Кобобел Алла, Скляр Георгій
Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф.
«Стан та перспективи розвитку рекреаційно-
туристичного комплексу України: природний,
соціальний, економічний та інноваційний
аспекти» (м. Полтава, 15 травня 2025 р.)
Полтава: ПДАУ, 2025. 222 с. С.97-100.
Туризм як інструмент забезпечення благополуччя суб’єктів освітньої діяльності
Сучасна постнекласична наука досліджує важливі аспекти життєдіяльності людини. В умовах воєнного стану значно загострилася проблема досягнення психологічного, соціального та фізичного благополуччя громадян України, зокрема освітян. Тому тема, присвячена розгляду туризму як інструменту забезпечення благополуччя суб’єктів освітньої діяльності є, на наш погляд, актуальною.
Мета дослідження полягає у науковому обґрунтуванні доцільності використання туризму (туристських практик людини) як інструменту забезпечення благополуччя суб’єктів освітньої діяльності. Вирішення поставлених завдань здійснено за допомогою загальнонаукових методів аналізу та синтезу, систематизації та узагальнення. Використано концепцію сумісно-розділених відносин. У статті нами аналізуються відносини справжнього туризму, що відповідають нормам закону України «Про туризм» та нормам міжнародних туристичних організацій.
Сучасні вітчизняні дослідники Теребух А.А. та Теодорович Л.В. розглядають проблему благополуччя людини в контексті забезпечення комфорту туристів [2]. Нами така проблема аналізується в контексті формування постнекласичної туристичної науки про людину, об’єктом дослідження якої є людина в туризмі, а предметом дослідження - особистість людини в туризмі. Особистість має цілісну біо-соціо-духовну природу, якій відповідає цілісний характер людської діяльності в туризмі. Вся сфера цілісної взаємодії людини в туризмі з природою та культурою є туристичним господарством. Економічна діяльність людини в туризмі забезпечує умови розвитку туристичного господарства. Цілісна людина в туризмі виступає у форматах людини-туриста, людини-підприємця, людини-найманого працівника тощо.
В умовах воєнного стану в сфері туристичного господарства відбулися значні економічні, соціальні, демографічні, гендерні зміни. В останній час характерним стало використання туристичних подорожей як інструменту, у першу чергу, психологічної реабілітації громадян, переважно жінок та дітей. Набули популярності короткочасні екскурсійні тури, тури вихідного дня, автобусні подорожі в межах України та країнами Європи. Такі практики обумовлені, на наш погляд, високим рівнем тривожності та обмеженою платоспроможністю населення. Відбувається трансформація в організації окремих видів туризму, зокрема, шкільного туризму. На наш погляд, такий вид туризму, що традиційно пов’язаний з навчальними екскурсіями, відвіданням музеїв, краєзнавчими та спортивними аспектами за участю здобувачів освіти, набув ознак освітянського туризму.
Основними суб’єктами освітньої діяльності та стейкхолдерами освітянського туризму є здобувачі освіти, педагоги, адміністративні працівники, батьки тощо. Виходячи з нашого бачення цілісної триіпостасної структури особистості вважаємо, що фізична компонента створює важливий регулюючий вплив на соціальний та духовний розвиток дитини. Підготовка здобувачів освіти як суб’єктів освітянського туризму до подорожей відбувається в процесі проведення занять з навчальних предметів «Здоров’я, безпека та добробут», «Військова підготовка», «Фізична культура» тощо, проведення змагань Всеукраїнського фізкультурно-оздоровчого проєкту «Gool Games», Всеукраїнського фізкультурно-оздоровчого фестивалю «Козацький гарт», Всеукраїнської шкільної ліги «Пліч-о-пліч» з різних видів спорту, зокрема: спортивного орієнтування, регбі-5, легкої атлетики, футзалу, гандболу, баскетболу, волейболу, черліденгу тощо. Педагогічні працівники також беруть участь у таких змаганнях, що сприяє розвитку фізичної витривалості, координації рухів, вольових якостей людини. Для педагогічних працівників участь у туристичних подорожах, на наш погляд, є проявом евдемонічної активності, забезпечення балансу позитивних та негативних емоцій, досягнення суб’єктивного та власне благополуччя особистості [1]. Туризм сприяє профілактиці професійного вигоряння вчителів, досягненню фізичного та психологічного розвантаження, формуванню нових яскравих образів, отриманню нових вражень та знань про природу і культуру дестинацій, регіонів, країн. Виключно важливим, на наш погляд, є участь батьків у підготовці та здійсненні туристичних подорожей разом з дітьми. Це дає можливість посилити родинні зв’язки, показати на власному прикладі зацікавленість у пізнанні оточуючого світу, сприяє прищепленню корисних навичок та культури поведінки у різних практичних ситуаціях.
Таким чином, нами обґрунтовано, що розгляд туризму як інструменту забезпечення благополуччя суб’єктів освітньої діяльності є важливою науковою проблемою сучасної постнекласичної туристичної науки про людину. Об’єктом такої науки є людина в туризмі, а предметом-особистість людини в туризмі, що має цілісну біо-соціо-духовну природу. В умовах воєнного стану відмічена тенденція трансформації традиційного шкільного туризму в освітянський туризм. Відзначена важливість фізичної підготовки суб’єктів освітньої діяльності до туристичних подорожей, що сприяє розвитку соціальної та духовної компонент їх особистості. Туристична діяльність є адекватною евдемонічною активністю суб’єктів освітньої діяльності, що забезпечує досягнення ними суб’єктивного благополуччя.
Список використаних джерел
1. Боснюк В.Ф. Модель евдемонічної активності як пояснювальна концепція благополуччя особистості // Психологічні студії. 2023. №1. С.12-20.
2. Теребух А.А., Теодорович Л.В. Філософські підходи до забезпечення комфорту туристів // Економіка та суспільство. 2024. Вип.66.