Кокорєва О.В.
Наукові праці Полтавської державної аграрної академії.
Економічні науки. 2011. №2. C.98-103.

Економічна безпека туристичного підприємства в системі державного управління

У статті розглянуто місце державного управління в системі забезпечення економічної безпеки суб’єктів туристичної діяльності, а саме: наведено схему впливу державного управління на стан економічної безпеки туристичних підприємств. Розглянуто найпоширеніші та найефективніші форми співробітництва між туристичними підприємствами, визначено ефекти від діяльності туристичного кластеру у сучасних умовах господарювання.

Постановка проблеми. Світовий досвід економічно-розвинутих країн свідчить, що туризм є надприбутковим компонентом сучасної ринкової економіки. Але в Україні його розвиток є дещо інертним та потребує в першу чергу, загальнодержавної та регіональної підтримки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання формування механізмів забезпечення економічної безпеки, класифікація загроз, пропозиції щодо критеріїв оцінки стану економічної безпеки підприємств достатньо широко розкрито у роботах провідних вчених, таких як: О.В. Арефєвої, Г.В. Козаченко, О.М. Ляшенко, Н.Й. Реверчук, та ін. Однак, незважаючи на глибину сучасних економічних напрацювань щодо теоретичних та методичних положень, досить вразливою є правова база регулювання економічної безпеки туристичного підприємства, і в цілому відсутня концепція його економічної безпеки.

Постановка завдання. Метою статті є визначення ролі і місця державного управління в системі забезпечення економічної безпеки туристичного підприємства, а також дослідження ефективних форм співробітництва туристичних підприємств та вплив на їх діяльність системи державного управління.

Виклад основного матеріалу дослідження. Різноманітність внутрішніх різних за характером чинників економічної безпеки зумовлює необхідність виділення такого конгломерату, в якому мають об’єднатися всі проблеми, що і визначать напрямок державної політики економічної безпеки.

Конгломерат економічної безпеки являє собою зацікавлену взаємодію держави та підприємництва, що має протидіяти загальним та локальним загрозам функціонування його учасників [6].

Система державного управління охоплює такі складові елементи [3]:

1. суб'єкти управління, тобто органи виконавчої влади;
2. об'єкти управління, тобто сфери та галузі суспільного життя, що перебувають під організуючим впливом держави;
3. управлінська діяльність (процес), тобто певного роду суспільні відносини, через які реалізуються численні прямі та зворотні зв'язки між суб'єктами і об'єктами управління.

На рис. 1 наведено схему впливу державного управління на стан еконо-мічної безпеки туристичних підприємств.

Рис. 1. Схема впливу державного управління на стан економічної безпеки туристичних підприємств

Розроблено автором

Економічна безпека туристичних підприємств здійснюється під впливом елементів державного регулювання туристичної діяльності, а саме:

• нормативно-правових актів;
• сприяння просуванню туристичного продукту на внутрішньому та світовому туристичних ринках;
• ліцензування і стандартизація в туристичній індустрії;
• виділення прямих бюджетних асигнувань;
• податкове та митне регулювання;
• надання пільгових кредитів;
• сприяння розвитку наукових досліджень сфери туризму.

Так, в результаті державного та регіонального впливу на суб’єкти туристичної діяльності через методи управління прямого та опосередкованого впливу змінюється і рівень економічної безпеки туристичних підприємств в позитивну чи негативну сторону.

На рівні економічної безпеки туристичного підприємства система державного управління покликана вирішувати такі важливі для його функціонування завдання:

• здійснення цілеспрямованої координації та управління на всіх етапах життєвого циклу туристичного підприємства;
• захист принципу економічної і соціальної справедливості;
• формування механізму самоорганізації та адаптації зовнішнім збурюванням;
• захист інтересів виробників та споживачів туристичного продукту.

Одним з позитивних впливів держави на рівень економічної безпеки підприємств є формування політики направленої на залучення інвестицій, створення умов для партнерських відносин, а також створення умов для ефективного співробітництва між підприємствами.

В економічно-розвинених країнах найпоширенішими формами співробітництва між підприємствами є [7]:

• форма ділового партнерства, що передбачає володіння однією фірмою частиною капіталу іншої фірми (холдинг, картель, трест, синдикат);
• об’єднання суб’єктів господарювання різних організаційно-правових форм на основі тимчасової угоди , щодо спільної діяльності з метою здійснення єдиного проекту або проведення великих фінансових операцій (консорціум);
• форма об’єднань, учасники якої мають обмежену самостійність, єдину власність, єдину систему управління та контролю (концерн);
• об’єднання виробничих, торгових підприємств із кредитно-банківськими установами з наступною трансформацією їх у багатогалузеві господарські системи зі спільною економічною стратегією (Фінансово-промислові групи);
• система економічних відносин взаємозацікавлених підприємств на основі довіри і гнучких форм співробітництва - підприємницькі мережі (кластери).

В туристичній індустрії найпоширенішими формами співробітництва є: кластери та картелі. Зарубіжні вчені зазначають, що розвиток подібних форм співробітництва часто є відповіддю на брак капіталу або примхливе оподаткування [2; 5].

Розглянемо більш детально кластерну форму співробітництва. Кластер - це територіально-галузеве добровільне об'єднання підприємств, які тісно співробітничають із науковими установами та органами місцевої влади з метою підвищення конкурентноздатності власної продукції та економічного зростання регіону [4].

Туристський кластер - це сукупність організацій і фірм, що взаємодіють в розвитку туристського продукту в певних географічних кордонах [1].

Основною з переваг туристичного кластеру є те, що підприємства, які до нього входять економічно самостійні та отримують додаткові переваги від координації дій, спрямованих на підвищення ефективності та конкурентоспроможності кожного з учасників [6].

