Клюс І.Г.
Матеріали Всеукраїнської науково-практичної
конференції "Туристичний та готельно-ресторанний
бізнес: світовий досвід та перспективи розвитку
для України" (м. Одеса, 10 квітня 2019 р.)
Одеса: ОНЕУ, 2019. 881 с. С.241-244.

Релігійний туризм: історія і сучасність

Туризм є дієвим фактором людського розвитку, що проявляється не тільки у збільшенні доходів і споживання, але й свідомій трансформації структури потреб людини, їх зміщення вбік соціальних, культурних і духовних; цільовій орієнтації не лише на комфортність життя та доступність до зростаючої сукупності благ, але й на гармонійне існування людини в складному та мінливому економічному, соціальному і природному середовищі.

Соціальна роль туризму реалізується через гуманітарно-соціальні функції, серед яких є:

  • виховна - формує моральні та етичні цінності людини;
  • освітньо-пізнавальна - поповнює та закріплює знання з питань географії, природознавства, культури і традицій різний країн [1, с.33].

Подорож з релігійними цілями - найдавніший вид туризму, що має глибокі історичні корені. Одними з перших туристів, безсумнівно, були середньовічні прочани. Серед причин для здійснення паломництва можна виділити наступні:

  • бажання зцілитися від душевних і фізичних недуг;
  • відмолити гріхи;
  • виразити подяку за блага, послані зверху;
  • проявити відданість вір, прагнення до подвижництва;
  • помолитися за рідних і близьких;
  • відчути благодать;
  • виконати богоугодну справу тощо.

В індуїзмі, православ’ї, католицизмі та й в інших конфесіях поширене піше паломництво здебільшого за популярними маршрутами. Люди вирушають у таку мандрівку тоді, коли їм бракує ритуальних дій у місцях їхнього звичного проживання. Вони їдуть або йдуть до святих місць, що є для них значущішими. Кінцевими пунктами у маршрутах паломництва можуть бути монастирі, храми, природні об’єкти - гори, річки, озера, гаї, печери. Часто паломництво приурочується до релігійних свят. Велика кількість паломників збирається у Ватикані, щоб послухати пасхальну проповідь Папи Римського [2, с.123].

Необхідно зазначити, що останнім часом інтерес до релігійного туризму і паломництва у світі зростає. Люди все частіше відправляються у паломницькі та екскурсійні поїздки по святих місцях і релігійним центрам. Вони прагнуть взяти участь у релігійних церемоніях, помолитися, зробити жертвопринесення. Як наслідок, збільшується кількість пропозицій щодо організації подібних поїздок. Не оминули ці процеси й Україну: багато туристичних фірм спеціалізуються на організації релігійних і паломницьких турів, паломницькі служби створені також при монастирях, церквах та інших релігійних організаціях. Завдяки їх діяльності значно збільшилася кількість туристів, що подорожують з релігійно-пізнавальною метою Україною, а також іншими країнами.

Домінуючим релігійним напрямком в Україні є християнство, на яке припадає від 91% жителів Заходу до 59% жителів Півдня, з них 54,5% - православні, 18,6% - католики. Саме для православ’я та католицизму в християнстві характерною є традиція паломництва, поклоніння святим місцям задля спасіння душі шляхом особистого відвідування сакральних місць. Сакральними (священними) в християнстві вважаються місця, пов’язані з діяннями святих, чудесами, подіями, які впливали на становлення релігії. Сакральність певних місць формується історично протягом значного часу (іноді кілька тисяч років) і закріпляється духовною функцією даного місця [3].

Християнське паломництво є одним з найдавніших видів подорожей, відомих з літописних джерел ще ІV ст. н.е. Українське християнське паломництво відоме за най поширенішими джерелами з ХІ ст. зазнаючи злетів та спадів, незважаючи на значні утиски соціалістичної доби. Паломницька традиція є тим об’єктивним підґрунтям, на якому розвивається зараз і поступово набирає поширення релігійний туризм в Україні. В даному разі ми не розрізняємо понять «паломництво» та «релігійний туризм» як тотожних за сутністю, але, задля коректності слід зазначити, що між ними є різниця, яку можна визначити за мотивацією подорожуючих в першому випадку - це духовна місія, яка спонукає людину до подорожі, в другому - превалює пізнавальна мета, посилена духовною функцією.

