Великочий B.C.
Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.
«Туристичний, готельний і ресторанний бізнес:
інновації та тренди» (м. Київ, 7 квітня 2016 р.)
К.: КНТЕУ, 2016. 362 с. С.135-138.

Іван Франко як один з фундаторів національної туристичної діяльності в Україні (до 160-річчя від дня народження)

Цьогоріч виповнюється 160 років з дня народження Івана Франка - без сумніву, одного з найвидатніших українських письменників, філософів, поетів, вчених, громадських діячів. Його творчості і діяльності було дано чимало оцінок, спостерігається навіть певна контроверсійність: від відверто глорифікаційних [1] - до скептично-іронічних, навіть цинічних. Наголосимо на тому, що такий підхід мав місце ще під час його життя, в тому числі і в середовищі української політичної, літературної, культурної еліти (до прикладу, достатньо негативну оцінку отримала вступна стаття вченого до польського перекладу його збірки «Obrazki galicyjskie» з вуст одного з тогочасних лідерів українського національного руху Ю. Романчука [2, с.198]). Сьогоднішня українська наука намагається позбавитися нашарувань емоційного й ідеологічного характеру, відмовитися від «ідолопоклонства» визначним постатям, в тому числі й Франковій, показати її крізь призму історії повсякденності [3]. Однак неоціненний вклад І. Франка в українську культуру, науку, письменство, філософію не заперечував і не заперечує навіть жоден з його недоброзичливців.

Дозволимо собі закцентувати увагу й на тому, що Івана Яковича Франка слід вважати одним з фундаторів розвитку туризму і туристичного руху в Україні, зокрема Галичині. Здійснюючи ще в ранньому дитинстві, а пізніше учнем Дрогобицької гімназії та студентом Львівського університету мандрівки Прикарпаттям і в Карпати, Іван Франко усвідомив велике науково-пізнавальне й національно-патріотично значення подорожей [4, с.21].

Свою першу далеку мандрівку І. Франко здійснив ще у 1874 p., коли був учнем Дрогобицької гімназії. Пізніше про це «Великий Каменяр» писав: «Ця маленька мандрівка дала мені пізнати трохи більше світу й людей, ніж я знав досі» [5, с.118].

У студентські роки І. Франко також багато мандрував. Організовував подорожі, походи, мандрівки та екскурсії. Активна участь у «Мандрівному комітеті», що діяв при товаристві «Академічна бесіда», спонукала його до думки про те, що краєзнавчий матеріал набуде більшої ваги в разі його систематизації та аналізу. З цією метою 1893 року він організував «Кружок етнографічно - статистичний для студіювання життя й світогляду народу», а згодом - «Кружок для устоювання мандрівок по нашім краю» [6, с.31].

Обґрунтовуючи причини та необхідність таких мандрівок, І. Франко пише, що сучасна українська студентська та гімнастична молодь повинна наслідувати справу будителів народних душ українців Галичини - діячів «Руської трійці», які побували в усіх закутках нашого краю, збирали фольклор, вивчали народ, його минувшину, несли струмінь просвіти. Отже, на думку вченого, ці подорожі мають бути пізнавальними і для мандрівників, які повинні нести знання мешканцям краю [7, с.22].

Відзначаючи навчально-виховну функцію мандрівництва, І. Франко привертав увагу до політики таких розвинутих країн, як Німеччина, Данія, Швеція, в яких подорожування рідним краєм було одним з важливих предметів шкільного навчання [8, с.49].

Поряд з подорожуваннями по рідному краї, його вивченні, вчений ставив проблему розвитку туристично-краєзнавчого руху. Вивчення краєзнавства в школі, на думку І. Франка, дає «змогу ... знати своє найближче оточення, знати минуле і сучасне свого народу і відчути себе живим і свідомим членом живого, свідомого і об’єднаного організму» [5, с.116].

Усвідомлюючи унікальне значення туристсько-краєзнавчої роботи для виховання учнів, українські школи та гімназії почали впроваджувати її в позакласний навчально-виховний процес, проводити прогулянки, мандрівки та екскурсії по рідному краю [9, с.87].

Ідеї, висловлені Іваном Франком, набули свого продовження і розвитку у працях українських вчених наступних поколінь, Так, про велике пізнавальне значення краєзнавства у вихованні молоді вказував М. Гавдяк. Зокрема, він писав: «Пізнання природи, вглиблення в тайни її життя мусить довести, особливо молодих, до глибоких перемін у її чуттєвому наставленні до природи. Вони навчаться цінити скарби природи своєї Батьківщини, що більше, навчаться також любити і дорожити ними, як найбільшим народнім добром. Ідеї краєзнавства мусять остаточно спрямувати нас на шлях зберігання рідної природи, що є заразом одним із головних чинників освіти молоді» [8, с.7].

Сучасний вчений, дослідник «Пласту» Б. Савчук відзначав, що «мандрівництво стало головною основою для таборування, становило цілісну систему з власною ідеологією та методикою, що мала забезпечити не лише формування, а й перевірку всіх необхідних для пластуна моральних, фахових і фізичних якостей, а також рис характеру. Для цього використовувався широкий арсенал форм та засобів: внутрішня таборова служба та обрядовість, ігри, гутірки, ватри, різного роду урочистості тощо» [10, с.152].

На думку вченого, в системі пластового виховання мандрівництву і таборуванню, що були в тісному взаємозв’язку, надавалося надзвичайно великого значення. Вважалося, що лише з них розпочиналося справжнє пластування, бо саме вони створювали всі необхідні умови для вишколу. Мандрівка і табір - це водночас і добровільне переборення труднощів, і найкращий спосіб загартування тіла й духу, це пізнання рідного краю та наближення й злиття з природою. Вони давали усе, до чого прагнув молодечий здоровий дух, вони давали ідеальне середовище для плекання справжнього пластуна [10, с.149].

Таким чином, творча спадщина Івана Франка в царині туристично-краєзнавчої діяльності є реальним підґрунтям для твердження про вченого як одного з фундаторів самодіяльного туризму, національної туристичної діяльності загалом.

Список джерел

1. Крушельницький А. Іван Франко (поезія). Ляйпціг-Коломия: Галицька Накладня Якова Оренштайна в Коломиї, 1913. 279 с.
2. Гнатюк М. Іван Франко в українському літературному житті 90-х років XIX століття // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 21: Scripta manent. Ювілейний збірник на пошану Богдана Якимовича / гол. редколегії Микола Литвин. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича, 2012. С.197-208.
3. Грицак Я. Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856-1886). К.: Критика, 2006. 632 с.
4. Франко П. Прогульки і таборування // Шлях виховання й навчання. 1937. Кн.І. С.21-24.
5. Франко І. Галицьке краєзнавство: Зібр. творів: у 50 т. К.: Наукова думка, 1986. Т.46. Кн.2. С.116-150.
6. Костриця М. Внесок Івана Франка в розвиток географічного краєзнавства // Краєзнавство. Географія. Туризм. 2006. №27-28. С.30-34.
7. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування. К.: ВПЦ «Київський університет», 2001. 395 с.
8. Гавдяк М. Завдання українського краєзнавства // Наша Батьківщина. Львів, 1997. Ч.1. С.4-9.
9. Луцький Я. Український краєзнавчо-туристичний рух у Галичині (1830-1939 pp.). Івано-Франківськ, 2003. 160 с.
10. Савчук Б. Український Пласт 1911-1933 pp. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1996. 264 с.