медики, правознавці та дослідники Криму. Цей клуб займався збором інформації у сферах геології, географії, ботаніки, зоології, етнографії, археології та історії півострову. Велика кількість зібраних даних зумовила випуск журналу «Записки Кримського гірського клубу», який виходив в період з 1891 по 1915 рік. В ньому публікувались звіти експедицій та нотатки з подорожей.

До початку Першої світової війни курорти на території України були двох форм власності: приватної та державної. Це стосується як Криму та Наддніпрянщини, так і Галичини з Карпатським регіоном. Націоналізація об’єктів туристичної сфери в СРСР відбулась на основі декреті 1919 року під назвою «Про лікувальні місцевості загальнодержавного значення».

Таким чином, після Першої світової війни ситуація в туристичній галузі на території України значно змінилась. Це було обумовлено тим, що країна була розділена між двома державами з різним політичним та соціально-економічним устроєм: Польщею, Чехословаччиною та СРСР. Якщо на заході сучасної України туристична сфера далі продовжувала бути переважно частиною громадського сектору, то на решті країни її підпорядкувала собі сталінська адміністративно-командна система управління.

В Радянському Союзі територія Криму сприймалась як особлива місцевість для рекреаційно-оздоровчих поїздок. У зв’язку з цим 21 грудня 1920 року був підписаний декрет «Про використання Криму для лікування трудящих». Згідно планів, уже у 1921 році на півострові повинні з’явитись оздоровниці, котрі забезпечували би 5 тисяч місць для громадян держави. До 1922 року їхня кількість повинна була збільшитись до 25 тисяч місць. Цей масштабний проект передбачав потребу у здійснені відповідного менеджменту. Саме тому вищий керівництвом держави було прийнято рішення про створення у Сімферополі Центрального управління, яке опікувалось роботою санаторно-курортних закладів Криму.

1925 рік став роком відкриття Всесоюзного санаторного піонерського табору «Артек», котрий діє до сьогодні. Перші в СРСР будинки відпочинку спочатку з’явились на території сучасних Донецької та Луганської областей, пізніше - і в інших регіонах.

У 1917 році було відкрито водолікарню у пристосованому для цього приміщенні міської лазні Миргорода. З цього почався розвиток курортної сфери міста. Поступово санаторії відкривались і в інших населених пунктах країни. До них відноситься Слов’янськ, Одеса, Ворзель, Березівське тощо.

Для західного регіону України стало типовим створення регіональних краєзнавчих осередків. Їхня діяльність була направлена на значне пожвавлення туристично-екскурсійного руху.

Комплексний підхід до організації туризму західного регіону сучасної України у XX столітті був розпочатий лише з 1920-их років. Одним із перших ініціатив в цій сфері стало створення «Кружка любителів Львова» на базі товариства «Просвіта». Його члени поширювали знання про історію міста, а також його матеріальну та нематеріальну спадщину. Для цього були організовані екскурсії Львовом та його околицями. У 1923 році польська поліція вирішила розігнати гуртківців.

Розвиток туристичної сфери на території України інтенсифікувався у другій половині XIX століття. До першої світової війни відбувались переважно просвітницькі, релігійно-паломницькі та рекреаційно-оздоровчі мандрівки. В той же період часу були означені основні туристичні регіони: Карпати, Галичина, Одещина, Крим тощо.

Список використаних джерел

1. Гавриленко Н. Розвиток туризму в Україні: історія та перспективи. К.: Інститут туризму, 2013.
2. Ковальов А. Історія туризму в Україні. К.: Центр учбової літератури, 2012.
3. Романенко І. Туризм на Україні: історія та перспективи розвитку. К.: Книжковий дім «КМ Академія», 2007.
4. Шевченко І. Туризм як фактор розвитку національної економіки: історія та сучасність. К.: Центр учбової літератури, 2018.
5. Паньків М. Розвиток туризму на території України в ХІХ - на початку ХХ століття: історія та сучасність // Вісник Хмельницького національного університету. 2015. Вип.2(2). С.99-105.
6. Мазепа А. Розвиток туризму на території України в XIX - на початку XX століття // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». 2017. Вип.876. С.253-258.

Development of Tourism on the Territory of Ukraine in the XIX - Early XX Century

Abstract. The development of the sphere of tourism in the current understanding on the territory of Ukraine appeared only from the 19th century. Until the last period of the hotel’s function in the regions under the control of the Russian Empire, postal yards and stations were victorious.

Key words: tourism, resort, Ukraine, sanatorium, Crimea, history.