Найбільшими центрами паломництва в Україні є Київ (Свята Софія, Києво-Печерська лавра) і Почаїв (Почаївська лавра). Вони належать до християнських святинь, пріоритетних для українських паломників. Популярні серед віруючих Михайлівський, Володимирський собори в Києві та ін. Важливим релігійним об’єктом вважають Святогірський монастир у Донецькій області, Красногорську Свято-Покровську обитель, Мотронянський та Мгарський монастирі Черкаської області, Спасо-Преображенський собор у м. Чернігів, Свято-Борисоглібський жіночий монастир у Харківській області.

Софія Київська

У західному регіоні України до популярних об’єктів українського паломництва належать собор Святого Юри, Успенська церква, Польська катедра у Львові, Крехівський монастир (біля Львова), Гошівський монастир (Івано-Франківська область), Зарваниця, що на Тернопільщині, та ін. [4].

Традиційним центром тяжіння для християн України є Свята Земля, що утворює постійний споживчий ринок зі значними потенційними можливостями. Таким чином, в сакральному просторі християнського світу Україна є «перехрестям» паломницьких шляхів, що необхідно використати для розвитку релігійного туризму та формування україноцентричного субринку. На сучасному етапі даний сегмент поступово набуває розвитку. Організацією паломницьких турів як міжнародних, так і внутрішніх, займаються переважно структури, створені під егідою християнських церков та структури, створені окремими громадами та культурно-релігійними громадськими організаціями. Саме вони є найчисленнішими суб’єктами даного ринку [5].

Отже, з кожним роком кількість туристів, охочих відвідати духовні і святі місця України, збільшується з помітним приростом 10-15% щорічно. Це пояснюється, по-перше, релігійними мотивами, по-друге, туристичним інтересом, по-третє, сучасними тенденціями в галузі подорожування. Враховуючи це, варто розвивати паломницький туризм, тому що він становить дуже важливий чинник формування духовного світу людини.

Паломники звичайно не є надто вимогливими до рівня та якості обслуговування, харчування, розміщення. Вони зупиняються на ночівлю в келіях монастирів, на території храмів, у палаткових містечках (під час хаджу, наприклад), можуть ночувати в храмах на підлозі або й на вулиці. Вимоги до асортименту в закладах харчування також скромніші.

Можна однозначно стверджувати, що релігійний туризм, як й інші його форми, має позитивний вплив на економічний розвиток тих регіонів, де знаходяться відомі релігійні об’єкти та духовні реліквії. Прибуття паломників та туристів, яких цікавлять ці місця, сприяє розвитку мережі готелів, ресторанів, торгівлі, вироблення сувенірів, виготовлення продуктів, сфери послуг для мандрівників та ін.

Список використаних джерел

1. Лебедєв І.В. Туризм і рекреація як фактори формування людського капіталу // Сучасні проблеми та перспективи розвитку туристичної галузі: Зб. наукових праць. Одеса: Купрієнко С.В., 2017. C.32-38.
2. Історія релігії в Україні: навчальний посібник / Відп. ред. А.М. Колодний, П.Л. Яроцький. К.: Знання, 1999. 735 с.
3. Інформаційні матеріали підготовлені до чергового засідання постійно діючого Круглого столу «Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин». URL: https://razumkov.org.ua/uploads/article/2018_Religiya.pdf.
4. Бордун О.Ю., Шуманська Ю.П. Сучасний стан і перспективи розвитку в Україні європейського паломницького шляху Святого Якова // Географія та туризм. 2014. Вип.28.
5. Туризм у ХХІ ст.: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. К.: Знання України, 2002.