Наприклад, в Німеччині виділені кластери в хімічному виробництві, металургії, транспорті, поліграфії; в Ізраїлі - в сільському господарстві, випуску спеціалізованого сільськогосподарського устаткування та продовольчої сфери. В світовій практиці існує міжгалузева інтеграція кластерів по вертикалі та горизонталі.

Крім того, кластери дозволяють отримати синергетичний ефект, який являється головним мотивом і одночасно показником ефективного об’єднання підприємств.

Синергетичний ефект в туристичному бізнесі досягається:

• за рахунок зменшення витрат на надання рекреаційних послуг;
• за рахунок збільшення та стабілізації надходжень.

Наявність кластерів дозволяє вирішувати ряд соціально-економічних проблем у регіоні та країні в цілому, тому владні структури зацікавлені в їх існуванні та можуть створювати умови для їх виникнення [8].

Аналіз статистичної інформації виявив, що в Україні реалізовані проекти кластерів в харчовій промисловості у Камянець-Подільському, в галузі будівельно-матеріального та швейного виробництва у Хмельницькому у фармацевтичній промисловості на Поділлі. Варто зазначити, що для ефективної туристичної кластеризації необхідною умовою є зацікавленість не лише підприємців, але й владних структур.

Створення кластеру в туристичній сфері вимагає (особливих) економічних та політичних інституцій. Завдання державного управління - забезпечення ефективної взаємодії туристичних підприємств та ступеневої реструктуризації економічних і політичних інститутів за критерієм стратегічного забезпечення, соціально-економічної ефективності розвитку туристичного підприємства.

Розв’язок проблеми економічної безпеки підприємства неможливо лише за допомогою економічних методів, так як неабиякий вплив на рівень економічної безпеки підприємств мають політико-правові фактори.

Так, велике значення має політична ситуація на території кластера. Політика властей в області розвитку туристської діяльності, її підтримка, проведення наукових досліджень, постійний моніторинг є найважливішою умовою формування кластера [1].

Важливим для захисту туристичного підприємства та створення надійної системи економічної безпеки є провадження науково обґрунтованої інвестиційної політики держави, підтримка державою інвестиційних проектів для розвитку туристичної інфраструктури та привабливості регіону.

Сьогодні неможливо обійтися без єдиного національного механізму, що забезпечить координацію туристської політики на загальнодержавному та регіональному рівнях. Тому управління інвестиційними процесами в туристичному комплексі України є надзвичайно актуальним питанням.

В сильних туристських державах існують такі організації, підлеглі, як правило, міністерствам, які займаються розробкою національних програм розвитку туризму: у Великобританії - BTA (British Tourist Authority), в Ірландії - Irish Board, в Іспанії - Turespana, в Італії - ENIT, в Норвегії - NORTRA. Саме вони містять представництва з туризму в інших країнах, вони розробляють програми, що залучають туристів, і забезпечують потік туристської інформації. За їх допомогою у ряді країн розробляються державні програми стимулювання виїзного туризму, які передбачають пільги в оподаткуванні, створення сприятливих умов для інвестицій, збільшення бюджетних асигнувань на розвиток інфраструктури, рекламу на зарубіжних ринках, підготовку кадрів [1].

Висновки. Хоча сучасна концепція державного управління в Україні направлена на стратегічний розвиток туризму, а саме: розширення існуючих економічних можливостей суб’єктів туристичної діяльності та послаблення адміністративного тиску на їх діяльність, але для покращення умов ведення туристичного бізнесу, а також для підвищення економічної безпеки туристичних підприємств в Україні вкрай необхідна адміністративна реформа, яка сприятиме комплексній перебудові існуючої системи державного управління, а саме:

• формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів здійснення державного управління;
• формування кадрового забезпечення нової системи державного управління;
• зміцнення та формування нових фінансово-економічних основ функціонування державного управління.

Література

1. Бессонова В.Б. Государственная политика в сфере туризма: правовой аспект // Туризм и культурное наследие. Межвузовский сборник научных трудов. Выпуск 1. 274 с.
2. Ванюрихин Г.И. Креативний менеджмент // Менеджмент в России и за рубежом. 2001. №2. С.14-17.
3. Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Система_державного_управління.
4. Войнаренко М.П. Механізми адаптації кластерних моделей до політико-економічних реалій України // Світовий та вітчизняний досвід запровадження нових виробничих систем (кластерів) для забезпечення економічного розвитку територій: Матеріали конференції (м. Київ, 1-2 листопада 2001 р.). К.: Спілка економістів України, 2001. С.25-33.
5. Давоскин С. Время креакратии или креативне технологи как ближние рубежи переходных рынков // Экспертно-консалтинговый клуб «Креон». 2003. С.37-42.
6. Наконечна Т.Ю. Кластеризація як каталізатор економічного розвитку регіонів та підвищення конкурентоспроможності країни // Економічні науки. Серія «Регіональна економіка». 2010. Вип.7(27). Ч.4.
7. Редькін О.С., Реген В., Хрущ Н.А. Сучасні стратегії та технології корпоративного управління: монографія. Одеса: Евен, 2004. 216 с.
8. Черчик Л.М., Милько І.П. Організаційні форми інтеграції підприємств у міжгалузевому рекреаційному комплексі регіону // Економічний форум. 2011. №1. 311 с.

In the article the place of state administration is considered in the system of providing of economic security of subjects of tourist activity, namely: the chart of influence of state administration is resulted on the state of economic security of tourist enterprises. The most widespread and most effective forms of collaboration are considered between tourist enterprises, certainly effects from activity tourist a cluster in the modern terms of manage.